Постанова

від 11.03.2025 по справі 910/2201/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/2201/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Харківобленерго» - Санін А.О., адвокат (ордер від 30.10.2024),

відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилов К.О., в порядку самопредставництва,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - SMART HOLDING (CYPRUS) LTD (СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД) - Шевчук І.А., адвокат (ордер від 15.11.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Харківобленерго»

на рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2024 (суддя Марченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (головуючий суддя: Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Вовк І.В.)

у справі № 910/2201/24

за позовом акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго»)

до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, АМК),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - SMART HOLDING (CYPRUS) LTD (СМАРТ ХОЛДИНГ (САЙПРУС) ЛТД); далі - Компанія),

про визнання недійсним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ «Харківобленерго» звернулося до суду з позовом до Комітету про:

- визнання недійсним та скасування рішення Комітету від 14.12.2023 № 352-р «Про перегляд рішення Комітету від 28.10.2021 № 594-р» (далі - Рішення № 352-р), яким залишено без змін рішення Комітету від 28.10.2021 № 594-р (далі - Рішення № 594-р) про надання дозволу Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства, з моменту прийняття;

- зобов`язання Комітету повторно розглянути заяву уповноваженого представника АТ «Харківобленерго» від 02.12.2022 № б/н (зареєстрована в Комітеті 06.12.2022 за № 8-01/16-пр) про перегляд та скасування Рішення № 594-р про надання дозволу Компанії на придбання акцій названого товариства, що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління АТ «Харківобленерго» (далі - заява) на підставі абзацу другого частини першої статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/2201/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024, у задоволенні позову відмовлено з посиланням, зокрема на те, що Комітетом не встановлено, що обставини, на які посилалося АТ «Харківобленерго» у своїй заяві є істотними обставинами, які призвели до необґрунтованого або незаконного прийняття рішення Комітетом, а Рішення № 594-р прийняте відповідно до вимог чинного законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, АТ «Харківобленерго» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Харківобленерго» відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Так, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, приписи статей 6, 8 Конституції України, статті 22, абзацу 2 частини першої статті 58, абзацу 6 частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2210), без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 зі справи № 922/2071/20, від 16.09.2021 зі справи № 910/4540/20, від 16.04.2021 зі справи № 916/551/16, від 03.08.2018 зі справи № 19/5009/1481/11, від 02.07.2018 зі справи № 922/3388/15, від 27.11.2019 зі справи № 908/55/17, від 26.04.2018 зі справи № 914/2666/15, від 27.01.2022 зі справи № 910/5264/21.

Крім того, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду стосовно того:

- чи є необґрунтованим рішення Комітету про надання дозволу на концентрацію, у разі якщо фактичні дані фінансових та інших аспектів концентрації, на підставі яких обраховувалися ринкові частки учасників концентрації та рівні концентрації на задіяних товарних ринках (як чинники впливу концентрації на конкуренцію), містилися у недійсних правочинах?

- чи зобов`язаний суд, розглядаючи позов з підстав, передбачених абзацем 6 частини першої статті 59 Закону № 2210 про визнання недійсним та скасування рішення Комітету про відмову в перегляді Комітетом раніше прийнятого ним рішення через наявність істотних обставин, які не були і не могли бути відомі органам АМК, встановлювати вплив таких істотних обставин, не тільки на обґрунтованість рішення (суть висновку, що заявлена концентрація не призводить до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України), але і на його законність - відповідність самого рішення як акта індивідуальної дії та правової процедури його прийняття вимогам закону?

- чи можливо за наявних чи аналогічних фактичних обставин справи, ототожнювати юридичні категорії «обґрунтованості рішення» та «законності рішення», чи обґрунтованість рішення Комітету автоматично підтверджує його законність?

Також скаржник вказує про відсутність висновків Верховного Суду стосовно правової природи недійсності правочину як істотної обставини, яка існувала на момент прийняття рішення, але не була і не могла бути відома органам АМК, та призвела до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення, саме в процесі перегляду АМК свого рішення відповідно до абзацу 2 частини першої статті 58 Закону № 2210.

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань

У відзиві на касаційну скаргу Компанія просила Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, з посиланням, зокрема на необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Комітет у відзиві на касаційну скаргу просив Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з посиланням, зокрема на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

У судовому засіданні 28.11.2024 Судом оголошувалася перерва до 11.12.2024.

09.12.2024 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Ухвалою Суду від 11.12.2024 справу № 910/2201/24 разом з касаційною скаргою АТ «Харківобленерго» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2025 справу № 910/2201/24 разом з касаційною скаргою АТ «Харківобленерго» повернуто колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Від АМК через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 05.03.2025 надійшли додаткові письмові пояснення по справі (аналогічні письмові пояснення 07.03.2025 надійшли засобами поштового зв`язку).

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Рішенням № 594-р Комітетом надано дозвіл Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

АТ «Харківобленерго» звернулося до Комітету із заявою про перегляд рішення Комітету від 28.10.2021 № 594-р.

Згідно з Рішенням № 352-р «Про перегляд рішення Комітету від 28.10.2021 № 594-р» Рішення № 594-р залишено без змін.

Рішення № 352-р мотивовано такими встановленими обставинами та висновками.

АТ «Харківобленерго» стверджує, що при прийнятті Рішення № 594-р істотні обставини не були і не могли бути відомі органам АМК, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення.

При цьому назване товариство посилається на прийняття Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 21.09.2022 зі справи № 922/2012/21, якою визнано недійсними договір купівлі-продажу акцій АТ «Харківобленерго» у кількості 76 436 210 акцій, що становить 29,7950% акцій у статутному капіталі емітента, який укладений 21.12.2020 Inter Growth Investments Limited (Інтер Гроус Інвестментс Лімітед; продавець) і Компанією (покупець), та додаткові угоди від 16.07.2021 і від 01.08.2021 до нього.

Крім того, АТ «Харківобленерго» зазначає, що на дату звернення уповноваженого представника Компанії до АМК із заявою від 30.07.2021 №2021-Jul-30-АМС-КОЕ (зареєстрована в АМК 30.07.2021 за № 15-01/571-ЕКк) про надання дозволу Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління АТ «Харківобленерго» (заява про надання дозволу на концентрацію), Компанія вважалася власником пакету акцій у кількості 64 109 444 штуки, що становить 24,99% у статутному капіталі АТ «Харківобленерго», на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2020. Компанія зверталася до АМК за дозволом на придбання пакету акцій у кількості 12 326 766 штук, що становить 4,805% акцій у статутному капіталі АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

Отже, на думку АТ «Харківобленерго», станом на дату прийняття Рішення № 594-р не було й не могло бути відомо про недійсність договору купівлі-продажу від 21.12.2020 та додаткових угод від 16.07.2021 і від 01.08.2021 до нього, що свідчить про наявність істотних обставин, які не були й не могли бути відомі органам АМК, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення.

Під час перегляду Рішення № 594-р Комітетом встановлено, що Рішенням АМК від 28.01.2021 № 51-р «Про результати розгляду справи про концентрацію» (далі - Рішення № 51-р) надано дозвіл Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

Концентрація мала бути здійснена шляхом реалізації умов на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.2020.

03.06.2021 АМК розпочав провадження з перегляду Рішення № 51-р з власної ініціативи.

Під час вказаного провадження встановлено, що Рішення № 51-р прийнято АМК на підставі недостовірної інформації стосовно уповноважених представників учасника концентрації та відомостей про нього, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

22.07.2021 Рішенням АМК № 436-р «Про перегляд рішення Комітету від 28 січня 2021 року № 51-р» скасовано рішення № 51-р.

30.07.2021 Компанія звернулася до АМК із заявою (зареєстрована в АМК 30.07.2021 за № 15-01/571-ЕКк) про надання дозволу Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства (далі - заява про надання дозволу на концентрацію/концентрація). Предметом Концентрації було придбання Компанією акцій АТ «Харківобленерго» у розмірі 4,805%, що забезпечувало б Компанії перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

У заяві про надання дозволу на концентрацію та доданих до неї документах Компанія надала інформацію, у тому числі, копії договору купівлі-продажу від 21.12.2020 та додаткових угод від 16.07.2021 і від 01.08.2021 до нього, крім інформації щодо самого товариства, яке було учасником зазначеної концентрації.

Враховуючи викладене, концентрація розглядалася в режимі недружнього придбання, у зв`язку із чим на підставі статті 26 Закону № 2210, розпорядженням державного уповноваженого АМК від 09.08.2021 № 09/205-р у АТ «Харківобленерго», як учасника концентрації, витребувана інформація, необхідна для розгляду заяви.

Листами від 20.08.2021 № 01-21/10433 (зареєстрований у АМК 25.08.2021 за № 8-09/1257-кі) та від 29.09.2021 № 01-21/12279 (зареєстрований у АМК 01.10.2021 за № 8-09/13784) АТ «Харківобленерго» надало інформацію, необхідну для розгляду заяви про надання дозволу на концентрацію.

Заяву про надання дозволу на концентрацію АМК прийняв до розгляду, оскільки остання відповідала вимогам Закону № 2210 та Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК від 19.02.2002 № 33-р (у редакції розпорядження АМК від 21.06.2016 № 14-рп).

За результатами розгляду заяви Компанії про надання дозволу на концентрацію АМК дійшов висновку, що заявлена концентрація не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України, та відповідно до статті 25 Закону № 2210 Рішенням № 594-р надано дозвіл Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

АМК за результатами перегляду рішення № 594-р не встановлено, що обставини, на які посилається АТ «Харківобленерго» (визнання недійсними у судовому порядку договору купівлі-продажу від 21.12.2020 та додаткових угод до нього), є істотними обставинами, які призвели до необґрунтованого або незаконного прийняття рішення Комітетом.

Не погоджуючись з Рішенням № 352-р, прийнятим Комітетом за результатом перегляду Рішення № 594-р, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для: визнання недійсним Рішення № 352-р; зобов`язання Комітету повторно розглянути заяву про перегляд та скасування Рішення № 594-р.

Касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Харківобленерго» відкрито з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги у їх взаємній та логічній послідовності у контексті пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає таке.

Так, в обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи про відсутність висновку Верховного Суду стосовно того:

- чи є необґрунтованим рішення Комітету про надання дозволу на концентрацію, у разі якщо фактичні дані фінансових та інших аспектів концентрації, на підставі яких обраховувалися ринкові частки учасників концентрації та рівні концентрації на задіяних товарних ринках (як чинники впливу концентрації на конкуренцію), містилися у недійсних правочинах?

- чи зобов`язаний суд, розглядаючи позов з підстав, передбачених абзацем 6 частини першої статті 59 Закону № 2210 про визнання недійсним та скасування рішення Комітету про відмову в перегляді Комітетом раніше прийнятого ним рішення через наявність істотних обставин, які не були і не могли бути відомі органам АМК, встановлювати вплив таких істотних обставин, не тільки на обґрунтованість рішення (суть висновку, що заявлена концентрація не призводить до монополізації або суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України), але і на його законність - відповідність самого рішення як акта індивідуальної дії та правової процедури його прийняття вимогам закону?

- чи можливо за наявних чи аналогічних фактичних обставин справи, ототожнювати юридичні категорії «обґрунтованості рішення» та «законності рішення», чи обґрунтованість рішення Комітету автоматично підтверджує його законність?

Також скаржник вказує про відсутність висновків Верховного Суду стосовно правової природи недійсності правочину як істотної обставини, яка існувала на момент прийняття рішення, але не була і не могла бути відома органам АМК, та призвела до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення, саме в процесі перегляду АМК свого рішення відповідно до абзацу 2 частини першої статті 58 Закону № 2210.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, зазначених скаржником у касаційній скарзі, в контексті спірних правовідносин, враховуючи обставини цієї справи та вказані скаржником порушені норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Верховний Суд зазначає, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).

В аспекті доводів касаційної скарги Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17).

Стосовно визначення поняття «дискреційне повноваження», то слід зазначити, що пункт 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» містить визначення поняття «дискреційні повноваження», і хоча названий Закон безпосередньо не поширює свою дію на відносини, пов`язані із захистом економічної конкуренції, водночас дає загальне розуміння такого поняття, яке полягає у тому, що дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Вказане вище визначення поняття «дискреційне повноваження» відповідає його тлумаченню, яке здійснювалося, зокрема, Верховним Судом під час розгляду справ щодо оскарження рішень АМК, з урахуваннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи, Венеційської комісії Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №К(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, тощо.

Так, Верховний Суд послідовно та неодноразово висновував, що:

- дискреційні повноваження АМК мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права, та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- ураховуючи, зокрема, статтю 19 Конституції України, приписи Закону № 2210, Закону України «Про Антимонопольний комітет України», під час прийняття рішення АМК має переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватись принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймати своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечувати послідовне застосування загальних нормативно-правових приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи, пропорційності, розумності строку, обґрунтованості;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності такого суб`єкта, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття;

- cуд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) АМК поза межами перевірки за критеріями, визначеними у статті 19 Конституції України та статті 59 Закону № 2210;

- завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням суду є контроль за легітимністю прийняття рішень. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу;

- критеріями перевірки законності оспорюваного рішення є конституційні положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (формальний критерій), а складові принципу верховенства права дають суду підстави досліджувати зміст ухваленого (сутнісний критерій) на предмет відповідності легітимній меті, недискримінації, пропорційності, тощо;

- дискреція не є довільною; вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, згідно з частиною другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Саме зв`язаність дискреції органу законом (правом) робить можливим здійснення судами перевірки рішень (дій), прийнятих органом внаслідок реалізації дискреційних повноважень та унеможливлює свавільне використання органом дискреційних повноважень.

Отже, законність - це одна з фундаментальних складових верховенства права, яка поширюється в першу чергу на діяльність органів державної влади, їх посадових осіб.

При цьому незаконне рішення органу державної влади не може вважатися обґрунтованим.

Комітетом Міністрів Ради Європи у Рекомендаціях № R (80) 2 сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які - стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

За змістом пункту 4 частини другої статті 22 та статті 23 Закону № 2210 концентрацією визнається, зокрема набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб`єктами господарювання над одним або кількома суб`єктами господарювання чи частинами суб`єктів господарювання, зокрема шляхом безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб`єкта господарювання.

Безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб`єкта господарювання. Учасниками концентрації визнаються, зокрема суб`єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі.

АМК чи адміністративна колегія АМК надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині (частина перша статті 25 Закону № 2210).

У частині першій статті 26 цього ж Закону (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасники узгоджених дій, учасники концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю у порядку, встановленому Антимонопольним комітетом України, звертаються: із заявою про надання дозволу на узгоджені дії - до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень; із заявою про надання дозволу на концентрацію - до Антимонопольного комітету України. Учасники узгоджених дій, концентрації, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю подають спільну заяву. Інформація з обмеженим доступом, необхідна для розгляду заяви, може подаватися до відповідних органів Антимонопольного комітету України цими особами окремо. Зазначені особи можуть визначити особу, яка представляє їх інтереси та подає заяву. Заява та додані до неї документи мають містити повну та достовірну інформацію. У разі подання недостовірної інформації заявники несуть відповідальність згідно із статтею 52 цього Закону.

Відповідно до розділу IX Положення про порядок подання та розгляду заяв про попереднє отриманням дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію суб`єктів господарювання, яке затверджене розпорядженням АМК від 19.02.2002 № 33-р (у редакції розпорядження АМК від 21.06.2016 № 14-рп; далі - Положення) заява про надання дозволу на концентрацію подається в письмовій формі і має містити:

1) найменування органу, до якого подається заява;

2) посилання на відповідний нормативно-правовий акт (пункт, частина, стаття), що передбачає звернення до органів Комітету;

3) найменування, реквізити (поштова та електронна адреси, телефон, факс) заявника(ів), учасника(ів) концентрації;

4) прізвища, імена, по батькові, контактні номери телефонів, поштові та електронні адреси посадових осіб (керівників), відповідальних за супроводження концентрації, представників заявника(ів);

5) опис змісту концентрації, щодо надання дозволу на яку звертається(ються) заявник(и);

6) перелік документів і відомостей, що додаються до заяви, із зазначенням документів або частин документів чи відомостей, які містять інформацію з обмеженим доступом.

До заяви додаються такі документи та відомості:

1) документ, що підтверджує сплату збору за її подання (платіжне доручення на перерахування збору з позначкою установи банку або квитанція);

2) схема відносин контролю учасників концентрації, оформлена з урахуванням вимог розділу X цього Положення;

3) схема зміни відносин контролю внаслідок концентрації, оформлена з урахуванням вимог розділу X цього Положення;

4) економічне обґрунтування концентрації та розрахунок сукупних часток на задіяних товарних ринках згідно з додатком 2 до цього Положення;

5) відомості про концентрацію згідно з додатком 3 до цього Положення;

6) розрахунок показників учасників концентрації згідно з розділом VI цього Положення;

7) копії документів, що підтверджують обставини щодо фінансових аспектів концентрації, з урахуванням вимог розділу X цього Положення;

8) копії довіреностей щодо призначення та уповноваження представника(ів), інші письмові підтвердження повноважень представника(ів) учасників концентрації (заявників), оформлені з урахуванням вимог розділу X цього Положення;

9) копії паспорта, довідки про присвоєння податкового номера, інші документи, що дозволяють ідентифікувати фізичну особу - заявника;

10) копії установчих документів (установчий договір, статут) об`єднань підприємств, до яких входять учасники концентрації, що здійснюють господарську діяльність на задіяних товарних ринках, оформлені з урахуванням вимог розділу X цього Положення;

11) стосовно учасників концентрації, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 1 розділу III цього Положення, що є іноземними суб`єктами: виписки з торговельних (банківських) реєстрів господарювання; копії документів про реєстрацію, виписка з торговельного (банківського) реєстру країни та довіреність на здійснення представницьких функцій щодо представництва такого іноземного суб`єкта господарської діяльності; копії договорів, довіреностей, рішень чи інших документів, які надають право або зобов`язують повністю чи частково виконувати функції органу управління такого іноземного суб`єкта господарювання, оформлені з урахуванням вимог розділу IX цього Положення;

12) документи, оформлені з урахуванням вимог розділу X цього Положення, залежно від виду концентрації:

проекти або копії установчих документів (установчий договір, статут) суб`єкта господарювання, що створюється в результаті концентрації, рішення про створення (протокол установчих зборів), злиття, приєднання, виділ тощо із зазначенням повноважень представників;

проект договору (купівлі-продажу, управління, користування часткою (акціями, паями) тощо) або копія зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього;

проект договору про управління, оренду, фінансовий лізинг, концесію, набуття у власність активів іншим способом або копія зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього;

проекти або копії рішень, угод, документів, реалізація яких у сукупності забезпечить набуття контролю;

проекти або копії рішень, угод, документів щодо призначення або обрання осіб на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання, інформація та перелік посад, які вже обіймають зазначені особи в інших суб`єктах господарювання;

копії установчих документів (установчий договір, статут) суб`єкта господарювання, єдиний (цілісний) майновий комплекс або структурний підрозділ якого передається в оренду, фінансовий лізинг, концесію, проект договору оренди, фінансового лізингу, концесії або копія зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього;

копії плану приватизації об`єкта, плану розміщення акцій, акта оцінки вартості майна;

при недружньому придбанні копія листа (з повідомленням про його вручення) суб`єкту господарювання, частки (акції, паї) якого набуваються, про надання інформації, зазначеної у пункті 2 цього розділу, стосовно цього суб`єкта господарювання та суб`єктів господарювання, пов`язаних із ним відносинами контролю, на який заявником не було отримано відповіді або було отримано негативну відповідь;

інші документи, які вважають за потрібне надати заявники.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 30.07.2021 Компанія звернулася до АМК із заявою про надання дозволу на концентрацію. Предметом Концентрації було придбання Компанією акцій АТ «Харківобленерго» у розмірі 4,805%, що забезпечувало б Компанії перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

У заяві про надання дозволу на концентрацію та доданих до неї документах Компанія надала інформацію, у тому числі, копії договору купівлі-продажу від 21.12.2020 та додаткових угод від 16.07.2021 і від 01.08.2021 до нього, крім інформації щодо самого товариства, яке було учасником зазначеної концентрації.

За результатами розгляду заяви Компанії з доданими до неї документами про надання дозволу на концентрацію, аналізу та вивчення таких документів, зокрема, договору та копії, АМК встановив вид концентрації, шлях, спосіб та дійшов висновку, що заявлена концентрація не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на товарних ринках України, та відповідно до статті 25 Закону № 2210 Рішенням № 594-р надано дозвіл Компанії на придбання акцій АТ «Харківобленерго», що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 2210 органи АМК з власної ініціативи чи за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію, у разі: якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам Антимонопольного комітету України, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; якщо рішення було прийнято на підставі недостовірної інформації, що призвело до прийняття незаконного або необґрунтованого рішення; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов`язань, якими було обумовлене рішення органів Антимонопольного комітету України щодо узгоджених дій, концентрації відповідно до частини другої статті 31 цього Закону; якщо обставини, на підставі яких було прийняте рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання, вже не існують; невиконання суб`єктом господарювання умов угоди про врегулювання справи щодо припинення порушення та усунення причин його виникнення, усунення наслідків порушення; якщо угода про врегулювання справи порушує публічний порядок; наявності інших підстав, передбачених законами України.

Із правового контексту наведених норм вбачається, що рішення органу АМК може бути переглянуте лише у випадках, визначених законом, зокрема за умови його прийняття на підставі недостовірної інформації та/або у випадку коли істотні обставини не були і не могли бути відомі Комітету, що зумовило прийняття незаконного та/або необґрунтованого рішення. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 зі справи № 910/617/19.

Суд враховує, що як орган влади Комітет зобов`язаний на стадії перегляду рішень діяти відповідно до повноважень, визначених статтею 58 Закону № 2210, і позбавлений можливості прийняти рішення відповідно до статті 59 цього Закону. Водночас компетенція судів щодо перегляду прийнятих органом АМК рішень відповідно до статті 59 Закону № 2210 полягає в установленні їх законності та обґрунтованості. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 зі справи № 910/1646/19, від 03.11.2022 зі справи № 910/10256/21.

При цьому правова природа надання АМК дозволу на концентрацію полягає в оцінці допустимості здійснення певної концентрації з огляду на положення законодавства про захист економічної конкуренції, тобто в оцінці її впливу на певний ринок на підставі наданих документів. Водночас, з урахуванням доводів цієї касаційної скарги, Суд зазначає, що така оцінка здійснюється на підставі, зокрема тих документів, наданих заявником (заявниками), які є дійсними, реальними, чинними та можуть породжувати або породжують правові наслідки.

Згідно з Рішенням № 352-р, яке прийнято за результатами перегляду Рішення № 594-р, АМК не встановлено, що обставини, на які посилається АТ «Харківобленерго» (визнання недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу від 21.12.2020), є істотними обставинами, які призвели до необґрунтованого або незаконного прийняття рішення Комітетом.

Водночас Верховний Суд зазначає, що за своєю суттю процедура, встановлена пунктом 1 частини першої статті 58 Закону № 2210 передбачає, що віднайдено фактичні дані, які раніше не були об`єктивно доступними та які можуть призвести до іншого результату розгляду заяви. Тобто, існують такі фактичні дані, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу прийнятого АМК рішення.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

За змістом частини першої статті 216, частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення і не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 903/639/23 наведено висновок про те, що визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний, не тотожний з іншими способами захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує наслідків (анулювання цих прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права.

Залишаючи без змін Рішення АМК № 594-р про надання дозволу на концентрацію, АМК, як і суди попередніх інстанцій, зосередилися на питанні економічної обґрунтованості зазначеного рішення, вказуючи на те, що обставина недійсності договору купівлі-продажу не може спростувати того, що на час подання заяви про надання дозволу на концентрацію, її розгляду та прийняття Рішення № 594-р, вона (заява) відповідала вимогам Положення, так як до неї були долучені усі необхідні документи, а також того, що концентрація, на яку надано дозвіл, не призвела до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на товарному ринку або в його значній частині.

Водночас при наданні АМК дозволу на концентрацію саме заявник подає відповідне обґрунтування, документи на підтвердження викладених у заяві обставин, і несе відповідальність за подання Комітету повної та достовірної інформації для прийняття рішення про надання дозволу на концентрацію.

Отже, в контексті доводів цієї касаційної скарги Верховний Суд приходить до висновку, що АМК та суди попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних рішень не врахували, що за своєю правовою природою недійсність правочину є юридичним матеріально-правовим фактом, який впливає не лише на оцінку АМК впливу на певний ринок та допустимість концентрації без порушення законодавства, але і на дотримання як суб`єктом господарювання, так і самим АМК всіх врегульованих нормами законодавства способу, порядку та процедур, необхідних для надання дозволу суб`єкту звернення про надання дозволу на концентрацію. Зокрема, як щодо обов`язку самого заявника здійснювати подання в АМК достовірної та повної інформації згідно з вимогами Закону № 2210 та Положення, так і обов`язку АМК всебічно та повно з`ясовувати обставини на підставі належним чином підтверджених, викладених у заяві про надання дозволу на концентрацію обставин.

Очевидно, що така достовірність не може ґрунтуватися на недійсних правочинах.

Суд виходить з того, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним саме з моменту його укладення, а не з моменту відповідного рішення суду, що помилково не було враховано у висновках АМК та судів попередніх інстанцій.

Така обставина існувала на час розгляду заяви Компанії; ця обставини не могла бути відома АТ «Харківобленерго» на час розгляду заяви АМК; має місце істотність цієї обставини для розгляду заяви Компанії.

Відповідною істотною обставиною є не факт ухвалення судового рішення, не самe це рішення як юридичний факт, а обставина, яка в ньому встановлена.

Враховуючи викладене, Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві Компанії на касаційну скаргу та доводи АМК в цій частині про те, що обставина недійсності договору (та відповідно всіх додатків до нього) не вплинула на висновок АМК, викладений Рішенні № 594-р, адже такий висновок фактично ґрунтувався на недійсному правочині.

Суд також відхиляє аргумент АМК та доводи Компанії про те, що Положення не вимагає надання заявниками договору у розумінні правочину, адже дозволяє надавати до заяви проєкт договору (купівлі-продажу, управління, користування часткою (акціями, паями) тощо), а також можуть бути надані копії пропозицій, листів та інші документи. Зокрема, з огляду на те, що за своїм змістом абзац третій підпункту 12 пункту 2 розділу ІХ Положення передбачає можливість обрання заявником одного із двох альтернативних варіантів обов`язкового надання вказаних у ньому підтверджуючих документів, а саме: проєкт договору (купівлі-продажу, управління, користування часткою (акціями, паями) тощо) або копія зазначеного договору з відкладальною умовою та пояснення до нього.

Отже АМК належало оцінити через призму повноти інформації саме той пакет документів, який фактично було надано самим заявником.

Верховний Суд зазначає, що недійсний документ не може породжувати обґрунтованого рішення, яке (рішення) прийнято на підставі такого недійсного документа.

При цьому, загальні підходи та принципи оцінки законності рішень, прийнятих, у тому числі, на підставі недійсного правочину, є однаковими як для суду, так і для органів АМК.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації, узгоджених дій відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Скаржник також посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема приписи статей 6, 8 Конституції України, статті 22, абзацу 2 частини першої статті 58, абзацу 6 частини першої статті 59 Закону № 2210, без урахування висновків щодо застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 зі справи № 922/2071/20 та від 16.09.2021 зі справи № 910/4540/20, від 16.04.2021 зі справи № 916/551/16, від 03.08.2018 зі справи № 19/5009/1481/11, від 02.07.2018 зі справи № 922/3388/15, від 27.11.2019 зі справи № 908/55/17, від 26.04.2018 зі справи № 914/2666/15, від 27.01.2022 зі справи № 910/5264/21.

Стосовно наведених доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Скаржником у доводах касаційної скарги вказані постанови Верховного Суду, в яких зазначені правові висновки, що, на думку позивача, не були враховані судами попередніх інстанцій у розгляді справи.

У зазначеному вище аспекті у логічному взаємозв`язку з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (доводи з посиланням на який визнані Судом такими, що знайшли своє часткове підтвердження) Суд зазначає про те, що в частині знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги, обґрунтовані з посиланням на загальний висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 31.01.2023 зі справи № 922/2071/20 та від 16.09.2021 зі справи № 910/4540/20, згідно з яким конституційним принципом є принцип верховенства права, який закріплений у статті 8 Конституції України: особи здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи - за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом». Україна визнає пріоритет загальнолюдських цінностей, дотримується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права.

Крім того, у зазначеному вище контексті обґрунтованим є й посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 зі справи № 910/5264/21 (який має загальний [універсальний] характер) за змістом якого Суд зазначив про те що, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а тому доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму/критерії, зокрема неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.

Водночас скаржник також посилається на постанови Верховного Суду від 16.04.2021 зі справи № 916/551/16, від 03.08.2018 зі справи № 19/5009/1481/11, від 02.07.2018 зі справи № 922/3388/15, від 27.11.2019 зі справи № 908/55/17, від 26.04.2018 зі справи № 914/2666/15, в яких, зокрема розглядалося питання про застосування статті 320 ГПК України (статті 112 ГПК України в редакції до 15.12.2017) під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

За доводами скаржника, перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами згідно зі статтею 320 ГПК України та перегляд АМК власних рішень у разі, якщо істотні обставини не були і не могли бути відомі органам АМК згідно з абзацем 2 частини першої статті 58 Закону № 2210, є аналогічними процесуальними діями з ідентичними підставами, що зумовлює доцільність та необхідність врахування висновків Верховного Суду про застосування статті 320 ГПК України (статті 112 ГПК України в редакції до 15.12.2017) під час перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за аналогією.

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки Закон № 2210, а саме його стаття 58, визначає порядок та підстави для перегляду рішень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та у заявах, справах про узгоджені дії, концентрацію. Наведене свідчить про врегулювання спірних правовідносин спеціальним Законом. Відповідно ці правовідносини відрізняються за істотною ознакою, а саме, існуючим нормативно-правовим регулюванням.

За наведених обставин, правовідносини у справах № 916/551/16, № 19/5009/1481/11, № 922/3388/15, № 908/55/17, № 914/2666/15, які наведені скаржником в обґрунтування доводів касаційної скарги, не є релевантними до спірних правовідносин.

Водночас, як вже зазначалося вище Судом, статтею 19 Конституції України визначені конституційні принципи, які є однаковими для всіх органів державної влади. Відповідно для застосування інших критеріїв перегляду рішень за нововиявленими обставинами ніж ті, що застосовуються судами України, Комітету необхідно навести належне та достатнє обґрунтування, з посиланням на відповідну норму закону.

Рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень (подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17).

У контексті спірних правовідносин Верховний Суд приходить до висновку про помилкове звуження АМК змісту таких понять як «законність» та «обґрунтованість» рішення виключно до оцінки впливу на певний ринок.

Отже, доводи касаційної скарги АТ «Харківобленерго» знайшли часткове підтвердження, враховуючи вказані вище міркування.

Доводи Компанії та Комітету, викладені у відзивах на касаційну скаргу щодо законності, обґрунтованості судових рішень попередніх інстанцій, їх ухвалення з додержанням норм матеріального та процесуального права, Суд відхиляє, з огляду на мотиви, викладені у цій постанові.

Враховуючи міркування, означені в цій постанові, наявні підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову та ухвалення нового рішення про задоволення позову, у зв`язку із обґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Водночас Верховний Суд зазначає, що за змістом статті 59 Закону України № 2210 визначені підстави для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України.

Проте оспорюване Рішення № 352-р не може бути одночасно скасовано та визнано недійсним (як про це просить позивач), оскільки вимога про скасування Рішення АМК за своїм правовим змістом тотожна вимозі про визнання його недійсним.

Відповідно, оспорюване Рішення АМК підлягає визнанню недійсним із зобов`язанням АМК розглянути заяву уповноваженого представника АТ «Харківобленерго» про перегляд та скасування Рішення № 594-р.

Верховний Суд, ураховуючи рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. (частина перша статті 311 ГПК України).

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково (з огляду на викладені у ній підстави касаційного оскарження, які знайшли своє часткове підтвердження), рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що касаційна інстанція ухвалює нове рішення у справі про задоволення позову про визнання недійсним Рішення АМК та зобов`язання АМК розглянути заяву уповноваженого представника АТ «Харківобленерго» від 02.12.2022 № б/н, Суд покладає на відповідача витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 6 056,00 грн, зі сплати судового збору з апеляційної скарги у сумі 9 084,00 грн, а також зі сплати судового збору з касаційної скарги у сумі 12 112,00 грн.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства «Харківобленерго» задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі № 910/2201/24 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення про задоволення позову частково.

4. Визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 14.12.2023 № 352-р «Про перегляд рішення Комітету від 28.10.2021 № 594-р», яким залишено без змін рішення Антимонопольного комітету України від 28.10.2021 № 594-р про надання дозволу Компанії «SMART HOLDING (CYPRUS) LTD» (м. Лімасол, Кіпр) на придбання акцій акціонерного товариства «Харківобленерго» (м. Харків), що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства, з моменту прийняття;

5. Зобов`язати Антимонопольний комітет України розглянути заяву уповноваженого представника акціонерного товариства «Харківобленерго» від 02.12.2022 № б/н (зареєстрована в Комітеті 06.12.2022 за № 8-01/16-пр) про перегляд та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 28.10.2021 № 594-р про надання дозволу Компанії «SMART HOLDING (CYPRUS) LTD» (м. Лімасол, Кіпр) на придбання акцій акціонерного товариства «Харківобленерго» (м. Харків), що забезпечує перевищення 25% голосів у вищому органі управління названого товариства на підставі абзацу другого частини першої статті 58 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

6. Стягнути з Антимонопольного комітету України на користь акціонерного товариства «Харківобленерго» витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп., зі сплати судового збору з апеляційної скарги у сумі 9 084 (дев`ять тисяч вісімдесят чотири) грн 00 коп., а також зі сплати судового збору з касаційної скарги у сумі 12 112 (дванадцять тисяч сто дванадцять) грн 00 коп.

7. Доручити господарському суду міста Києва видати накази на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова