Постанова

від 04.03.2025 по справі 5015/118/11

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 5015/118/11(914/942/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В. В. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

ПАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" - Карпенко А.А.

ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" - Демідонт Б.О.

ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" - Демідонт Б.О., Зубачик В.Р.

ФОП Гаврилюк О.Р. - Гаврилюк О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет"

на постанову Західного апеляційного господарського суду

від 30.10.2024

у складі колегії суддів: Желіка М.Б. (головуючого), Орищин Г.В., Галушко Н.А.

та на рішення Господарського суду Львівської області

від 27.06.2024

у складі судді Цікало А.І.

у справі № 5015/118/11(914/942/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Приватне акціонерне товариство "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські заводи автомобілебудування"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фізична особа-підприємець Гаврилюк О.Р.

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 5015/118/11

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач",-

ВСТАНОВИВ:

1. В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа

№ 5015/118/11 про банкрутство ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач".

2. 10.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування будівлі адміністративного корпусу загальною площею: 10 168,7 м2, з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі

№ 5015/118/11 (914/942/24) позов задоволено.

4. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Тібет" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рух касаційної скарги

5. 20.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тібет" звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою від 20.11.2024 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24), підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" у справі № 5015/118/11(914/942/24) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Васьковського О.В., судді - Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024.

7. Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24) касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" від 20.11.2024 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24) залишено без руху. Надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Тібет" строк для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом надання суду оригіналу документу, що підтверджує доплату судового збору в розмірі 47 394,76 грн за подання касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24).

8. 23.12.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" до Верховного Суду надійшло клопотання про усунення недоліків касаційної скарги, до якого долучено документ, що підтверджує доплату судового збору в розмірі 47 394,76 грн за подання касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24).

9. 13.01.2025 зазначене клопотання було передано судді-доповідачу - Білоусу В.В., після його виходу з відпустки, для розгляду.

10. Судді Васьковський О.В., Погребняк В.Я. перебували у відпустці.

11. Колегія суддів приступила до розгляду клопотання керуючись принципом "незмінності складу суду", визначеному статтею 32 Господарського процесуального кодексу України.

12. Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2025, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 5015/118/11(914/942/24) за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" від 20.11.2024 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння; призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" від 20.11.2024 на 04.02.2025 о 10:15 год.

13. Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2025 відкладено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" від 20.11.2024 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11(914/942/24), в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння, на 04.03.2025 о 09:45 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

14. Не погоджуючись із вказаною постановою ТОВ "Тібет" подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

15. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

15.1 Господарський суд Львівської області в рішенні від 27.06.2024 у справі № 5015/118/11 (914/942/24), всупереч висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, не здійснив перевірку добросовісності набувача нерухомого майна.

15.2 Судами попередніх інстанцій не враховано, що оскільки при набутті ТОВ "Тібет" майна у власність жодних додаткових обмежень у реєстрах відображено не було, відповідач не знав і не міг знати про будь-які права інших осіб на таке майно.

15.3 Західним апеляційним господарським судом було неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання представника ТОВ "Тібет" про поновлення пропущених строків та долучення доказів до матеріалів справи від 29.10.2024. При цьому, процесуальні строки, а саме - строк на подачу доказів та строк на подачу заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності були пропущені з поважних причин.

15.4 Судами попередніх інстанцій не встановлено, що наявні усі підстави для застосування строків позовної давності у справі № 5015/118/11(914/942/24), щодо витребування будівлі адміністративного корпусу під літ. "Ж-4", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

15.5 Ухвала про відкриття провадження у справі була постановлена 22.04.2024. Оскаржуване рішення суду було ухвалене 27.06.2024. Тобто, розгляд справи відбувався довше 60 днів, тобто з порушенням строку, встановленого ГПК України.

15.6 Судом апеляційної інстанції не застосовано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

15.7 Суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному позовному провадженні, що є самостійною підставою для скасування рішення.

16. Представник скаржника в судовому засіданні 04.03.2025 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

17. ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" та ПАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" подано відзиви на касаційну скаргу в якому останні просять відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

18. ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування", ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач", ФОП Гаврилюком О.Р. подано письмові пояснення.

19. Представник ПАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" в судових засіданнях 04.02.2025 та 04.03.2025 заперечила проти касаційної скарги.

20. Представники ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" в судових засіданнях 04.02.2025 та 04.03.2025 заперечили проти касаційної скарги.

21. ФОП Гаврилюк О.Р. в судових засіданнях 04.02.2025 та 04.03.2025 частково підтримав касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

22. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

23. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

24. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, наступне.

25.1 Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі № 5015/118/11 ухвалено:

- задовольнити заяву ПрАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" від 21.03.2016 з врахуванням заяв про уточнення від 18.05.2016 та від 14.06.2016 про визнання недійсними результатів аукціону від 17.03.16 р. з продажу корпусу Ж-4, заг. пл. 10369,6 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 23.03.2016, укладеного між ТОВ Управляюча компанія Львівський автонавантажувач та ТзОВ УКР-Алюміній;

- визнати недійсними результати аукціону від 17.03.2016 з продажу корпусу Ж-4, заг.пл. 10369,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.03.2016, укладений між ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" і переможцем аукціону ТОВ "УКР-Алюміній";

- задовольнити частково заяву ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" про визнання недійсним аукціону із продажу нерухомого майна банкрута ТОВ "УК "Львівський Автонавантажувач" від 17.03.2016, а саме будівлі адміністративного корпусу під літ. Ж-4, і застосування наслідків визнання аукціону недійсним, та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного із переможцем аукціону ТОВ "Укр-Алюміній", і застосування наслідків недійсності правочину;

- визнати недійсним аукціон із продажу нерухомого майна банкрута ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" від 17.03.2016, а саме будівлі адміністративного корпусу під літ. Ж-4, об`єкт житлової нерухомості: НІ. Загальна площа (кв.м): 10369.6 м.кв. РПВН 130885;

- застосувати наслідки визнання аукціону недійсним і визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений із переможцем аукціону ТОВ "Укр-Алюміній" про придбання майна з прилюдних торгів серія та номер: 714, виданий 24.03.2016, видавник: Юзва Н.Б., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу.

- відмовлено в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

25.2 Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі №5015/118/11 залишено без змін.

25.3 Постановою Верховного Суду від 18.05.2023 постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.10.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2022 у справі № 5015/118/11 залишено без змін.

25.4 У вказаних судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції, встановлено наступні обставини:

- 06.05.2014 ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" в особі ліквідатора Хомишина І.Г. і Товарна біржа "Наша" уклали договір № 4-13 про проведення аукціону;

- 23.07.2015 на засіданні комітету кредиторів ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" затверджено експертну оцінку майна банкрута, зокрема, будівлі адміністративного корпусу під літ. "Ж-4" 4 049 300 грн; прийнято рішення про здійснення продажу майна банкрута з дотриманням умов та процедур статей 64-66 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

- вартість об`єкта майна будівлі адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10 369,6 кв.м, у розмірі 4 049 300 грн без ПДВ визначена відповідно до висновку про вартість станом на 22.05.2015;

- 05.11.2015 організатором аукціону Товарна біржа "Наша" проведено повторний аукціон з реалізації спірної будівлі адміністративного корпусу (літ. "Ж-4") у АДРЕСА_1; аукціон 05.11.2015 відбувся, переможцем аукціону запропоновано до сплати за лот 14 091 564 грн., однак, у зв`язку з несплатою переможцем аукціону в установлений строк належної суми за придбане майно організатором прийнято рішення про визнання аукціону 05.11.2015 таким, що не відбувся;

- згідно з протоколом проведення аукціону від 17.03.2016 № 6-011 з продажу майна лот № 1 будівлі адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10 369,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, найвища запропонована ціна в ході аукціону 1 781 692 грн, переможець аукціону ТОВ "Укр-Алюміній";

- 23.03.2016 ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" в особі арбітражного керуючого Хомишина І.Г. та ТОВ "Укр-Алюміній" уклали договір №4а купівлі-продажу майна банкрута на аукціоні, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю майно: будівлю адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10 369,6 кв.м, до складу якого входить 265 приміщень, чотирьох поверхова каркасна конструкція із з/б панелей і цегли, двоповерховою вставкою їдальні, висота поверху 3м, стан незадовільний, адреса: АДРЕСА_1;

- 24.03.2016 ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" в особі ліквідатора Хомишина І.Г. та ТОВ "Укр-Алюміній" уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець зобов`язується передати, а покупець прийняти нерухоме майно будівлю адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10 369,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, сплатити ціну її продажу та виконати визначені в договорі умови. Договір посвідчено Юзвою Н.Б., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, та зареєстровано в реєстрі за № 714;

- 24.03.2016 сторонами договору підписано акт про передання права власності на будівлю відповідно до протоколу від 17.03.2016 № 6-011, за наслідками сплати покупцем грошових коштів 1 781 692 грн;

- 24.03.2016 Товарною біржою "Наша" сплачено ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" 1 710 425 грн;

- 24.03.2016 приватним нотаріусом видано свідоцтво про посвідчення права власності ТОВ "Укр-Алюміній" на нерухоме майно будівлю адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10 369,6 кв.м.;

- 28.03.2016 щодо будівлі адміністративного корпусу (літ. "Ж-4"), загальною площею 10369,6 кв.м. зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу за номером 785;

- у подальшому спірне майно неодноразово змінювало власника та згідно з останніми відомостями, наданими суду, перебуває у власності ТОВ "Тібет".

25.5 Враховуючи обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 10.02.2022, яким визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута, уповноважена особа учасників боржника ТОВ "Львівські заводи автомобілебудування" звернулося з позовом до господарського суду про витребування будівлі адміністративного корпусу під літ. "Ж-4" з чужого незаконного володіння ТОВ "Тібет" на користь ТОВ "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач".

26. Аргументи скаржника (пункт 15.1, 15.2, 15.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

27. Згідно частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

28. Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

29. Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

30. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду (постанови від 09.08.2018 у справі № 927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16 та ін.) власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 Цивільного кодексу України) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина третя статті 388 Цивільного кодексу України).

31. Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 338 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

32. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 338 Цивільного кодексу України.

33. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором права відчужувати це майно.

34. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

35. Як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом цього спору є витребування до ліквідаційної маси банкрута об`єкта нерухомого майна, що був відчужений за наслідками проведення аукціону, результати якого згодом було визнано недійсними в судовому порядку.

36. За встановленими судами у цій справі обставинами, переможець аукціону відчужив спірне майно на підставі договору купівлі-продажу і, в подальшому, спірне майно неодноразово змінювало власника, а відповідач є останнім набувачем та актуальним власником такого майна.

37. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі

№ 910/2592/19 викладено правові висновки, відповідно до яких у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема:

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону;

- якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред`явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону);

- якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

38. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у спірних правовідносинах аукціон з продажу майна боржника відбувся 17.03.2016, а 21.03.2016 кредитор боржника (ПрАТ "ВНК "Розточчя") звернувся до господарського суду із заявою про визнання недійсними результатів аукціону в межах справи про банкрутство ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач" (№ 5015/118/11).

39. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2016 та 24.03.2016 ліквідатор боржника та переможець аукціону уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, а 18.05.2016 та 14.06.2016 кредитор боржника (ПрАТ "ВНК "Розточчя") уточнив подану раніше заяву, доповнивши її вимогою про визнання недійсним договору, укладеного за результатами аукціону.

40. Судами встановлено, що 28.03.2016 переможець аукціону відчужив спірне майно на підставі договору купівлі-продажу.

41. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що під час тривалого розгляду справи № 5015/118/11 майно неодноразово змінювало власника і станом на дату подання ліквідатором позову про витребування майна зареєстроване за відповідачем - ТОВ "Тібет", відтак ліквідатор боржника обрав належний спосіб захисту порушеного права.

42. У процедурі банкрутства майно боржника вибуває з володіння власника (органу управління боржником) в момент введення ліквідаційної процедури та з призначенням ліквідатора до нього переходять права органу управління боржником. Отже, вибуття майна з володіння власника відбувається не за його волевиявленням, а в силу прямої вказівки спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов`язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб що передбачені Конституцією України та законодавством про банкрутство. Отже, встановлення судом недійсності аукціону з продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі та правочину, укладеного за наслідками такого аукціону, очевидно підтверджує вихід ліквідатора за межі принципів добросовісності і законності та означає порушення ним тих повноважень розумного власника, якими наділив його законодавець в момент введення ліквідаційної процедури.

43. У п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі

№ 922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

44. Оскільки в цьому випадку судами попередніх інстанцій встановлено, що нерухоме майно вибуло поза волею власника (боржника - ТОВ "Управляюча компанія "Львівський автонавантажувач"), то суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про витребування майна від останнього набувача (ТОВ "Тібет") підлягає задоволенню.

45. При цьому, переоцінка доказів надання нової оцінки доказам у справі в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

46. Також, щодо доводів скаржника про те, що такий є добросовісним набувачем, адже набув майно за відплатним договором, судом апеляційної інстанції зазначено, що наявність у відповідача статусу добросовісного набувача спірного майна з огляду на зміст статті 388 Цивільного кодексу України не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

47. Відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України майно, яке вибуло не за волею власника може бути витребувано у добросовісного набувача. Тому при вибутті майна поза волею власника добросовісність набувача не перешкоджає витребуванню майна.

48. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

49. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

50. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

51. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

52. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

53. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

54. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

55. Право витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

56. Судами попередніх інстанцій встановлено, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

57. Повернення у власність позивача вказаного нерухомого майна, відчуженого поза його волею переслідує легітимну мету охорони права власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, а також з метою дотримання таких прав відповідно до загальних інтересів суспільства.

58. Також, пропорційність втручання у право володіння та справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання, в цьому випадку полягає у тому, що позивач, поза його волею був позбавлений права володіння на спірне майно.

59. Враховуючи наведене, єдиним можливим в цьому випадку способом поновлення порушеного права позивача на володіння спірним майном, який може забезпечити приведення обсягу прав сторін в контексті спірного майна у стан, який існував до його відчуження, є саме витребування належного позивачу майна.

60. Віндикація в межах провадження у справі про банкрутство є не лише способом консолідації ліквідаційної маси, оскільки захист права власності боржника, з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, також презюмується. Такий захист спрямований на попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном саме власником, в тому числі власником, який є боржником у провадженні у справі про банкрутство, оскільки власник майна наділений в тому числі правом на погашення власних боргів за рахунок належного йому майна. Повернення майна може прямо вплинути як на діяльність юридичної особи-боржника в цілому, так і на права керівників юридичної особи, так і на її учасників.

61. Відтак, втручання у право ТОВ "Тібет" на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

62. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі

№ 469/1044/17, за змістом якого добросовісний (кінцевий) набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, в якого придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

63. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного набувача. Добросовісний набувач набуває право на таке звернення за умови задоволення судом позовних вимог власника про витребування спірного майна (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №910/5808/20).

64. Відтак, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України, ТОВ "Тібет" не позбавлене можливості звернутися із відповідним позовом про відшкодування витрат понесених у зв`язку із придбанням спірного майна, при цьому відсутні підстави вважати, що вчиняючи такі дії ТОВ "Тібет" понесе індивідуальний і надмірний тягар.

65. Відтак, втручання у право ТОВ "Тібет" на володіння майном в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення останнім індивідуального і надмірного тягаря.

66. При цьому, на висновки у наведених постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 5015/118/11(914/942/24) доказів та встановлених фактичних обставин.

67. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункти 15.1, 15.2, 15.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими.

68. Аргументи скаржника (пункти 15.3, 15.4 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

69. Як встановлено судом апеляційної інстанції, 30.10.2024 представник відповідача - адвокат Борщ Н.Р. подав клопотання про поновлення пропущених строків на подання доказів та долучення до матеріалів справи доказів (вх.№01-04/7317/24), заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (вх.№01-04/7319/24) та додаткові пояснення у справі (вх.№01-04/7322/24).

70. Відповідно до частини третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

71. Згідно частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

72. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалу Господарського суду Львівської області від 22.04.2024 про відкриття провадження у справі та встановлення відповідачу строку на подання відзиву (15 днів з дати отримання ухвали) доставлено до електронного кабінету ТОВ "Тібет" 22.04.2024 о 16:37. Отже, останнім днем строку подання відповідачем доказів є 09.05.2024.

73. Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

74. Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, звертаючись до апеляційного господарського суду, відповідач не довів наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції та не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від заявника.

75. Так, судом встановлено, що на підтвердження неможливості подання доказів до суду першої інстанції відповідач подав суду накази ТОВ "Тібет" про ряд відряджень директора підприємства з 11.04.2024 до 15.07.2024. Проте, перебування директора у тривалому відрядженні не спростовує можливості товариства брати участь у розгляді справи в суді та не свідчить про відсутність в такий період іншої особи, на яку тимчасово покладено обов`язки керівника підприємства на час перебування директора у відрядженні, оскільки в період перебування директора у відрядженні, останній 15.06.2024 підписав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, а 09.07.2024 підписав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

76. Щодо висновку експерта № 4220-У від 28.10.2024, судом апеляційної інстанції зазначено, що такий доказ виготовлено у жовтні 2024, при цьому оскаржене рішення у цій справі проголошено у червні 2024. Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів.

77. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

78. Заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Разом з тим, враховуючи, що відповідач не довів винятковості випадку, а подані ним докази не свідчать про об`єктивність причин неподання доказів та заяви про застосування наслідків спливу позовної давності до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення пропущених відповідачем процесуальних строків.

79. Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

80. Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

81. Згідно статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

82. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

83. При цьому, аргументи скаржника (пункти 15.3, 15.4 постанови) фактично зводяться до намагання встановити нові обставини, здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

84. При цьому, на висновки у наведеній постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 804/4573/17 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаного судового рішення, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 5015/118/11(914/942/24) доказів та встановлених фактичних обставин.

85. Аргументи скаржника (пункт 15.7 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

86. Згідно пункту 2 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

87. Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано унеможливлення встановлення в цьому випадку фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку із розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження.

88. При цьому, як було встановлено судом апеляційної інстанції, в період перебування директора у відрядженні, останній 15.06.2024 підписав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, тобто скаржник фактично здійснював представництво своїх інтересів в межах цієї справи ще до ухвалення рішення суду першої інстанції, тому не може в цьому випадку вважатися унеможливленням встановлення фактичних обставин факт не звернення скаржника до суду першої інстанції із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

89. Аргументи скаржника (пункт 15.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

90. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

91. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

92. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

93. Згідно частини першої статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права..

94. Відповідно до частини другої статті 311 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

95. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

96. Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

97. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

98. Відтак, саме по собі порушення строку розгляду справи судом першої інстанції не може бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень.

99. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

100. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

101. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

102. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

103. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

104. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 5015/118/11(914/942/24), таким вимогам закону відповідають.

105. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

106. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 5015/118/11(914/942/24), та постанови були дотримані.

107. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 5015/118/11(914/942/24), немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" від 20.11.2024 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 5015/118/11(914/942/24) залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2024, в частині розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "Львівський Автонавантажувач" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тібет" про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі № 5015/118/11(914/942/24) залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк