Постанова

від 05.03.2025 по справі 904/4076/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/4076/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Костюченко О.Т.

відповідача - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 3 - не з`явився

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 4 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймс Білдінг"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Чус О.В., Дармін М.О.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 (суддя Васильєв О.Ю.)

за позовом Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймс Білдінг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_1 ,

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандсіті-Інвест",

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал строй групп",

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Грантсіті-Інвест"

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Дніпровська міська рада (надалі - Рада, Позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймс Білдінг" (надалі - ТОВ "Таймс Білдінг", Відповідач, Скаржник), третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Ради, третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , третя особа - 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандсіті-Інвест": (надалі - ТОВ "Грандсіті-Інвест"), третя особа - 4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал строй групп" (надалі - ТОВ "Капітал строй групп"), третя особа - 5, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Грантсіті-Інвест" (надалі - ТОВ "Грантсіті-Інвест") про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом:

- зобов`язання ТОВ "Таймс Білдінг" знести самочинно збудоване нерухоме майно - торгівельний павільйон літ. А-1, що складається з нежитлового приміщення II поз.2, загальною площею 45 кв. м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922685312101) та нежитлового приміщення І поз.1, загальною площею 45 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922663912101);

- скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкти нерухомого майна, а саме: торгівельний павільйон літ. А-1, нежитлове приміщення II поз. 2, загальною площею 45 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922685312101), торгівельний павільйон літ. А-1, нежитлове приміщення І поз.1, загальною площею 45 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922663912101); торгівельний комплекс літ. А-1, нежитлове приміщення №1,2 загальною площею 90 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 731393312101).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані скасуванням Дніпропетровським апеляційним судом заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2015 у справі № 202/7090/15-ц, яким було визнано право власності за ОСОБА_1 на торговельний комплекс, розташований на спірній земельній ділянці, та який був відчужений відповідною особою.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025, позовні вимоги задоволено.

2.2. Суди, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що спірне нерухоме майно зведене на земельній ділянці, яка не була відведена для відповідної мети, без отримання декларації про початок будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації та необхідних дозвільних документів на введення його в експлуатацію, що унеможливлює набуття ОСОБА_1 права власності на цей об`єкт та його подальше відчуження. Враховуючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди дійшли висновку, що Рада, як суб`єкт права комунальної власності, має право вимагати від ТОВ "Таймс Білдінг" усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого майна. Водночас суди встановили, що реєстрація права власності на спірний об`єкт обмежує можливість належного володіння, розпорядження та користування майном комунальної власності, унеможливлюючи його передачу відповідальній особі для задоволення суспільних потреб територіальної громади, зокрема шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання земельної ділянки, як свідчення обґрунтованості позовної вимоги у відповідній частині.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Таймс Білдінг" просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

3.2. Ухвалою Суду від 11.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Таймс Білдінг" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/4076/23 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Одночасно було зупинено виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/4076/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- неправильне застосування судами положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, без врахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, в контексті проведення реєстраційних дій відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 386-388 Цивільного кодексу України;

- неналежне застосування судами статті 3 Цивільного кодексу України, без врахування висновку щодо застосування даної норми, викладеної у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у постанові № 522/2110/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13;

- неправильне застосування судами положень статей 328, 376 Цивільного кодексу України, без врахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20;

- порушення судом першої інстанції вимог 247, 250 Господарського процесуального кодексу України з огляду на розгляд спору в порядку спрощеного позовного провадження, замість загального позовного провадження. Зазначеним Відповідач обґрунтовує також порушення принципу змагальності та повноти дослідження обставин, на дотримання якого наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18;

- порушення судом першої інстанції вимог Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення Відповідача про розгляд справи судом. Скаржник стверджує, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 398/4299/17 та від 12.12.2019 у справі № 911/2052/18, щодо оцінки доказів, які підтверджують неналежне повідомлення сторони про відкриття провадження у справі.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2015 у справі № 202/7090/15-ц було задоволено позов, шляхом розірвання Договору піднайму № 1 від 03.06.2015, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо передання у користування виробничого приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 250,00 кв. м, визнання за ОСОБА_1 без додаткових актів введення в експлуатацію, права приватної власності на гараж № НОМЕР_1 в літ. В, загальною площею 21,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 та складається з: 1 гараж, загальною площею 21,3 кв. м, визнання за ОСОБА_1 без додаткових актів введення в експлуатацію, права приватної власності на торгівельний комплекс літ. А-1, загальною площею 90,0 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається з: приміщення, загальною площею 25,6 кв. м, приміщення, загальною площею 64,4 кв. м, визнання протиправною та скасування постанови приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 26.08.2015 за № 181/02-31, зобов`язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального Зайченко І.А. зареєструвати за ОСОБА_1 право приватної власності на: гараж № НОМЕР_1 в літ. В, загальною площею 21,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 ; торгівельний комплекс літ. А-1, загальною площею 90,0 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язання приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального Зайченко І.А. посвідчити договір оренди, що укладений між ОСОБА_1 , як орендодавецем, та Лучкіним Є.А., як орендарем, гаражу НОМЕР_1 в літ. В, загальною площею 21,30 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , та торгівельного комплексу літ. А-1, загальною площею 90,0 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

4.2. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2020 у справі № 202/7090/15-ц апеляційну скаргу Ради задоволено, а рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції у справі № 202/7090/15-ц встановив, що позивачем не було надано до суду жодних доказів того, що спірне нерухоме майно було в установленому порядку введено в експлуатацію, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав вважати таке майно створеним та визнавати право власності на нього до ведення його в експлуатацію. Крім того, розгляд зазначеної справи відбувся з порушенням норм процесуального права щодо територіальної юрисдикції, оскільки позов пред`явлено щодо визнання права власності на нерухоме майно, що не належать до адміністративних меж території Індустріального району міста Дніпра, що є підставою для обов`язкового скасування судового рішення. Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позову.

4.3. Постановою Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 202/7090/15-ц касаційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13.03.2020 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2020 залишено без змін.

Так, залишаючи без змін постанову Дніпровського апеляційного суду у справі № 202/7090/15-ц, Верховний Суд зазначив, що встановивши, перебування спірного нерухомого майна на земельній ділянці комунальної власності, позивач просив визнати право власності на реконструйоване майно, яке не введено в експлуатацію.

4.4. Поряд з цим на підставі вказаного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04.09.2015 у справі № 202/7090/15-ц приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 11282979 про реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 на торгівельний комплекс літ. А-1 приміщення № 1, 2 загальною площею 90,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості 731393312101.

4.5. Крім того, 13.10.2015 між ОСОБА_3 та ТОВ "Грандсіті-Інвест" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а саме: торгівельного комплексу літ. А-1 приміщення №1,2 загальною площею 90,0 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості 731393312101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. та зареєстрований в реєстрі № 3175. На підставі вказаного договору купівлі-продажу Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кухтіною В. В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за ТОВ "Грандсіті-Інвест", номер запису про право власності: 11590368.

4.6. 26.10.2015 між ТОВ "Грандсіті-Інвест" та ТОВ "Капітал строй груп" укладено договір купівлі-продажу 50/100 нежитлового приміщення, торгівельного комплексу літ. А-1 приміщення № 1, 2 загальною площею 90,0 кв. м за адресою: місто Дніпро, вул. Благоєва, буд. 28-К, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 731393312101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М. та зареєстрований в реєстрі № 3229. На підставі вказаного договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "Капітал строй груп", номер запису про право власності: 11759600.

4.7. Також, 28.04.2016 між ТОВ "Грандсіті-Інвест" та ТОВ "Грантсіті-Інвест" укладено договір купівлі-продажу 50/100 нежитлового приміщення, торгівельний комплекс літ. А-1 приміщення № 1, 2 загальною площею 90,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомості 731393312101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шаулова М. О. та зареєстрований в реєстрі № 1603. На підставі вказаного договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шауловою М. О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "Грантсіті-Інвест", номер запису про право власності: 14371526.

4.8. 10.05.2016 між ТОВ "Капітал строй груп" та ТОВ "Грантсіті-Інвест" укладено договір поділу нерухомого майна № 240, відповідно до якого ТОВ "Капітал строй груп" стало власником нежитлового приміщення, торгівельного павільйону літ. А-1 нежитлове приміщення І поз.1 загальною площею 45 кв. м за адресою: місто Дніпро, вул. Благоєва, буд. 28-К, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 922663912101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. На підставі вказаного договору поділу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "КАПІТАЛ СТРОЙ ГРУП", номер запису про право власності: 14525061, ТОВ "Грантсіті-Інвест" став власником нежитлового приміщення, торгівельного павільйону літ. А-1 нежитлове приміщення II поз.2 загальною площею 45 кв. м за адресою: місто Дніпро, вул. Благоєва, буд. 28-К, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 922685312101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. На підставі договору поділу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "Грантсіті-Інвест", номер запису про право власності: 14525386.

4.9. 20.10.2016 між ТОВ "Капітал строй груп" та ТОВ "Таймс Білдінг" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення І поз. 1 торгівельного комплексу літ. А-1, загальною площею 45 кв. м за адресою: місто Дніпро, вул. Благоєва, буд. 28-К, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 922663912101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кабельницьким С. І. та зареєстрований в реєстрі № 271. На підставі вказаного договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кабельницьким С. І. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "Таймс Білдінг" номер запису про право власності: 17002870.

4.10. 24.06.2016 між ТОВ "Грантсіті-Інвест" та ТОВ "Таймс Білдінг" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, торгівельного павільйону літ. А-1 нежитлове приміщення II поз. 2 загальною площею 45 кв. м за адресою: м. Дніпро, вул. Благоєва, буд. 28-К, реєстраційний номер об`єкту нерухомості 922685312101, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. та зареєстрований в реєстрі № 1038. На підставі вказаного договору купівлі-продажу приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ТОВ "Таймс Білдінг", номер запису про право власності: 15128047.

4.11. Звертаючись з позовною заявою Рада вказує, що оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.06.2021 у справі № 202/7990/15-ц, скасовано рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 04.09.2015 у справі № 202/7090/15-ц та відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до Обухова І.В., Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Зайченко І.А. про розірвання договору, визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 202/7090/15-ц, скасовано правовстановлюючий документ, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності.

Позивач зазначає, що на час розгляду справи власником торгівельного павільйону літ. А-1, за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з: нежитлове приміщення II поз. 2 загальною площею 45 кв. м реєстраційний номер об`єкту нерухомості 922685312101, нежитлове приміщення І поз.1 загальною площею 45 кв. м реєстраційній номер об`єкту нерухомості 922663912101 є ТОВ "Таймс Білдінг". Земельна ділянка, на якій розташовано вказане самочинно побудоване нерухоме майно по АДРЕСА_1 , належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Ради та віднесена до земель комунальної власності відповідно до статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Спірна земельна ділянка ОСОБА_1 та будь-якій іншій особі не надавалась під будівництво, у право власності чи користування.

Згідно з інформацією Департаменту по роботі з активами Ради, що викладена в листі № 4/11-752 від 20.09.2021, цивільно-правові угоди щодо спірної земельної ділянки між міською радою та фізичними або юридичними особами не укладались.

Крім того, відповідно до листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ради від 10.09.2021 № 4/1-301 управлінням не реєструвалось декларації про початок виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації по об`єкту, що розташований за адресою: місто Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28-К.

За викладених обставин Позивач зазначає про необхідність у вирішенні в судовому порядку питань щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою, належної на праві комунальної власності територіальній громаді міста Дніпра, в особі Ради.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Таймс Білдінг" підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову у цій справі є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності, шляхом зобов`язання ТОВ "Таймс Білдінг" здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна, а також скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підставою для таких вимог є визнання спірного майна самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

5.4. Задовольняючи позов, суди обох інстанцій установили, що спірне нерухоме майно зведене на земельній ділянці, яка не була відведена для відповідної мети, без отримання належних дозвільних документів на початок та введення об`єкта в експлуатацію, що виключає можливість набуття ОСОБА_1 права власності на цей об`єкт та його подальшого відчуження.

Ураховуючи правовий статус спірної земельної ділянки як об`єкта комунальної власності, суди дійшли висновку, що Рада, як власник, має право вимагати усунення перешкод у користуванні шляхом знесення самочинного будівництва. Водночас суди встановили, що реєстрація права власності на спірний об`єкт унеможливлює повноцінне розпорядження та використання майна комунальної власності для суспільних потреб громади, зокрема шляхом забезпечення надходжень до місцевого бюджету від користування земельною ділянкою, що є обґрунтуванням позовних вимог у цій частині.

Заперечуючи судові рішення у касаційній скарзі, ТОВ "Таймс Білдінг" посилається на те, що суди неправильно застосували положення статті 376 Цивільного кодексу України, не дослідили належним чином докази, які б підтверджували законність будівництва, та розглянули справу в порядку спрощеного провадження замість позовного. Скаржник також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, які, на його думку, підтверджують необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.

5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо правового статусу спірного майна як самочинно збудованого.

5.6. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

5.7. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України). Цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ "Землі України" Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

5.8. Так само є нормативно регламентованим право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 Цивільного кодексу України).

5.9. Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

5.10. Згідно з частинами першою - четвертою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5.11. У наведеній Скаржником для порівняння постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частини перша та друга статті 376 Цивільного кодексу України).

5.12. Колегія суддів констатує, що вказаною нормою матеріального права імперативно, чітко і недвозначно визначено, що:

1) самочинним будівництвом вважаються житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони, зокрема, збудовані на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього;

3) якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

5.13. При цьому варто враховувати, що відповідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

5.14. Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

5.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, на яку звертає увагу Скаржник визначено, що за загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

5.16. Аналізуючи обставини справи щодо наявності ознак самочинного будівництва спірного нерухомого майна, суди встановили, що між Радою та будь-якими фізичними чи юридичними особами не укладалося цивільно-правових угод щодо спірної земельної ділянки, що підтверджується листом Департаменту по роботі з активами Ради № 4/11-752 від 20.09.2021, який засвідчує відсутність правових підстав для використання цієї земельної ділянки.

5.17. Крім того, згідно з листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ради № 4/1-301 від 10.09.2021, уповноваженим органом не реєструвалися декларація про початок виконання будівельних робіт та декларація про готовність об`єкта до експлуатації щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28-К.

5.18. Відсутність законних правових підстав для зайняття зазначеної земельної ділянки свідчить про самовільний характер її використання, що було обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій.

5.19. Оскільки спірне нерухоме майно зведене на земельній ділянці, що не була відведена для відповідних цілей, а також за відсутності декларації про початок будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації та належних дозвільних документів, що підтверджували б введення цього об`єкта в експлуатацію у встановленому законом порядку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати, що Сидоров Є.В. набув право власності на спірне нерухоме майно.

5.20. Ураховуючи наведене, об`єкт будівництва, розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28-К, має правовий статус самочинного будівництва.

5.21. Як зазначалось вище, ТОВ "Таймс Білдінг" набуто право власності на спірний об`єкт в цілому, на підставі договорів: купівлі-продажу нежитлового від 20.10.2016, укладених між ТОВ "Капітал строй груп" та ТОВ "Таймс Білдінг"; купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.06.2016, укладеного між ТОВ "Грантсіті-Інвест" та ТОВ "Таймс Білдінг".

5.22. Разом із цим, колегія суддів зазначає, що за змістом статті 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення.

5.23. Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Тотожних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19).

5.24. Щодо аргументів Скаржника у відповідному контексті касаційного оскарження про неповне дослідження судами обставини самочинності будівництва спірного майна, з огляду на неврахування: 1) рішення сесії IV скликання Ради від 08.12.2004 № 277/22 "Про передачу земельних ділянок по вул. Благоєва, 28 (зараз вулиця Подолинського Сергія буд. 28-К ) в оренду ТОВ "КВ ЛТД" для обслуговування магазину та кіоску по їх фактичному розміщенню"; 2) заяви ТОВ "КАПІТАЛСТРОЙ ГРУП" до Дніпровського міського голови, зареєстрованої за вх. № 36/3377 від 13.06.2016, яка передана Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради (із земельних питань); 3) декларації про початок виконання будівельних робіт, яка зареєстрована в Центрі надання адміністративних послуг Ради вх. № 301020 031318-207-08-2016 від 03.10.2016; 4) витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права; 5) декларація про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (ССІ), яка зареєстрована в Центрі надання адміністративних послуг міста Дніпра за вх. № 301026 024867-321-66-2020 від 06.04.2020; 6) повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (ССІ)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків(відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (ССШ), яке зареєстровано в Центрі надання адміністративних послуг міста Дніпра за вх. № 301003-041791-321-04-2019 та зареєстровано в Управлінні Державного архітектурно-будівельного контролю Ради за № ДП 061193440969 від 10.12.2019; 7) листа про наявність технічної інвентаризації, варто зазначити таке.

5.25. Відповідні докази були подані Відповідачем до суду апеляційної інстанції на тій підставі, що він не був обізнаний про розгляд справи у суді першої інстанції через неотримання судової кореспонденції.

5.26. Втім, Суд не погоджується з аргументами Скаржника щодо неналежного його повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, причиною неотримання судової кореспонденції є "відсутність адресата за вказаною адресою".

5.27. Відповідно до частини третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

5.28. Згідно з положеннями частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення, зокрема, є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4),

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

5.29. У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

5.30. Крім того, відповідно до правової позицію Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 07.09.2022 у справі № 910/10569/21, від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22, від 01.03.2023 № 910/18543/21, від 30.03.2023 у справі № 910/2654/22, від 06.06.2023 у справі № 922/3604/21, від 09.11.2023 у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21).

5.31. Відповідач зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання та в розумні інтервали часу - вживати заходів, щоб дізнатись про стан розгляду справи.

5.32. У цій справі, незважаючи на те, що Відповідач фактично не отримав судову кореспонденцію, встановлені обставини свідчать про його обізнаність щодо стану розгляду справи.

5.33. З огляду на зазначене, надсилання судової кореспонденції на юридичну адресу Відповідача та її неотримання з відповідної причини вважається належним підтвердженням виконання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасника справи про розгляд спору. Таким чином, доводи Скаржника щодо неналежного повідомлення його судом першої інстанції не можуть бути визнані обґрунтованими.

5.34. Посилання Скаржника на постанови Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 398/4299/17 та від 12.12.2019 у справі № 911/2052/18 як на підтвердження неналежного повідомлення сторони про відкриття провадження у справі є помилковим, оскільки оцінка дотримання судами вимог процесуального законодавства у наведених рішеннях ґрунтувалася на факті повернення судової кореспонденції відділенням поштового зв`язку із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання". Однак у справі, що переглядається, причиною неотримання судової кореспонденції є "відсутність адресата за вказаною адресою", що відповідно до частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України свідчить про належність отримання такого рішення особою.

З огляду на відмінність обставин справи та правового регулювання зазначені Скаржником судові рішення не є релевантними.

5.35. Щодо оцінки судом апеляційної інстанції доказів, наданих Скаржником на стадії апеляційного перегляду, у судовому рішенні дійсно відсутній конкретний висновок щодо можливості їх дослідження на цій стадії, а також їх детальна оцінка.

Водночас, суд апеляційної інстанції при формуванні висновку щодо самочинності будівництва керувався встановленими у справі обставинами, зокрема відсутністю документального підтвердження відведення спірної земельної ділянки для такого будівництва та відсутністю необхідної дозвільної документації. Відповідно до змісту листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Ради від 10.09.2021 № 4/1-301, у матеріалах справи відсутні дані про реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28-К.

5.36. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності ознак самочинного будівництва ґрунтуються на правовому регулюванні, передбаченому частинами першою, другою, четвертою статті 376, статтею 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України, а також на встановленому факті відсутності будь-яких дозвільних документів на це будівництво.

Оцінка судом зазначених обставин відповідає правовій кваліфікації, передбаченій статтею 376 Цивільного кодексу України. Враховуючи це, відсутність окремого висновку щодо оцінки наданої Скаржником документації на стадії апеляційного перегляду не може свідчити про неправильність вирішення судами питання правового статусу спірного майна як самочинно збудованого.

5.37. Суд також наголошує, що судове рішення не може бути скасоване виключно з формальних міркувань, якщо встановлені судами обставини та застосовані норми права є належними та обґрунтованими.

5.38. За наведених обставин Суд визнає необґрунтованими аргументи Скаржника щодо неправильного вирішення спору внаслідок його розгляду у порядку спрощеного позовного провадження замість загального позовного провадження.

5.39. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 09.08.2023 суд першої інстанції відкрив провадження у справі, що переглядається, та дійшов висновку про розгляд справи за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

5.40. Поряд з цим варто зазначити, що статтею 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено два можливих випадки розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження: 1) малозначні справи (частина перша та друга) будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині 4 цієї статті (частина друга).

5.41. Як вбачається з ухвали суду про відкриття провадження у справі, дана справа не була визнана судом малозначною, що свідчить про те, що суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку спрощеного провадження на підставі частини другої статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

5.42. До справ, передбачених в частині другій статті 247 Господарського процесуального кодексу України, відносяться справи: щодо яких немає підстав для визнання їх малозначними (справами незначної складності) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України; які одночасно не належать до переліку справ, що підлягають розгляду виключно у загальному позовному провадженні відповідно до частини четвертої статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

5.43. Зазначені справи за загальним правилом розглядаються в порядку загального позовного провадження, проте суд із врахуванням критеріїв, установлених частиною третьою статті 247 Господарського процесуального кодексу України, може прийняти рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Проте з огляду на приписи статей 249, 250 Господарського процесуального кодексу України таке рішення суд приймає лише за наявності клопотання позивача.

5.44. Більше того, виходячи з аналізу частин п`ятої та шостої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд не може здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Відповідна позиція Верховного Суду є сталою та викладена у низці постанов, зокрема від 21.02.2024 у справі № 910/1235/22, від 10.10.2024 у справі № 910/14990/23.

5.45. З матеріалів справи вбачається, що при поданні позовної заяви Позивач просив розглядати справу за правилами загального позовного провадження, а окремого клопотання про її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження не подавав.

За таких обставин Суд погоджується з доводами Скаржника, що обраний судом першої інстанції порядок розгляду справи не відповідав в повній мірі вимогам статей 247, 250, 252 Господарського процесуального кодексу України.

5.46. Водночас, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є лише таке порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, сам факт розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження замість загального, навіть якщо така справа підлягала розгляду за загальними правилами, не може бути безумовною підставою для скасування рішення. Визначальним є доведення стороною того, що застосування спрощеного провадження перешкодило належному встановленню фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Однак Скаржник ані в апеляційній інстанції, ані при поданні касаційної скарги не навів підставних аргументів, які б підтверджували, що порядок розгляду справи призвів до неможливості з`ясування істотних обставин, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

5.47. Крім того, Суд враховує, що ТОВ "Таймс Білдінг" вважається належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, а його неотримання судової кореспонденції обумовлене обставинами, які не свідчали про порушення процесуальних прав сторони. Водночас, подаючи апеляційну скаргу, Відповідач мав можливість у повному обсязі реалізувати своє право на оскарження, виклавши правову позицію, надавши наявні у нього докази та аргументувавши їх значення для розгляду справи. Центральний апеляційний господарський суд, здійснивши оцінку наведених доводів та матеріалів справи, не встановив підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а доводи Скаржника не спростовують зазначеного.

5.48. Суд касаційної інстанції, оцінюючи правову кваліфікацію спірного майна та застосування норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про правильність позиції судів попередніх інстанцій. Доводи Скаржника щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження не містять аргументів, які могли б поставити під сумнів законність ухвалених судових рішень, а відтак, не є підставою для їх скасування.

5.49. Ураховуючи встановлені у справі обставини, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірний об`єкт зведено за відсутності належних дозвільних документів та правових підстав для використання земельної ділянки, що, відповідно до частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, свідчить про його статус як самочинного будівництва.

5.50. З огляду на наведене, Суд не вбачає допущених судами попередніх інстанцій порушень принципу змагальності та повноти дослідження обставин справи, на необхідності дотримання якого наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, на які звертає увагу Скаржник.

5.51. Суд касаційної інстанції не встановив також неналежного застосування судами статті 3 Цивільного кодексу України, без урахування правових висновків щодо її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.11.2018 у справі № 911/205/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18, від 15.05.2019 у справі № 917/803/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 04.07.2019 у справі № 904/3315/18, від 17.07.2019 у справі № 906/408/18, від 19.09.2019 у справі № 904/3883/18, від 09.10.2019 у справі № 922/1382/18, від 15.10.2019 у справі № 903/879/18 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, що могло б свідчити про суперечливу та недобросовісну поведінку Ради.

5.52. Вказане підтверджує необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо забезпечення захисту прав власника у зв`язку з розміщенням на його земельній ділянці самочинно збудованого майна, з урахуванням питання добросовісності набуття цього майна іншою особою.

5.53. Відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5.54. У низці постанов Верховного Суду, зокрема від 11.11.2020 у справі № 910/7141/13, від 05.06.2024 у справі № 904/4339/21, звернуто увагу на закріплену у законодавстві необхідність знесення самочинного будівництва у випадках, коли власник або користувач земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на зведений об`єкт за особою, яка здійснила таке будівництво, або якщо це порушує права інших осіб.

5.55. Скаржник заперечує обґрунтованість знесення спірного майна, посилаючись на те, що він є добросовісним набувачем, а відповідне втручання не має легітимної мети та становить неправомірне посягання держави на його право мирного володіння майном. У зв`язку з цим Відповідач вказує на неправильне застосування судами положень статей 328, 376 Цивільного кодексу України, оскільки не було враховано правові висновки щодо підставності позовів про позбавлення особи права власності, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а також у постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18.

5.56. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.57. У постановах Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, на які звертає увагу Скаржник, при дослідженні питання правомірності позовної вимоги про знесення самочинно побудованого майна, наголошено на необхідності встановлення судами підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема, чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, дослідження питання добросовісності набуття.

5.58. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, та у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, на яку посилається Відповідач.

5.59. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 Цивільного кодексу України.

5.60. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

5.61. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

5.62. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

5.63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

5.64. На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, на які посилається Скаржник.

5.65. Суди попередніх інстанцій врахували відсутність будь-яких доказів відведення земельної ділянки для будівництва спірного майна, а також той факт, що ТОВ "Таймс Білдінг" набуто право власності на спірний об`єкт в цілому, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового від 20.10.2016, укладених між ТОВ "Капітал строй груп" та ТОВ "Таймс Білдінг", договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.06.2016, укладеного між ТОВ "Грантсіті-Інвест" та ТОВ "Таймс Білдінг". Суд апеляційної інстанції врахував, що до обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір.

5.66. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, добросовісність набувача майна підлягає оцінці через призму його можливості та обов`язку з`ясувати, чи були наявні правові підстави для набуття попереднім власником права власності на майно та чи здійснено його набуття відповідно до закону.

При цьому суд оцінює, чи мав набувач об`єктивну можливість і чи був він зобов`язаний здійснити таку перевірку перед укладенням правочину.

Відсутність такої перевірки, особливо якщо особа мала всі необхідні засоби та обставини для її здійснення, виключає добросовісність набуття майна та не може породжувати законні очікування щодо збереження такого майнового статусу. Цей підхід корелюється з принципом правової визначеності, який гарантує, що особа не може розраховувати на захист права власності, якщо її набуття не відповідає фундаментальним вимогам законності.

5.67. З огляду на встановлені судами обставини, Суд погоджується, що набувач не є добросовісним, оскільки він мав можливість і повинен був дослідити правові підстави набуття попереднім власником права власності на спірне майно, перевірити законність відведення земельної ділянки, а також наявність необхідної дозвільної документації. Враховуючи, що така перевірка є звичною та очікуваною дією з боку обачного суб`єкта господарювання, посилання набувача на добросовісність у даному випадку є необґрунтованим.

Крім того, набувач, здійснюючи правочин, мав і повинен був врахувати, що спірне майно протягом короткого періоду часу неодноразово відчужувалося, що могло додатково свідчити про спробу легалізації нерухомого майна без належного правового обґрунтування. Оцінюючи питання добросовісності, суди обґрунтовано врахували цю обставину, оскільки багаторазова зміна власників є об`єктивним індикатором потенційної сумнівності правочинів, що потребує від набувача підвищеної обачності. Відтак, у межах належної перевірки правомірності набуття спірного майна Відповідач мав можливість та повинен був з`ясувати правові підстави попередніх відчужень, дослідити документальне оформлення прав на земельну ділянку та наявність дозвільної документації щодо об`єкта нерухомості.

Також слід ураховувати, що судове рішення, на підставі якого було зареєстровано спірне майно, міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень і є доступним для ознайомлення зацікавленими особами.

Водночас допущені в ньому порушення норм процесуального та матеріального права, зокрема щодо виключної юрисдикції спору, а також невідповідність предмета й підстав позову задоволеним позовним вимогам, сукупно із заочним розглядом справи, були очевидними для будь-якого обачного набувача, який вирішив придбати таке майно.

Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов`язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.

У контексті зазначеного особа, яка набуває право на майно, повинна дотримуватись розумних стандартів обачності, оскільки сама по собі державна реєстрація права власності є спростовною презумпцією, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд.

Зазначені обставини в їхньому системному взаємозв`язку були враховані господарськими судами попередніх інстанцій під час оцінки доводів Скаржника щодо добросовісності набуття ним права на майно та застосування принципу належного урядування.

5.68. Оцінюючи питання пропорційності втручання, слід враховувати, що воно повинно бути обґрунтованим, необхідним у демократичному суспільстві та не покладати на особу надмірного індивідуального тягаря.

Суд, врахувавши обставини справи, дійшов висновку, що набувач спірного майна не може вважатися добросовісним, оскільки він мав об`єктивну можливість перевірити правові підстави його набуття, проте цього не зробив. У контексті практики ЄСПЛ відсутність належної обачності з боку набувача виключає виникнення у нього обґрунтованих очікувань щодо збереження такого майнового статусу. Отже, втручання у право власності Скаржника у цій справі не порушує принципу пропорційності, оскільки воно не створює для нього надмірного тягаря, а слугує забезпеченню законних прав іншого власника земельної ділянких інстанції.

5.69. Ураховуючи зазначене, вимога про знесення самочинно збудованої споруди є обґрунтованою, оскільки вона ґрунтується на нормах національного законодавства, переслідує легітимну мету захисту прав власника земельної ділянки та є необхідною у демократичному суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки забезпечує справедливий баланс між інтересами суспільства та правами особи, яка зазнає втручання.

5.70. З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для усунення перешкод у користуванні Позивачем спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання ТОВ "Таймс Білдінг" здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна. Такий підхід відповідає положенням частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України та узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, на яку посилається Скаржник.

5.71. Вказане свідчить про необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо належного способу захисту прав власника у зв`язку з розміщенням на його земельній ділянці самочинно збудованого майна.

5.72. Розглядаючи спір, суди обох інстанцій дійшли висновку, що за встановлених у справі обставин правомірним є задоволення позову як шляхом зобов`язання ТОВ "Таймс Білдінг" здійснити знесення самочинно збудованого нерухомого майна, так скасування державної реєстрації, припинення права власності та закриття розділу на відповідні об`єкти нерухомості.

5.73. Відповідач, звертаючись із касаційною скаргою, ставить під сумнів правильність обраного позивачем способу захисту, застосуванням статей 15, 16 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що вимога про усунення перешкод у реалізації права власності на земельну ділянку виключає необхідність застосування інших заходів, щодо скасування реєстраційних дій, відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Зазначене Відповідач обґрунтовує висновками щодо застосування даних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, у постанові Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, які не були належним чином враховані судами попередніх інстанцій.

5.74. Суд погоджується частково з такою позицією Скаржника з огляду на таке.

5.75. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, на яку звертає увагу Скаржник, визначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

5.76. На необхідності дослідження судами ефективності способу захисту наголошено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18.

5.77. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, на які посилається Скаржник, підкреслено, що саме на суд покладено обов`язок здійснити правову кваліфікацію правовідносин сторін, виходячи з установлених під час розгляду справи обставин, та визначити, яка норма права підлягає застосуванню для вирішення спору.

5.78. Так, у наведених для порівняння Відповідачем постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц звернуто увагу, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

5.79. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

5.80. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

5.81. Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

5.82. Ураховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, встановлені судами попередніх інстанцій обставини, неоспорення сторонами фактичного існування такого нерухомого майна в натурі, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Дніпро у спірних правовідносинах є лише вимога Ради про знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23, від 12.02.2025 у справі № 916/960/22 та від 26.02.2025 у справі № 914/2847/23.

5.83. Таким чином, в межах здійснення касаційного провадження у цій справі знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги Відповідача щодо неправильного застосування та порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, які полягають у помилковому задоволенні позовних вимог Ради про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкти нерухомого майна Відповідача. Тому оскаржені рішення і постанова судів попередніх інстанцій у цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові. Водночас в іншій частині, оскаржені рішення і постанова, прийняті з правильним застосуванням та дотриманням правових норм, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо них, а тому вони підлягають залишенню без змін.

6.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосовуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша, третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. Ураховуючи наведені положення процесуального Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів вирішила, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення і постанова в частині задоволення позовних про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкти нерухомого майна Відповідача на самочинне будівництво скасуванню, а в іншій частині - залишенню без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1 Відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір зумовлений неправильними діями Скаржника, судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає покладенню на нього.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таймс Білдінг" задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/4076/23 скасувати в частині задоволення позовних вимог Дніпровської міської ради про скасування державної реєстрації та припинення права власності із закриттям розділу на об`єкти нерухомого майна:

- торгівельний павільйон літ. А-1, нежитлове приміщення II поз. 2, загальною площею 45 кв. м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28- К, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922685312101);

- торгівельний павільйон літ. А-1, нежитлове приміщення І поз.1, загальною площею 45 кв. м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28- К, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 922663912101);

- торгівельний комплекс літ. А-1, нежитлове приміщення №1,2 загальною площею 90 кв. м, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 28- К, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 731393312101).

Прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні цієї позовної вимоги відмовити.

В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/4076/23 залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.11.2023 у справі № 904/4076/23.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко