Постанова від 13.03.2025 по справі 380/25392/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25392/24 пров. № А/857/4043/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, головуючий суддя Гулик А.Г., постановлена у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до КНЦ ДПС України (ВЧ НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із урахуванням іншого, ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 року по грудень 2020 року включно; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за індексацію різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 року по грудень 2020 року включно у розмірі 4438,05 грн на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди із січня 2021 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 23.09.2024 року включно; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за індексацію різницю грошового забезпечення за періоди із січня 2021 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 23.09.2024 включно у розмірі 4438,05 грн на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.

На адресу суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків, яка обґрунтована тим, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

30.12.2024 року представник позивача подав до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено повністю; причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою визнано неповажними; позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами у частині позовних вимог про: - визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати індексації різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди із 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.09.2024 року включно; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію різницю грошового забезпечення за періоди із 19.07.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 18.09.2024 року включно у розмірі 4438,05 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у клопотанні про поновлення строку, а висновки суду щодо його безпідставності є помилковими.

На підставі ч. 2 статті 312 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу строку звернення до суду, та без підтвердження позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, а тому існують достатні підстави для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України у частині позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на переконання колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Також колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Так, надаючи оцінку доводам щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд апеляційної інстанції виходить з того, що даний спір щодо пов`язаний з недотриманням відповідачем законодавства про працю.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями, а про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник одним місяцем, з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, слід дійти висновку про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.

За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що грошове забезпечення в оспорюваному розмірі позивач отримував з 01.12.2015 року по 19.09.2024 року, проте із запитом про виплачені суми грошового забезпечення та розрахунок при звільненні, зокрема, довідку про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який був застосований при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивач звернувся після звільнення з військової служби, тобто поза межами трьохмісячного строку звернення до адміністративного суду.

Таким чином, при виплаті грошового забезпечення позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Крім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду попередньої інстанції про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №380/25392/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич