Постанова від 04.12.2025 по справі 380/25392/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 380/25392/24

адміністративне провадження № К/990/15336/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 (суддя Гулик А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 (суддя-доповідач Гудима Л.Я., судді: Качмар В.Я., Кузьмич С.М.),

УСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 19.12.2024 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач-1), Санаторію « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач-2), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно з урахуванням іншого, ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 по грудень 2020 року включно;

- зобов`язати відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по грудень 2020 включно в розмірі 4438,05 грн на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.09.2024 включно;

- зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з 01.01.2021 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 23.09.2024 включно в розмірі 4438,05 грн на місяць та виплатити з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку.

3. На виконання вимог ухвали від 23.12.2024 представник позивача подав заяву про усунення недоліків, у якій наголосив, що строк звернення до суду з цим позовом не є пропущеним, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України, яка регулює питання строку звернення до суду про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом 19.12.2024, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), перебіг якого міг розпочатися не раніше, ніж день припинення правовідносин з проходження військової служби, тобто день звільнення з військової служби позивача - 23.09.2024.

4. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено повністю. Причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою визнано неповажними. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами в частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.09.2024 включно;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.09.2024 включно в розмірі 4438,05 грн на місяць з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 про повернення позовної заяви в частині позовних вимог у справі №380/25392/24 залишено без змін.

6. Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розглядуваний спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин, у частині, що стосується строку звернення до суду, підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022).

6.1. Оцінюючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, викладених у клопотанні від 30.12.2024, суд першої інстанції зазначив, що незгода позивача з розміром грошового забезпечення протягом проходження військової служби є трудовим спором (про оплату праці під час проходження військової служби), а не трудовим спором (при звільненні) у розумінні статті 233 КЗпП України, а тому до спірної частини позовних вимог потрібно застосовувати строк, передбачений частиною першою (а не, як вважав позивач, частиною другою) статті 233 КЗпП України. Також суд зауважив, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.

6.2. Ураховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об`єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, суд дійшов висновку, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.

6.3. З огляду на встановлені обставини, суд вважав, що позовна заява подана позивачем до суду після спливу строку звернення до суду та без підтвердження позивачем обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску, а тому існують достатні підстави для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України у частині позовних вимог.

7. Не погодившись із прийнятими судовими рішеннями, покликаючись на порушення норм процесуального права представник ОСОБА_1 - адвокат Каверін Сергій Миколайович (далі - представник позивача) - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025, а справу в частині позовних вимог направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

8. На обґрунтування касаційної скарги представник позивача зазначив, що цей позов стосується недоотриманих військовослужбовцем при звільненні виплат, натомість суди попередніх інстанцій хибно оцінили обставини у справі, дійшовши висновку, що позивачем заявлені вимоги щодо сум, нарахованих та виплачених йому під час проходження військової служби, а не пов`язаних з його звільненням з військової служби, та помилково оцінили вказані правовідносини через призму частини першої статті 233 КЗпП України.

8.1. Представник позивача зауважив, що ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби не отримував письмового повідомлення від відповідача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, тому для позивача відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать йому при звільненні, не розпочався, а тому не є пропущеним.

8.2. На думку представника позивача, отримання відповіді (від 13.11.2024 №10/1622-Вих.) на адвокатський запит став початком відліку строку звернення до суду, оскільки відповідач-2 законодавчо визначеного обов`язку відповідно до 116 КЗпП України не виконав та не повідомив позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

9. Ухвалою від 29.04.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень частини другої статті 123 КАС України щодо підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог.

10. Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідачів не надійшло.

11. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

12. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

13. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

14. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

15. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються порушення відповідачем-2 законодавства про оплату праці та невиплати позивачу індексації-різниці його грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.09.2024 включно.

16. Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

17. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

18. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

19. З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23.

20. У постанові від 21.03.2025 Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року).

20.1. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

21. З огляду на наведені висновки, правовідносини за період невиплати спірних сум грошового забезпечення, позовні вимоги за який залишені судами без розгляду, врегульовуються приписами статті 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.

22. Водночас спірне питання в цій справі полягає в тому, яка частина - перша чи друга - статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до позовних вимог у частині визнання протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення позивача за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.09.2024 та зобов`язання відповідача-2 вчинити відповідні дії.

23. Суд зауважує, що за приписами частини третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

24. Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

25. Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, визначає правила й умови нарахування суми індексації та передбачає два види індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

26. Отже, індексація є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та, за усталеною практикою Верховного Суду, є частиною щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, а тому індексація грошового забезпечення позивача за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.08.2024 не є виплатою, яка виникає у зв`язку зі звільненням, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України. Такі суми індексації не підпадають під категорію одноразових чи спеціальних виплат, право на які виникає саме при звільненні.

27. Натомість до виплат, що мають бути здійснені при звільненні військовослужбовця відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, належать, зокрема, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби (розділ ХХХІІ), компенсація за невикористані дні відпустки (розділ ХХХІ), грошова допомога для оздоровлення (розділ ХХІІІ) та інші передбачені законодавством одноразові виплати.

27.1. Крім того, індексація, нарахована за фактично відпрацьований час у місяці звільнення (з 01.09.2024 по 23.09.2024), підлягає виплаті роботодавцем у складі повного розрахунку відповідно до статті 116 КЗпП України.

28. У зв`язку з викладеним Верховний Суд вважає правильними висновки судів обох інстанції про застосування до спірних правовідносин за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.08.2024 строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

28.1. Водночас суди не врахували, що під час проведення повного розрахунку виплаті підлягає грошове забезпечення за фактично відпрацьований час у місяці звільнення, тому до спірних правовідносин за період з 01.09.2024 по 18.09.2024 застосуванню підлягає строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України, який обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

29. Крім того, дійшовши висновку щодо місячного характеру оспорюваних виплат та пропуску строку звернення до суду, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували дати, з якою, зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, а саме: день, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права щодо кожного місяця спірного періоду.

30. У контексті зазначеного Верховний Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

31. Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

32. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

33. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

34. Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

35. Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

36. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

37. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№95), ратифікованої Україною 04.08.1961, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема,

(b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися.

38. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін:

(a) валова сума нарахованої заробітної плати;

(b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру;

(c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті.

39. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

40. Як зазначалося, законодавство не встановлює форму інформування роботодавцем працівника про складові нарахованих і виплачених сум заробітної плати, а тому суд, при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду, повинен, крім іншого, з`ясовувати таку форму повідомлення, що буде відповідати дотриманню принципу офіційності в адміністративному судочинстві.

41. Таким чином, для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 31.08.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначених періодів.

41.1. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.09.2024 по 18.09.2024 суд повинен встановити дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

42. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за періоди з 19.07.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.09.2024 та, як наслідок, повернення позовної заяви цій частині позовних вимог на підставі частини другої статті 123 КАС України.

43. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

44. Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та за наслідками її перегляду постанови суду апеляційної інстанції про повернення позовної заяви та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

45. Ураховуючи результат касаційного розгляду, витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

45. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Каверіним Сергієм Миколайовичем, задовольнити.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 скасувати.

3. Справу №380/25392/24 направити для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

4. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не оскаржується.

Суддя-доповідач С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.М. Соколов