Ухвала

від 14.03.2025 по справі 501/927/25

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14 березня 2025 року Провадження № 1-кс/501/242/25

УХВАЛА

Іменем України

10 березня 2024 року м. Чорноморську

Іллічівський міський суд Одеської області

у складі: слідчого судді - ОСОБА_1 , секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

номер справи 501/927/25 номер провадження 1-кс/501/242/25

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чорноморськ Одеської області клопотання слідчого СВ ВП № 1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 погоджене з прокурором Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 12025162160000230 від 06 березня 2025 року за підозрою:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Приютівка Олександрійського району Кіровоградської області, громадянина України, маючий вищу освіту, офіційно не працевлаштованого, розлученого, маючий на утримані малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 Кримінального кодексу України такий, що не має судимості,

участь у справі приймали: прокурор ОСОБА_4

захисник - ОСОБА_7 ,

підозрюваний ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад обставин клопотання.

10 березня 2025 року до слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області надійшло клопотання слідчого СВ ВП № 1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 погоджене з прокурором Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 12025162160000230 від 06 березня 2025 року за підозрою ОСОБА_5 .

В обґрунтуванняклопотання зазначає, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан на 30 діб, період, якого в подальшому продовжений згідно зі змінами відповідних нормативних актів та який діє по теперішній час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, відповідно до п. 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, п. 3 вказаного Указу зазначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені зокрема ст. 33 Конституції України, згідно з якою кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію та постановлено здійснити призов військовозобов`язаних, резервістів, а також залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 22 даного Закону передбачено, що граничний вік перебування на військовій службі (в тому числі в резерві), встановлюється для військовослужбовців, які проходять військову службу під час особливого періоду - до 60 років.

Пунктом п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених Указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, якою затверджено «Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан», визначено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Виключний перелік громадян України, які наділені правом перетинання державного кордону у період воєнного стану, передбачений Правилами перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила), які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

У відповідності до ст. 5 Закону № 1777-XII до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з`єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

Відповідно до ст. 9 Закону № 1777-XII, перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку.

Проте, незважаючи на обізнаність з вимогами наведених нормативно-правових актів, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , супереч обов`язку неухильного дотримання вказаних актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення встановленого порядку перетину державного кордону України і бажаючи їх настання, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, став на злочинний шлях і умисно вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 06 лютого 2025 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуваючи разом з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 за адресою: АДРЕСА_3 , куди обох було доставлено за порушення мобілізаційного законодавства України, зателефонував раніше знайомому ОСОБА_5 , якого знав, як колишнього співробітника Служби безпеки України та попросив останнього про допомогу в уникненні мобілізації, на що останній погодився. В подальшому, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 самостійно вдалося втекти від співробітників ТЦК та СП, після чого ОСОБА_5 з метою уникнення встановлення їх місцезнаходження співробітниками ТЦК та СП запропонував останнім організацію їх незаконного переправлення через державний кордон України та велів знаходитись із вжиттям заходів конспірації у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Разом з цим, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , що має знайомих з числа працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за допомогою, яких він має можливість без існуючих на те реальних підстав організувати виготовлення та отримання відповідних документів, які надають право безперешкодного перетину державного кордону України, шляхом зняття з військового обліку, а також тісні зв`язки в СБУ, ДПС України, що допоможуть йому виготовити необхідний пакет документів для їх уникнення від мобілізації та безперешкодного перетину державного кордону. За виготовлення необхідного пакету документів, а також організацію та здійснення їх незаконного перетину державного кордону ОСОБА_5 попросив грошову винагороду в сумі 3400 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 06 березня 2025 року складає 141 644.00 гривень з кожного, на що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 погодились.

В подальшому ОСОБА_5 , з метою реалізації свого злочинного умислу, керуючих корисливим мотивом, в ході розмов зі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , демонстрував їм свою обізнаність щодо різних способів незаконного перетину кордону, можливостей усунення перешкод щодо незаконного перетину кордону через свої міцні зв`язки з особами з числа СБУ та ДПСУ, нюансів незаконного перетину державного кордону та подальшого отримання політичного притулку за кордоном. Впевнившись в дійсності, на їх думку, можливостей ОСОБА_5 в здійсненні організації їх переправлення через державний кордон України, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 передали ОСОБА_5 через своїх родичів грошові кошти в сумі 3400 доларів США за кожного для виготовлення необхідного пакету документів та здійснення всіх організаційних заходів, усунення перешкод на шляху до здійснення ними перетину державного кордону. В подальшому, на квартиру, де тимчасово перебували ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ОСОБА_5 був поселений ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який також мав намір на незаконний перетин державного кордону України та погодився на аналогічні послуги ОСОБА_5 , за що сплатив останньому 3400.00 доларів США. Через деякий час, ОСОБА_5 привіз ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 їх паспорти громадян України для виїзду закордон, які попередньо були йому надані для здійснення необхідних операцій, з проставленими відмітками про їх перетин державного кордону в Грузії та Турецькій Республіці, тимчасові посвідчення військовозобов`язаних з відмітками про зняття з військового обліку та інші документи.

В подальшому, на початку березня 2025 року ОСОБА_5 забрав з орендованої квартири ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 та на своєму автомобілі марки «MERCEDES-BENZ VITO» білого кольору, державний номер НОМЕР_1 , в якому вже перебував ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у якого з ОСОБА_5 були аналогічні домовленості з приводу перетину державного кордону за грошову винагороду в тій самій сумі, привіз їх до орендованого котеджу, який розташований на береговій лінії, за адресою: АДРЕСА_5 поселивши їх туди. Привізши вказаних громадян до котеджу, ОСОБА_5 повідомив їм, що перетин державного кордону буде здійснюватись по морю, поза встановленими пунктами пропуску, про що він попередньо домовився з усіма необхідними службами. Крім того, ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про те, що їм необхідно буде вийти в море на малогабаритному плавзасобі надувному гумовому човні з мотором, де в подальшому в обумовленому місці у відкритому морі їх зустрінуть на військовому катері та доставлять до Румунії. Для реалізації зазначеного плану, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_5 забезпечив вказаних громадян малогабаритним плавзасобом, каністрами з пальним, мобільним телефоном з GPS-трекером, на якому була завантажена карта з їх маршрутом у морі на катері, а також надав чіткі інструкції, де саме їм необхідно спустити човен на воду, як користуватись човном, мобільним телефоном з GPS-трекером, як діяти у разі погіршення погодних умов або виникнення надзвичайної ситуації.

Вивчивши завчасно погодні умови, а саме температуру повітря, вірогідність дощу або снігу, напрямок та пориви вітру, висоту хвиль, ОСОБА_5 визначив часом відпливу ніч з 05 березня 2025 року на 06 березня 2025 року. Керуючись вказівкою ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 06 березня 2025 року о 01:30 годині на наданому ОСОБА_5 плавзасобі вийшли в море з визначеного ОСОБА_5 місця на береговій лінії поблизу котеджу за вищевказаною адресою в напрямку Румунії морським шляхом. Однак, ОСОБА_5 , керуючи діями зазначених осіб, надаючи їм поради, вказівки, необхідні засоби пересування та навігації не зміг довести свій злочинний намір, спрямований на переправлення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 через державний кордон України, до кінця через те, що в 6 милях від берега човен зі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 був помічений співробітниками Військово-морських сил ЗСУ та направлений до берега в район АДРЕСА_6 .

08 березня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 332Кримінального кодексуУкраїни, тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництвом такими діями, сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчиненому щодо кількох осіб, з корисливих мотивів.

Враховуючи вище вказане вважає що ОСОБА_5 має бути обраний запобіжний заді у виді тримання під вартою виходячи з наявний ризиків передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме:

? п. 1 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, переховуватись від органу досудового розслідування та суду. ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, зокрема через територіальне розташування Одеської області поблизу із державним кордоном, у тому числі із невизнаною ПМР та іншими державами, а також те, що підозрюваний обізнаний в цьому, є великий ризик спроби вчинення незаконного перетину державного кордону з боку підозрюваного, тим самим уникнути від відповідальності шляхом переховування. У разі визнання судом винним, йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі строком від 7 років до 9 років.

Крім того, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року Україною згідно відкритих даних не контролюється орієнтовно 15-20% власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску. Так, ОСОБА_5 , в тому числі може здійснити виїзд на непідконтрольні Україні території, зокрема на непідконтрольні території Харківської, Донецької, Запорізької та Луганської областей з метою переховування від органів досудового розслідування;

?п. 2 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_5 , може знищити, сховати або спотворити будь-які документи чи речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

? п. 3 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_5 , може незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які були допитані на стадії досудового розслідування, покази яких вказують на причетність до вчинення злочину ОСОБА_5 , а також на можливих інших свідків вчинення ним кримінального правопорушення, які ще не встановлені органом досудового розслідування з урахуванням стадії досудового розслідування, чим перешкоджатиме правоохоронним органам у встановленні істини у провадженні та повному, всебічному дослідженні всіх доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин до допиту вказаних свідків в суді на стадії судового розгляду зберігається вказаний ризик;

? п. 4 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_5 , може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а саме в ході проведення досудового розслідування, ще не встановленні всі свідки вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, наразі ще не встановлені особи, які допомагали підозрюваному ОСОБА_5 оформлювати документи, а при безпосередньому знаходженні на волі останній, матиме можливість попередити про наявність кримінального провадження, тим самим надавши можливість особам зникнути, або знищити речові докази злочинної діяльності.

? п. 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, враховуючи те, що ОСОБА_5 в ході розмови зі свідками говорив, що допомагає чоловікам перетнути кордон, також те що в ході обшуку його автомобіля, було виявлено та вилучено тимчасове посвідчення на ім`я ОСОБА_12 , тому знаходячись на свободі, може продовжувати свою злочинну діяльність та вчините інше кримінальне правопорушення.

Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистого зобов`язання пов`язана з тим, що вказаний запобіжний захід не зможе запобігти вищенаведеним ризикам, а підозрюваний може спробувати втекти та переховуватись від органів досудового розслідування та суду у Одеській та іншій областях, або взагалі за межами території України.

Неможливість застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_5 у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що до органу досудового розслідування не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 Кримінального процесуальногокодексу України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.

Крім того, відповідно до вимог ст.178Кримінального процесуальногокодексу України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України, а саме від 7 до 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна; відсутність постійного джерела доходу, офіційно не працевлаштований.

З врахування сукупності викладених обставин, даних про особу підозрюваного, в силу характеру кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 та одночасної потереби у проведенні слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, для забезпечення належного виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, єдиним запобіжним заходом, який наддасть можливість запобігти усім вищевказаним ризикам, є запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 183 Кримінального процесуальногокодексу України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуальногокодексу України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак враховуючи обставини, які були встановлені під час розслідування кримінального провадження, а саме те, що за оформлення документів він отримав від ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 отримав по 3400 доларів США, (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 06 березня 2025 року складає 141 644 гривень), а також те, що в ході проведення обшуку за місцем мешкання підозрюваного ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_7 , було виявлено та вилучено 7 700 доларів США, (що згідно офіційного курсу НБУ станом на 07 березня 2025 року складає 320 782 гривень) дає необхідність вийти за межі максимального прожиткового мінімуму для працездатних осіб за вчинення вказаної категорії кримінальних правопорушень.

Водночас, застосування більш м`якого запобіжного заходу унеможливить запобіганню ризикам зазначеним у клопотанні. Так, запобіжні заходи у вигляді поруки та особистого зобов`язання не можуть бути застосовані внаслідок надмірної м`якості, оскільки у даному випадку особа підозрюється вчиненні тяжкого кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не може бути застосований, оскільки в ході проведення досудового розслідування, наразі ще не встановлені всі свідки вчинення кримінального правопорушення, а також не встановлені особи, які допомагали підозрюваному ОСОБА_5 оформлювати документи, а він знаходячись на волі матиме можливість попередити про наявність кримінального провадження, тим самим надавши можливість особам зникнути та не зможе запобігти ризикам незаконного впливу на свідків та знищення речових доказів, оскільки за адресами тимчасового проживання, реєстрації та місцем знаходження іншого нерухомого майна підозрюваного може виникнути необхідність додаткового проведення слідчих (розшукових) дій, направлених на відшукання речових доказів.

Все вищевикладене в сукупності свідчить, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного та обмеження його конституційних прав, у даному випадку, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.

Позиція учасників судового процесу.

В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання, прохав його задовольнити посилаючись на викладені підстави застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, з визначення альтернативного виді забезпечення кримінального провадження, застави у розмірі 500 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Захисник ОСОБА_7 вважав, що враховуючи тяжкість кримінального правопорушення його обставини та наслідки, відношення підозрюваного до нього, суд має можливість застосувати до ОСОБА_5 цілодобовий домашній арешт та знизити розмір альтернативної міри такої як застава, в межах передбачених законом.

Підозрюваний ОСОБА_5 зазначив, що його оговорили, він не скоїв жодного правопорушення, вказаним свідкам допомагав шляхом підвозу, оскільки працює таксистом. Його просили придбати речі човен тощо, він це придбав за свої кошти, свідки за це не розрахувались, ні про яке перетинання кордону на річному транспорті гадки не мав, прохав не застосовувати арешт через те, що він утримує родину, дружину, яка не працює та дітей.

Вислухав учасників судового процесу, надані суду доказу у сукупності слідчій суддя приймає таке рішення.

Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.

Під час розгляду клопотання встановлено, що у провадженні у провадженні ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження № 12025162160000230 від 06 березня 2025 року.

08 березня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3ст.332Кримінального кодексуУкраїни тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництвом такими діями, сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів, вчиненому щодо кількох осіб, з корисливих мотивів.

Відповідно до ч.1ст.194Кримінального процесуальногокодексу України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків,передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Слідчий суддя, на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182).

Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами: повідомленням 26 закону прикопної служби про затримання ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в акваторії Чорного моря, протоколом огляду місця події, протоколом впізнання ОСОБА_5 свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , протоколом обшуку від 07 березня 2025 року; рапортом, повідомленням про підозру ОСОБА_5 від 08 березня 2025 року.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст.183Кримінального процесуальногокодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім, ніж до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного, слідчий суддя враховує вимоги п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 , слідчий суддя виходить з того, що сукупність матеріалів кримінального провадження на даній стадії розслідування є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об`єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.

Така позиція випливає й із практики Європейського суду з прав людини, в якій говориться про те, що «розумна підозра у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначає наявність обставин або відомостей, які б переконали неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин.

За даними матеріалів кримінального провадження ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється на цей момент досудового розслідування у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 Кримінального кодексу України.

ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дев`яти років, у зв`язку з чим існує ймовірність того, що розуміючи тяжкість покарання, він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

При цьому, слідчій суддя враховує практику ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року де ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Останній зазначає, що одружений, має зареєстроване місце в м. Одеса, офіційно не працевлаштований, проте враховуючи надані суду відомості є великий ризик спроби вчинення незаконного перетину державного кордону з боку підозрюваного, тим самим останній може уникнути від відповідальності шляхом переховування.

Також, суд погоджується зі стороною обвинувачення що підозрюваний може знищити, сховати або спотворити будь-які документи чи речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Стосовно спілкування зі свідками та впливати на них, іншими фігурантами, суд вважає викладені в клопотанні підстави виправданими.

Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, дослідження та оцінка зібраних у справі доказів з точки зору їх належності та допустимості потребують перевірки і оцінки у кримінальному провадженні під час судового розгляду по суті.

Такий висновок цілком узгоджується і з правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому обрання інших запобіжних заходів також є неможливим в силу наступних обставин.

Обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, на думку слідчого судді, в даному випадку буде неефективним з огляду на те, що істотною відмінністю цього запобіжного заходу від особистого зобов`язання є те, що реалізація особистої поруки передбачає менше обмеження прав і свобод підозрюваного, ніж інші запобіжні заходи, зокрема, особисте зобов`язання, яке також, як вважає слідчий суддя, в даному конкретному випадку не спроможне забезпечити досягнення цілей у кримінальному провадженні та нівелювати наявні ризики.

Крім того, до органу досудового розслідування та суду не надходило заяв від жодних осіб про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194Кримінального процесуальногокодексу України і зобов`язуються, за необхідності, доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Застосування ж запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту також не гарантуватиме виконання покладених на підозрюваного обов`язків, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі, незважаючи на покладені на нього обов`язки, може покинути місце свого проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Також, слідчий суддя зазначає, що стороною захисту не доведено у судовому засіданні, що ризики, на які посилається прокурор, відсутні та/або наявність інших підстав для зміни запобіжного заходу.

Отож, доводи захисту в сукупності з іншими вищевказаними обставинами не дають достатніх підстав слідчому судді для застосування до підозрюваного іншого запобіжного заходу ніж тримання під вартою і є недостатніми для гарантування належної поведінки підозрюваного та не свідчать про відсутність вказаних ризиків з огляду на конкретні обставини справи.

Враховуючи, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування, прокурором доведено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може вчинити дії, передбачені частиною першої статті 177Кримінального процесуальногокодексу України, то слідчий суддя доходить висновку, що більш м`який запобіжний захід не виправдовує себе та не зможе забезпечити цілей кримінального провадження і не зможе запобігти встановленим судом ризикам.

Вирішуючи питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує і превентивний характер такого запобіжного заходу, тяжкість злочину, соціальні зв`язки підозрюваного та характеризуючи його особу дані, стан здоров`я, те що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, зважає на те, що під час досудового слідства встановлено, а в судовому засіданні підтверджено наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а відтак приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається слідчий у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати, що для запобігання ризиків, які зазначені у клопотанні та наведені у судовому засіданні, застосування більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання згаданих ризиків і є співмірним та доцільним за для забезпечення дієвості даного кримінального провадження.

Суд приймає до уваги особу підозрюваного його вік, стан здоров`я, родини стосунки, що він раніше не судимий, та приходить до висновку про необхідність відступу від правил поваги свободи особи, а також вважає, що застосування до обвинуваченого, більш м`якого запобіжного заходу неможливе, з метою уникнення ризику переховування обвинуваченого від слідства та суду.

Пояснення підозрюваного жодним чином вказані висновки не спростовують.

Разом з тим, згідно ч. 3 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст.182Кримінального процесуальногокодексу України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Запропонований прокурором розмір застави 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб в даному кримінальному проваджені не можу бути застосований, оскільки прокурором не надано належних та допустимих доказів підстав відступу від розміру встановленого законом.

На переконання слідчого судді, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу підозрюваного, його сімейний та майновий стан, підозрюваному необхідно визначити заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в розмірі 242240.00 грн., такий розмір застави не буде завідомо непомірним для підозрюваного.

Строк тримання під вартою підозрюваному слід визначити в межах строку досудового розслідування кримінального провадження.

Висновок суду

Оцінивши надані докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку слідчій суддя доходить висновку, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави слідчому судді вважати про наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з чим до підозрюваного слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 196 197, 205, 206, 309, 372 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СВ ВП № 1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_3 погоджене з прокурором Чорноморської окружної прокуратури ОСОБА_4 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у кримінальному провадженні № 12025162160000230 від 06 березня 2025 року задовольнити частково.

Узяти ОСОБА_5 під варту в залі суду.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний, захід у вигляді тримання підвартою в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 діб, тобто до 08 травня 2025 року включно.

Визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240(двістісорок двітисячі двістісорок)гривень, які необхідно внести на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі внесення застави на ОСОБА_5 покласти наступні обов`язки:

? не відлучатися із Одеської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;

? повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

? утримуватися від спілкування зі свідками;

? здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Якщо ОСОБА_5 , не виконає покладені на нього обов`язки, то застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі внесення застави зобов`язати підозрюваного прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в цьому кримінальному провадженні за їх вимогою, а також виконувати в строк до 08 травня 2025 року обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, протягом дії цієї ухвали.

Запобіжний захід у виді застави, у разі внесення застави, діє до його припинення.

У разі внесення застави зобов`язати підозрюваного після звільнення з-під варти прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора, слідчого судді або суду протягом дії запобіжного заходу у виді застави.

Роз`яснити заставодавцю та підозрюваному, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, який буде належним чином повідомленим, не з`явиться за викликом до органів досудового розслідування чи суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Повний текст ухвали проголошено 14 березня 2025 року о 10:00 годині.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення, а підозрюваним - в цей же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Слідчій суддя