Постанова

від 06.03.2025 по справі 922/2069/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року м. Харків Справа №922/2069/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Слободін М.М., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача Ногіна О.М., посвідчення №072833 від 01.03.2023 року;

першого відповідача Василенко І.Ю., посвідчення №201 дійсне до 31.12.2025 року;

другого відповідача не з`явився;

третього відповідача Коротенко О.І. (адвокат), ордер серія АО№1033406 від 29.06.2021 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури (вх.№2763Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21,

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, (61004, м. Харків, вул. Маршала Конєва, буд. 20),

до 1. Харківської міської ради, (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7),

2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16),

3. фізичної особи ОСОБА_1 , м.Харків,

про визнання незаконним та скасування рішень, визнання договору недійсним та повернення майна,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. фізичної особи ОСОБА_1 , згідно вимог якого з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив суд:

- визнати незаконними та скасувати п.83 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18, а також наказ начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 12.06.2018 року №197 «Про оформлення договору купівлі-продажу»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.06.2018 року №5583-В-С, укладений між територіальною громадою м.Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та фізичною особою-підприємцем Ломоновським Сергієм Володимировичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. (реєстровий №1866);

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 590695463101, проведену 19.06.2018 року приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2018 року (номер відомостей про речове право: 26772545), з урахуванням змін щодо цільового призначення та адреси вказаного об`єкта, реєстрацію яких проведено 26.07.2018 року державним реєстратором Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряном Г.А.;

- зобов`язати Ломоновського Сергія Володимировича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) шляхом складання акта приймання-передачі нежитлові приміщення 1-го поверху №10-2, 10-3, загальною площею 56,5 кв.м у житловому будинку літ.Б-2 по АДРЕСА_1 , які є предметом договору купівлі-продажу від 12.06.2018 року №5583-В-С, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. (реєстровий №1866) у стані, не гіршому ніж на момент складання за згаданим договором акта приймання-передачі цих приміщень від 15.06.2018 року.

Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просив покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21 (повний текст складено 14.11.2024 року, суддя Жельне С.Ч.) у позові відмовлено.

Харківська обласна прокуратура з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодилася та звернулася до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов прокурора в повному обсязі. Апелянт просить відшкодувати на його користь судові витрати за подання позову та апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального (ст. ст. 260, 261, 267 Цивільного кодексу України, Законів України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про оренду державного та комунального майна», «Про приватизацію державного майна», Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна»), та процесуального (ст. ст. 11, 13, 14, 53, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України) права, неповним з`ясуванням судом обставин справи.

Скаржник наполягає на тому, що висновки суду першої інстанції про застосування наслідків спливу строку позовної давності є хибними і вчинені при неповному дослідженні обставин справи та невірному застосування норм права.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/2069/21.

29.11.2024 року матеріали справи №922/2069/21 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

14.11.2025 року від третього відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№541), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від другого відповідача також надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№644 від 15.01.2025 року), в якому заперечує проти позиції скаржника та просить оскаржуване рішення залишити в силі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2025 року зупинено апеляційне провадження у справі №922/2069/21 до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/1137/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення. Учасникам справи ухвалено повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення апеляційного провадження.

Так, ухвалою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 року, яка оприлюднена 21.01.2025 року, справу №922/1137/20 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Враховуючи те, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі №922/2069/21, усунуто, колегія суддів дійшла висновку, що провадження по розгляду апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21 підлягає поновленню про що винесено ухвалу від 10.02.2025 року.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 12.02.2025 року.

У судовому засіданні 06.03.2025 року представник прокуратури підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник першого та третього відповідачів проти позиції апелянта заперечували з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

У ході проведення СВ Новобаварського ВП ГУ НП в Харківській області досудового розслідування, Харківською місцевою прокуратурою №2 процесуального керівництва у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017221080000002 від 04.01.2017 року за ч.3 ст.365-2 Кримінального кодексу України за фактами службового підроблення під час оцінки та продажу комунального майна службовими особами Харківської міської ради, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 06.02.2019 року (справа №639/687/19) в Управлінні комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради було проведено вилучення ряду приватизаційних справ, у тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень 1-го поверху №10-2, 10-3, загальною площею 56,5 кв.м у житловому будинку літ. «Б-2» по вул. Благовіщенській, 30 на території Холодногірського району м.Харкова.

Матеріали справи свідчать, що на підставі договору оренди №3102 від 19.01.2018 року, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем Ломоновським Сергієм Володимировичем, як орендарем, у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення 1-го поверху № 10-2, 10-3 загальною площею 56,5 кв.м у нежитловому будинку за адресою: м.Харків, вул.Благовіщенська, буд. 30, літ. «Б».

Згідно з п. 1.1. договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху № 10-2, 10-3 загальною площею 56,5 кв.м у житловому будинку за адресою: м.Харків, вул.Благовіщенська, буд.30, літ. «Б». що знаходяться на балансі КП «Жилкомсервіс».

Згідно з п. 1.2. договору оренди, майно передається в оренду з метою використання: під розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди вартість об`єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 109840,00 грн без ПДВ станом на 14.12.2017 року.

Відповідно до п. 5.2 договору оренди, орендар має право здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця.

За змістом п. 5.3 договору оренди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.

Згідно з пунктом 5.6. договору оренди, орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.

Згідно п. 10.1 договору оренди останній діє з 19.01.2018 року до 19.12.2020 року.

У подальшому, як свідчать матеріали справи, фізична особа-підприємець Ломоновський С.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із листом від 12.02.2018 року, в якому просив дозволити приватизацію спірних нежитлових приміщень, які є предметом оренди за вказаним договором.

На підставі наведеного листа Харківською міською радою прийнято рішення, а саме: п. 83 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18, яким остання включила спірні нежитлові приміщення до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.

Фізична особа-підприємець Ломоновський С.В. звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради із заявою про приватизацію від 22.02.2018 року №3585.

На виконання вказаного листа Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулося до суб`єкта оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М. (лист від 28.02.2018 року №2577) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень.

На виконання листа, ФОП Бєлих Б.М. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, який в подальшому 05.03.2018 року затверджений Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та відповідно до якого вартість спірних нежитлових приміщень станом на 28.02.2018 року складає 111950,00 грн без ПДВ.

Наказом начальника Управління комунального майна від 12.06.2018 року №197 «Про оформлення договору купівлі-продажу» наказано оформити з фізичною особою-підприємцем Ломоновським С.В. договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень.

У подальшому, 12.06.2018 року між фізичною особою-підприємцем Ломоновським Сергієм Володимировичем, як покупцем, та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, як продавцем, укладено договір купівлі-продажу №5583-В-С, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець зобов`язується прийняти нежитлові приміщення 1-го поверху №10-2, 10-3 в житловому будинку літ. «Б-2», загальною площею 56,5 кв.м, за адресою: місто Харків, вул. Благовіщенська, буд.30 (далі - об`єкт приватизації), орендовані фізичною особою-підприємцем Ломоновським Сергієм Володимировичем згідно з договором оренди №3102 від 19.01.2018 року.

Згідно з п. 2 договору, оціночна вартість нежитлових приміщень, що відчужуються, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10 12.2003 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 року №1033), зафіксована в висновках оцінювача про вартість об`єкта оцінки станом на 28.02.2018 року, затверджених Управлінням 05.03.2018 року, і складає 111950 грн.

Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об`єкта приватизації та складає 22390,00 грн.

Разом ціна продажу об`єкта приватизації, вказаного в розділі 1 становить 134340,00 грн.

Згідно з вимогами п. 3.2.1 договору сума застави складає 2815,20 грн та підлягає зарахуванню на рахунок Управління не пізніше ніж протягом 30 днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Покупець сплачує продавцю вартість нежитлових приміщень у сумі 131254,80 грн. протягом 30 календарних днів з дня підписання цього договору (п.3.2.2 договору).

У договорі купівлі-продажу також зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №691/17 від 21.06.2017 року та на підставі рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18.

19.06.2018 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу №5583-В-С, а також акту приймання-передачі нерухомого майна від 15.06.2018 року, приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Саутенко Н.В. проведено державну реєстрацію права власності на спірні нежитлові приміщення за Ломоновським С.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 590695463101, номер запису право власності: 26772545).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно судом встановлено, до вказаного об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 590695463101 державним реєстратором під індексним номером рішення 42239215 було проведено державну реєстрацію змін, відповідно до яких, нежитлові приміщення 1-го поверху №10-2, 10-3 в житловому будинку літ. «Б-2» змінено на 1-кімнатну житлову квартиру, загальну площу 56,5 кв.м змінено на 53,5 кв.м, адресу вул.Благовіщенська, 30, м.Харків змінено на вул. Благовіщенська, 30 , квартира 1-а м.Харків. До підстав державної реєстрації прав власності на відповідний об`єкт нерухомого майна додано технічний паспорт та довідку від 18.07.2018 року, що видані ТОВ «Амра Груп», за змістом яких вказано, що площа додатково проінвентаризованого об`єкта, за відсутності самочинного переобладнання змінилась у зв`язку зі зміною методології підрахунку, а вказаний об`єкт є квартирою та має поштову адресу вул. Благовіщенська, 30, кв.1-а, м.Харків. При цьому, з підстав державної реєстрації в Державному реєстрі видалено акт прийому-передачі від 15.06.2018 року, проте як сам спірний договір купівлі-продажу №5583-В-С продовжує значитись в підставах державної реєстрації прав власності на об`єкт з реєстраційним номером 590695463101.

Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до п.3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як вказує прокурор, недотримання під час проведення приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливлює раціональне та ефективне використання комунального майна, що у свою чергу, порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади.

Колегія суддів зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 року у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.

З урахуванням обставин цієї справи, прокуратурою визначено відповідачами Харківську міську раду та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, які розпорядилися спірним майном в порушення, як вказує прокурор, вимог законодавства про приватизацію, а отже прокурор мав право звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів територіальної громади.

При цьому, встановлена Законом України «Про прокуратуру» умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 року у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави

Наразі, позивачем Керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області обґрунтовано та доведено підстави представництва інтересів держави в суді.

Щодо законності обраного способу приватизації спірного об`єкта та законності укладеного договору купівлі-продажу.

Згідно з ч.2 ст. 345 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону України «Про приватизацію державного майна», інших законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування (ч.4 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна»).

Відповідно до ч.6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за певними групами. Так до групи А, зокрема, належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

У відповідності з ч.2 ст. 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації.

Частиною 2 ст. 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» передбачено, що викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (чинного на час проведення приватизації), приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).

Статтею 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.

Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 9 зазначеного вище Закону, за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 18 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.

Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов:

орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;

орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу;

невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди;

здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності;

орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати;

договір оренди є чинним на момент приватизації.

Порядок викупу встановлений Порядком продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 року №439.

Відповідно до п. 8.1. Порядку, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом ФДМУ від 27.02.2004 року №377.

Відповідно до п. 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна (далі - ідентифікація поліпшень) є встановлення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.

Відповідно до п. 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають:

договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти;

погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо;

аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи;

довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв`язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська рада наділена правом прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради має право укладати відповідні договір купівлі-продажу, однак за умов дотримання відповідної процедури.

Зокрема, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).

У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме, продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Судом першої інстанції встановлено, що Ломоновським С.В. не здійснено жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об`єкту нерухомого майна в оренді по день подачі заяви до міської ради для викупу, що підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заяві ФОП Ломоновського С.В. з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.

З огляду на викладене, оскільки Ломоновський С.В. до органу приватизації не подавало документи, передбачені п. 2.2. Порядку, що містили б інформацію стосовно невід`ємних поліпшень, здійснених за час оренди, третім відповідачем не підтверджені підстави для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об`єкту із відповідними поліпшеннями.

Таким чином, Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.

Враховуючи наведене, рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18 в частині пункту 83 додатку до рішення прийнято з порушенням вимог ч.2 ст.5-1, ч.2 ст.16-2 Закону України «Про приватизацію державного майн`а, ч.ч.1, 3 ст.11, п.1 ч.1 ст.18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації на 2017-2022 рр., тобто є незаконним, оскільки не спрямоване на досягнення мети, визначеної у зазначених Законах і Програмі приватизації, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першої третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом першої інстанції також встановлено та не спростовано під час апеляційного провадження, що договір купівлі-продажу №5583-В-С від 12.06.2018 року було укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом даного договору є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого, як встановлено судом, обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5583-В-С від 12.06.2018 року недійсним на підставі ч.1 ст. 203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України.

Щодо застосування судом практики ЕСПЧ судова колегія зазначає наступне.

Втручання держави у мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, передбачуваним з питань застосування на наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблем, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручанням у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави ( суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідність балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини як із питань наявності «суспільного, публічного» інтересу визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у рішенні «Трегубенко проти України» від 01.11.2004 року вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Крім того, Європейський суд з прав людини , оцінюючи можливість захисту прав особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбано незаконно (рішення на ухвали у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філіпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року та інші).

Таким чином, ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном, яке законним шляхом, добросовісно набула майно у власність і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребується.

З огляду на наведене, у правовідносинах щодо приватизації орендарем комунального майна шляхом викупу при не здійсненні ним поліпшення майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкту без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25% ринкової вартості, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна, відсутній критерій законності та добросовісності набуття майна у власність орендарем, а тому позбавлення такої особи майна не суперечить принципам, встановленим ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вказане свідчить про обґрунтованість висновку і твердження, що договір купівлі-продажу №5583-В-С від 12.06.2018 року є таким, що укладений з порушенням діючого законодавства, а втручання держави, в цьому випадку, є обґрунтованим.

Під час розгляду справи сторонами (першим, другим, третім відповідачем) було заявлено про застосування строків позовної давності

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України унормовано, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. (ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України)

За загальним правилом норми про позовну давність поширюються на всі правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли за участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб`єктів цивільних прав.

Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Закон України «Про приватизацію державного майна» втратили чинність на підставі Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 року №2269, який набув чинності 07.03.2018 року.

Статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна

Положеннями ч.2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці.

Положеннями частини 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачено, що приватизація (продаж) об`єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.

Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абз. 3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі №910/11054/18, від 31.10.2018 року у справі №914/111/18, від 20.11.2019 року у справі №914/411/19.

Отже, завершення приватизації об`єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об`єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.

З матеріалів справи убачається, що оформлення договору купівлі-продажу спірних приміщень розпочалося та державна реєстрація права власності на спірні нежитлові приміщення за Ломоновським С.В. було проведено 12.06.2018 року та 19.06.2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко (номер запису про право власності 26772545).

Таким чином, приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного та комунального майна», проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності вказаним Законом, тобто після 07.03.2018 року.

За таких обставин, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 розділу V Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об`єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта приватизації.

Отже, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору 12.06.2018 року №5583-В-С, становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у справі №922/646/22 від 05.02.2025 року.

З тексту позовної заяви та апеляційної скарги прокурора вбачається, що порушення, які свідчать про незаконність набуття ОСОБА_1 нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів приватизаційної справи. Як зазначено у тексті позовної заяви, необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019 року, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження свої правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися до суду з відповідним позовом.

Таким чином, враховуючи той факт, що докази, які свідчать про порушення норм законодавства отримано прокурором 06.02.2019 року, тримісячний строк позовної давності щодо оскарження договору №5583-В-С для прокуратури сплив 07.05.2019 року.

Обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами під час розгляду справи у суді першої інстанції наголошувалося про сплив позовної давності та про застосування її наслідків

Прокурором належними та допустимими доказами не доведено поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду.

З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.06.2018 року №5583-В-С, укладеним між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №1866 слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Що стосується інших позовних вимог.

У даній справі задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 83 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, враховуючи відмову суду в позові щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.06.2018 року №5583-В-С, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м.Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження зазначеним майном, а отже, така вимога не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова прокурором.

За таких обставин зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо заявлених у справі позовних вимог про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності та повернення майна, то ці вимоги є похідними та, відповідно, не підлягають задоволенню через відмову в задоволенні позову в частині скасування пункту 83 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» від 21.02.2018 року №1008/18 та визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 12.06.2018 року №5583-В-С.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Харківської обласної прокуратури не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 року у справі №922/2069/21 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 14.03.2025 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя М.М. Слободін

Суддя П.В. Тихий