Постанова

від 13.03.2025 по справі 640/34009/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року

м. Київ

справа № 640/34009/21

адміністративне провадження № К/990/18882/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу № 640/34009/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування окремих положень містобудівних умов та обмежень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року (колегія суддів у складі головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Єгорової Н.М.) у справі № 640/34009/21

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» (далі - позивач, ТОВ «РТ ДЕВЕЛОПМЕНТ») звернулося до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, Департамент містобудування та архітектури), в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати окремі положення Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкція нежитлової будівлі під житловий комплекс з вбудованими та прибудованими громадськими приміщеннями та паркінгом» по вул. Багговутівська, 16 (літ. А, Б) у Шевченківському районі міста Києва від 25 квітня 2018 року № 5468/0/7-1-18, затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури від 10 травня 2018 року № 386, а саме:

- положення абзацу першого пункту 1 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» в частині, де зазначено: «за висновками історико-містобудівного обґрунтування, розробленого, погодженого згідно чинного законодавства»;

- положення абзацу першого пункту 2 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» в частині, де зазначено: «вимог розділу 11 «Охорона історичного середовища, пам`яток історії та культури» ДБН 360-92**.»;

- абзацу першого пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «Ділянка проектування знаходиться в межах Центрального історичного ареалу, в зоні регулювання забудови III категорії, згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10 жовтня 1988 року № 976, 16 липня 1979 року № 920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979.»;

- положення абзацу четвертого пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» в частині, де зазначено: «Закону України «Про охорону культурної спадщини», рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 12 травня 2006 року № 817, постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318 (із змінами та доповненнями).»;

- абзацу п`ятого пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «Проектну документацію розробляти у відповідності до висновків розробленого, погодженого та затвердженого історико-містобудівного обґрунтування, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318»;

- абзацу шостого пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «Отримати висновок щодо проектної документації, наданої на розгляд до відповідних спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини в установленому законодавством порядку (Закон України «Про охорону культурної спадщини»).»;

- абзацу сьомого пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження», а саме: «Дозвіл на виконання робіт отримати згідно чинного законодавства в разі необхідності (Закон України «Про охорону культурної спадщини»).»;

- положення абзацу двадцять третього пункту 5 Розділу «Містобудівні умови та обмеження» в частині, де зазначено: «Про охорону культурної спадщини»; «ДБН Б.2.2-2-2008 «Планування та забудова міст і функціональних територій. Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації щодо визначення меж та режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року позов задоволено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС.

Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року вказану ухвалу суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Водночас, Верховний Суд постановив окрему ухвалу від 26 жовтня 2023 року, якою довів до відома виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про неналежну реалізацію Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) процесуальних прав, що призвело до пропуску строку апеляційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року у справі № 640/34009/21, а також про необхідність вжиття невідкладних заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли встановленим порушенням. Окрему ухвалу направлено до відома Київської міської прокуратури.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року відкрите апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року клопотання ТОВ «РТ ДЕВЕЛОПМЕНТ» про закриття апеляційного провадження задоволено.

Закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірні містобудівні умови та обмеження не містять будь-яких приписів, які вирішували б питання прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків Міністерства культури та інформаційної політики України.

Оскільки всупереч окремій ухвалі Верховного Суду прокурором не було забезпечено представництво інтересів держави в особі органу, який неналежним чином виконав свої повноваження - Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також оскільки питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Міністерства культури та інформаційної політики України оскаржуваним рішенням суду вирішено не було, то апеляційне провадження у справі підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з судовим рішенням суду апеляційної інстанцій, заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 640/34009/21 та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обгрунтування касаційної скарги зазначено, що звертаючись з цією позовною заявою, прокурор виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Предмет спору у даній справі стосується проектування об`єкта будівництва в межах центрального історичного ареалу міста, що свідчить про порушення вимог законодавства, у тому числі, у сфері охорони культурної спадщини.

Київська міська прокуратура на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України скерувала лист, в якому просила повідомити, чи буде Міністерство вживати заходи щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у даній справі. Міністерством будь-які заходи реагування не вживались.

Підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі Міністерства є порушення інтересів держави щодо збереження та використання об`єктів культурної спадщини.

Прокурор вважає, що бездіяльність Міністерства утворює виключний випадок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», який призводить до виникнення у нього обов`язку оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Скаржник зазначає, що надаючи оцінку дотримання прокурором порядку, передбаченого вимогами статті 23 Закону України «Про прокуратуру», апеляційний суд не урахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 10 травня 2018 року у справі № 910/18283/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, від 30 січня 2024 року у справі №420/10218/22.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 травня 2024 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2025 року призначив до розгляду в письмовому провадженні з 11 березня 2025 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Ключовим правовим питанням у справі є наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України у даній справі.

Відповідно до статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

За положеннями частин першої, третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Законодавство не передбачає чіткого переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і повинні бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 826/3492/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) аналізуючи норми частин третьої та четвертої статті 23 Закону № 1697-VІІ, зазначила, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні також послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, з урахуванням усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також, наведених вище положень законодавства, яке регламентує порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді, таке представництво реалізуються в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Верховний Суд враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Тобто, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) реалізував своє право на оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

За наслідками такого оскарження, Верховний Суд в окремій ухвалі від 26 жовтня 2023 року, що була прийнята у даній справі, зважаючи на наявність у прокурора відповідних повноважень, вирішив проінформувати Київську міську прокуратуру про неналежне здійснення Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) своїх повноважень в частині, що стосується недотримання цим органом встановлених законом строків апеляційного оскарження.

Заступник керівника Київської міської прокуратури оскаржив рішення суду першої інстанції в інтересах держави, посилаючись на неналежне виконання своїх повноважень Міністерством культури та інформаційної політики України.

Пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України зумовлено тим, що внаслідок протиправної бездіяльності останнього, інтереси держави залишаться незахищеними. Оскільки предмет спору стосується порушень законодавства у сфері охорони культурної спадщини, Міністерство наділене відповідними повноваженнями щодо оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі, однак, протягом тривалого часу жодним чином не відреагувало на порушення інтересів держави, що створює передумови до виникнення негативних наслідків у сфері, що віднесена до його відання.

Також прокурор зазначив, що оскарження ним в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності питання гарантування збереження та використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, а також врегулювання питання містобудівної та земельної документації.

Прокурор наполягає на тому, що Міністерство культури та інформаційної політики України було зобов`язане оскаржити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, оскільки до його повноважень входить формування та реалізація державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Матеріали справи підтверджують, що предмет спору у даній справі стосується проектування об`єкта будівництва в межах центрального історичного ареалу міста.

Київська міська прокуратура на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України скерувала лист, в якому повідомила про виявлення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 липня 2022 року, яке порушує інтереси держави, та просила повідомити прокуратуру, чи буде Міністерство вживати заходи щодо оскарження в апеляційному порядку вказаного рішення.

Прокурор зазначає, що Міністерством культури та інформаційної політики України будь-які заходи реагування не вживались.

Відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

З наведеного вбачається, що Міністерство культури та інформаційної політики України є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, на який покладено повноваження щодо захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та забезпечення дотримання законодавства у цій сфері.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 3 статті 305 КАС України та дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі не вирішує питання про права, свободи, інтереси або обов`язки Міністерства культури та інформаційної політики України.

Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

За визначенням пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

У свою чергу, Міністерство культури та інформаційної політики України наділене повноваженнями щодо погодження окремих програм та проектів, які входять до складу містобудівних умов.

З урахуванням викладеного, колегія суддів КАС ВС вважає, що скасування ключових положень містобудівних умов та обмежень, що стосуються захисту історичного середовища та охорони культурної спадщини, безпосередньо зачіпає права, інтереси та обов`язки Міністерства культури та інформаційної політики України.

Відповідно захист державних інтересів у цій справі мав би здійснювати, у тому числі, орган, відповідальний за сферу охорони культурної спадщини.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної оцінки доводам прокурора щодо того, чи могло рішення суду першої інстанції призвести до порушення державних інтересів у сфері охорони культурної спадщини, а також не врахував потенційні наслідки цього рішення для сфери охорони історичного середовища.

Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що прокурор довів наявність підстав для представництва інтересів держави в суді через неналежне здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі є помилковими.

Таким чином, ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, справа підлягає направленню до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року скасувати.

Справу № 640/34009/21 направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Стеценко С.Г.

Тацій Л.В.