Рішення

від 14.03.2025 по справі 752/26123/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/26123/24

Провадження № 2/752/1890/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2025 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Овдій-Барандич В.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та просить з урахуванням заяви про зміну позовних вимог поновити її на роботі на посаді бухгалтера ЖБК «Темп-11» з 26 жовтня 2024р., зобов`язати відповідача врахувати, що для виконання бухгалтерських обов`язків з 29.11.2024р. введена посада заступника голови ЖБК з фінансових питань з посадовим окладом згідно штатного розкладу, стягнути з відповідача на свою користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 жовтня 2024р. по день поновлення на роботі в ЖБК.

В обгрунтування позову зазначає, що працювала в ЖБК «Темп-11» з 01.05.2006р. по 31.05.2021р. За рішенням суду від 16.09.2022р. поновлена на посаді бухгалтера. 16.07.2024р. отримала рекомендований лист від відповідача про попередження про майбутнє звільнення з 11.09.2024р. у зв`язку із скороченням посади бухгалтера ЖБК. 04.11.2024р. в поштовому відділені №03030 отримала рекомендований лист, копію наказу від 25.10.2024р. №17 про звільнення з роботи з 28.10.2024р. Позивач вважає звільнення незаконним, за відсутності підстав правомірності скорочення посади бухгалтера ЖБК, вказує, що їй невідомо про надання головою ЖБК ОСОБА_2 до правління ЖБК обґрунтованих підстав скорочення штату (бухгалтера ЖБК), її не викликали на засідання правління ЖБК для роз`яснення доводів скорочення посади бухгалтера і надання позивачу можливості висловити заперечення щодо звільнення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.12.2024 року відкрито провадження в даній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої

вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими. Зазначає, що згідно статуту відповідача голова правління самостійно приймає та звільняє найманих працівників, затверджує штатний розклад, а, відтак, рішення про скорочення штату не віднесено до повноважень правління ЖБК. Чинним законодавством не передбачено запрошення працівника на засідання правління ЖБК для розгляду питання щодо скорочення штату та/або для вислуховування заперечень проти скорочення штату. Крім того, питання щодо скорочення штатної посади бухгалтера розглядалось правлінням ЖБК, що відображено в протоколі від 11.07.2024р. №3. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що питання введення нової посади - заступника голови ЖБК з фінансових питань на розгляд загальних зборів членів ЗБК, які відбулися 28.11.2024р., не виносилось, а, відтак, і не розглядалось. Також відповідач вказує, що ОСОБА_2 , приступаючи до виконання обов`язків голови ЖБК «Темп-11» поклала на себе, як на голову, обов`язки з ведення бухгалтерського та податкового обліку. Правління ЖБК на своєму засіданні, констатувавши те, що фактично голова ЖБК ОСОБА_2 з 19.04.2024р. забезпечує ведення бухгалтерського та податкового обліку, доручило голові ЖБК ОСОБА_2, враховуючи повноваження, що надані їй статутом, провести попередження та майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності бухгалтера ОСОБА_1 у відповідності до п. 1 ст. 40 і ст. 49-2 КЗпП України та діючого законодавства України.

У відповіді на відзив позивач підтримала свою позицію, вважаючи незаконним звільнення, та просила задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Наказом Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» №6 від 26.05.2021р. ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера 31.05.2021р. за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16.09.2022р. у справі №15997/21 за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час

вимушеного прогулу, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 21.02.2024р., позовні вимоги задоволені, поновлено ОСОБА_1 на посаді бухгалтера ЖБК «Темп-11» з 01.06.2021р., стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2021р. по 16.09.2022р. в розмірі 111 998,88 грн. середнього заробітку.

Наказом відповідача №10 від 11.07.2024р. ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 16.09.2022р. поновлено на посаді бухгалтера з 01.06.2021р. за основним місцем на повний робочий день з посадовим окладом 8 000,00 грн. згідно штатного розкладу; запроваджено ОСОБА_1 , бухгалтеру, з 11.07.2024р. на період дії воєнного стану дистанційну роботу, віддалене робоче місце - за місцем проживання працівника, проводити оплату праці ОСОБА_1 пропорційно відпрацьованому часу.

Згідно з протоколом №3 засідання правління ЖБК «Темп-11» за місцем знаходження вул. Деміївська, буд. 35-Б, розглянуто, зокрема, питання про майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності бухгалтера ОСОБА_1 та вирішено доручити голові ЖБК «Темп-11» ОСОБА_2, враховуючи повноваження, що надані статутом, провести попередження та майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності бухгалтера ОСОБА_1 у відповідності до п. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України та діючого законодавства України.

За наказом №11 від 11.07.2024р. відповідача «Про попередження ОСОБА_1 про майбутнє звільнення у зв`язку із скороченням штату та чисельності» наказано скоротити з 11.09.2024р. штатну посаду бухгалтер - 1 штатна одиниця; виключити зі штатного розпису з 11.09.2024р. вказану посаду; попередити бухгалтера ОСОБА_1 та запропонувати переведення за її згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або відсутності роботи на підприємстві повідомити працівника під підпис про звільнення за скороченням з 11.09.2024р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; звільнення бухгалтера ОСОБА_1 , що підлягає скороченню, провести з дотриманням вимог п. 1 ст. 40 і ст. 49-2 КЗпП України; у випадку відмови працівника від підпису в ознайомленні з наказом і повідомленням про майбутнє його звільнення, оформити відповідний акт.

На адресу позивача було направлено Попередження про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням штату працівників від 11.07.2024р., яке, як вказує позивач, вона отримала 16.07.2024р., в якому зазначено, що відповідно до наказу «Про попередження працівників про майбутнє звільнення у зв`язку зі скороченням штату та чисельності» від 11.07.2024р. №11, керуючись ст. 49-2 КЗпП України попереджається ОСОБА_1 , що посада бухгалтера скорочується, а вона підлягає звільненню 11.09.2024р. згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Також повідомлено про те, що станом на 11.07.2024р. на підприємстві відсутні будь-які інші вакантні посади, які б могли бути запропоновані ОСОБА_1 для подальшого працевлаштування.

За наказом відповідача №13 від 26.08.2024р. надано ОСОБА_1 , бухгалтеру, щорічну основну відпустку тривалістю 24 календарних днів з 02.09.2024р. по 25.09.2024р. за період роботи з 01.06.2021р. по 13.05.2022р. включно.

Згідно наказу відповідача №14 від 23.09.2024р. у зв`язку з сімейними обставинами надано ОСОБА_1 , бухгалтеру, відпустку без збереження заробітної

плати тривалістю 30 календарних днів з 26.09.2024р. по 25.10.2024р.

Згідно наказу відповідача №17 від 25.20.2024р. ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера 28.10.2024р. у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

28.10.2024р. головою ЖБК «Темп-11» та членами правління ЖБК «Темп-11» складено Акт про відмову ОСОБА_1 ознайомитися з наказом «Про звільнення з посади бухгалтера ОСОБА_1 » від 25.10.2024р. №17.

На адресу позивача відповідачем направлено повідомлення від 28.10.2024р. вих. №10 про необхідність отримання трудової книжки та всіх інших належних документів при звільненні з належним чином завіреною копією наказу №17 від 25.10.2024р. та письмовим повідомленням про нараховані суми, належні ОСОБА_1 при звільненні від 28.10.2024р. №1.

Згідно наказу відповідача №17/1 від 29.10.2024р. затверджено та введено в дію з 29.10.2024р. штатний розпис у кількості 6 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати 40 000,00 грн., визнано таким, що втратив чинність з 29.10.2024р. наказ «Про затвердження штатного розпису» від 10.07.2024р. №9.

Як вбачається з додатку до цього наказу, у штатному розписі відсутня посада бухгалтера.

У ст. 43 Конституції України зазначено, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У рішенні Конституційного Суду України від 04.09.2019№6-р (П)2019 по справа № 3-425/2018(6960/18) визначено, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обгрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи

роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992р. з наступними змінами і доповненнями роз`яснено про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяці про наступне вивільнення.

З наданих відповідачем документів, судом встановлено, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема скорочення штату працівників. Згідно зі штатним розписом Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» на 2024 рік затверджений штат у кількості 6 штатних одиниць: менеджер (управитель) житлового будинку (групи будинків) - 1 штатна одиниця, робітник з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями - 1 штатні одиниці, слюсар-сантехнік - 2 штатні одиниці, електрик дільниці - 1 штатна одинця.

Ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Тобто, запропонована для переведення робота має відповідати професії чи спеціальності працівника, а у разі відсутності такої роботи допускається пропозиція нижчої за рівнем кваліфікації посада.

При цьому із матеріалів справи вбачається, що позивача письмово повідомлено про наступне звільнення та одночасно повідомлено, про відсутність вакантних посад або іншої роботи у відповідача.

Пленум Верховного Суду у п.19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 6 листопада 1992 року роз`яснив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є доказами про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі. Таким чином, принцип доцільності під призмою ч. 1 ст.40 КЗпП України передбачає свободу розсуду і розпорядження роботодавцем своїми суб`єктивними правами, виходячи з міркувань ефективного розвитку підприємства, установи, організації, що відповідає його потребам.

Правомочність роботодавця у застосуванні п. 1 ст. 40 КЗпП України не може виходити за межі його повноважень, які можуть бути визначені нормативними актами чи статутом юридичної особи.

З урахуванням цього, працівник не може обгрунтовувати чи заперечувати доречність, доцільність, користь чи ефективність, для підприємства, установи, організації, змін в організації виробництва і праці, скорочення чисельності чи штату працівників. Суд перевіряє лише дотримання роботодавцем законодавства про порядок розірвання трудового договору за ч. 1 ст. 40 КЗпП України і не може обговорювати питання про доцільність проведення скорочення штату на підприємствах, в установах, організаціях, а тому при вирішенні трудового спору не може поставити це питання на обговорення і з`ясовувати думку сторін трудового спору. Тобто, яких цілей бажав досягнути роботодавець, чим він керувався при прийнятті рішення про скорочення чисельності і штату, чи можна було б уникнути скорочення працівників, в судовому порядку не доводиться роботодавцем, та не оспорюється працівником.

Отже, при розгляді даної справи жодних порушень прав позивачки судом не встановлено, відповідач діяв у відповідності до діючого законодавства.

Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що позивачку було звільнено правомірно, а підприємством дотримано вимоги чинного трудового законодавства України при її звільненні.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона

повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини справи, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 7 000,00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», що закріплено ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

Поняття терміну адвокат врегульоване п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», відповідно до якої адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності визначені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг на виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і

клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: І) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Верховний Суд в Постанові від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 зазначив, що як вказано в Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

На підтвердження надання правової допомоги представником відповідача надано суду Договір про надання правової допомоги від 20.01.2025р., платіжну інструкції №742 від 22.01.2025р. на суму 7 000,00 грн.

Суд зазначає, що надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, складність справи, час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн., що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» 3 000,00 (три тисячі грн. 00 коп.) грн. судових витрат на правничу допомогу.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Житлово-будівельний кооператив «Темп-11» (03040, м. Київ, вул. Деміївська, 35Б, код ЄДРПОУ 22894854).

Третя особа: Голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення складений та підписаний 14.03.2025р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА