Постанова

від 13.03.2025 по справі 643/15476/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 643/15476/21

Номер провадження 22-ц/818/848/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2025 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2024 року в складі судді Семенової Я.Ю. по справі № 643/15476/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту земельних відносин Харківської міської ради про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 04 вересня 2012 року він працював на посаді заступника начальника управління земельних відносин Департамент земельних відносин Харківської міської ради.

Відповідно до розпорядження № 1157/2к від 26 липня 2021 року Харківського міського голови «Про звільнення з займаної посади» його було звільнено з 02 серпня 2021 року у зв`язку з скорочення штату працівників згідно з п. 1 статті 40 КЗП України.

Вважаючи вказане звільнення незаконним, ОСОБА_1 просив поновити його на роботі на посаді заступника начальника управління земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 серпня 2021 у розмірі 211 919,08 грн, моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн та судові витрати.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2024 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем пред`явлено позов у зв`язку з проходженням ним публічної служби, що свідчить про публічно-правовий характер спору, а тому даний спір підлягає розгляду правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.

07 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлуненко Катерина Леонідівна, на вказане судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на дату звільнення із займаної посади він не проходив публічну службу в Управлінні земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради, а тому спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду прийняття на службу за строковим трудовим договором (контрактом) без проведення конкурсу не свідчить про набуття такою особою статусу посадової особи органу місцевого самоврядування, оскільки така служба не є діяльністю на постійній основі. Особа, прийнята на роботу за строковим трудовим договором поза межами конкурсу, не складає присягу посадових осіб місцевого самоврядування, їй не присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування, також така особа не зобов`язана проходити атестацію відповідно до вимог статті 17 Закону.

Він був прийнятий на роботу у Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради для виконання повноважень заступника начальника Управління земельних відносин поза межами конкурсу за строковим трудовим договором (контрактом).

Матеріли справи не містять даних, що він проходив конкурсний відбір при прийнятті на роботу, складав присягу посадової особи місцевого самоврядування, та йому було присвоєно ранг у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідачем не надано доказів того, що посада, з якої його було звільнено відноситься до державної служби. Він був посадовою особою, проте не мав статусу державного службовця.

До посадовців застосовуються приписи Кодексу Законі про працю України з урахуванням особливостей, встановлених Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», для інших працівників тільки загальні норми трудового законодавства. Вказував, що за своєю природою даний спір є трудовим, оскільки стосується звільнення найманого працівника, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

05 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» Департамент земельних відносин Харківської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що висновки суду про публічно-правовий характер спору та необхідність його розгляду у порядку адміністративного судочинства є обґрунтованими, оскільки саме до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Твердження позивача, що в матеріалах відсутні відомості про прийняття присяги та присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування спростовуються матеріалами справи.

20 серпня 2012 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу помічників, державних реєстраторів Департаменту державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців міської ради як такого, що пройшов за конкурсом. В цей же день позивач прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, йому було присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

В подальшому на підставі розпорядження № 124/2к від 28 січня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю земельних відносин Харківської міської ради із збереженням 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Також, позивач щорічно подавав передбачену Законом України «Про запобігання корупції» декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які включені до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національним агентством з питань запобігання корупції.

Також, у матеріалах справи відсутня інформація та/або документи, які б підтверджували факт укладання трудового договору (контракту) з ОСОБА_1 .

В судове засідання апеляційного суду сторони-учасники судового розгляду не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 13 березня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:

ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 07 грудня 2024 року «за закінчення терміну зберігання» (том 2, а.с.117-118), крім того про день, час та місце судового засідання ОСОБА_1 повідомлено відповідно до частини 11 статті 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи (том 2, а.с.90);

представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Павлуненко К.Л. отримано 21 листопада 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.88);

Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради отримано 21 листопада 2024 року в електронному кабінеті (том 2, а.с.89).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

Наведене дає підстави для висновку про те, що «суд, встановлений законом» охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законодавством.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (частина 1 статті 125 Конституції України).

Судова юрисдикція це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини 1 статті 4 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися суттю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявленими вимогами, характером спірних правовідносин, змістом та юридичною природою обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11?1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).

Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.

Єдиний виняток це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі№ 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) вказано: «Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11?1196апп18)».

Матеріали справи свідчать, що на підставі розпорядження № 3774 від 20 серпня 2012 року ОСОБА_1 20 серпня 2012 року було призначено на посаду головного спеціаліста відділу помічників, державних реєстраторів Департаменту державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців міської ради на період відпустки основного працівника для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до дня фактичного виходу її з відпустки, як такого, що пройшов за конкурсом ( том . 1, а.с. 53-55).

20 серпня 2012 року ОСОБА_1 прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування, та на підставі розпорядженням № 3774 від 20 серпня 2012 року ОСОБА_1 був присвоєний 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

04 вересня 2012 року позивача призначено на посаду заступника начальника Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин, як такого, що успішно пройшов стажування, присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування. 10 липня 2013 року на підставі розпорядження міського голови №1161/2013 від 10 липня 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора Департаменту земельних відносин Харківської міської ради.

17 липня 2015 року ОСОБА_1 присвоєно 8 ранг посадової особи місцевого самоврядування, 13 липня 2017 року - 7 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

28 січня 2021 року позивача було призначено заступником начальника Управління земельних відносин Департаменту територіального контролю земельних відносин Харківської міської ради із збереженням 7 рангу посадової особи місцевого самоврядування.

26 липня 2021 року №1157/2к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 02 серпня 2021 року, у зв`язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Встановивши, що позов пред`явлено з приводу спору щодо проходження позивачем публічної служби, врахувавши суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, у зв`язку з чим справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, та правильно закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що спір є трудовим та що посада, з якої його було звільнено відноситься до державної служби спростовуються матеріалами справи.

Окрім вищенаведеного, відповідно до посадової інструкції заступника начальника управління земельних відносин Департамент земельних відносин Харківської міської ради характер посадових обов`язків ОСОБА_1 пов`язаний з виконанням публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства. Також, для вказаної посади встановлено відповідальність за порушення присяги посадової особи місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, норм етики посадової особи органів місцевого самоврядування та обмежень, пов`язаних з прийняттям на службу та її проходженням.

За таких обставин підстави вважати, що спір не пов`язаний з проходженням публічної служби та має приватно-правових характер відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 17 березня 2025 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова