Ухвала

від 11.03.2025 по справі 369/19065/24

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/19065/24 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1

апеляційне провадження №11-сс/824/1475/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5

прокурора: ОСОБА_6

адвоката: ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2024 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №42024112200000002 від 04 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 239 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2024 року клопотання слідчого СВ ВП № 4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено частково.

Накладено арешт на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , у рамках кримінального провадження №42024112200000002 від 04 січня 2024 року, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру загальною площею 42, 6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

Заборонено розпорядження, продаж та передачу майнових прав щодо майна, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру загальною площею 42, 6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині клопотання - відмовлено.

Не погоджуючись з указаною ухвалою адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно ОСОБА_8 у повному обсязі.

У мотивування скарги зазначає, що до клопотання не додано доказів розміру завдання шкоди, оскільки повідомлення про підозру не є доказом у розумінні статті 84 КПК України, інші докази відсутні.

Уважає, що якщо цивільний позов у кримінальному провадженні подано Державною екологічною інспекцією Столичного округу, то до суду з метою забезпечення цивільного позову мав звертатись саме цивільний позивач, а не слідчий, оскільки за таких обставин сторона обвинувачення перебирає на себе повноваження потерпілого/цивільного позивача, що прямо суперечить процесуальному закону.

На переконання сторони захисту, надані стороною обвинувачення роздруківки щодо ймовірної вартості об`єктів нерухомого майна не відповідають вимогам доказів щодо їх належності та допустимості, не відносяться до предмету доказування (щодо співмірності вартості майна, яке перебуває у власності ОСОБА_8 , до вимог майнового характеру цивільного позову) та не відображають реальної ринкової вартості об`єктів, які підлягали оцінці, не містять дати їх отримання (створення), інформації про джерело їх отримання.

Посилається на те, що слідчий суддя прийняв до розгляду клопотання про накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову, в якому мотивувальна і прохальна частини не мають відношення до кримінального провадження №42024112200000002 від 04 січня 2024 року, оскільки номер, що зазначений у клопотанні, не відноситься до існуючого кримінального провадження та не відповідає Положенню про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення. При цьому, питання щодо уточнення номеру кримінального провадження судом не вирішувалось.

Наголошує на тому, що суд мав урахувати, що цивільний позов розглядається судом разом з кримінальним провадженням, де у кримінальному провадженні чітко розмежовані процесуальні права прокурора і слідчого, як сторони обвинувачення, потерпілого та цивільного позивача.

Також, на думку захисника, слідчий суддя не звернув увагу на те, що цивільний позов в інтересах держави подано не прокурором, цивільний позивач (Державна екологічна інспекція Столичного округу) не звертався до суду з клопотанням про забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, за таких обставин суд мав установити, що цивільний позов подано неналежним позивачем.

Уважає, що судом першої інстанції не перевірено який розмір заподіяної шкоди потерпілому визначено у кримінальному провадженні, оскільки до клопотання чи до позову не додано доказів заподіяння матеріальної шкоди на загальну суму 3 327 429,74 грн.

Вказує, що жодних підстав вважати, що незастосування заборони розпоряджатися та використовувати вказане майно може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, немає.

Звертаю увагу на той факт, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі у порушення вимог пунктів 5, 6 частини другої статті 173 КПК України не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника майна.

Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, шо ОСОБА_8 до участі у справі судом не залучався, оскаржувану ухвалу у порядку виконання судом статті 173 КПК України ОСОБА_8 вручено не було, вказану ухвалу слідчого судді отримано захисником ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_7 13 січня 2025 року у приміщенні суду, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , яка вимоги апеляційної скарги підтримала, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення поданої апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутності ОСОБА_8 та/або його представника.

Згідно матеріалів судової справи докази направлення копії ухвали слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2024 року ОСОБА_8 та/або його представнику відсутні.

Як зазначає адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , останній до участі у справі судом не залучався, оскаржувану ухвалу у порядку виконання судом статті 173 КПК України ОСОБА_8 вручено не було, вказану ухвалу слідчого судді отримано захисником ОСОБА_8 - адвокатом ОСОБА_7 13 січня 2025 року у приміщенні суду, що підтверджується матеріалами справи.

З апеляційною скаргою адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 звернулася 15 січня 2025 року.

З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Як убачається з наданих суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні СВ ВП №4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області перебуває кримінальне провадження №42024112200000002 від 04 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 239 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_8 , згідно наказу №1-К від 05 липня 2002 року є засновником та одночасно директором ПСП «ЖИТО» та згідно рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 листопада 2007 року у справі №2-4204/07 є власником нерухомого майна, розташованого на незареєстрованій земельній ділянці за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Петрушки, вул. Миру, 25-Б. Вказана земельна ділянка має загальну площу 65 572 метрів квадратних та огороджена бетонним парканом, доступ до земельної ділянки обмежений.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців ПСП «ЖИТО», код ЄДРПОУ 32101651, зареєстроване за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вул. Малиновського, 12.

Директором підприємства є ОСОБА_8 . ПСП «ЖИТО» має наступні види економічної діяльності: оптова торгівля фруктами та овочами; оптова торгівля м`ясом та м`ясопродуктами; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; змішане сільське господарство; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Відповідно до Статуту ПСП «ЖИТО», зареєстрованого за №3288 від 05 липня 2002 року, виконавчим органом вказаного підприємства є Директор.

Також установлено, що з метою уникнення матеріальних витрат ОСОБА_8 , будучи директором ПСП «ЖИТО», у порушення вимог статті 17 Закону України «Про відходи», з моменту заснування підприємства по теперішній час не призначив відповідальних осіб у сфері поводження з відходами, всупереч вимогам статті 46 Закону України «Про охорону земель» не забезпечив своєчасне вивезення відходів виробництва та інших відходів, внаслідок чого відходи зливалися та накопичувалися на території земельної ділянки за адресою: Київська область, Бучанський район, с. Петрушки, вул. Миру, 25-Б.

Крім того, ОСОБА_8 , будучи службовою особою, відповідальною за діяльність ПСП «ЖИТО», маючи реальну можливість належним чином виконувати вимоги діючого законодавства України та покладені на нього функціональні обов`язки, внаслідок неналежного виконання своїх службових обов`язків у сфері поводження з відходами, що виявилось у відсутності контролю за станом місць та об`єктів розміщення відходів підприємства, допустив зберігання відходів у несанкціонованих місцях, не прийняв необхідних заходів, направлених на усунення цих порушень, хоча мав реальну можливість і повинен був це зробити, що призвело до забруднення земельної ділянки, яку використовує ПСП «ЖИТО» площею 65 572 метрів квадратних.

Факт забруднення земель та вміст забруднюючих речовин встановлено Державною екологічною інспекцією Столичного округу відповідно до протоколу №15-24 вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 24 квітня 2024 року.

Таким чином, ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді директора ПСП «ЖИТО», внаслідок засмічення твердими побутовими відходами та відходами тваринництва, які були виявлені на території, якою користується ПСП «ЖИТО», директором якого є ОСОБА_8 , за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до висновку експерта №3675-Е за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 27 вересня 2024 року, створив небезпеку для життя, здоров`я людей та довкілля та заподіяв матеріальної шкоди на загальну суму 3 327 429,74 гривень.

30 вересня 2024 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 239 КК України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_8 є власником наступного майна, а саме:

- будівля, загальною площею 214, 5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- будівля, загальною площею 84,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 є;

- будівля, загальною площею 191,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- будівля, загальною площею 48,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 з;

- громадський будинок, загальною площею 209,4 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- побутові приміщення, загальною площею 251,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежилі будівлі загальною площею «А» - 563,3 кв.м, «Б»- 853,3 кв.м, «В»- 563,2 кв.м, «В1»- 438,9 кв.м, «З»- 128,2 кв.м що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежитлові будівлі загальною площею контори «Р» - 359,2 кв.м, вагової «М»- 32,1 кв.м, архіву «С»- 21,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- земельна ділянка з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартира загальною площею 42, 6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежилі будівлі загальною площею «Е» - 277,9 кв.м 1/2ч., «З»- 23,35 кв.м, «Л2»- 640,8 кв.м, «М»- 10,0 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежилі будівлі загальною площею «А» - 886,9 кв.м, «Б»- 1524,8 кв.м, «В»- 242,7 кв.м, «Г»- 1398,6 кв.м, «Д»- 55,8 кв.м, «Е»- 770,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежилі будівлі загальною площею «Б» - 853,3 кв.м, «А»- 563,3 кв.м, «В»- 563,2 кв.м, «В1»- 438,9 кв.м, «З»- 128,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 ;

- нежитлові будівлі загальною площею «Р» - 361,0 кв.м, «М»- 32,1 кв.м, «С»- 21,8 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

18 листопада 2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшло клопотання слідчого СВ ВП № 4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42024112200000002 від 04 січня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 239 КК України.

Ухвалою слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2024 року клопотання слідчого СВ ВП № 4 Бучанського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_9 , погоджене прокурором Києво-Святошинської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна - задоволено частково.

Накладено арешт на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , у рамках кримінального провадження №42024112200000002 від 04 січня 2024 року, а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру загальною площею 42, 6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

Заборонено розпорядження, продаж та передачу майнових прав щодо майна, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , а саме:

- земельну ділянку з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру загальною площею 42, 6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині клопотання - відмовлено.

Відповідно до вимог частини першої статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена апелянтом лише в частині задоволення клопотання слідчого про накладення арешту на майно, яке на праві власності належить ОСОБА_8 , тому колегія суддів, відповідно до частини першої статті 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах доводів апеляційної скарги та лише щодо накладення арешту на вищевказане майно.

Ухвала слідчого судді в іншій частині колегією суддів не перевіряється.

З таким висновком слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За змістом частини шостої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно вимог статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

Вказана норма також узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Як установлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого та наклав арешт на майно, а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 3222482002:03:001:0115 площею 0,1 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартиру загальною площею 42,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 із забороною розпорядження, продажу та передачі майнових прав щодо вказаного майна, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , у межах заподіяної підозрюваним майнової шкоди, з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення

Матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна.

З огляду на наведене та враховуючи, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна та інших осіб, а також забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв`язку, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Отже, посилання апелянта на те, що до клопотання не додано доказів розміру завдання шкоди, оскільки повідомлення про підозру не є доказом у розумінні статті 84 КПК України, інші докази відсутні; судом першої інстанції не перевірено який розмір заподіяної шкоди потерпілому визначено у кримінальному провадженні, оскільки до клопотання чи до позову не додано доказів заподіяння матеріальної шкоди на загальну суму 3 327 429,74 грн, є передчасними та такими, що не спростовують висновків слідчого судді про наявність у даному кримінальному провадженні визначених законом підстав для накладення арешту на вказане майно, клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) та збереження речових доказів.

Зважаючи на положення статті 171 КПК України, якою встановлено, що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, безпідставними є аргументи скаржника про те, що якщо цивільний позов у кримінальному провадженні подано Державною екологічною інспекцією Столичного округу, то до суду з метою забезпечення цивільного позову мав звертатись саме цивільний позивач, а не слідчий, оскільки за таких обставин сторона обвинувачення перебирає на себе повноваження потерпілого/цивільного позивача, що прямо суперечить процесуальному закону.

Аргументи скаржника про те, що жодних підстав вважати, що незастосування заборони розпоряджатися та використовувати вказане майно може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, немає; слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі у порушення вимог пунктів 5, 6 частини другої статті 173 КПК України не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для власника майна не є достатньою підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження та матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що слідчий суддя не звернув увагу на те, що цивільний позов в інтересах держави подано не прокурором, цивільний позивач (Державна екологічна інспекція Столичного округу) не звертався до суду з клопотанням про забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, за таких обставин суд мав установити, що цивільний позов подано неналежним позивачем, були предметом перевірки під час апеляційного розгляду та не знайшли свого підтвердження на даному етапі провадження.

Посилання апелянта на те, що надані стороною обвинувачення роздруківки щодо ймовірної вартості об`єктів нерухомого майна не відповідають вимогам доказів щодо їх належності та допустимості, не відносяться до предмету доказування (щодо співмірності вартості майна, яке перебуває у власності ОСОБА_8 , до вимог майнового характеру цивільного позову) та не відображають реальної ринкової вартості об`єктів, які підлягали оцінці, не містять дати їх отримання (створення), інформації про джерело їх отримання не заслуговують на увагу суду, оскільки стороною захисту під час апеляційного розгляду не було спростовано наведену органами досудового розслідування вартість об`єктів нерухомого майна.

Також неспроможними є доводи про те, що слідчий суддя прийняв до розгляду клопотання про накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову, в якому мотивувальна і прохальна частини не мають відношення до кримінального провадження №42024112200000002 від 04 січня 2024 року, оскільки номер, що зазначений у клопотанні, не відноситься до існуючого кримінального провадження та не відповідає Положенню про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, оскільки як зі змісту клопотання слідчого про арешт майна та доданих до нього матеріалів, так і з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань убачається, що досудове розслідування здійснюється у кримінальному провадженні №42024112200000002 від 04 січня 2024 року відносно ОСОБА_8 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 239 КК України та будь-яких сумнівів указані обставини не викликають.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано, а тому відповідні доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.

Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді в частині, що оскаржується, необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 листопада 2024 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4