Ухвала від 11.03.2025 по справі 911/1353/23

УХВАЛА

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/1353/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Бакуліна С.В., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю.А.,

представників учасників справи:

позивача - Гриценко Б.М.,

відповідача - Шараєвська В.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365"

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Шевчук Н.Г.

від 14.09.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Скрипка І.М., Мальченко А.О., Хрипун О.О.

від 25.11.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365"

до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод"

про стягнення 2 076 659,61 грн за договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/11 від 15.05.2019.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод", в якому, в редакції заяви про збільшення позовних вимог, просило стягнути заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу від 15.05.2019 № 22/11 за період травень - вересень 2022 року у розмірі 2 076 659,61 грн.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу від 15.05.2019 № 22/11 щодо оплати спожитої електричної енергії.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2023 у справі № 911/1353/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що в період, за який заявлена до стягнення заборгованість, відповідач не здійснював господарську діяльність, а на окупованій території (в тому числі на території господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод") розміщувались військові Російської Федерації, тому докази споживання поставленої на цю територію електроенергії саме відповідачем, а не окупаційними військами, відсутні.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження скаржником зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- судами попередніх інстанцій неправильно застосовано частину 2 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" стосовно того, що вказане нормативне положення стосується правочинів, здійснених саме в період перебування підприємства в умовах окупації, а не договорів, укладених раніше, так як закон зворотної дії в часі не має. При цьому судами не враховано позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 761/11870/15-ц, від 18.09.2020 у справі № 922/2250/16, від 24.02.2021 у справі № 910/12044/19, від 19.05.2021 у справі № 522/9536/18, у яких зазначено, що норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова) має бути чинною на момент вчинення правочину. Судами не враховано позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17, в якій зазначено, що оскільки нікчемність правочину має абсолютний ефект і діє щодо всіх, то розумна і обачна особа внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидної підстави для кваліфікації відповідного правочину як нікчемного; норма, яка містить підстави нікчемності (темпоральна і сутнісна складова), має бути чинною на момент вчинення правочину;

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо особливостей правозастосування статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що призводить до значних труднощів в ході здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання в умовах воєнного стану. Так, на думку скаржника, положення вказаної статті не узгоджуються з окремими нормативно-правовими актами, що є спеціальними безпосередньо для такої господарської діяльності як постачання електричної енергії. Так, з аналізу пункту 11.5.2 глави 11.5 Кодексу систем розподілу, а також підпункту 1 пункту 8 наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148 "Про врегулювання питань щодо постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану", можна зробити висновок про те, що навіть в умовах воєнного стану на тимчасово окупованих територіях відключення об`єкту від споживання здійснюється за заявою Споживача. У зв`язку з цим, виникає питання щодо особливостей застосування в такому випадку положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях з врахуванням спеціальних нормативно-правових актів, якими передбачено правове регулювання правовідносин з постачання електричної енергії.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Під час розгляду матеріалів касаційної скарги у даній справі № 911/1353/23 Судом встановлено, що ухвалою від 19.04.2024 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 908/1162/23.

Передаючи справу № 908/1162/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, Верховний Суд в ухвалі від 27.03.2024 зазначив, зокрема, таке:

- відповідно до статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1- 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями;

- згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України;

- частиною другою статті 13-1 "Особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території" Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті;

- утім, відповідно до частини першої цієї ж статті її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями;

- в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями;

- аналогічні положення містить частина перша статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";

З огляду на те, що в ухвалі від 27.03.2024 про передачу справи № 908/1162/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 цього Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України, перед об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постало питання щодо наявності/відсутності підстав для відступлення від викладеного у постанові Верховного Суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 висновку про те, що для поширення дії положень частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, достатнім є лише загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

У подальшому, ухвалою від 17.01.2025 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 908/1162/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми, яка стосується питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (надалі - Закон № 1207-VII).

Передаючи справу № 908/1162/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 17.01.2025 зазначила, зокрема, таке:

- у цій справі постало питання про те, як визначати території, на які поширюється правовий режим, передбачений частиною другою статті 13 та частиною другою статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", та щодо наслідків порушення цієї заборони для кожної зі сторін спірних правовідносин;

- постає питання щодо співвідношення положень пунктів 1 та 3 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII щодо визначення тимчасово окупованих територій для цілей застосування особливостей здійснення економічної діяльності та переміщення товарів, передбачених статтями 13 та 13-1 цього Закону;

- у разі визначення тимчасово окупованої території у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України"), в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону 1207-VII, то відповідний факт не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив, то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Водночас таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема і Кабінету Міністрів України) матиме хоч і не конститутивне, але інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;

- у випадку ж якщо заборона на здійснення економічної діяльності та переміщення товарів щодо таких територій не залежить жодним чином від рішення, ухваленого повноважним органом державної влади України, постає питання щодо механізму реалізації відповідних законодавчих заборон, зокрема у довготривалих договірних відносинах;

- за даним ЄДРСР (пошук здійснювався за контекстом "лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків", витяг вислову з абзацу першого частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") у судах господарської юрисдикції нараховується 213 справ, предметом дослідження яких є факт постачання однією стороною та споживання іншою природного газу, тепло-, електроенергії на об`єктах, що розташовані на тимчасово окупованих після 24.02.2022 територіях України, та нарахування оплати за такі послуги. У переважної більшості справ провадження зупинено до закінчення перегляду об`єднаною палатою справи № 908/1162/23;

- в іншому контексті пошуку "Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями" (абзац 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") ЄДРСР надав інформацію щодо 104 справ, у більшої частини з яких провадження також зупинено до розгляду об`єднаною палатою справи № 908/1162/23;

- аналіз процесуальних документів засвідчив цілком очевидний факт, що правовідносини у таких справах є подібними, адже досліджуються обставини щодо застосування норм статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли та існували на тимчасово окупованих після 24.02.2022 територіях України, у питанні надання/оплати послуг, зокрема й електропостачання;

- регулювання, яке міститься у статтях 13 та 13-1 Закону 1207-VII, поширюється як на господарські спори, так і на трудові правовідносини (виплата заробітної плати), а також на порядок переміщення товарів фізичними особами та порядку в`їзду/виїзду фізичних осіб на тимчасово окуповані території;

- таким чином, вирішення Верховним Судом у справі № 908/1162/23 питання щодо територій, на які поширюються норми статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII, має істотне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

З огляду на викладене, та те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 908/1162/23, зокрема, щодо застосування положень статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", матиме суттєве значення для вирішення цієї справи, що переглядається, а також для єдності судової практики, враховуючи, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 911/1353/23 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 908/1162/23.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 229, 234, 235, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Зупинити касаційне провадження у справі № 911/1353/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ 365" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 908/1162/23, та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді С.В. Бакуліна

Г.О. Вронська