Ухвала

від 13.03.2025 по справі 397/207/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/101/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 191 (84, 86-4) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2025 року. м. Кропивницький

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2024 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022120000001080 від 21.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору.

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2024 року, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022120000001080 від 21.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору.

Рішення суду мотивовано тим, що відсутність в обвинувальному акті повної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення є порушенням права на підготовку до захисту та призводить до скасування вироку, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.10.2018 у справі №752/4900/15-к, від 12.12.2020 у справі №750/9145/18, від 18.10.2022 у справі №753/6486/21, від 26.10.2022 у справі №686/10785/16к. Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, суд дійшов висновку, що він разом з додатками, в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягає поверненню прокурору для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог ст. 291 КПК України, впродовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

В апеляційній скарзі прокурор просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та призначити новий розгляд кримінального провадження.

Свої вимогиобґрунтувала тим,що формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладаються в обвинувальному акті в такому виді, як це вважає за правильне прокурор. Питання про узгодженість викладення в обвинувальному акті фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, як і конкретизація правової кваліфікації правопорушення, не можуть бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки на цій стадії судового провадження суд не вправі вдаватися до оцінки вказаних обставин. Не підлягають розгляду в підготовчому судовому засіданні й питання, які стосуються змісту та достовірності викладених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення. На цій стадії суд лише встановлює відповідність процесуальної форми обвинувального акта вимогам, визначеним кримінальним процесуальним законом, не досліджуючи суть обвинувачення. Вказала, що в обвинувальному акті чітко зазначено обставини вчинення злочину, а саме час місце спосіб та інше. А отже твердження, що обвинувачення не сформульоване є помилковим, оскільки після викладу встановлених під час досудового розслідування обставин наявне посилання на правову кваліфікацію дій обвинуваченого.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 зазначив, що відсутність в обвинувальному акті повної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення є порушенням права на підготовку до захисту та призводить до скасування вироку. З огляду на вимоги КПК України, вимоги ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, судову практику ЄСПЛ і Верховного Суду для належного захисту і справедливого судового розгляду, сторона обвинувачення зобов`язана висунути конкретне, зрозуміле обвинувачення зміст якого буде відповідати КПК України. Тому апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Вказує, що дослідивши зміст обвинувального акту щодо викладення фактичних обставин кримінального провадження, судом першої інстанції встановлене що фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України викладено не конкретно, формулювання обвинувачення суперечливим, не містить обставин, які підлягають доказуванню відповідно до вимог ст. 91 КПК України.

Так, викладаючи обставини кримінального правопорушенні передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України в обвинувальному акті прокурор стверджує, що ОСОБА_8 будучи службовою особою, директоре ТОВ «Аркобудмонтаж» шляхом зловживання своїм службовим становище заволодів чужим майном на загальну на суму 329 340, 53 грн., що є великим розміром.

За твердженням прокурора сума 329 340, 53 грн. складається сумарно із заволодіння ОСОБА_8 чужим майном на суму 89 106, 92 грн. і із заволодіння ОСОБА_8 чужим майном на суму 240 233, 61 грн. ( т.ч. ПДВ).

Твердження про заволодіння ОСОБА_8 чужим майном н суму 240233, 61 грн. (в т.ч. ПДВ ) в обвинувальному акті від 06.03.202 року на аркуші 11-13 викладено аналогічно майже слово в слово як обвинувальному акті від 27.02.2023 року, повернутому прокурору для усунення недоліків, а саме:

«До собівартості робіт по об єкту: «Будівництво сільської лікарське амбулаторій за адресою: вул. Снісаренко, 1 с. Єлісаветградкі Олександрівського району, Кіровоградської області» підрядником ТО «Аркобудмонтаж» включені необгрунтовані витрати в сумі 240 233,61 грі (в т.ч. ПДВ) з придбання матеріальних ресурсів, які не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали були придбай що є недотримання виконавцем підрядних робіт вищевказаних нормативних актів».

Викладаючи фактичні обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.191 КК України в обвинувальному акті від 06.03.2024 року зазначено лише сума 240 233, 61 грн. (в т.ч. ПДВ).

Проте, прокурор інкримінував ОСОБА_8 , вчинення злочину, але конкретно не вказав: які саме витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість включених до звітної документації Підсумкових відомостей ресурсів та Актів приймання виконаних будівельних робіт (примірної форми КБ-2в) не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали придбано. Конкретно не зазначено до яких саме Підсумкових відомостей ресурсів (дата, порядковий пункт, зазначений у відомості), а також до яких Актів приймання виконаних будівельних робіт (примірної форми КБ-2в), їх номер, дата, у який пункт акту включено недостовірні відомості про витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість. Також не конкретизовано яка по кожному із матеріальних ресурсів встановлена невідповідність з даними якого із постачальників, на підставі якої накладної.

Саме про цю неконкретність зазначили Олександрівський районний суд Кіровоградської області і Кропивницький апеляційний суд у своїх судових рішеннях відповідно від 21.11.2023 року і від 06.02.2024 року, повертаючи прокурору обвинувальний акт як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Є очевидним, і на це повторно обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваній постанові, що зазначення в обвинувальному акті лише суми 240 233, 61 грн. (в т.ч. ПДВ), без її конкретизації, сторона обвинувачення позбавила сторону захисту можливості перевірити достовірність інкримінованої суми навіть з огляду на арифметичні помилки, спростувати чи підтвердити твердження прокурора про заволодіння ОСОБА_8 чужим майном на суму 240 233, 61 грн. (в т.ч. ПДВ).

Із теорії доказування відомо, що у злочинах з матеріальним складом кожна гривня і кожна копійка, що утворюють загальну суму матеріальної шкоди підлягає доказуванню з огляду на вимоги ст. 91 КПК України, а тому всі складові цієї суми мають бути чітко зазначеними.

Повертаючи обвинувальний акт прокурору, як такий, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, суд першої інстанції і апеляційний суд у своїх рішеннях саме на це вказали та зобов`язували прокурора усунути встановлені порушення.

Проте, прокурор не виконав обов`язкові для нього рішення суду, на це звернув увагу суд першої інстанції і в оскаржуваній ухвалі зазначив, що інкримінуючи ОСОБА_8 заволодіння чужим майном на суму 240 233, 61 грн. (в т.ч. ПДВ) в обвинувальному акті від 06.03.2024 року не конкретизовано, не вказано: які саме витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість включених до звітної документації не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали придбано, не зазначено до яких саме звітних документів ТОВ «Аркобудмонтаж» включило неправдиві відомості, не зазначено розмір вартості яких матеріальних ресурсів в сукупності становить суму 240 233,6 грн. (в т.ч. ПДВ), їх найменування, не зазначено дата та вихідний номер первинного документу постачальника.

Крім того зазначив, що засади судочинства зобов`язують суди України дослідити, а фактично перевірити будь-яке твердження прокурорі викладене в обвинувальному акті, з яким не погоджується сторона захисту, не вважати його істинним та доведеним. Тому достовірність суми 240 23. 61 грн. (в т.ч. ПДВ), її складові підлягають обов`язковій судовій перевірки

Так, наприклад, деякі твердження прокурора під час викладених фактичних обставин кримінальних правопорушень, навіть в даному обвинувальному акті містять помилки однак, умисні чи неумисні, на ю відповість суд за наслідками судового розгляду по суті.

В обвинувальному акті від 06.03.2024 року є твердження про заволодіння ОСОБА_8 чужим майном на суму 89 106, 92 грн.

Проте, якщо звичайним арифметичним шляхом скласти зазначені інкримінованих ОСОБА_8 в Актах приймання виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2в №1, №4, №5 від 06.11.2018 рою №1, №2, №3, №4 від 22.11.2018 року та №1, №4 від 18.12.2018 року суми гривнях невиконаних будівельних робіт, а саме: 25086,62 + 3846,58 + 1860,2 + 43655,60 + 1011,10 + 546,90 + 566,10 + 1894,01 + 9123,24 +1516,50 = 8 913, 60 грн.

Проте, ОСОБА_8 інкриміновано заволодіння чужим майно на суму - 89106, 92 грн.

Цей приклад є яскравим свідченням, що сума 240 233, 61 грн. ( в т.» ПДВ) також може бути хибною, а тому складові цієї суми мають бути чітко зазначені та конкретизовані по кожному документу первинної звітності, п кожному постачальнику, по кожній накладній і таке інше, так як ці відомою є невід`ємною частиною фактичних обставин кримінальної правопорушення, які мають бути викладені в обвинувальному акті, згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України і підлягають обов`язковому доказуванні відповідно до положень ст. 91 КПК України.

До того ж кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 К України залежить від правильності встановлення суми 240 233, 61 грн. ( т.ч. ПДВ), якою за твердженням сторони обвинувачення заволодів обвинувачений, звідси слідує міра покарання, а в цілому законність вмотивованість та справедливість судового рішення, а також можливість захищатися у встановленому КПК України порядку.

Крім цього, судом першої інстанції встановлена не конкретність суперечливість при викладенні фактичних обставин кримінальних правопорушень за ч. 4 ст. 191 КК України і за ч. 1 ст. 366 КК України, які утворюють ідеальну сукупність злочинів з огляду на тотожність дій.

Так, із змісту викладення в обвинувальному акті фактичних обстави кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_8 слідує, що службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК України) є способом заволодіння чужим майном на суму 329 914,13 грн. (ч. 4 ст. 191 КК України).

Із теорії та Загальної частини кримінального права України (ст. 33 КК України) слідує, що злочин, передбачений ч. 4 ст.191 КК України і злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті утворюють ідеальну сукупність.

Для ідеальної сукупності необхідна сукупність дій, тобто щоб заволодіти чужим майном з використанням службовою особою своїм службовим становищем на загальну суму 329 914,13 грн., службова особа повинна підробити (внести завідомо неправдиві відомості) в офіційні документи на зазначену суму.

Однак, викладаючи у обвинувальному акті фактичні обставини кримінальних правопорушень щодо заволодіння чужим майном шляхом службового підроблення та описуючи фактично одні й і ті ж дії ОСОБА_8 , які підпадають під різні склади злочинів за ч. 4 ст.191 КК України і за ч. 1 ст. 366 КК України, допущено протиріччя і суперечності, які виключають один одне.

Так, описуючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення в обвинувальному акті зазначає, що ОСОБА_8 створив умови для заволодіння бюджетними коштами. Забезпечив складання звітної документації, а саме актів виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2в», до якої було внесено неправдиві відомості щодо фактичних обсягів виконаних будівельних робіт та використаних будівельних матеріалів, їх вартості» (аркуш 6 обвинувального акту).

Таким чином, в обвинувальному акті в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України йому не інкриміновано, що саме він вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості. Також не конкретизовано хто саме вніс до офіційних документів (звітної документації) завідомо неправдиві відомості.

Проте, описуючи дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК України, сторона обвинувачення зазначає, що саме він безпосередньо вніс у звітні документи завідомо неправдиві відомості.

Зазначені суперечності при викладенні обставин кримінального правопорушення, які утворюють ідеальну сукупність з огляду на тотожність дій, явно порушують не тільки норми Загальної та Особливої частин КК України, але й є суперечливими з огляду змісту викладення в обвинувальному акті фактичних обставин кримінальних правопорушень інкримінованих ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 191 КК України і за ч. 1 ст. 366 КК України, чим також порушується право обвинуваченого на захист.

До того ж в обвинуваченні за ч. 4 ст. 191 КК України зазначено, що ОСОБА_8 лише створив умови для внесення завідомо неправдивих відомостей до звітної документації і в остаточному заволодів чужим майном на загальну суму 329 340, 53 грн., а в обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК України вказано, що ОСОБА_8 вніс завідомо неправдиві відомою до звітної документації лише на суму 89106, 92 грн. (ця сума урахуванням підписів на деяких Актах приймання виконаних будівельних робіт примірної форми КБ-2в, зроблених ОСОБА_10 - дружиною ОСОБА_8 )

Таким чином, із обвинувального акту в частині викладення фактичних обставин кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.191, ч. 1 ст. 36 КК України у зв`язку із суперечностями і протиріччями викладених обставин, в першу чергу стороні захисту не зрозуміло яким способом було викрадено - 240233,61 грн., тобто сума, що становить різницю мі; загальною сумою інкримінованої ОСОБА_9 шкоди - 329 340, 53 грі за обвинуваченням за ч. 4 ст.191 КК України і сумою на яку було підроблено документи - 89 106,92 грн. за обвинуваченням за ч. 1 ст. 366 К України.

На це також звертали увагу прокурора суд першої інстанції і апеляційний суд, повертаючи прокурору обвинувальний акт від 27.03.202 року як такий, що не відповідає вимогам КПК України. При цьому, суд першої інстанції і апеляційний суд у своїх судових рішеннях саме на ці суперечності та невідповідність вимогам ст. 91 КПК України звертали увагу прокурора і зобов`язали його усунути встановлені порушення вимог КПК України при складанні обвинувального акту.

Однак, прокурор не усунув зазначені суперечності та невідповідності, не виконав рішення суду першої інстанції від 21.11.2023 року і апеляційного суду від 06.02.202 року, при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушенні знову допустив неконкретність і суперечності.

Наведенні суперечності і неконкретність при викладенні фактичних обставин кримінальних правопорушень явно свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України і зокрема п. 13 ч. 1 ст. 3, ст. 11( 291, 91 КПК України.

Заслухавши доповідача, прокурора, яка підтримала подану апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_8 та в його інтересах захисника адвоката ОСОБА_7 , які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Концепт належної правової процедури є одним із найзагальніших і водночас фундаментальним явищем будь-якої демократичної правової держави сучасності. В доктрині вітчизняного кримінального процесу під належною правовою процедурою розуміється такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об`єктивно існуючим обставинам та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати.

За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Отже, значення обвинувального акта як процесуального рішення сторони обвинувачення, полягає у тому, що він формалізує правову позицію обвинувачення, ініціює судовий розгляд і тим самим відкриває доступ особи до правосуддя.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт повинен містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, як зазначив Верховний Суд України у п. 2 постанови від 24 листопада 2016 року у справі №5-328кс16, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України в кримінальному провадженні обов`язковому доказуванню підлягають: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Наведені правові норми у їх системному зв`язку указують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч. 1 ст. 337 КПК України) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК), оскільки «формулювання обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.

Такий висновок підтверджується й положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Положення ч. 1 ст. 337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Тобто обвинувачений має бути поінформованим не тільки про «підстави» обвинувачення, а й про «характер» обвинувачення, тобто про правову характеристику таких дій. І хоча ступінь деталізації обвинувачення може відрізнятися в залежності від обставин справи, обвинуваченому має бути принаймні надана інформація, достатня для повного розуміння пред`явлених звинувачень, для підготовки відповідного захисту (рішення Європейського суду з прав людини у справах Матточіа проти Італії, пункт 59; Пенєв проти Болгарії, пункти 33 та 42).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

За таких обставин, надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації є важливою передумовою забезпечення права на справедливий судовий розгляд та права на захист обвинуваченого.

При цьому, межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, тому ч. 1 ст. 337 регламентує здійснення судового розгляду щодо особи, якій висунуто обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, яке суд не вправі доповнювати новими кримінальними правопорушеннями або визнати встановленими кримінальні правопорушення, про які не вказано в обвинувальному акті.

Також, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Отже, виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення в обвинувальному акті має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням, зокрема, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Як вбачається із обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 , ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2023 року повернуто обвинувальний акт з додатками по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022120000001080 від 21.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України до прокуратури для усунення недоліків. Суд мотивував своє рішення тим, що при дослідженні обвинувального акту встановлено, що фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими щодо обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України, викладені поверхово, не конкретно, формулювання обвинувачення в цілому є неконкретним і не містить обставин, що підлягають доказуванню. Так, пред`явлене ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України із зазначенням лише суми 240 233,61 грн. (в т.ч. ПДВ) є не конкретним, так як не вказано: які саме витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість включених до звітної документації не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали придбано. Не зазначено до яких саме звітних документів ТОВ «Аркобудмонтаж» включило неправдиві відомості, що в сукупності становить суму 240 233,61 грн. (в т.ч. ПДВ), їх найменування, дата та вихідний номер. Тобто, обвинувачення не містить необхідних ознак об`єктивної сторони злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 . Із змісту обвинувального акту, де викладено фактичні обставині вчинення кримінальних правопорушень слідує, що в ньому не зазначена подія кожного з інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (час, місце, спосіб) форма вини, мотив та мета їх вчинення. Крім того, викладаючи в обвинувальному акті фактичні обставини заволодіння чужим майном шляхом службового підроблення та описуючи фактично одній і ті ж дії ОСОБА_8 , які підпадають під різні склади злочинів за ч. 4 ст.191 КК України і за ч. 1 ст. 366 КК України, сторона обвинувачення допускає протиріччя і суперечності, які виключають один одне. Так, описуючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення в обвинувальному акті зазначає, що « ОСОБА_8 створив умови для заволодіння бюджетними коштами. Забезпечив складання звітної документації, а саме актів виконаних будівельних робіт форми КБ-2в», до якої було внесено неправдиві відомості щодо фактичних обсягів виконаних будівельних робіт та використаних будівельних матеріалів, їх вартості» (аркуш обвинувального акту 6). Отже, в обвинувальному акті в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч.4 ст.191 КК України йому не інкриміновано, що саме він вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості. Водночас не конкретизовано хто саме вніс до офіційних документів (звітної документації) завідомо неправдиві відомості. Описуючи дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК України, сторона обвинувачення зазначає, що саме він безпосередньо вніс у звітні документи завідомо неправдиві відомості. Також в обвинуваченні за ч. 4 ст.191 КК України сторона обвинувачення вказує, що ОСОБА_8 лише створив умови для внесення завідомо неправдивих відомостей до звітної документації на суму - 89 680, 52 грн., а в обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК України вказано, що ОСОБА_8 вніс завідомо неправдиві відомості до звітної документації на суму - 41 433,21 грн. Крім того, з обвинувального акту слідує, для того щоб заволодіти чужим майном з використанням службовою особою своїм службовим становищем на загальну суму 329 914,13 грн., службова особа ОСОБА_8 підробила (внесла завідомо неправдиві відомості) в офіційні документи лише на суму 41 433,21 грн. Таким чином, із обвинувального акту в частині викладення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.191, ч. 1 ст. 366 КК України із суперечностей і протиріч, не зрозуміло яким способом було викрадено - 288 480,92 грн. (сума, що становить різницю між загальною сумою інкримінованої ОСОБА_8 шкоди - 329 914,13 грн. за ч. 4 ст.191 КК України і сумою на яку було підроблено документи 41 433, 21 грн. за ч. 1 ст. 366 КК України. Отже, відсутність в обвинувальному акті повної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення є порушенням права на підготовку до захисту та призводить до скасування вироку.

Кропивницький апеляційний суд, ухвалою від 06.02.2024, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишив без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21.11.2023, якою обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України повернуто прокурору для усунення недоліків без зміни.

Крім того, ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2024 року, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022120000001080 від 21.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору.

Рішення суду мотивовано тим, що відсутність в обвинувальному акті повної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення є порушенням права на підготовку до захисту та призводить до скасування вироку, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.10.2018 у справі №752/4900/15-к, від 12.12.2020 у справі №750/9145/18, від 18.10.2022 у справі №753/6486/21, від 26.10.2022 у справі №686/10785/16к. Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, суд дійшов висновку, що він разом з додатками, в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, підлягає поверненню прокурору для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог ст. 291 КПК України, впродовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що згідно змісту обвинувального акту, фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими щодо обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України, викладені поверхово, не конкретно, формулювання обвинувачення в цілому є неконкретним і не містить обставин, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України.

Так, Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 06.02.2024 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишив без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21.11.2023 рок, якою обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.1 ст.366 КК України повернуто прокурору для усунення недоліків без зміни. В судових рішеннях Олександрівський районний суд Кіровоградської області та Кропивницький апеляційний суд зазначив, що в обвинувальному акті від 27.032024 року виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими не відповідає вимогам ч.5 ст.191 КПК України, оскільки в ньому відсутнє формулювання обвинувачення, яке є обов`язковим, викладені в ньому фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважав встановленими є не конкретними, суперечливими. Це в остаточному обмежує можливість обвинуваченого захищатися встановленими законом засобами під пред`явленого обвинувачення. Стороною обвинувачення порушено вимоги п.5 ч.2 ст. 291 КПК України обвинувачення є суперечливим, не коректним, внаслідок чого порушено право ОСОБА_8 на захист. Обвинувачення за ч.4 ст.191 КК України складається із двох тверджень, що службова особа директор ТОВ «Аркобудмонтаж» ОСОБА_8 шляхом зловживання своїм службовим становищем заволодів чужим майном на суму 89106, 92 та на суму 240033, 61 грн.( в т.ч. ПДВ), що сумарно становить 329340, 53 грн. та є великим розміром. В першому твердженні щодо заволодіння майном сторона обвинувачення в обвинувальному акті від 06.03.2024 року виправила арифметичну помилку допущену експертом, який надав висновок будівельно-технічної експертизи №СЕ-19/112-22/23222-БТ від 18.05.2022, що сума заволодіння чужим майном становить 89680 грн., а саме така сума була зазначення в обвинувальному акті від 27.02.2023 року. В обвинувальному акті від 06.03.2024 вказана інша сума чужого майна, яким за твердженням сторони обвинувачення заволодів ОСОБА_8 - 89106, 92 грн. проте раніше сторона обвинувачення зазначала, що дану помилку можливо усунути під час судового розгляду. Проте друге твердження що міститься у обвинувальному акті від 06.03.2024 року про заволодіння ОСОБА_8 чужим майном на суму 240233, 61( в т.ч. ПДВ), яке істотно впливає на кваліфікацію інкримінованого правопорушення, а як наслідок на міру покарання, на розмір відшкодування завданої шкоди, у разі доведеності винуватості ОСОБА_8 є явно некоректним.

Так, у формулюванні обвинувачення зазначено, що «Таким чином встановлено, що до собівартості робіт по об`єкту «Будівництво сільської лікарської амбулаторії за адресою: вул. Снісаренко,1 с. Єлизаветградка Олександрівського району Кіровоградської області», підрядником ТОВ «Аркобудмонтаж» включені необгрунтовані витрати в сумі 240233,61 грн. (в т.ч. ПДВ) з придбання матеріальних ресурсів, які не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали були придбані, що є недотриманням виконавцем підрядних робіт вищевказаних нормативних актів та що підтверджується висновком судової економічної експертизи №3054/3799-3801/22-27 від 30.09.2022» (аркуш обвинувального акту 13).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку та зазначив в ухвалі, що частині обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 191 КК України із зазначенням лише суми 240233,61 грн. (в т.ч. ПДВ) є не конкретним, так як не вказано: які саме витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість включених до звітної документації Підсумкових відомостей ресурсів та Актів приймання виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в) не підтверджуються первинними документами постачальників, у яких ці матеріали придбано. Конкретно не зазначено до яких саме Підсумкових відомостей ресурсів (дата, порядковий пункт, зазначений у відомості), а також до яких Актів приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в), їх номер, дата, у який пункт акту включено недостовірні відомості про витрати з придбання матеріальних ресурсів, їх найменування, кількість, вартість. Також не конкретизовано яка по кожному із матеріальних ресурсів встановлена невідповідність з даними якого із постачальників. Тобто, обвинувачення не містить необхідних ознак об`єктивної сторони злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 .

Також основною ознакою злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, є протиправне вилучення та безоплатне обернення викраденого майна у свою власність чи власність третіх осіб, що має породжувати факт нестачі цих грошових коштів. Аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в постанові Верховного Суду від 05 листопада 2021 року справа № 757/55923/16-к (провадження № 51-5147 км 19). Між тим, викладені в обвинувальному акті обставини посилань на безпосередній предмет злочину не містять. Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України характеризується прямою формою вини, (прямим умислом), корисним мотивом і метою, а з об`єктивної сторони службова особа використовує своє службове становище незаконно, безоплатно обертає чуже майно на свою користь. Зазначені обставини форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини) відповідно до положень ст. 91 КПК України підлягають обов`язковому доказуванню у кримінальному провадженні, а тому мають бути викладеними в обвинувальному акті. Проте зі змісту обвинувального акту, де викладено фактичні обставині вчинення кримінальних правопорушень слідує, що в ньому не зазначена подія кожного з інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України (час, місце, спосіб) форма вини, мотив та мета їх вчинення, що є яскравим свідченням явного порушення стороною обвинувачення вимог ст. 291, 91 КПК України під час складання обвинувального акту і викладення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень.

Зазначене також свідчить про неконкретність обвинувачення за ч. 4 ст.191, ч. 1 ст. 366 КК України, викладеного в обвинувальному акті та очевидного порушення права ОСОБА_8 на захист.

Крім того, викладаючи в обвинувальному акті фактичні обставини заволодіння чужим майном шляхом службового підроблення та описуючи фактично одній і ті ж дії ОСОБА_8 , які підпадають під різні склади злочинів за ч. 4 ст.191 КК України і за ч. 1 ст. 366 КК України, сторона обвинувачення допускає протиріччя і суперечності, які виключають один одне. Так, описуючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 191 КК України, сторона обвинувачення в обвинувальному акті зазначає, що « ОСОБА_8 створив умови для заволодіння бюджетними коштами. Забезпечив складання звітної документації, а саме актів виконаних будівельних робіт форми КБ-2в», до якої було внесено неправдиві відомості щодо фактичних обсягів виконаних будівельних робіт та використаних будівельних матеріалів, їх вартості» (аркуш обвинувального акту 6). Отже, в обвинувальному акті в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ч.4 ст.191 КК України йому не інкриміновано, що саме він вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, а лише створив умови і забезпечив складання звітної документації. Водночас, не конкретизовано хто саме вніс до офіційних документів (звітної документації) завідомо неправдиві відомості.

Описуючи дії ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 366 КК України, сторона обвинувачення зазначає, що саме він безпосередньо вніс у звітні документи завідомо неправдиві відомості. Зазначені суперечності при викладенні обставин кримінального правопорушення, які утворюють ідеальну сукупність з огляду на тотожність дій, є явною неконкретністю, суперечністю пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, порушення його права на захист. В обвинуваченні за ч. 4 ст.191 КК України сторона обвинувачення вказує, що ОСОБА_8 лише створив умови для внесення завідомо неправдивих відомостей до звітної документації на суму 89106,92 грн., в обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК України вказано, що ОСОБА_8 вніс завідомо неправдиві відомості до звітної документації на суму 89106,92 грн. З обвинувального акту слідує, для того щоб заволодіти чужим майном з використанням службовою особою своїм службовим становищем на загальну суму 329340,53 грн., службова особа ОСОБА_8 підробила (внесла завідомо неправдиві відомості) в офіційні документи лише на суму 89106,92 грн. Таким чином, із обвинувального акту в частині викладення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст.191, ч. 1 ст. 366 КК України із суперечностей і протиріч, не зрозуміло яким способом ОСОБА_8 заволодів державними коштами в сумі 240233,61 грн. (сума, що становить різницю між загальною сумою інкримінованої ОСОБА_8 шкоди 329340,53 грн. за ч. 4 ст.191 КК України і сумою на яку було підроблено документи 89106,92 грн. за ч. 1 ст. 366 КК України. Крім того, викладаючи в обвинувальному акті від 06.02.2024 року фактичні обставини заволодіння чужим майном шляхом службового підроблення та описуючи фактично одні і тіж дії ОСОБА_8 , які підпадають під різні склади злочинів за ч.4 ст.191 КК України і за ч.1 ст.366 КК України сторона обвинувачення допускає протиріччя і суперечності , які виключають один одне. Порушення стороною обвинувачення вимог ст.91, 291 КПК України при складанні обвинувального акту від 06.02.2024 року не усвідомлення ОСОБА_8 внаслідок його некоректності та суперечностей суті обвинувачення , явно призведе не тільки до порушення права на захист, але й до того, що судом об`єктивно не будуть встановлені обставини кримінального провадження , судовий розгляд явно вийде за межі обвинувачення, чим будуть істотно порушені вимоги ч.1 ст. 337 КПК України , правильно і повно не будуть встановлені обставин, які пом`якшують покарання, та або, виключають кримінальну відповідальність що явно вплине на обґрунтованість, а в остаточному на законність і справедливість судового розгляду і рішення.

Сторона обвинувачення проігнорувала обов`язкові до виконання вимоги, які містилися в ухвалі Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 21.11.2023 і в ухвалі Кропивницького апеляційного суду від 06.02.2024.

Тому, враховуючи викладене, суд першої інстанції в своїй ухвалі дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що вищенаведені порушення вимог КПК України, є істотними, та такими, що заважають суду вирішити питання підсудності цього кримінального провадження, а також можуть при судовому розгляді кримінального провадження по суті призвести до неможливості реалізації судом положень ст. 348 КПК України в частині роз`яснення судом обвинуваченому суті його обвинувачення, а тому, перешкоджають суду призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акта відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, оскільки на цій стадії судового провадження відповідно до Глави 27 КПК України суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом встановлення відповідних відомостей або шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК, не передбачено. Крім того, змінювати обвинувачення це право прокурора, а не його обов`язок, та суд не уповноважений на нього впливати. Відсутність в обвинувальному акті повної та докладної інформації щодо висунутого обвинувачення є порушенням права на підготовку до захисту та призводить до скасування вироку, що узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.10.2018 у справі №752/4900/15-к, від 12.12.2020 у справі №750/9145/18, від 18.10.2022 у справі №753/6486/21, від 26.10.2022 у справі №686/10785/16к.

Доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що суд, повертаючи обвинувальний акт, вийшов за межі питань, передбачених ст.314 КПК України, та фактично вдався до дослідження обставин кримінального провадження, є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки викладене в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, яке є неконкретизованим, не вказує на те, що суд першої інстанції надавав оцінку його змісту та суті.

Так, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи (Девеер проти Бельгії від 27 лютого 1980 року).

Відповідно до п.1 ч.3 ст.42 КПК України обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Неконкретність та незрозумілість обвинувачення є порушенням п.«а» ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та права на захист, та відповідно до п.3 ч.2 ст.87 КПК України є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.

Чітке формулювання обвинувачення та детальне викладення механізму вчинення кримінального правопорушення є необхідним для розуміння суті пред`явленого обвинувачення, недотримання цієї вимоги при складанні обвинувального акта позбавляє обвинуваченого можливості ефективно здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, яке є неконкретним.

Зміст обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні свідчить про не належне викладення фактичних обставин кримінального правопорушення, а такий недолік обмежує можливості обвинуваченого захищатися встановленими законом засобами від пред`явленого обвинувачення.

Крім того, доводи апеляційної скарги прокурора стосовно того, що стороною обвинувачення виконання всі вказівки та вимоги, викладені в ухвалі Олександрійського районного суду Кіровоградської області від 21.11.2023 і в ухвалі Кропивницького апеляційного суду від 06.02.2024, є необгрунтованими та безпідставними та спростовуються вищевикладеним.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обвинувальний акт, не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а тому доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі є безпідставними.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано повернув обвинувальний акт прокурору для усунення недоліків КПК України, оскільки він не відповідає вимогам ст.291 КПК України, а тому підстави для скасування ухвали суду і задоволення апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2024 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12022120000001080 від 21.12.2022 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, повернуто прокурору залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

(підписи)