Постанова

від 19.03.2025 по справі 580/12655/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/12655/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ТРОФІМОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ухвалив рішення,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації, в якому просив:

визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі від 09.11.2023 №95, у встановленні статусу особи з інвалідністю унаслідок війни та видачі посвідчення;

- зобов`язати відповідача надати статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення згідно із установленим порядком.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що йому встановлено 2 групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби та він є учасником бойових дій, тому має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Будь-які його письмові пояснення в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, введення в Україні воєнного стану та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням від 16.06.2023 серії НОМЕР_1 (а.с.6).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 12.10.2022 №5250 щодо діагнозу та постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва) визначений: захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби (а.с.13).

Довідкою до акта огляду МСЕК серії ААГ № 052961 від 06.04.2023 підтверджується, що позивачу на строк до 06.04.2025 встановлена ІІ групу інвалідності, причина інвалідності - захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби (а.с.10).

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 18.04.2023 №1021 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що видана ОСОБА_1 , що він дійсно у період з 06.07.2022 до 08.09.2022 брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У довідці зазначається, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій (а.с.16).

06.10.2023 позивач звернувся із заявою до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації, де просив встановити статус особи з інвалідністю унаслідок війни (а.с.18).

Листом від 09.11.2023 №95 відповідач повідомив, що згідно з довідкою військово-лікарської комісії в\ч НОМЕР_3 , від 12.10.2022 №53350 та довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №052961 від 06.04.2023 встановлено ІІ групу інвалідності (причина інвалідності: захворювання, Так, пов`язані з проходженням військової служби). Підстави для встановлення відповідного статусу відсутні. Постанова в такому формулюванні приймається щодо військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, зазначені у підпункті «а» пункту 21.5 Порядку №302 (а.с.19).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про відсутність за наданих документів підстав для оформлення і видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст.1 Закону № 3551-XII цей закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Згідно зі ст.4 вказаного Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубожів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Частиною 2 ст.7 Закону №3551-XIІ передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;

7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах;

11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 302).

Згідно п. 2, 3 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать, зокрема, особи з інвалідністю внаслідок війни.

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни та нагрудний знак Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни.

Згідно абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз вищенаведених норм вказує, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, одержаного під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) у зв`язку із захистом Батьківщини, перебуванням на фронті або участю в бойових діях у мирний час. Посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається уповноваженим органом соціального захисту населення на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу встановлена 2 група інвалідності, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Разом із тим, позивач отримав травму під час виконання військового обов`язку, однак відсутні підстави вважати, що захворювання отримано під час участі у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Доводи позивача про те, що відповідно до Закону України 3551-XII, факт отримання особою інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків є підставою для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, суд апеляційної інстанції вважає помилковими з наступних підстав.

Для надання особі статусу інваліда війни відповідно до вимог вищенаведених норм необхідним є існування наступних умов - отримання військовослужбовцем інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, що були одержані під час захисту Батьківщини та/або виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті, а також з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

При цьому, отримання травми під час надзвичайного стану не є тотожним отриманню травми під час бойових дій.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до ст.7 Закону України №3551-XII безпосередньо пов`язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст.4 цього Закону, згідно із частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Зважаючи на викладене, визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки травма, яку отримав позивач, внаслідок якої встановлено інвалідність, не пов`язана з його участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі №1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі №0540/9350/18-а.

Також, Верховний Суд України у постановах від 20.01.2015 у справі №21-528а14 та від 06.11.2013 у справі №21-377а13 дійшов висновку про те, що не може вважатися інвалідом війни особа, інвалідність якої не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в контексті статті 7 Закону №3551-XII, а одержана внаслідок виконання службових обов`язків.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, враховуючи, що інвалідність позивача не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, у розумінні ст.7 Закону України №3551-XII, а одержана внаслідок виконання обов`язків військової служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Текст постанови виготовлено 19 березня 2025 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма