Постанова

від 18.03.2025 по справі 357/8942/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2025 року м. Київ

Справа №357/8942/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/1540/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Бондаренко О.В. 15 травня 2024 року у м. Біла Церква, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», про стягнення лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зустрічним позовом Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату: неотриманої суми лікарняних за період з 01 квітня 2022 року по 11 квітня 2022 року ; компенсації за невикористану відпустку; компенсації за несвоєчасне отримання позивачем суми компенсації при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем з 29 жовтня 2001 року та займав посаду завідувача терапевтичного відділення.

У березні 2022 року керівництвом відповідача було видано робітникам підприємства на руки трудові книжки, щоб їх не було втрачено в зв'язку з бойовими діями на території Донецької області. Ним було отримано трудову книжку без запису про звільнення.

У квітні 2022 року, в зв`язку з активними бойовими діями поблизу м. Покровськ, Родинське Донецької області, він разом із сім`єю був вимушений переселитись до м. Біла Церква Київської області, де 29 квітня 2022 року став на облік як внутрішньо-переміщена особа.

29 липня 2022 року позивач написав заяву до керівництва лікарні про звільнення за власним бажанням, яку відправив Укрпоштою та відправлення було вручене 07 серпня 2022 року. Через два тижні, після вручення заяви, директор лікарні О.Добреля відмовила йому у звільнені та наданні копії наказу про звільнення, пояснивши це тим, що йому необхідно передати матеріальні цінності, чим порушила його права згідно ст.38 КЗпП, та не провела з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України.

У жовтні 2022 року він звернувся до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості із заявою про припинення трудових відносин з останнього місця роботи - КНП «Родинська міська лікарня». 04 жовтня 2022 року Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості було повідомлено КНП «Родинська міська лікарня», територіальний орган Державної податкової служби та територіальний орган Пенсійного фонду України про припинення трудових відносин з відповідачем.

Разом з тим, при звільненні позивача відповідачем не здійснено повну виплату всіх належних йому сум. А саме з 01 квітня 2022 року по 11 квітня 2022 року позивач хворів та перебував на лікарняному, що підтверджується лікарняним листом №4134084-2007938710-2 (номер випадку непрацездатності 4134084), однак кошти по тимчасовій непрацездатності йому не виплачені. Крім того, відповідач не здійснив нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку.

В листопаді 2023 року позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача на його користь:

- суму лікарняних за період з 01 квітня 2022 року по 11 квітня 2022 року в розмірі 2071,85 грн;

- компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 5971,55 грн.

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 133670,85 грн /т.1 а.с.123/.

В серпні 2023 року відповідачем була подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди, в якій заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, виданих в якості авансу у рахунок заробітної плати в сумі 4756,63 грн, грошових коштів на відшкодування матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 під час виконання трудових обов'язків у розмірі 26440,66 грн, а також витрат на оплату судового збору в розмірі 2684,00 грн.

Зустрічна позовні заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працював в Родинській міській лікарні з 01 листопада 2001 року.

31 березня 2022 року, у зв'язку з попередженням представника ДОУ AT «Ощадбанк» про ймовірність затримки платежів через атаки на банківську систему та енергосистему, адміністрацією КНП «Родинської міської лікарні», було вирішено дати співробітникам підприємства авансом частину заробітної плати за невідпрацьований місяць - квітень 2022 року, у тому числі позивач отримав 12800 грн. Але вже наступного дня, тобто з 01 квітня 2022 року позивач перестав з`являється на робочому місті, про причини своєї відсутності не повідомив, на зв`язок не виходив, що підтверджує табель обліку робочого часу форми П5, банківська виписка про переведення коштів позивачу. Через це та через відсутність роботи сайту Пенсійного фонду України, відповідач не міг знати про перебування позивача на лікарняному у квітні 2022 року. Згодом, після відновлення роботи сайту ПФУ, коли стало відомо що з 01 квітня 2022 року по 10 квітня 2022 року позивач перебував на лікарняному, а саме 07 липня 2022 року комісією КНП «Родинська міська лікарня» по тимчасовій непрацездатності було вирішено зробити відрахування із лікарняного позивача 2071,85 грн. для покриття його заборгованості підприємству авансового платежу виданого у рахунок заробітної плати виданого 31 березня 2022 року.

Позивач був звільнений Білоцерківським міським центром зайнятості з 04 жовтня 2022 року у відповідності до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішні переміщених осіб».

Таким чином на момент звільнення з урахуванням компенсації за невикористану відпустку у розмірі 5971,55 грн та лікарняного у розмірі 2071,85 грн, позивач залишився винним підприємству 4756,63 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що під час роботи в Родинській міській лікарні з позивачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 02 січня 2018 року № 60. 10 липня 2020 року при введенні в експлуатацію Монітора пацієнта «Aquarius8.4» позивачем було проведено навчання в роботі з вищезгаданим обладнанням. 11 липня 2020 року актом введення в експлуатацію Монітору пацієнта «Aquarius8.4» присвоєно інвентарний номер 10144011 та закріплено за терапевтичним відділом КНП «Родинська міська лікарня», а матеріально відповідальною особою визначено завідуючого терапевтичним відділенням ОСОБА_1 ..

У листопаді 2021 року під час підключення пацієнта на реанімаційному ліжку під Монітор пацієнта «Aquarius8.4.» маніпуляційною медсестрею терапевтичного відділення було зафіксовано що обладнання не функціонує, про що було повідомлено директору лікарні. Після чого директором лікарні ОСОБА_2 в усній формі запропоновано завідуючому відділення ОСОБА_1 усунути несправності в роботі закріпленого за ним обладнання. 01 червня 2022 року, у зв'язку з відсутністю позивача матеріальні цінності терапевтичного відділення було закріплено за лікарем терапевтом ОСОБА_3 та при обстеженні закріпленого за нею майна було виявлено, що Монітор пацієнта «Aquarius8.4.» інвентарний номер 10144011 не підлягає експлуатації у зв`язку з відсутністю зображення на екрані, про що було написано доповідну записку директору ОСОБА_2 . Того ж дня, ОСОБА_2 видано наказ №134 про комісійне обстеження пошкодженого майна, на підставі якого комісією у складі 5 співробітників лікарні майно було обстежено та складено відповідний акт в якому зафіксовано його несправність.

На підставі доповідної записки директора залишкова балансова вартість пошкодженого майна, на момент його передачі іншій відповідальній особі становить - 26440,66 грн. Таким чином через халатне відношення та бездіяльність позивача закріплене за ним обладнання неможливе у використанні, через що підприємство понесло збитки у розмірі 26440,66 грн.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2023 року зустрічний позов прийнятий до спільного розгляду з первісним /т.1 а.с.87-88/.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», про стягнення лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишено без задоволення.

Зустрічний позов Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» до ОСОБА_1 , про стягнення грошових коштів та відшкодування матеріальної шкоди - залишено без задоволення.

Рішення суду в частині вирішення первісних позовних вимог мотивовано тим, що КНП «Родинська міська лікарня» визначила розмір компенсації за невикористану відпустку та розмір виплати по тимчасовій непрацездатності, та вказані лікарнею суми 5971,55 грн і 2071,85 грн визнаються позивачем. Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач при звільненні позивача виплатив йому всі суми, що належать йому від підприємства. Отже, позивачем у судовому порядку не доведено належними і допустимими доказами викладені ним обставини, а саме, що роботодавцем порушено процедуру розрахунку при звільненні, відповідач повністю спростував всі обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх позовних вимог, тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , про стягнення компенсацій слід відмовити. Також, як похідна, не підлягає до задоволення вимога позивача за первісним позовом щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В частині вирішення вимог зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти в розмірі 4766,66 грн були виплачені позивачу ОСОБА_1 в якості відпрацьованих днів та є заробітною платою, а тому поверненню не підлягають.

Вимоги про відшкодування матеріальної шкоди залишені судом без задоволення з огляду на недоведеність належними та допустимими доказами наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника ОСОБА_1 , а саме не надано доказів, що внаслідок неправомірних дій чи бездіяльності саме ОСОБА_1 вказане майно було знищено чи пошкоджено, не надано доказів в чому полягала його вина та в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду, не надано доказів того чи були створені умови, які забезпечували б схоронність Монітора пацієнта «Aguarius 8.4» і нормальну з ним роботу, враховуючи, що доповідна записка, робоча комісія по обстеженню Монітора пацієнта «Aguarius 8.4» та протокол №1 робочої групи КНП «Родинська міська лікарня» були складені в період відсутності ОСОБА_1 на робочому місці.

Не погодився із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що суд не повно з'ясував обставини справи, послався у судовому рішенні на обставини, що не були встановлені, виклав висновки, які не відповідають обставинам справи, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 31 березня 2022 року надійшла заробітна плата за другу половину березня 2022 року в розмірі 12800 грн, а посилання на зведену відомість вважає безпідставним, оскільки цей документ підписано в односторонньому порядку. Також позивач не погоджується з висновком суду щодо зарахування сум, оскільки виплата за лікарняними листами не є заробітною платою, а тому не може бути врахована.

На підставі викладеного, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався, як і не скористався правом на оскарження судового рішення.

У порядку ч.1 ст. 369 ЦПК України (в редакції чинній на момент відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

Перш за все, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що в порядку ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду оскаржується позивачем, апеляційний суд здійснює його перегляд в частині вирішення первісних позовних вимог, так як апеляційна скарга містить доводи саме щодо них. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони не будуть позбавлені такого права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги по суті спору апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 09 червня 2003 року зареєстровано юридичну особу Комунальне некомерційне підприємство «Родинська міська лікарня», код ЄДРПОУ: 01990861, місцезнаходження: вул. Запорізька, 5, м. Родинське (Покровськ), Донецька область, до цього 24 червня 2003 року Родинська міська лікарня перейменована в Комунальну лікувально-профілактичну установу «Родинська міська лікарня» та 31 січня 2019 року КЛПУ «Родинська міська лікарня» реорганізована в КНП «Родинська міська лікарня». Керівником вказаної установи є ОСОБА_4 з 21 січня 2022 року по 30 січня 2026 року. Вказане також підтверджується копією наказу КНП «Родинська міська лікарня» від 20 січня 2022 року №8-к, копією розпорядження від 20 січня 2022 року, копією рішення Родинської міської ради Донецької області №7/52-6 від 31 січня 2019 року /т.1 а.с.35-37,45, 47-48, 159/.

Позивач ОСОБА_1 згідно наказу №128-к від 29 жовтня 2001 року був прийнятий на посаду завідуючим терапевтичного відділення Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня», та згідно наказу №25-к від 29 березня 2022 року, був переведений на посаду лікаря - терапевта поліклініки, у зв'язку з виробничою необхідністю, що підтверджується матеріалами справи, та даними його трудової книжки. /т.1 а.с.6-7,112,203,204/.

З 01 квітня 2022 року по 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебував на лікуванні, згідно лікарняного листа №4134084-2007938710-2 (номер випадку непрацездатності 4134084) /а.с.20, 27/.

З 29 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо-переміщена особа, фактичне місце проживання визначено у м. Біла Церква /т.1 а.с.8/.

Згідно з табелем обліку робочого часу від 30 квітня 2022 року ОСОБА_1 не має відпрацьованих робочих днів /т.1 а.с.63,177/. Проте згідно з табелем за квітень 2022 року ОСОБА_1 має 5 відпрацьованих днів 1,4,5,6,7 квітня 2022 року /т.1 а.с.178/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 134 від 04 грудня 2023 року ОСОБА_1 відпрацьовано у березні 22 дні, а у квітні 5 днів /т.1 а.с.187/.

Відповідно до штатного розпису на 2022 рік посадовий оклад завідувача терапевтичного відділення складає - 16000 грн /т.1 а.с.208/.

З виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 вбачається, що 10 березня 2022 року було здійснено зарахування заробітної плати за березень 2022 року в розмірі 12800 грн, 30 березня 2022 року було здійснено зарахування заробітної плати за 2-гу половину березня 2022 року в розмірі 3510,73 грн, 31 березня 2022 року було здійснено зарахування заробітної плати за 2-гу половину березня 2022 року в розмірі 12800 грн /т.1 а.с.21-22/.

За даними Пенсійного фонду України у березні 2022 року ОСОБА_1 визначений дохід у КНП «Родинська міська лікарня» в розмірі 20361,14 грн, а у квітні 2022 року - 0 /т.1 а.с.23-26/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 84 від 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у лютому 2022 року - 30588,10 грн, у березні 2022 року 20361,14 грн, у квітні 2022 року - 0,00 грн /т.1 а.с.59/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 139 від 14 грудня 2023 року ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у лютому 2022 року - 30588,10 грн, у березні 2022 року - 20361,14 грн, у квітні 2022 року - 4766,66 грн /т.1 а.с.188/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 81 від 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату з урахуванням сплачених податків і зборів у лютому 2022 року - 27667,78 грн (перші частина 3600 грн, друга частина 24067,78), у березні 2022 року 16390,72 грн (перша частина 12800 грн, друга частина 3510,72 грн), у квітні 2022 року аванс - 12800 грн (перша частина) /т.1 а.с.58/.

У зведеній відомості сум для зарахування на картрахунки визначено зарахування заробітної плати за першу половину квітня 2022 року і зокрема ОСОБА_1 12800 грн /т.1 а.с.60-61/. Також у платіжній інструкції від 31 березня 2022 року КНП «Родинська міська лікарня» визначила призначення платежу, як перерахування заробітної плати за першу половину квітня 2022 року /т.1 а.с.111/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 82 від 22 серпня 2023 року на засіданні комісії КНП «Родинська міська лікарня» по тимчасовій непрацездатності № 3 від 07 липня 2022 року було вирішено відрахувати 2071,85 грн із виплати тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 в період з 01 квітня 2022 року по 11 квітня 2022 року для покриття його заборгованості підприємству авансу виданого у рахунок заробітної плати за квітень 2022 року /т.1 а.с.57/.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 83 від 22 серпня 2023 року за період роботи з 01 жовтня 2021 року по 31 березня 2022 року ОСОБА_1 кількість днів невикористаної відпустки становить 12 календарних днів, а сума до виплати становить 5971,55 грн /т.1 а.с.56/.

З листа КНП «Родинська міська лікарня» від 15 серпня 2022 року №117 вбачається, що ними 08 серпня 2022 року була отримана заява ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року про звільнення за власним бажанням, проте позивачу було відмовлено у задоволенні його заяви, оскільки йому необхідно було особисто з'явитися до лікарні, ознайомитися з наказом, отримати обхідний лист та надати трудову книжку, яка була раніше йому видана для внесення запису про звільнення /т.1 а.с.9/.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 03 жовтня 2022 року про припинення трудових відносин з Комунальним некомерційним підприємством «Родинська міська лікарня» за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, поданої до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості у відповідності до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», з 04 жовтня 2022 року було припинено трудові відносини з КНП «Родинська міська лікарня» /т.1 а.с.15-19/.

Апеляційним судом за даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що в провадженні Білоцерківського районного суду Київської області перебувала справа № 357/10436/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Родинська міська лікарня» про стягнення заборгованості по заробітній платі, та рішенням від 15 лютого 2023 року зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Родинська міська лікарня» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату згідно штатного розпису підприємства за період з 1 квітня по 4 жовтня 2022 року включно.

З мотивувальної частині цього рішення вбачається, що в матеріалах справи відсутні відомості про нараховану позивачу заробітну плату за період з 01 квітня по 04 жовтня 2022 року включно, а витребувані відомості суду надані не були, тому суд вважає за доцільне, з метою захисту порушених трудових прав позивача, зобов`язати відповідача нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату згідно штатного розпису підприємства, а також виплатити йому заборгованість за вказаний період.

Згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України та ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АI групи.

Відповідно до положень ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:

1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;

2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;

3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

За вимогами ст. ст. 253, 254 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Основними джерелами коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування є внески роботодавців (роботодавців - фізичних осіб), працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку, зокрема, з тимчасовою втратою працездатності відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 19 цього Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Одним із видів матеріального забезпечення та соціальних послуг за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності є допомога по тимчасовій непрацездатності (пункт 1 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (частина перша статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасової непрацездатності на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством (абзац перший частини другої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам (у тому числі тим, які здійснюють підприємницьку чи іншу діяльність та одночасно працюють на умовах трудового договору) надається за основним місцем роботи (діяльності) та за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У разі ліквідації (реорганізації) підприємства, установи, організації матеріальне забезпечення за страховими випадками, які настали до їх ліквідації (реорганізації), виплачується застрахованим особам їх правонаступником, а в разі відсутності правонаступника - робочим органом Фонду за місцем здійснення обліку ліквідованого підприємства, установи, організації як страхувальника.

З наведених обставин справи вбачається, що як стороною позивача у заяві про збільшення позовних вимог, так і стороною відповідача в довідці № 82 від 22 серпня 2023 року розмір виплати по лікарняному визначений в розмірі 2071,85 грн, а сума компенсації за невикористану відпустку 5971,55 грн. Тобто вказані суми визнані сторонами у справі і доказуванню не підлягають.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування допомога по тимчасовій непрацездатності поділяється на:

1) допомогу за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, оплата якої здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) допомогу, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності, оплата якої здійснюється роботодавцем після отримання коштів на оплату від Фонду в передбаченому Законом № 1105-XIV порядку.

Судячи із доводів відповідача щодо здійснення зарахування частина суми виплати по лікарняному була ними одержана від Фонду, ні її розмір, ні відсутність її виплати не заперечував.

Щодо компенсації за невикористану відпустку відповідач також не заперечував ні її розмір, ні відсутність її виплати при звільненні, вказуючи, що також здійснив зарахування.

Проте правові підстави здійснення такого зарахування відповідачем не визначені.

Положення ст. 127 КЗпП України дозволяють здійснення відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати. Але у цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми. Такі дії відповідачем вчинені не були, а протокол комісії, на підставі якої видана довідка не є наказом, як то визначено в нормі законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було нараховано заробітну плату у лютому 2022 року - 30588,10 грн, у березні 2022 року - 20361,14 грн, у квітні 2022 року - 0,00 грн і ці дані співпадають із даними Пенсійного фонду України.

Згідно з довідкою КНП «Родинська міська лікарня» № 81 від 22 серпня 2023 року ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату з урахуванням сплачених податків і зборів у лютому 2022 року - 27667,78 грн (перші частина 3600 грн, друга частина 24067,78), у березні 2022 року 16390,72 грн (перша частина 12800 грн, друга частина 3510,72 грн), у квітні 2022 року аванс - 12800 грн (перша частина).

Спору з приводу розміру виплаченої заробітної плати у лютому 2022 року між сторонами не має, проте наявний спір щодо розміру заробітної плати за березень 2022 року, так як позивач стверджує, що всі виплачені у березні 2022 року суми є виплатами за березень 2022 року ,і не є авансовою виплатою за квітень 2022 року. Але за даними відповідача розмір виплаченої заробітної плати становив у березні 2022 року 16390,72 грн (перша частина 12800 грн, друга частина 3510,72 грн). А згідно з банківською випискою у березні 2022 року на рахунок позивача надійшли грошові кошти в якості заробітної плати 12800 грн, 3510,73 грн, 12800 грн, тобто на загальну суму 29110,73 грн. Таким чином різниця у вказаних сумах становить 12720,01 грн, і вказана сума не є виплатою заробітної плати за березень 2022 року, як на то вказує позивач, а є авансом, виданим в рахунок майбутньої заробітної плати.

Як вже вказано вище відповідачем не було належним чином оформлено відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати. Разом з тим заявлена позивачем до стягнення сума становить 8043,4 грн, а сума авансу, виданого позивачу в рахунок заробітної плати становить 12720,01 грн.

Апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на принцип добросовісності, який є загальноправовим принципом і передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання судової колегії, і мало місце у даній справі. Вказаний висновок апеляційного суду ґрунтується на правових позиціях викладених Верховним Судом у постановах від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та інших.

А отже виходячи з принципів добросовісності, розумності і справедливості, правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявлених сум не вбачається. Як похідна, не підлягає до задоволення вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З вищенаведеного вбачається, що доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.

Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку позивача, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обґрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для зміни чи скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: С.М. Верланов

Н.В. Поліщук