Постанова від 18.03.2025 по справі 761/37753/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2025 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/37753/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3981/2025

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року, постановлену під головуванням судді Волошина В.О., по справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Будьонний В.С. звернувся досуду з вказаним позовом до ТОВ «Агрокомерціал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними (т. 1 а.с. 1-10).

Разом з позовною заявою представник АТ КБ «ПриватБанк» - Будьонний В.С. подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «Nissan», модель «Juke», д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_1 та шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель «TOUAREG», д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 12-13).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року заяву представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Будьонного В.С. про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «Агрокомерціал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними - повернуто заявнику (т. 2 а.с. 47-48).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 29 жовтня 2024 року представник АТ КБ «Приватбанк» - адвокат Сокуренко Н.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким заяву по вжиття заходів забезпечення позову задовольнити та забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «Nissan», модель «Juke», д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_1 та шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель «TOUAREG», д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 80-82).

На обґрунтування скарги зазначала, що позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту, що полягає у забороні діючим власникам відчужувати відповідне майно. В заяві про забезпечення позову позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист позивача, за яким він звернувся. Забезпечуючи позов у справі шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спірних правочинів, суд забезпечить баланс інтересів позивача та відповідачів, оскільки з одного боку, для позивача буде гарантовано реальне виконання рішення, а з іншого боку, для відповідачів протягом розгляду справи будуть відсутні будь-які обмеження щодо користування та володіння майном. Тобто, негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову суттєво менше, ніж наслідки невжиття відповідних заходів, оскільки у разі відчуження відповідної нерухомості за час розгляду справи позивач буде вимушений повторно звертатись із аналогічним позовом. Проте, суд першої інстанції не взяв до уваги вищевикладене, всупереч приписам ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Посилалась на постанову Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18, в якій зазначено «доводи про незаконність ухвали, оскільки у заяві про забезпечення позову не зазначені пропозиції із зустрічного забезпечення позову і суд не вирішив питання про зустрічне забезпечення, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої, пункту 1 частини третьої, частини шостої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має іншого зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Таким чином, заявник не позбавлений права подати клопотання про зустрічне забезпечення після застосування судом заходів забезпечення позову. Відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову. Також суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення за наявності одночасно таких підстав: 1) якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України; 2) якщо позивач не має майна, що знаходиться на території України».

Звертала увагу, що в заяві про забезпечення позову щодо застосування інституту зустрічного забезпечення позивач зазначав наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).За змістом вказаної правової норми зустрічне забезпечення застосовується у тому випадку, коли є ризик нанесення збитків відповідачу у зв`язку з застосуванням певного заходу забезпечення позову. Позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту, що полягає у забороні здійснювати відчуження відповідного майна. Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що складовими права власності є право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Після накладення арешту на майно відповідачів, останні ніяким чином не будуть обмежені у вільному та безперешкодному володінні та користуванні зазначеним майном, що унеможливлює винесення будь-яких збитків відповідачам. Отже, позивач зазначив про відсутність необхідності застосування інституту зустрічного забезпечення.

Вважала, що в даному випадку повертаючи заяву з підстав не визначення в ній зустрічного забезпечення суд припустився надмірного формалізму (а.с. 80-82).

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, враховуючи викладене.

Повертаючи заяву про забезпечення позову, суддя виходив з того, що всупереч п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України подана заява не містить пропозицій заявника стосовно зустрічного забезпечення, що відповідно до положень ч. 10 ст. 153 ЦПК України є підставою для повернення її заявнику.

Колегія суддів не може погодитисьз висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Статтею 151 ЦПК України встановлені вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як вбачається частини першої, третьої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Враховуючи наведене правило процесуального закону, суд має право, однак не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, місцезнаходження позивача АТ КБ «ПриватБанк» зареєстроване в Україні та суду не було надано доказів, які б свідчили, що майновий стан позивача або його дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Крім того, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Будьонний В.С. в заяві навів доводи щодо відсутності підстав зустрічного забезпечення та посилався на те, після застосування заходів забезпечення позову, а саме накладення арешту на вказане майно відповідачів, останні ніяким чином не будуть обмежені у вільному та безперешкодному володінні та користування зазначеним майном, що унеможливлює нанесення відповідачам будь-яких збитків.

Тобто, заявник вважав, що обраний ним спосіб забезпечення позову не потребує вжиття заходів зустрічного забезпечення, оскільки не завдасть шкоди правам відповідачів та не завдасть відповідачам будь-яких збитків.

При цьому, статтею 151 ЦПК України не встановлено у чому саме можуть полягати пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, а встановлено узагальнююче правило.

Таким чином, заявником була висловлені доводи щодо зустрічного забезпечення, проте, суд першої інстанції на вказане не звернув увагу та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що положення ч. 6 ст. 151 ЦПК України не вимагають від особи, яка подає заяву про забезпечення позову, зазначати саме конкретний вид зустрічного забезпечення, який вона просить застосувати. Вказана норма процесуального права передбачає, що заявник повинен висловити свою пропозицію щодо зустрічного забезпечення, а суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для застосування зустрічного забезпечення відповідно до вимог ст. 154 ЦПК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у разі відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення, таке не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку.

Саме по собі не зазначення в заяві про забезпечення позову пропозицій заявника щодо зустрічного забезпечення не є обов`язковою підставою для повернення зазначеної заяви заявнику.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 569/13105/18, яка має бути врахована під час розгляду цієї справи.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову є обґрунтованими.

Разом з цим, вимоги апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції про задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та забезпечити позов шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «Nissan», модель «Juke», д.н.з НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_1 та шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN», модель «TOUAREG», д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 , тобто вжити заходів забезпечення позову на стадії апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про повернення заяви про забезпечення позову без її розгляду по суті, є передчасними.

Судом першої інстанції заява про забезпечення позову розглянута не була, судове рішення за результатами розгляду заяви не прийнято, а, отже, апеляційний суд позбавлений можливості ухвалити судове рішення по суті заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Отже, наслідком скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, є направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За таких обставин, оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі в частині забезпечення позову, що у відповідності до ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381-382, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року - скасувати.

Справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомерціал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання договорів купівлі-продажу транспортних засобів недійсними, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова