Постанова

від 20.03.2025 по справі 904/657/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2025 року м. Дніпро Справа № 904/657/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. та додаткове рішення від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

про 164 308 грн 44 коп., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" 164 308 грн 44 коп. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати за договорами про закупівлі від 20.06.2022 № 22182 та від 04.07.2022 № 22203, заборгованість за якими згідно з наказами Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі № 904/1110/23 була стягнута у період з 05.02.2024 по 06.02.2024 включно, отже прострочення грошового зобов`язання тривало до вказаного періоду, внаслідок чого позивачем здійснено інфляційні нарахування на суму заборгованості за період з 01.03.2023 по 01.02.2024.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24:

-позов задоволено;

-стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" 164 308 (сто шістдесят чотири тисячі триста вісім) грн 44 коп. інфляційних нарахувань та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24:

-заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково;

-стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу;

-в решті вимог за заявою відмовлено.

Не погодившись з цими рішеннями господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами звернулося Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", в яких просить: скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення інфляційних втрат залишити без задоволення в повному обсягу; скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 та ухвалити нове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" про ухвалення додаткового рішення по справі № 904/657/24 залишити без задоволення в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 апелянт, зокрема зазначає наступне:

-вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення інфляційного нарахування на суму заборгованості за період з 01.03.2023 по 01.02.2024 в розмірі 164 308 грн 44 коп. Так, на переконання апелянта обов`язок зі сплати грошових коштів за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2023 по справі № 904/1110/23, зміненим постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 по справі № 904/1110/23, виник у відповідача тільки після набрання рішенням суду законної сили, тобто з 25.01.2024. Крім того, зауважує, що з моменту набрання законної сили постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 по справі № 904/1110/23 до видачі наказів про примусове виконання рішення суду та стягнення грошових коштів в примусовому порядку у даній справі минув незначних проміжок часу;

-стверджує, що суд першої інстанції мав повернути позовну заяву у справі № 904/657/24, оскільки ця заява підписана особою, яка не мала права її підписувати. В обґрунтування цього твердження апелянт вказує на те, що з долученого до позовної заяви ордера вбачається, що він містить посилання на договір про надання правової допомоги, що є відмінним від договору, долученого до позовної заяви в якості доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Як на підставу для скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 апелянт, зокрема посилається на таке:

-вказує на те, що з долученого до позовної заяви ордера вбачається, що він містить посилання на договір про надання правової допомоги, що є відмінним від договору, долученого до позовної заяви в якості доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу;

-вважає заявлену позивачем суму на правову допомогу недоведеною, завищеною, нерозумною та такою, що не відповідає складності справи, а також обсягу виконаних адвокатом робіт.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у відповідності до якого позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 залишити без змін.

В обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 позивач, зокрема зазначає наступне:

-вважає, що право на стягнення сум згідно зі ст. 625 ЦК України з`являється у кредитора після прострочення боржника, тобто у разі неправомірного користування боржником грошовими коштами кредитора, і не ставиться у залежність від будь-яких судових процесів;

-вказує на те, що відповідно до вимог процесуального законодавства в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Договір про надання правової допомоги на підтвердження повноважень представника при цьому не вимагається. Позовна заява підписана кваліфікованим електронним цифровим підписом представником адвокатом Шипіленко Р.О., що підтверджується доданим до матеріалів справи ордером про надання правової допомоги.

Також представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24, у відповідності до якого позивач заперечує проти задоволення цієї апеляційної скарги та просить вказане рішення суду залишити без змін.

В обґрунтування заперечень проти доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 позивач зазначає, що ним надано до суду разом із поданою позовною заявою документи, які стосуються розміру і стягнення витрат на професійну правничу допомогу, що пізніше було продубльовано у вигляді окремої заяви. Вважає ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення законним і обґрунтованим.

Представником Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" подано до Центрального апеляційного господарського суду відповіді на відзиви позивача на апеляційні скарги, в яких відповідач, додатково до доводів, вже викладених в апеляційних скаргах, вказує на те, що відзиви на апеляційні скарги подані позивачем з порушенням процесуальних строків, у зв`язку з чим вважає, що ці відзиви підлягають залишенню без розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.07.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 р., для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2024 р. зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. та додаткове рішення у справі № 904/657/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс", як постачальником, та відповідачем Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", як замовником, було укладено договори про закупівлі від 20.06.2022 № 22182 та від 04.07.2022 № 22203.

02.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" 4 212 048 грн суми заборгованості за здійсненими поставками, 54 696 грн 80 коп. пені, 214 398 грн 70 коп. інфляційних втрат, 44 956 грн 35 коп. 3 % річних та судових витрат у справі (а.с.13).

Позовні вимоги були мотивовані порушенням відповідачем умов Договорів про закупівлі від 20.06.2022 № 22182 та від 04.07.2022 № 22203, укладених між сторонами.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2023 у справі № 904/1110/23 позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 7, ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Запорізька, буд. 12, кв. 13, ідентифікаційний код 40059505) 4 212 048 грн 00 коп. заборгованості, 54 696 грн 80 коп. пені, 214 398 грн 70 коп. інфляційних втрат, 44 956 грн 35 коп. 3 % річних та 67 891 грн 50 коп. судового збору.

В подальшому постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2023 у справі № 904/1110/23 змінено та викладено резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" 4 171 080 грн 00 коп. суми заборгованості за здійсненими поставками, 54 401 грн 83 коп. пені за договором, 213 575 грн 61 коп. інфляційних втрат, 66 585 грн 86 коп. судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області, про що видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити." (а.с. 14-19).

Вказаними рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2023 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 встановлено таке:

- 20.06.2022 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" (Постачальник) укладено Договір про закупівлі № 22182, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі;

-ціна товару, що поставляється за договором вказана в специфікації (пункт 1.4 Договору);

-право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (пункт 1.5 Договору).

-при виявленні недостачі або недоліків товару виклик представника Постачальника є обов`язковим (пункт 2.10 Договору);

-загальна сума (ціна) Договору складає: 3 715 964,40 грн, в т.ч. 20% ПДВ: 619 327,40 грн (пункт 3.1 Договору);

-замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 45 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на Товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортної накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТЗЕД (пункт 4.2 Договору);

-у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (пункт 7.5 Договору);

-договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1 Договору);

-відповідно до пункту 11.1 Договору сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін договору. Сторони домовилися, що прострочені замовником зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків;

-між сторонами підписано специфікацію №1 до Договору про закупівлю № 22182 від 20.06.2022 на суму 3 715 964 грн 40 коп. з ПДВ;

- 04.07.2022 між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" (Постачальник) укладено Договір про закупівлі № 22203, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність замовника товар найменування, марка й кількість якого вказується в специфікації (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі;

-ціна товару, що поставляється за договором вказана в специфікації (пункт 1.4 Договору);

-право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або ушкодження товару переходить від постачальника до замовника у момент, коли товар поставлений відповідно до умов договору (пункт 1.5 Договору);

-при виявленні недостачі або недоліків товару виклик представника постачальника є обов`язковим (пункт 2.10 Договору);

-загальна сума (ціна) Договору складає: 6 515 918,40 грн, в т.ч. 20% ПДВ: 1 085 986,40 грн (пункт 3.1 Договору);

-замовник здійснює оплату поставленого товару з відтермінуванням 45 календарних днів з дати поставки товару та на підставі отриманого від постачальника оригіналу рахунку, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів щодо якості на товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортної накладній, податковій накладній зазначається код товару згідно УКТЗЕД (пункт 4.2 Договору);

-у разі порушення строків оплати, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01 % від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня (пункт 7.5 Договору);

-договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2022 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 10.1 Договору);

-відповідно до пункту 11.1 Договору сторони погодилися, що текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків, коли таке передавання пов`язане з одержанням офіційних дозволів, документів для виконання договору або оплати податків, інших обов`язкових платежів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством, яке регулює зобов`язання сторін договору. Сторони домовилися, що прострочені замовником зобов`язання, передбачені даним договором, повинні виконуватись без урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, тобто розмір процентів та інфляція прирівнюються до нуля відсотків;

-між сторонами підписано специфікацію № 1 від 04.07.2022 до договору про закупівлю № 22203 від 04.07.2022 на суму 6 515 918 грн 40 коп. з ПДВ;

-позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою претензією від 23.01.2023 № 23/01-01 щодо погашення заборгованості в розмірі 4 253 802 грн;

-відповідь на претензію не було надано;

-позивачем заявлено загальну суму заборгованості у розмірі 4 526 099,85 грн (у складі загальної суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних). При цьому, у якості обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на видаткові накладні: видаткова накладна №19 від 18.07.2022 р. на суму 423 600,00 грн, видаткова накладна №20 від 19.07.2022 р. на суму 138 960,00 грн, видаткова накладна №21 від 18.07.2022 р. на суму 282 000,00 грн, видаткова накладна №22 від 26.07.2022 р. на суму 67 200,00 грн, видаткова накладна №23 від 26.07.2022 р. на суму 51 612,00 грн, видаткова накладна №24 від 27.07.2022 р. на суму 1 060 800,00 грн, видаткова накладна №25 від 12.08.2022 р. на суму 88 800,00 грн, видаткова накладна №26 від 15.08.2022 р. на суму 492 000,00 грн, видаткова накладна №27 від 15.08.2022 р. на суму 606 000,00 грн, видаткова накладна №28 від 16.08.2022 р. на суму 27 204,00 грн, видаткова накладна №29 від 19.08.2022 р. на суму 206 448,00 грн, видаткова накладна №30 від 23.08.2022 р. на суму 33 120,00 грн, видаткова накладна №31 від 25.08.2022 р. на суму 154 836,00 грн, видаткова накладна №32 від 26.08.2022 р. на суму 43 008,00 грн, видаткова накладна №33 від 29.08.2022 р. на суму 492 000,00 грн, видаткова накладна №34 від 29.08.2022 р. на суму 151 200,00 грн, видаткова накладна №35 від 30.08.2022 р. на суму 11 980,80 грн, видаткова накладна №36 від 30.08.2022 р. на суму 15 204,00 грн, видаткова накладна №37 від 13.09.2022 р. на суму 45 612,00 грн, видаткова накладна №38 від 15.09.2022 р. на суму 62 928,00 грн, видаткова накладна №39 від 06.10.2022 р. на суму 87 316,80 грн, видаткова накладна №40 від 12.10.2022 р. на суму 57 614,40 грн, видаткова накладна №41 від 12.10.2022 р. на суму 30 408,00 грн, видаткова накладна №42 від 20.10.2022 р. на суму 261 924,00 грн, видаткова накладна №44 від 21.10.2022 р. на суму 288 504,00 грн, видаткова накладна №45 від 21.10.2022 р. на суму 40 968,00 грн.

В подальшому Господарським судом Дніпропетровської області на виконання вказаних рішення Господарського суду Дніпропетровської області та постанови Центрального апеляційного господарського суду було видано відповідні накази від 01.02.2024.

Звертаючись до суду з позовом у справі № 904/657/24 позивач стверджував, що 05.02.2024 та 06.02.2024 на поточний рахунок позивача надійшли кошти від приватного виконавця Селезньова Максима на виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області виданого 01.02.2024 у справі № 904/1110/23, заборгованість погашено у повному обсязі.

На підтвердження вищевказаного позивачем надано копії інформаційних повідомлень про зарахування коштів на загальну суму 4 533 497 грн 13 коп., а саме:

-від 05.02.2024 № 25080 на суму 11 319 грн 15 коп.; призначення платежу: "Згідно наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області від 01.02.2024 № 904/1110/23, ВП№74034952" (а.с. 21);

-від 05.02.2024 на суму 1 830 989 грн 40 коп.; призначення платежу: "Згідно наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області від 01.02.2024 №904/1110/23, ВП№74034883" (а.с. 21);

-від 06.02.2024 № 25112 на суму 2 674 653 грн 90 коп.; призначення платежу: "Згідно наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області від 01.02.2024 №904/1110/23, ВП№74034883" (а.с.21 зворотня сторона);

-від 06.02.2024 № 25114 на суму 16 534 грн 68 коп.; призначення платежу: "Згідно наказу, виданого Господарським судом Дніпропетровської області від 01.02.2024 №904/1110/23, ВП№74034952" (а.с. 21 зворотня сторона).

Як вбачається з цих інформаційних повідомлень, платником у них зазначено приватного виконавця Селезньова Максима.

Судом першої інстанції до матеріалів справи долучено скріншот від 21.05.2024 з Єдиного реєстру приватних виконавців України, з якого вбачається, що Селезньов Максим Олександрович приватний виконавець; посвідчення приватного виконавця № 0307 від 26.02.2019; виконавчий округ Дніпропетровська область (а.с. 62).

Звертаючись до господарського суду із позовом у цій справі позивач зазначив, що оскільки заборгованість за наказами Господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2024 у справі № 904/1110/23 у розмірі 4 171 080 грн 00 коп. була стягнута лише у період з 05.02.2024 по 06.02.2024 включно, прострочення грошового зобов`язання тривало до вказаного періоду, внаслідок чого позивачем здійснено інфляційні нарахування на суму заборгованості за період з 01.03.2023 по 01.02.2024 в розмірі 164 308 грн 44 коп.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо нарахування інфляційних втрат за вказаний позивачем період, з чим погоджується і судова колегія, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до параграфу 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено Договори про закупівлі від 20.06.2022 № 22182 та від 04.07.2022 № 22203.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції враховані висновки Центрального апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 904/1110/23, щодо того, що виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто платежі, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер.

Крім того, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, вказаною правовою нормою не передбачено.

З позовної заяви вбачається, що позивачем здійснено інфляційні нарахування у розмірі 164 308 грн 44 коп. за період з 01.03.2023 по 01.02.2024.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що у справі № 904/1110/23 позивачем було здійснено інфляційні нарахування по 15.02.2023.

Судом першої інстанції встановлено, що наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань є арифметично правильним, з чим погоджується і судова колегія.

На момент розгляду справи доказів сплати інфляційних нарахувань відповідачем не надано.

Заперечення відповідача, викладені у апеляційній скарзі, щодо того, що обов`язок зі сплати грошових коштів за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2023 по справі № 904/1110/23, зміненим постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.01.2024 по справі № 904/1110/23, виник у відповідача тільки після набрання рішенням суду законної сили, тобто з 25.01.2024, не приймаються судовою колегією з огляду на таке.

Як вже було зазначено вище, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З наведеної норми права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З вищевказаних норм вбачається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність вимог позивача щодо нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості за період з 01.03.2023 по 01.02.2024 в розмірі 164 308 грн 44 коп.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позовну заяву від імені позивача підписано представником, яким, на думку апелянта, не було надано суду документів, підтверджуючих його повноваження, судова колегія вважає, що вони не заслуговують на увагу та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до п. 1 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, зокрема у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно з ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Статтею 56 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Отже учасники справи та особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, можуть брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження представника підтверджуються документами, визначеними ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, зокрема довіреністю фізичної або юридичної особи.

У тих випадках, коли законом для деякої категорії справ передбачено участь лише адвоката як представника, то його повноваження підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Таким чином, Господарським процесуальним кодексом України надано можливість учасникам справи брати участь у судовому процесі через самопредставництво або через представника та чітко визначено перелік документів, які необхідно подати для підтвердження такої участі.

З огляду на вказані норми колегія суддів зазначає, що господарський суд, для підтвердження повноважень особи на участь в судовому процесі через самопредставництво або через представника, має право вимагати тільки ті документи, які визначені ст. 56 ГПК України (для підтвердження повноважень по самопредставництву) або ст. 60 ГПК України (для підтвердження повноважень представника).

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" підписав її представник адвокат Шипіленко Р.О., який на підтвердження своїх повноважень додав до позовної заяви копію ордеру серії АЕ № 1000893 від 01.11.2022.

За таких обставин судова колегія констатує, що матеріали справи свідчать про достатність доказів, наданих на підтвердження повноважень адвоката Шипіленко Р.О. представляти позивача в господарському суді, підписувати процесуальні документи, зокрема позовну заяву у цій справі.

Перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 164 308 грн 44 коп. задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" 164 308 грн 44 коп. інфляційних нарахувань та 2 422 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою (вх.№25115/24 від 22.05.2024) про ухвалення додаткового рішення, в якому просив ухвалити додаткове рішення щодо заявлених до відшкодування витрат.

Надаючи оцінку доводам позивача, викладеним в заяві про ухвалення додаткового рішення, судом першої інстанції встановлено, що позивачем у позовній заяві було зазначено, що витрати на правничу допомогу склали 7 500 грн 00 коп. та у прохальній частині позову позивач просив стягнути, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500 грн 00 коп.

На підтвердження факту понесених позивачем судових витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, надано:

- копію ордеру від 01.11.2022 серії АЕ № 1000893 на надання правничої допомоги адвокатом Шипіленко Р.О. (а.с. 10);

- копію свідоцтва від 02.07.2018 серії ДП № 3770 про право на заняття адвокатською діяльністю Шипіленко Р.О. (а.с. 11, 61);

- копію ордеру від 30.01.2023 серії АЕ № 1177525 на надання правничої допомоги адвокатом Шипіленко Р.О. (а.с. 57);

- копію Договору від 17.01.2023 № 5-юо про надання правової допомоги (а.с.20 (звор. сторона),58));

- копію Додаткової угоди від 17.01.2023 до Договору № 5-юо про надання правової допомоги (а.с.12 (звор. сторона),58 звор. сторона);

- копію Акту від 15.02.2024 приймання-передачі адвокатських послуг до договору № 5-юо про надання правової допомоги від 17.01.2023 (а.с.12, 59).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс", як клієнтом, та адвокатом Шипіленко Романом Олександровичем було укладено договір від 17.01.2023 № 5-юо про надання правової допомоги (надалі Договір).

Пунктом 1 Договору визначено, що за цим Договором адвокат зобов`язується здійснити представництво клієнта, що вказаний в цьому Договорі на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" зобов`язується прийняти ці послуги, оплатити їх, а також виконати інші дії, передбачені цим договором.

Відповідно до пункту 2 безпосередній зміст правової допомоги адвоката за цим договором полягає в тому, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання, яке надалі іменується доручення, здійснити представництво (представляти) клієнта виключно з приводу стягнення заборгованості на користь клієнта з суб`єктів господарювання незалежно від форм власності і підпорядкування, у досудовому порядку, у судових справах, що здійснюються в порядку господарського судочинства на підставі Господарського процесуального кодексу України у судових інстанціях всіх рівнів, які передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 та вказаним процесуальним кодексом, а також у приватних виконавців та органах Державної виконавчої служби відповідно із Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з пунктом 3 Договору за надання адвокатом правової допомоги за цим договором, що вказана в пункті 2 договору, клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору по факту виконання доручення. Конкретний перелік юридичних послуг та їх вартість визначаються в додаткових угодах до цього договору на визначених у них умовах.

Пунктом 6 Договору визначено, що останній набуває чинності з дати його укладення та діє протягом виконання доручення.

Також сторонами було укладено додаткову угоду від 17.01.2023 до Договору.

Пунктом 1 вказаної Додаткової угоди визначено, що за надання адвокатом правової допомоги за цим договором про надання правової допомоги № 5-юо від 17.01.2023 клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору. Сторони погодили такі тарифи для визначення розміру адвокатського гонорару:

- 3 000,00 (три тисячі гривень 00 коп.) грн за одну годину роботи адвоката; робота полягає в наданні юридичної консультації, аналізі документів, підготовці і направленні досудової вимоги, підготовці позовної заяви, здійснення всіх необхідних розрахунків, в тому числі пені, інфляційних втрат, 3% річних, підготовці копій документів в якості додатків до позовної заяви (документи засвідчуються належним чином клієнтом), направленні позовної заяви іншим учасникам провадження, направлення/здача до канцелярії позовної заяви з додатками, підготовка та направлення інших заяв по суті справи та з процесуальних питань;

- 3 700,00 (три тисячі сімсот гривень 00 коп.) грн за участь у судовому засіданні (незалежно від тривалості та з урахуванням знаходження робочого місця адвоката у м. Кам`янське).

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди кінцевий розмір гонорару визначається актом приймання-передачі, але не може бути меншим за 1 % від ціни позову (при вирішенні справи в судовому порядку та має бути сплачений не пізніше 10 днів з моменту набуття рішенням законної сили) та/або 1 % від повернутої суми заборгованості у позасудовому порядку (має бути сплачений не пізніше 10 днів з моменту зарахування коштів на поточний рахунок клієнта).

В подальшому сторонами було підписано Акт від 15.02.2024 приймання-передачі адвокатських послуг до Договору від 17.01.2023 № 5-юо про надання правової допомоги.

Відповідно до вказаного в Акті за період з 12.02.2024 по 15.02.2024 адвокатом надано, а клієнтом прийнято послуги за наступним переліком:

- вид послуги: підготовка позовної заяви з додатками до Господарського суду Дніпропетровської області, направлення позову ПрАТ "ДТРЗ" і до суду; одиниця виміру - година; вартість одиниці виміру - 3 000 грн 00 коп.; кількість витрачених одиниць виміру - 2,5 години; надані послуги: підготовлена позовна заява, в якій містяться здійснені розрахунки інфляції, направлено позов з додатками ПрАТ "ДТРЗ", позов з додатками направлений до суду.

Місцевий господарський суд, розподіляючи витрати на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Судом здійснено детальний та ретельний аналіз кожної складової наданих адвокатом Адвокатським послуг, перелік яких наведений у Акті приймання-передачі адвокатських послуг виконаних робіт, та встановлено, що включення до переліку таких послуг як направлення позову з додатками до суду та ПрАТ "ДТРЗ" не є наданням професійної правничої допомоги.

Враховуючи викладене, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та документи, на підставі яких позивач просив стягнути вказані витрати, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співмірності їхнього розміру, та є завищеним.

Так, судом першої інстанції враховано наступне:

- предметом спору у даній справі було стягнення інфляційних нарахувань в розмірі 164 308 грн 44 коп., здійснених за період після ухвалення рішення Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/1110/23 та до фактичного стягнення заборгованості, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі;

- справа є малозначною та не є складною по своїй суті та за обсягом документів; справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, який призначений для розгляду справ незначної складності;

- судові засідання у справі не призначалися;

- обсяг доказів по справі, який підлягав вивченню та аналізу адвокатом, є незначним.

Таким чином, з урахуванням того, що справа не є складною, суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн 00 коп., яка підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", з чим погоджується судова колегія, з огляду на таке.

Згідно із статтею 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення; суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання; неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви; додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами; для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, частинами 4-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожен має право на професійну правничу допомогу; у випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу; для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура; забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом; витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" унормовано види адвокатської діяльності, а саме серед іншого: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

За таких обставин, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, врахувавши, що справа не є складною, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн. 00 коп.

Водночас судова колегія відхиляє доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24, згідно з якими апелянт вказує на те, що з долученого до позовної заяви ордера вбачається, що він містить посилання на договір про надання правової допомоги, що є відмінним від договору, долученого до позовної заяви в якості доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на таке.

Так, судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні копія ордеру від 30.01.2023 серії АЕ № 1177525 на надання правничої допомоги адвокатом Шипіленко Р.О. Товариству з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" на підставі Договору про надання правової допомоги № 5-юо від 17.01.2023, копія Договору від 17.01.2023 № 5-юо про надання правової допомоги, копія Додаткової угоди від 17.01.2023 до Договору № 5-юо про надання правової допомоги та копія Акту від 15.02.2024 приймання-передачі адвокатських послуг до договору № 5-юо про надання правової допомоги від 17.01.2023.

Таким чином, позивачем надані докази, що свідчать про підстави та предмет правової допомоги, наданої адвокатом.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, судова колегія враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження факту надання адвокатом Шипіленко Р.О. професійної правової допомоги у даній справі за Договором від 17.01.2023 №5-юо про надання правової допомоги є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо наявності у адвоката Шипіленко Р.О. необхідних повноважень та надання професійної правової допомоги позивачу на підставі Договору від 17.01.2023 №5-юо про надання правової допомоги, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, судова колегія констатує, що скаржником в апеляційній скарзі не надано обґрунтованих доводів щодо незаконності додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 та не наведено достатніх підстав для його скасування.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржувані рішення відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення від 21.05.2024 р. та додаткового рішення від 31.05.2024 р. Господарського суду Дніпропетровської області у цій справі відсутні.

З урахуванням зазначеного вище висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції без змін, судова колегія має здійснити розподіл судових витрат, зокрема, на правничу допомогу.

Так, під час апеляційного розгляду справи, а саме у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача заявлено про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем на стадії апеляційного провадження, у розмірі 3 500,00 грн.

Окрім цього 22.07.2024 позивачем подано до Центрального апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів, що підтверджують розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23.02.2021 у справі № 922/2503/20.

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у ч. 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Статтею 126 ГПК України не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. ч. 5 7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, тощо.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Слід зауважити, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру та погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Слід також зауважити, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Як зазначено вище у відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, здійснених позивачем під час апеляційного розгляду справи.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем, додатково до вже наданих до суду першої інстанції доказів, надано додаткову угоду № 3 від 15.06.2024 року до договору № 5-юо про надання правової допомоги від 17.01.2023 року, укладену між адвокатом Шипіленко Романом Олександровичем та клієнтом Товариством з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс".

Вказаною додатковою угодою № 3 визначено, що за надання адвокатом правової допомоги на стадії апеляційного провадження за цим договором про надання правової допомоги № 5-юо від 17.01.2023 клієнт зобов`язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього Договору. Сторони погодили такі тарифи для визначення розміру адвокатського гонорару:

- 3 500,00 (три тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) грн за одну годину роботи адвоката. Робота адвоката полягає в здійсненні всіх необхідних та передбачених Господарським процесуальним кодексом України процесуальних дій, необхідних для захисту прав і законних інтересів клієнта, в тому числі (але не обмежуючись): подання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, інших необхідних документів, участь у судових засіданнях, подання клопотань, заяв, ознайомлення з матеріалами справи;

- 3 700,00 (три тисячі сімсот гривень 00 коп.) грн за участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції (незалежно від тривалості та з урахуванням знаходження робочого місця адвоката у м. Кам`янське).

Також відповідачем подано акт приймання-передачі адвокатських послуг до договору № 5-юо про надання правової допомоги від 17.01.2023 року на суму 3 500,00 грн, згідно з яким за період з 12.07.2024 року по 15.07.2024 року Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято послуги у справі № 904/657/24 на стадії апеляційного провадження за наступним переліком:

-підготовка та подання до Центрального апеляційного господарського суду відзивів на апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" у справі № 904/657/24.

За таких обставин, дослідивши надані Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом в суді апеляційної інстанції, врахувавши доводи відповідача щодо зменшення розміру вказаних витрат, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оцінюючи дійсність та необхідність понесення адвокатських витрат та розумність їхнього розміру, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у сумі 3 500,00 грн.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. та додаткове рішення від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2024 р. у справі № 904/657/24 залишити без змін.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.05.2024 р. у справі № 904/657/24 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод".

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив Сервіс" судові витрати на правничу допомогу у сумі 3 500,00 грн.

Видачу наказу, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов