Ухвала

від 19.03.2025 по справі 906/1478/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/1478/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Шніт А. В.

від 23.10.2024 та

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Саврій В. А., Миханюк М. В., Тимошенко О. М.

від 10.02.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо"

до ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

про визнання майна предметом іпотеки, визнання прав іпотекодержателя та внесення запису про іпотеку і заборону в реєстрі,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про:

- визнання приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А", загальною площею 260 м. кв, приміщення кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки, загальною площею 209,6 м. кв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельних ділянок з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, з кадастровими номерами 1810136300:09:022:0021 площею 0,0177 га, 1810136300:09:022:0022 площею 0,0046 га, 1810136300:09:022:0023 площею 0,0174 га - предметом іпотеки;

- визнання прав іпотекодержателя на вказане нерухоме майно;

- внесення запису про іпотеку та обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі № 906/1478/23 позов задоволено частково. Визнано об`єкти нерухомості: приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв. м; приміщення, кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 - предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним 21.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Івест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я. за реєстровим № 5307 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 31.10.2008 і договору про внесення змін та доповнень від 14.05.2009) в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором (кредитна лінія) № 60/СК-001.08.2 від 19.03.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Івест-Кредо") та позичальником Фізичною особою - підприємцем Гринасевич Наталією Вікторівною. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" право іпотекодержателя за договором іпотеки від 21.03.2008, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Родовід Банк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Івест-Кредо") та фізичною особою ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. за реєстровим № 5307 (з урахуванням договору про внесення змін та доповнень від 31.10.2008 та договору про внесення змін та доповнень від 14.05.2009) на приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А" загальною площею 260 кв. м; кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки загальною площею 209,6 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі: кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0021, площею 0,0177 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0022, площею 0,0046 га; кадастровий номер земельної ділянки 1810136300:09:022:0023, площею 0,0174 га; що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою від 10.02.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 у справі № 906/1478/23.

05 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 906/1478/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , Судом встановлено, що її слід залишити без руху з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині 3 цієї статті.

Поряд з цим, за приписами частини 2 зазначеної статті підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

При цьому пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 906/1478/23 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключних випадків, передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржниця зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права, "перелічені в тексті даної касаційної скарги", без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 24.04.2019 у справі № 523/10255/15-ц, від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19; постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09, від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, від 18.02.2021 у справі № Б-39/187-08, від 19.05.2021 у справі № 756/2298/18, від 26.01.2022 у справі № 607/7464/18, від 08.06.2022 у справі № 396/269/18, від 19.10.2022 у справі № 712/19272/12, від 19.04.2023 у справі №726/2166/19, від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц, від 28.02.2024 у справі 910/9464/22, від 18.03.2024 у справі № 4/662, від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23), від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20, від 10.07.2024 у справі № 904/220/22, від 05.09.2024 у справі № 922/2315/16, від 06.09.2024 у справі № 908/2060/13, від 10.10.2024 у справі № 909/413/21; постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2017 у справі № 922/4879/15.

Водночас, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, він повинен чітко та конкретно вказати норму/норми (пункт, частину, статтю) права, яку, на його думку, невірно застосували суди першої та/або апеляційної інстанцій, навести постанову Верховного Суду (номер справи і дату її ухвалення), в якій викладено висновок щодо застосування саме цієї норми права, який не врахували суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Всупереч наведеному, в касаційній скарзі не наведено конкретно яка/які саме норма/норми права неправильно застосована/порушена/не застосована судами першої та/або апеляційної інстанцій у взаємозв`язку із наведеними постановами Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. З посилань на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, здійснених по тексту касаційної скарги, також неможливо дійти висновку щодо застосування якої саме норми права (норм права) в них викладені висновки, оскільки доводи касаційної скарги зводяться або до цитування певних речень постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду або до викладення їх загального змісту та або не містять вказівку щодо застосування якої конкретно норми права в них йдеться мова або є викладенням обставин іншої справи із оцінкою суду саме цих обставин, що не може визнатися Судом належним обґрунтуванням наявності виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктами 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Суд не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 на неврахування висновків, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 25.07.2017 у справі № 922/4879/15, з огляду на частину 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В обґрунтування виключного випадку касаційного оскарження, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржниця зазначає, що "відсутніми є висновки Верховного Суду з питання застосування норм права, що регулюють наступні правовідносини:

- щодо визнання об`єкту нерухомості предметом іпотеки у випадках зміни власника нерухомості в період відсутності записів про обтяження за обставин відсутності повороту виконання судового рішення та бездіяльності іпотекодержателя поза межами строків позовної давності;

- щодо примусового, поза волею особи, виникнення відносин іпотеки в особи, що набуває нерухоме майно нерухомості в період відсутності записів про обтяження за обставин відсутності повороту виконання судового рішення та бездіяльності іпотекодержателя поза межами строків позовної давності;

- щодо надмірного обтяження особи зобов`язаннями за обставин відсутності в неї будь-якого правового зв`язку з іпотекодержателем в умовах відсутності повороту виконання судового рішення та бездіяльності іпотекодержателя та Держави Україна поза межами строків позовної давності в питанні повідомлення особи про існування претензій щодо набутого майна;

- щодо виникнення в кредитора обов`язків за договором кредиту, за яким в кредитора набуто право вимоги (заміна сторони договору чи набуття права вимоги в межах визначеної суми);

- щодо нікчемності договорів публічної оферти (електронних торгів, за якими набуто право вимоги) у випадку надання пільги (комплекту документів, про відсутність яких вказано в умовах договору публічної оферти) особі, що стала переможцем таких електронних торгів.".

Однак у разі визначення підставою касаційного оскарження судових рішень у справі наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник повинен чітко зазначити конкретну норму (норми) права (пункт, частину, статтю) щодо якої (яких) відсутній висновок Верховного Суду її (їх) застосування і висновок щодо застосування якої (яких) необхідно зробити Верховному Суду.

Всупереч вищенаведеному, в касаційній скарзі не вказано щодо застосування якої/яких норми/норм права відсутні висновки Верховного Суду її/їх застосування.

Також, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки у даній справі позов поданий у 2023 році, то для вирахування розміру сплати судового збору застосовується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 2 684,00 грн, оскільки статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року встановлений у розмірі 2 684,00 грн.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до пунктів 1 - 3 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього

До позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 та у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 758/5118/21

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості (частина 1 статті 575 Цивільного кодексу України).

Іпотека як окремий вид застави гарантує саме майнові інтереси боржника та кредитора за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою. Тобто вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов`язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер. Отже, позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 906/1026/22.

Предметом позову у справі № 906/1478/23 є:

- визнання приміщення в будівлі кафе з приміщеннями дозвілля літ. "А", загальною площею 260 м. кв, приміщення кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки, загальною площею 209,6 м. кв, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельних ділянок з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, з кадастровими номерами 1810136300:09:022:0021 площею 0,0177 га, 1810136300:09:022:0022 площею 0,0046 га, 1810136300:09:022:0023 площею 0,0174 га - предметом іпотеки (вимога немайнового характеру);

- визнання прав іпотекодержателя на вказане нерухоме майно (вимога майнового характеру);

- внесення запису про іпотеку та обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (вимога немайнового характеру).

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи викладене, судовий збір за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 906/1478/23 підлягав сплаті у сумі 93 849,62 грн, а саме: 58 656,01 грн (5 368,00 грн (за дві вимоги немайнового характеру) + 53 288,01 грн (1,5% від 3 552 534,00 грн - вартість переданого в іпотеку нерухомого майна))* 200% * 0,8.

Однак до касаційної скарги ОСОБА_1 не додано доказів сплати судового збору, проте додано клопотання про звільнення від сплати судового збору. У вказаному клопотанні ОСОБА_1 зауважує, що вона є пенсіонером шестидесятишестирічного віку, єдиним джерелом доходу якої є пенсійні виплати, дохід з яких за 2024 рік складає 41 329,80 грн; у зв`язку з продажом нерухомого майна вона отримала дохід в розмірі 822 069,00 грн; сукупний дохід ОСОБА_1 за 2024 рік складає 863 398,08 грн; розмір судового збору за подання касаційної скарги у даній справі перевищує 5% розміру річного доходу фізичної особи, що звертається з касаційною скаргою, за попередній рік. За таких обставин ОСОБА_1 просить звільнити її від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.10.2024 року та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 року у справі №906/1478/23 відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір".

06 березня 2025 року на адресу Суду надійшли заперечення на клопотання про звільнення від сплати судового збору, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" зазначає, що ОСОБА_1 вводить Суд в оману щодо її реального майнового стану. Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" зауважує, що скаржниця приховує свої доходи, адже на спірній іпотечній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 (що підтверджує сама ОСОБА_1 , зокрема, в апеляційній скарзі) і яке здійснює діяльність, про що свідчить інформація, отримана з офіційної сторінки кафе ОСОБА_5 (Shafran) в Instagram - shafran_zt, за пошуком в Google та Google Maps та інформація, отримана з Відкритих даних земельного кадастру України щодо спірних іпотечних земель, де знаходиться кафе ОСОБА_5 (Shafran). На підтвердження наведеного до заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" додані відповідні скріншоти.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині 1 цієї статті.

Положення вказаних норм містять виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 сформовано наступні висновки щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір": "З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення".

Відповідно до положення пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою (пункти 61, 70 постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 906/308/20).

Отже, питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є правом суду, а не обов`язком.

Суд зазначає, що положення статей Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Питання перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір набуває особливої актуальності та має детально перевірятися судами у випадку, якщо заявники ставлять питання про звільнення, зменшення та/чи розстрочення/відстрочення сплати судового збору. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

Верховний Суд також неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (див. ухвали Верховного Суду від 17.07.2023 у справі № 757/14112/20-ц, від 03.05.2022 у справі № 914/1147/20, від 10.11.2021 у справі № 922/1429/19, від 06.06.2021 у справі № 922/1775/19 та інші).

На підтвердження свого фінансового становища, ОСОБА_1 надано копію довідки Житомирського об`єднаного управління ПФУ в Житомирській області № НОМЕР_1 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 та відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми, нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 18.02.2025. При цьому, скаржницею не надано інших документів, як то довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7; документів щодо наявності банківських рахунків із зазначенням коштів на них, документів щодо наявності чи відсутності рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, тощо. До того ж, сама скаржниця у касаційній скарзі зазначає, що вона є власником нерухомого майна - кафе з приміщеннями дозвілля та будівлею альтанки, яке за аргументами позивача здійснює свою діяльність.

Оцінивши доводи ОСОБА_1 , наведені в обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору, та докази, додані до нього, з огляду на відсутність інших документів, які б свідчили, що розмір судового збору дійсно перевищує 5% розміру річного доходу скаржниці за попередній календарний рік, врахувавши заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо" на клопотання про звільнення від сплати судового збору, Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки скаржницею не вжито всіх можливих заходів задля доведення відсутності у неї реального доходу.

Згідно із частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини 6 статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Частиною 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом 2 частини 1 цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 цього Кодексу

З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 залишається без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, із наданням скаржниці строку, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали, для усунення недоліків, шляхом:

- належного обґрунтування виключних випадків касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вказівок Верховного Суду в цій ухвалі;

- надання Суду доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 906/1478/23 у встановленому законом порядку та розмірі, а саме у сумі 93 849,62 грн.

Згідно із частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у строк, встановлений судом, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 у справі № 906/1478/23 залишити без руху.

3. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, що не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

4. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі неусунення недоліків касаційної скарги у встановлений судом строк така касаційна скарга вважається неподаною і підлягає поверненню особі, що звернулася із касаційною скаргою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова