Постанова

від 18.03.2025 по справі 910/4455/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4455/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Міщенко І.С.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Лончак Т. І. (в режимі відеоконференції),

відповідача - 1 - Луговика Є. В.,

відповідача - 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024

та рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2024

у справі № 910/4455/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА"

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання протиправним та скасування наказу та витребування майна

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" (далі - ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА"; позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, в якій просило: визнати протиправним та скасувати наказ від 11.06.2023 № 535-АГ "Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану", виданий ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 (відповідач-1) та погоджений 13.06.2023 начальником Бучанської військової районної адміністрації Київської області; вилучити на свою користь майно, вилучене за актом про примусове відчуження від 11.07.2023 № 11/07-23-ПВМ.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний наказ прийнятий з перевищенням повноважень, щодо майна, вилучення якого не передбачене Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та яким порушуються права позивача.

У подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив:

визнати протиправним та скасувати оспорюваний наказ від 11.06.2023 № 535-АГ;

вилучити солідарно у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) і ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 (відповідач -2) на свою користь майно на загальну суму 3 123 560,00 грн, вилучене за актом про примусове відчуження від 11.07.2023 № 11/07-23-ПВМ, відповідно до переліку, наведеного в заяві про уточнення позовних вимог;

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) на свою користь грошові кошти в сумі 16 440,00 грн як компенсацію за витрачені товари, перелік яких, наведений в заяві про уточнення позовних вимог.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.09.2024 (суддя - М. О. Лиськов), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 (головуючий суддя - К. В. Тарасенко, судді - Г. П. Коробенко, А. І. Тищенко), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що основним видом діяльності ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" є оптова торгівля деталями та приладдям для автомобілів.

Позивач зазначає, що у січні 2022 року він сплатив ТОВ "Дорадо Инжиниринг" передплату за відповідні товари та здійснив зовнішньоекономічні операції щодо їх ввезення і митного оформлення, що було здійснено до введення в дію відповідної заборони через військову агресію російської федерації, а саме: за митною декларацією UA100380/2022/310674.

Державним бюро розслідувань (далі - ДБР), в межах кримінального провадження № 62022100110000058, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.07.2022, щодо майна ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА", ввезеного за відповідними митними деклараціями, проведено слідчі дії на території зони митного контролю Відділу митного оформлення (ВМО) № 1 митного поста (далі - МП) "Чайки" Київської митниці, а саме: оглянуто майно за митною декларацією UA100380/2022/310674 і вилучено слідчим ДБР 14.11.2022 та передано на зберігання ТОВ "МОФ" за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач вказує, що майно не було розмитнено у встановленому законодавством порядку і не випущено у вільний обіг; позивач отримав картку відмови у митному оформлені майна № 100380/2023/000052, в якій вказано, що відповідно до ст. ст. 256, 257 Митного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450, наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 "Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа" митна декларація не може бути оформлена через накладений арешт на товари за митною декларацією від 16.09.2022 № 100380/2022/310674 відповідно до ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16.12.2022 № 757/32920/22-к в рамках кримінального провадження від 11.07.2022 № 62022100110000058.

11.07.2023 від слідчого ДБР на електронну адресу товариства надійшов лист, в якому містилася інформація про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 було видано наказ "Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану", а саме: майна ввезеного на територію України за митною декларацією UA 100380/2022/310674, належного ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА", яке перебуває на території ВМО № 1 МП "Чайки" Київської митниці. Зазначено, що у зв`язку із передачею вказаного майна (відповідно до наказу) просило забезпечити участь уповноваженої особи ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" з метою складання акта та отримання копій документів об 11:00 год. 11.07.2023 за відповідною адресою.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач вказує, що акт про примусове відчуження майна за митною декларацією UA 100380/2022/310674 складений 11.07.2023 без участі представника власника майна. Після 2 запитів до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо отримання копій наказу та акта, ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" листом від 12.09.2023 № 71/12271-23 запропоновано направити представника і в приміщенні комендатури ознайомитися та отримати примірник акта про примусове відчуження майна та документ, який містить висновок про вартість майна.

У вересні 2023 року ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" отримало примірник акта про примусове відчуження; копію звіту про оцінку майна. Однак не отримало копії оспорюваного наказу.

Позивач вважає оспорюваний наказ протиправним, таким, що порушує його права; а примусово вилучене за ним майно - витребуванню на його користь. Крім того, зазначає, що із відзиву відповідача-1 дізнався, що відповідне майно було передане ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) за актом приймання-передачі від 18.07.2023.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що вилучення у позивача майна на підставі оспорюваного наказу здійснено відповідно до вимог Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" і, що вимога про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, який вичерпав свою дію виконанням, є неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Також встановили необґрунтованість решти заявлених позовних вимог, зазначивши, що позивачем не надано доказів того, що він є власником спірного майна, як і не доведено незаконності позбавлення його цього майна.

Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 і рішенням Господарського суду м. Києва від 11.09.2024, позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20, від 11.07.2023 у справі № 910/315/22, від 07.10.2020 у справі № 127/23781/17. Стверджує про безпідставність врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29.10.2018 у справі № 612/553/15-ц, яка не є релевантною справі, яка переглядається.

Посилається у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 184 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України) і на неналежне дослідження судами доказів у справі, зокрема, електронної митної декларації, якою підтверджується право власності позивача на відповідне майно, витребування якого є предметом позову (п. 4 ч. 2 ст. 287, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України).

Зазначає у касаційній скарзі про таке: позивач звертався до суду із уточненою позовною заявою, в якій мотивував позов і на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України; законодавець у Законі України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" передбачив вилучення виключно індивідуально визначених речей, які можуть бути повернуті у незмінному стані після закінчення військового стану, а не речей визначених родовими ознаками, які будуть спожиті.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на вказані судові рішення з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.02.2025.

У відзивах відповідачі просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, викладених у цих відзивах.

06.02.2025 до Верховного Суду від відповідач-1 надійшло клопотання про закриття касаційного провадження з огляду на п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Случа О. В. та участю судді Краснова Є.В. у засіданні Ради суддів України, за розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 18.03.2025 № 32.2-01/444 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/4455/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2025 касаційну скаргу ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" на вказані судові рішення передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача-1, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження, порушеного на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України унормовано, що лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

За своєю правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією (від лат. requisitum).

Законодавець у ст. 353 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного наказу) закріпив норму, відповідно до якої в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.

Закон України "Про правовий режим воєнного стану" містить визначення воєнного стану, яким є особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.04.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Згідно з п. 3 Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст. ст. 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" визначається механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 8-р(I)/2022 дійшов висновку, що держава встановлює як потрібні ті заходи втручання у право власності, які дають змогу досягти легітимної мети з дотриманням принципів правомірного втручання. Втручання у таке право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (див. постанову Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 925/323/24, яка враховується з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України).

При цьому Верховний Суду зазначає, що судом касаційної інстанції висновувалося, зокрема, у постанові від 22.01.2025 у справі № 906/1560/23, яка також враховується при перегляді цієї справи з огляду на ч. 4 ст. 300 ГПК України, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема, ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 та інші). Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 у справі № 922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору необхідно виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та інші). Таким чином, суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц). Оспорюваний наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію. При цьому визнання у судовому порядку протиправним чи скасованим наказу, на виконання якого було примусово відчужено майно, не дає можливості позивачу повернути це майно у свою власність і не спростовує існування документа при вирішенні питання щодо відчуження майна. Задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу є неналежним, зокрема, неефективним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах. Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 686/16059/22, яка є подібною до правовідносин у справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц). Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові, оскільки неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 906/1560/23).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) "фізично" - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 904/7257/21, від 22.01.2025 у справі № 910/14341/22). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24.04.2018 у справі № 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі № 636/959/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі № 202/1452/18 висновувала, що у разі, якщо арешт на майно накладено у порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише у порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України і є ефективним.

Надавши оцінку наявним у справі документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, встановивши, що позивачем не надано доказів того, що власником майна, відчуженого на підставі оспорюваного наказу, було саме ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА", як і не доведено незаконності позбавлення його цього майна та, встановивши, що оспорюваний наказ вичерпав свою дію виконанням (ця вимога сама по собі не є ефективним способом захисту), підставно відмовили у задоволенні заявленого позову у повному обсязі. Верховний Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 184 ЦК України у таких правовідносинах (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України) фактично окреслює лише межі правовідносин, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо інших підстав касаційного оскарження, то необхідно зазначити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Здійснюючи аналіз вказаної вище норми ГПК України, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала таке: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (див., зокрема, постанову від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц); зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (див. п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Верховний Суд звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, покладається на скаржника.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі. Проаналізувавши ці висновки, Верховний Суд зазначає таке.

Так, у постанові від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт мобіл переробка плюс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плисецький гранітний кар`єр", Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, про визнання права власності та зняття арешту, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що як положеннями ч. 1 ст. 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст. ст. 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу. На час вчинення у виконавчому провадженні 25.09.2019 арешту спірних транспортних засобів на виконання судових рішень про стягнення на користь відповідача -2 грошових коштів у зведеному виконавчому провадженні № 60153847 діяли умови щодо переходу права власності за договором 01.08.2016, які передбачали сукупність настання двох обставин (передачі транспортних засобів та здійснення їх перереєстрації). Оскільки такі умови не були дотримані, спірні екскаватори не перейшли у власність позивача, а продовжували перебувати у власності відповідача -1 та могли бути обтяжені приватним виконавцем на користь відповідача -2, як стягувача у виконавчому провадженні. Отже, на момент накладення арешту постановою приватного виконавця 25.09.2019 це рухоме майно позивачу не належало, а продовжувало перебувати у власності відповідача -1. Послідуюча зміна умов переходу права власності за додатковою угодою № 1 від 18.06.2021 до спірного договору, яка набрала чинності з часу її укладення сторонами, не вплинула на правомірність дій приватного виконавця з накладення арешту на спірні екскаватори 25.09.2019 як такі що належали відповідачу - 1.

Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 у справі № 910/315/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "7-Я" до Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" про стягнення 7 247 631,06 грн збитків дійшов висновку про те, що у цьому випадку суди попередніх інстанцій мали першочергово з`ясувати та встановити факт наявності або відсутності зазначеного майна в натурі та можливості/неможливості його повернення позивачу. Натомість суди першої та апеляційної інстанції не з`ясували та не встановили вищенаведених обставин, не дослідили, як вибуло майно від власника, чи існує воно в натурі на час розгляду справи, якщо існує, то у чиєму володінні таке майно знаходиться, чи існує можливість повернення в натурі зазначеного в позовній заяві майна. При цьому, зазначив, що факт наявності або відсутності майна в натурі має бути встановлений судами саме у справі що розглядається. Оскільки у випадку, якщо в межах нового віндикаційного позову буде встановлений факт відсутності майна в натурі, позивачу доведеться знову звертатися до суду з кондикційним позовом на підставі ст. ст. 1212, 1213 ЦК України у зв`язку з неможливістю повернути майно позивачу в натурі. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Отже, для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз зазначених обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмові у задоволенні позовних вимог.

У постанові від 07.10.2020 у справа № 127/23781/17 за позовом Удод М. В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир - Вінниця", Фізичної особи - підприємця Мальованого В. Я. про захист прав споживачів та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд дійшов висновку про те, що тлумачення ст. 620 ЦК України дає підстави для висновку, що вимагати примусового виконання обов`язку боржника передати кредитору річ як наслідок порушенням зобов`язання можливо лише стосовно індивідуально визначеного майна. Тому такий спосіб захисту прав кредитора не може застосовуватись стосовно речей, визначених родовими ознаками, або у разі встановлення відсутності у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками. Верховний Суд у справі № 127/23781/17 вказав, що за таких обставин, суди зробили помилковий висновок про зобов`язання ФОП Мальованого В. Я. передати Удоду М. В. дві пружини за каталожним номером 546301Н020, вартістю 1 586,31 грн.

Проаналізувавши висновки, викладені у вказаних вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що предмет і підстави позову, а також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах і справі, яка переглядається, не є подібними. Тобто наведені скаржником справи не є релевантними справі, яка переглядається. Посилаючись на відповідні постанови Верховного Суду, скаржник фактично тлумачить викладені в них висновки на свою користь. Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 910/4455/24 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2024 у справі № 910/4455/24 (див. також ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22).

Колегія суддів також відхиляє і посилання скаржника на положення п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України щодо не дослідження судами зібраних у справі доказі - електронної митної декларації.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як уже зазначалося, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (на які посилається у касаційній скарзі).

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про не дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17.01.2023 у справі № 902/51/21). Верховний Суд вважає, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, також не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Отже, Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, порушеного на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 287 ГПК України, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Закрити касаційне провадження у справі № 910/4455/24, порушене за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2024 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ "ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА" в частині підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 11.09.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Міщенко І. С.