Постанова

від 18.03.2025 по справі 201/10103/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2361/25 Справа № 201/10103/23 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого суді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Рибіної І.В. на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року (повний текст складено 12 листопада 2024 року у м. Дніпро) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання права власності на земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2018 року, укладеного із ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 416, ОСОБА_1 належить 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 25.05.2018 року, укладеного із ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., зареєстрованого в реєстрі за № 418, ОСОБА_1 належить 1/2 частини домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 635 кв.м. у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв.м.

Проте між сторонами не укладений правочин щодо земельної ділянки під домоволодінням. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_2 з питання реєстрації права власності на земельну ділянку відповідно до статей 120, 125 ЗК України. Однак ОСОБА_2 відмовляє ОСОБА_1 у оформленні та продажу земельної ділянки.

За ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності не лише на житловий будинок по вказаній адресі, а на домоволодіння, що впливає на правовий статус нерухомого майна. При цьому зазначала, що домоволодіння складається з єдиного комплексу нерухомості, у якого входять: земельні ділянки з визначеними межами, розташовані на ділянці будівлі або комплекси споруд, розташовані на ділянці зелені насадження, водойми тощо. Хоча земельна ділянка не приватизована, але вона являється частиною садиби, домоволодіння, на якій розташований цей цоколь.

Відповідно до договору купівлі- продажу домоволодіння (ушкодженого пожежею) від 25.05.2018 року домоволодіння розташоване на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні з 23.10.1931 року. Доказів припинення права постійного користування, ані попередніх власників, ані ОСОБА_2 не існує.

На підставі заяви ОСОБА_2 в січні 2016 року виконано комплекс топографо-геодезичних робіт та складено технічний звіт щодо геодезичного встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 . У межах технічного звіту 16.01.2015 року складено акт щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Під час узгодження зовнішньої межі земельної ділянки заінтересованими особами-суміжними землекористувачами претензій не було заявлено.

В межах технічного звіту складено акт щодо встановлення та узгодження меж земельної ділянки. Під час узгодження зовнішньої межі земельної ділянки заінтересованими особами - суміжними землекористувачами претензій не було заявлено.

На підставі заяви ОСОБА_1 та технічного завдання від 07.10.2019 року ТОВ «Геопроектінвест» розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0635 га.

Спірна земельна ділянка сформована як об`єкт права, являє собою єдиний окремий масив площею 0,0635 га, на якому розташовано нерухоме майно позивача в координатах, межах та конфігурації згідно технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Просила визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:336:0043 площею 635 кв.м, що знаходиться за адресою домоволодіння по АДРЕСА_1 в координатах, межах та конфігурації згідно технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не врахування практики Верховного Суду, а також зазначає, що судом не в повній мірі встановлено обставини справи та не надано належної оцінки доказам, які мають істотне значення для справи.

З посиланням на доводи, аналогічні доводам позовної заяви, зазначала, що ОСОБА_1 відповідно договору купівлі-продажу від 25 травня 2018 року набула право власності на частину домоволодіння по АДРЕСА_1 . Зазначає, що домоволодіння складається з єдиного комплексу нерухомості, до якого зокрема входить і спірна земельна ділянка. А тому, хоча остання і не є приватизованою та право її користуванням у попередніх власників домоволодіння не припинялось, у відповідностідо положеньст.377ЦК України,ст.120,125Земельного кодексу України ОСОБА_1 має право на реєстрацією за собою земельної ділянки, на якій розміщено домоволодіння, однак продавець відмовився від такого переоформлення. Звертає увагу, що відповідно до вказаних норм законодавчо встановлено правило переходу права на земельну ділянку до нового набувача житлового будинку, будівлі або споруди, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатись такою земельною ділянкою.

Сторони не скористались своїм правом на подання відзивів на апеляційні скарги, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання сторони не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку повісток в електронному кабінеті третьої особи та позивача, а також рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення у вигляді повістки на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 234 зворот, 235).

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів

апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_1 є власником домоволодіння по АДРЕСА_1 . Право власності набуте на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.05.2018 року, укладеного із ОСОБА_2 , на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 , та на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25.05.2018 року, укладеного із ОСОБА_2 , на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 635 кв.м. у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв.м.

Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.05.2018 року, що підтверджене відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 125354158 та № 125357544.

З матеріалів справи встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудівників № 1827 від 02.10.1952 року встановлене право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та зареєстровано право власності в горжилуправлінні.

Як вбачається із заключення про реєстрацію домоволодіння, ОСОБА_3 придбала домоволодіння у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 14.12.1936 року. Згідно з обліковим записом від 23.10.1924 року у ОСОБА_4 перебувала у користуванні земельна ділянка по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 06.12.2014 року придбала домоволодіння по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 635 кв.м. у фактичному користуванні, крім того самовільно зайнятої ділянки 285 кв.м .

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

При виникненні у іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те ,що ОСОБА_2 не набула право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , а тому не може розпоряджатися нею та передати таке право ОСОБА_1 ..

З моментувиникнення прававласності нанерухоме майноу власникавиникає обов`язокоформити тазареєструвати речовеправо навідповідну земельнуділянку.Водночас,оформлення правана земельнуділянку маєбути реалізованеу порядкустатей 120,125,126ЗК України,а нешляхом вирішенняспору зколишнім власникомдомоволодіння.

Відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції яка діяла на момент набуття ОСОБА_1 права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

При цьому у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Судом першої інстанції встановлено, що Дніпровська міська рада не приймала рішення щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , а отже вона належить територіальній громаді міста. Тому посилання позивача, на те, що дії ОСОБА_2 щодо відмови у оформлені права власності спірної земельної ділянки за позивачем є такими, що не відповідають вимогам закону, оскільки остання була лише користувачем земельної ділянки та не може передати під час договору купівлі-продажу більший об`єм прав, а ніж володіє сама.

Згідно із частиною першоюстатті 84ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною другою вказаної нормиЗК України(в редакції, чинній на час виникнення набуття ОСОБА_2 домоволодіння) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином обов`язок щодо оформлення документів на право власності на земельну ділянку, яка до цього перебувала лише у користуванні та на якій розташоване домоволодіння покладається саме на власника такого домоволодіння. А тому спір між попереднім власником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відсутній. Тобто суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про те, що оформлення права на земельну ділянку має бути реалізоване у порядку статей 120, 125, 126 ЗК України, а не шляхом вирішення спору з колишнім власником домоволодіння.

Практика Верховного Суду, на яку посилається апелянт, не підлягає застосуванню у даному випадку, оскільки стосується господарських відносин та спорів, які виникають із органами місцевої територіальної громади під час оформлення права власності на земельну ділянку, а не із попереднім користувачем.

У силу положень частини третьоїстатті 89 ЦПК Українисудом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи по суті норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду від 07 листопада 2024 року не має.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Рибіної І. В. залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 березня 2025 року.

Судді: