Постанова

від 20.03.2025 по справі 140/415/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року

м. Київ

справа № 140/415/20

адміністративне провадження № К/9901/35556/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючий - Стародуб О.П., (суддя-доповідач)

судді - Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 (суддя Дмитрук В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 (судді Довгополов О.М., Гудим Л. Я., Святецький В. В.)

у справі №140/415/20 за позовом ОСОБА_1 до управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області про відшкодування шкоди.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 54560,77 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що з лютого 2015 року по лютий 2018 року з його пенсії на рахунки Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області відраховано на підставі абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України податок на доходи фізичних осіб в розмірі 50024,84 грн та військовий збір в розмірі 4535,93 грн.

Також покликається на те, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягнуто з його пенсії неправомірно, оскільки Конституційний Суд України рішенням №1-р/2018 від 27.02.2018 визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, тобто неконституційним, у зв`язку з чим просив стягнути з Державного бюджету України шкоду у зазначеному розмірі.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 10.10.2001 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується копією довідкою від 24.01.2019 №893.

Відповідно до довідки Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 19.03.2018 №120/П-01 №135/П-01 за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 50 024,84 грн. та військовий збір на суму 4535,93 грн., що разом становить 54 560,77 грн.

Позивач вважає, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір утримано з його пенсії протиправно, у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.03.2020, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 54560,77 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними своєї чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з лютого 2015 року по лютий 2018 року, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з Державного бюджету України компенсації недоотриманих коштів в порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також судами встановлено, що у даному випадку одержувачем відрахувань податку на доходи та військового збору з пенсії позивачем була Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ, ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

З рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу.

В обґрунтування касаційної скарги покликається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, покликається на те, що судами не було враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, у якій Велика Палата Верховного Суду, крім іншого, зазначила, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи Державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Також покликається на те, що оскільки цей спір не пов`язаний з виконанням рішення суду про стягнення коштів, управління Казначейства не може представляти державу у подібних справах.

Також покликається на те, що управління Казначейства позбавлене можливості з власної ініціативи та на власний розсуд проводити виплати за рахунок коштів державного бюджету суми утриманих з пенсії фізичних осіб податків. Проведення такої виплати позивачу без належної правової підстави містило б ознаки злочину в сфері службової діяльності, що є неприпустимим для органів державної влади.

Також покликається на те, що Управління Казначейства не вступало в будь-які процесуальні відносини з позивачем, не здійснювало відрахувань із належної йому пенсії та не є контролюючим органом щодо зарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а є лише органом, що здійснює банківське обслуговування бюджетних коштів.

Просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Конституцією України передбачено, що Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану або іншими ознаками (частини перша, друга статті 24).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166 -VII до Податкового кодексу України було внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014.

Згідно з цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Вимоги позивача у цій справі головним чином ґрунтуються на положеннях Конституції України, якою передбачено обов?язок держави у встановленому законом порядку відшкодувати шкоду завдану неконституційним законом (стаття 152 Конституції України).

Законом, який дає визначення моральної та матеріальної шкоди, встановлює підстави та порядок її відшкодування, є Цивільний Кодекс України.

Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 300/2457/19 також дійшов висновку, що законом, який визначає порядок реалізації права на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, є Цивільний кодекс України (статті 16, 22, 1166, 1173, 1175) з урахуванням положень статті 56 Конституції України, юридичних позицій, сформульованих у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, а також висновків Верховного Суду, сформульованих у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 18.02.2020 у справі №815/7279/15.

За змістом позовних вимог та наданих на їх обґрунтування доказів позивач просив відшкодувати шкоду, завдану йому в період з лютого 2015 року по лютий 2018 року законом (абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України), який визнано неконституційним.

Протягом зазначеного періоду абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України діяв в редакції Законів від 28.12.2014 № 71-VIII та від 02.06.2016 №1411-VІІІ

При цьому, в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачав оподаткування пенсій, розмір яких перевищує три розміри мінімальної заробітної плати.

Натомість, в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України передбачав оподаткування пенсій, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, у спірний період діяли різні редакції абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які по різному визначали суми пенсії, які підлягали включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018, на яке покликається позивач в обґрунтування своїх вимог, визнано неконституційним положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено оподаткування пенсій, розмір яких перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, запроваджене саме Законом від 02.06.2016 №1411-VІІІ.

В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами першої та апеляційної інстанції не з?ясовано чи визнавався неконституційним абзац перший підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, в редакції чинній у період до набрання чинності Законом від 02.06.2016 №1411-VІІІ, за який позивач також просить відшкодувати шкоду, завдану неконституційним законом.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги заявлені позивачем до управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц сформувала наступні висновки:

«…сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача…

…З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав….».

Таким чином, в порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення суди попередніх інстанцій не встановили належного відповідача, який від імені держави у спірних правовідносинах несе обов?язок відшкодування шкоди, завданої неконституційним законом, в разі доведеності її заподіяння.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.03.2025 у справі № 300/2457/19.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Враховуючи викладене, касаційна скарга у цій справі підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду суду необхідно встановити зазначені у цій справі фактичні обставини, надати оцінку доводам позивача, встановити належного відповідача та з врахуванням висновків Верховного Суду постановити рішення з дотриманням вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.11.2020 у справі № 140/415/20 скасувати.

Справу № 140/415/20 направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук