Рішення

від 20.03.2020 по справі 140/415/20

НЕ ВКАЗАНО

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2020 року ЛуцькСправа № 140/415/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у місті Луцьку Волинської області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у місті Луцьку Волинської області про стягнення коштів шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 54 560,77 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України Про прокуратуру . З лютого 2015 року по лютий 2018 року з його пенсії на рахунки Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області відраховано на підставі абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на доходи фізичних осіб в розмірі 50 024,84 грн. та військовий збір в розмірі 4535,93 грн. Вважає, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягнуто з його пенсії неправомірно, оскільки Конституційний Суд України рішенням №1-р/2018 від 27.02.2018 визнав положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України таким, що не відповідає частині першій статті 126 Конституції України, тобто неконституційним. Тому, на переконання позивача, Держава Україна в особі територіального підрозділу Державної казначейської служби України спричинила йому матеріальну шкоду на загальну суму 54560,77 грн., що підтверджується довідкою Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 19.03.2018 №120/П-01 №135/П-01. У зв`язку з цим просив стягнути з Державного бюджету України шкоду у зазначеному розмірі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що Управління Казначейства як юридичний відповідач у справі, не уособлює собою Державу Україну або Державний бюджет України, a є окремою юридичною особою, яка не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність інших установ, підприємств або державних органів. Умови та порядок відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, мають визначатись спеціальним законом, який станом на сьогоднішній день неприйнятий, a до прийняття такого закону відшкодування державою шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України на підставі загальних правил здійснюватись не може. Оскільки на сьогодні механізм відшкодування шкоди, завданої актами, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований, то позивач просить суд зобов`язати управління Казначейства діяти всупереч чинному законодавству. Крім того починаючи з 28.02.2018 з урахуванням рішення Конституційного суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 відрахування з щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 припинено.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що Конституційний Суд України своїм рішенням від 27.02.2018 №1-p/2018 визнав положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України таким, що не відповідає Конституції України, є неконституційним. Визнавши неконституційними вищезазначені норми Податкового кодексу України, Конституційний Суд України фактично визнав неправомірними дії управління Пенсійного фонду України щодо утримання з моєї пенсії податку на доходи фізичних осіб та військовий збір, а тому він звернувся із даним позовом до суду про стягнення з відповідача коштів на відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Представник третьої особи у поясненнях щодо адміністративного позову зазначила, що на даний час механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким законом не врегульований. Безпідставними є вимоги позивача щодо повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки в рішенні Конституційного Суду України передбачено, що дана норма втрачає чинність з моменту ухвалення даного рішення. Крім того, з 01.03.2018 виплата пенсії позивачу здійснюється у повному обсязі без утримання податку на прибуток фізичних осіб та військового збору.

У відповіді на пояснення третьої особи позивач вказав, що право на відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, гарантується статтею 56, частиною третьою статті 152 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, a її норми є нормами прямої дії.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 10.10.2001 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується копією довідкою від 24.01.2019 №893 (а.с.7).

Відповідно до довідки Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 19.03.2018 №120/П-01 №135/П-01 за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно з пенсії позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб у сумі 50 024,84 грн. та військовий збір на суму 4535,93 грн., що разом становить 54 560,77 грн. (а.с.8).

Позивач вважає, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір стягнуто з його пенсії неправомірно, у зв`язку з чим звернувся в суд із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27.03.2014 №1166-VІІ і стали підставою для утримання при виплаті щомісячного пенсійного забезпечення позивача за період з лютого 2015 року по лютий 2018 року включно податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Після запровадження у законодавстві України з 01.07.2014 оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов`язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов`язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Згідно із частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону та зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні і втратою ними своєї чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018, суд вважає, що мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з лютого 2015 року по лютий 2018 року, у зв`язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з Державного бюджету України компенсації недоотриманих коштів в порядку статті 152 Конституції України, статей 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Судом встановлено, що у даному випадку одержувачем відрахувань податку на доходи та військового збору з пенсії позивачем була Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби у м. Луцьку Волинської області.

Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до держави наслідків, передбачених статтею 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними, стосується також і випадків визнання неконституційними законів.

Діями відповідача було порушено конкретне право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на пенсію, позивач мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Внаслідок здійснених відрахувань з лютого 2015 року по лютий 2018 року позивачу завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань в розмірі 54 560,77 грн. (50 024,84 грн. податку на доходи фізичних осіб та 4535,93 грн. військового збору), а відтак зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

Щодо посилань відповідача на порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, то слід констатувати, що утримання коштів відбулось на підставі закону, який визнано неконституційним, однак він був чинний на момент утримання, що виключає можливість віднесення утриманих коштів до таких, що сплачені помилково чи надміру.

Відповідно до пунктів 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства.

Водночас статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, стягнення на користь громадянина майнової шкоди на підставі статті 1175 ЦК України провадиться за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Крім того, згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції від 04.02.2020 №23 (а.с.4).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 54 560 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот шістдесят) гривень 77 копійок шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: Держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 4а, код ЄДРПОУ 38009628).

Суддя В.В. Дмитрук