Постанова

від 11.03.2025 по справі 594/322/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 594/322/24Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А. Провадження № 22-ц/817/257/25 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Панькевич Т.І.

та сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Данильчука Н.Б., представника ОСОБА_2 - адвоката Мороза В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 594/322/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Данильчук Назарій Богданович, на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року, повний текст якого складено 13 грудня 2024 року, ухваленого суддею Губішим О.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Більче-Золотецької сільської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2024 року ОСОБА_1 , звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Більче-Золотецької сільської ради, про позбавлення батьківських прав щодо малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що з відповідачем по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області 08.07.2021. В шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .

До серпня 2019 року вони проживали у будинку її батьків в с. Олексинці, а потім перейшли жити у належну їй на праві власності квартиру у м. Тернопіль. Однією сім`єю проживали до 08.04.2021, надалі припинили подружні стосунки і відповідач проживав на окремій квартирі. До розірвання шлюбу, відповідач приходив до сина та зустрічався з ним, а надалі припинив з ним спілкуватись. З того часу з сином вона періодично проживала в м. Тернопіль, або в будинку її батьків в с. Олексинці.

Щодо сплати аліментів вказала, що до суду не зверталася, оскільки вони з відповідачем домовились, що вона не буде стягувати з нього аліменти, а взамін на це, він буде спілкуватися із сином, приймати участь у його вихованні, коштів від відповідача вона не вимагала, а в разі потреби якихось речей, вона мала йому про це сказати і відповідач зобов`язувався їх придбати, проте свого зобов`язання він так і не виконував.

Крім того, зазначила, що з листопада 2021 року по травень 2022 року син відвідував дитячий заклад позашкільної освіти «Промінчики» і за весь цей час відповідач жодного разу не зустрічався із сином, не спілкувався з ним, не відвідував дитячий садочок, не був присутнім на різного роду заходах, не відвідував його у дома та у дитячому садочку, участі у його вихованні не приймав, хоча вона жодним чином не перечила і не створювала йому в цьому перешкод, а навпаки хотіла щоб батько спілкувався із сином.

Відповідач хоч і проживає у сусідньому селі, однак жодного разу не знайшов можливості зустрітись із сином та не вважає за потрібне приймати участь у його вихованні.

У сина є затримка мовного розвитку другого рівня, проте ОСОБА_2 про це навіть і не знає, а тому, син потребує особливої уваги та ставлення до нього, чого батько не робить.

Також зазначила, що 29.12.2023 вона уклала шлюб із ОСОБА_4 та змінила прізвище на " ОСОБА_4 ".

Таким чином, з липня 2021 року і по даний час відповідач взагалі не приймає участі у вихованні сина, не відвідує його за місцем проживання, не цікавиться ним взагалі, не вітає з днем народження, матеріально не утримує, тому син навіть не знає, як він виглядає, а татом називає її теперішнього чоловіка.

До серпня 2022 року вона періодично посилала на телефон ОСОБА_2 фото сина або відео. Останній на це ніяк не реагував, тому зрозуміла, що син його не цікавить і припинила це робити.

Таким чином, ОСОБА_2 жодного з покладених законом на нього обов`язків не виконує, не бере участі у вихованні сина. Не спілкується з ним, не проявляє до нього щонайменшої батьківської турботи, не цікавиться його успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_6 , підготовкою до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, що негативно впливає на його розвиток як складову виховання; не надає синові доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі.

Усі питання щодо виховання сина вирішуються нею особисто, а тепер і її чоловіком. Син знаходяться на їхньому з чоловіком повному утриманні, для його розвитку вона прикладає всі свої зусилля та можливості.

Зазначені факти, як кожен зокрема так і в сукупності, вона розцінює як ухилення від виховання батьком своєї дитини, хоча будь-яких перешкод у спілкуванні з ним не має, ніхто йому не забороняв і не забороняє приймати участь у його вихованні, якщо б він цього хотів, фізичні вади у відповідача відсутні. Тобто, відсутні будь які об`єктивні обставини, які можуть перешкоджати спілкуванню батька із сином та виконанню ним батьківських обов`язків. Він живе своїм особистим життям, а за власну дитину забув.

Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року в задоволені позову - відмовлено.

Судові витрати по справі покладено на сторони в тих межах, в яких вони їх понесли.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Данильчук Н.Б. просить скасувати рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що суд не правильно оцінив всі обставини по справі, не дослідив та надав неправильну оцінку доказам, не провів всебічний розгляд справи, а тому прийняв незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає інтересам позивачки, малолітньої дитини та не відповідає принципам верховенства права та законності, а тому повинно бути скасоване.

Суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_2 вже протягом двох з половиною років повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, зовсім забув про його існування та про те, що його потрібно виховувати та утримувати.

Також суд критично віднісся до показів свідків і не взяв їх до уваги, проте дані свідки були попередженні про кримінальну відповідальність і як ніхто бачучи реальну ситуацію та обсяг опіки батька над дитиною та чи вона була чи ні.

Суд взяв до уваги докази скріншотів платіжних інструкцій з вайбера де немає дати і години, не надавши їм оцінку як електронному доказу, як того вимагає ЦПК України.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Мороз В.В. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данильчука Н.Б., у якому зазначив, що твердження заявника про те, що суд першої інстанції не врахував, що після розірвання шлюбу відповідач приходив до сина та зустрічався з ним, а надалі припинив з ним спілкуватися, є хибним, оскільки, тим же судом досліджено у повній мірі та встановлено, що вік малолітнього сина сторін, на момент звернення позивачки до суду складав 3 роки 10 місяців, та останній фактично з серпня 2022 року, тобто після досягнення 2 років 5 місяців, проживає за межами держави разом з матір`ю, яка вступила у шлюб з іншим чоловіком.

Беззаперечних доказів винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками ОСОБА_2 , які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідності застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, суду першої інстанції не надано, не здобуто таких і в ході судового розгляду.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Данильчук Н.Б. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених у ній.

Представник ОСОБА_2 - адвоката Мороз В.В. апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Данильчук Н.Б. не визнав, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.02.2019, який розірвано 08.07.2021 на підставі рішення Борщівського районного суду Тернопільської області. Наведене підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , копією рішення Борщівського районного суду від 08.07.2021 (справа № 594/853/21), яке набрало законної сили 10.08.2021.

У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 , що стверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого Більче - Золотецькою сільською радою Борщівського району Тернопільської області 06 травня 2020 року.

Також встановлено, що позивач 29.12.2023 уклала шлюб із ОСОБА_7 і після реєстрації шлюбу, їй присвоєно прізвище " ОСОБА_4 ". Наведене стверджено даними свідоцтва про одруження, з якого, зокрема, слідує, що шлюб було укладено у м. Новий Томишль Республіки Польща.

Згідно з повідомлення Відділу реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради №297/28-03 від 19.02.2024 слідує, що позивач разом із сином з 15.07.2021 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 251375493 від 06.04.2021, належить позивачці на праві приватної власності.

Як вбачається із акта-довідки, виданого Тернопільською філією ТОВ «Керуюча компанія «Будсервіс» 19.02.2024 за № 27, ОСОБА_2 в квартирі позивачки з 15.09.2021 по 24.02.2022 не проживав, що встановлено з її слів.

Відповідно до довідки, виданої Приватною організацією (установа, заклад) «Приватний заклад позашкільної освіти «Промінчики» слідує, що ОСОБА_3 відвідував ПЗПО «Промінчики» з листопада 2021 року по травень 2022 року. Мама самостійно оплачувала заняття та свята, сама водила дитину на заняття. Батько оплати за заняття та свята за цей період не проводив і не був присутній з дитиною на заняттях.

Згідно з довідок 73, 72 від 19.02.2024, виданих виконкомом Більче - Золотецької сільської ради слідує, що позивач разом із сином проживала без реєстрації в житловому будинку своїх батьків, що в с. Олексинці Чортківського району Тернопільської області зі слів останньої з 08.04.2021 по 14.09.2021, з 25.02.2022 по 05.07.2022, з 05.08.2022 по 19.08.2022. З 06.02.2024 по даний час проживає разом із сином без реєстрації. В житловому будинку також зареєстровані батьки позивачки та її брат.

Відповідно до акту обстеження матеріально - побутових умов проживання позивачки, складеного комісією Більче - Золотецької сільської ради 19.02.2024 за № 74, в житловому будинку в якому проживає позивачка із сином, є чотири житлові кімнати, кухня, ванна, туалет. До будинку проведено природній газ, електроенергію, воду. В такому є всі умови для проживання дитини. Вихованням сина займається мати. З її слів, батько дитини участі у вихованні сина не бере.

З довідки № 24 від 23.02.2024 р. лікаря Скочиляс Л.Я. слідує, що малолітній ОСОБА_3 до 08.2022 р приходив на прийом до педіатра тільки з мамою, з батьком не приходив.

З картки розвитку дитини слідує, що ОСОБА_3 16 лютого 2024р. відвідував лікаря невролога та лікаря-логопеда. При цьому, картка не відображає даних щодо місця/адреси здійснення лікарями медичної практики.

З скріншотів платіжних інструкцій з мобільного телефону відповідача, слідує, що останній регулярно здійснював переказ коштів на банківський рахунок позивачки на різні суми - 2010,05 грн, 499,50 грн, 3015,08 грн, 402,01 грн, 10050 грн, 2010,05 грн, 2010,05 грн, 2010,05 грн, 1007,03 грн, 804,02 грн, 502,81 грн, 502 грн, 1005 грн, 1005 грн, 1005 грн, Крім того, здійснював плату за одяг та взуття в супермаркеті дитячих товарів Капітошка на суму 1200 грн.

З скріншотів сторінок переписки відповідача із позивачкою із мобільного застосунку «Viber» вбачається, що відповідач, по декілька разів на місяць, протягом вересня, жовтня, листопада, грудня 2022 року, а також з січня по грудень 2023 року, регулярно цікавився життям та здоров`ям сина.

З висновку органу опіки та піклування Більче-Золотецької сільської ради № 451/02-06 від 14 червня 2024 року вбачається, що такий не вбачає законних підстав та вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача не є обґрунтованими, підставними, і, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом, враховуючи відсутність будь-яких доказів щодо негативного ставлення відповідача до дитини, суд не знаходить достатньо підстав відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його малолітнього сина.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 2 статті 141 СК України передбачено, що розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності з ч. 2 ст. 157 СК України, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім - права батьків.

Частина 1 статті 164 СК України передбачає підстави позбавлення батьківських прав. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Звертаючись у суд з позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 з липня 2021 року і по даний час не виявляє щодо свого сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківського піклування та ухиляється від виконання обов`язків по його вихованню, не відвідує його за місцем проживання, не цікавиться ним взагалі, не вітає з днем народження, матеріально не утримує, тому син навіть не знає, як він виглядає.

Проте як вбачається з матеріалів справи, що відповідач ОСОБА_2 приймає посильну участь у фінансовому утриманні сина з власної ініціативи без примусового стягнення з нього аліментів, що підтверджується копіями платіжних інструкцій, долучених до відзиву на позовну заяву. Крім цього, відповідачем долучено до відзиву скріншот мобільного телефону із мобільного застосунку "Viber" та чеки про купівлю одягу, з яких видно, що відповідач, здійснюючи переписку з позивачем, радиться з позивачкою який потрібен дитині одяг, купує подарунки.

Також у висновку Більче-Золотецької сільської ради Чортківського району про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 встановлено, що ОСОБА_2 з моменту розлучення прикладає максимум зусиль та можливостей, щоб домогтися зустрічі з сином та регулярного спілкування, однак є такі об`єктивні обставини як вік малолітнього сина сторін, який на момент звернення позивачки до суду складав 3 роки 10 місяців, та й те, що фактично з серпня 2022 року, тобто після досягнення 2 років 5 місяців, син проживає за межами держави разом з матір`ю, яка вступила у шлюб з іншим чоловіком. При цьому, ОСОБА_2 регулярно цікавиться сином, його здоров`ям та фізичним і духовним розвитком.

Мотивів відхилення висновку органу опіки та піклування відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України судом першої інстанції не наведено.

Колегія суддів вважає, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею повної загальної середньої освіти.

Враховуючи наведені факти, не можна стверджувати, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання дитини, оскільки він позбавлений можливості приділяти час та увагу своєму сину ОСОБА_3 . Також, як встановлено в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, відповідач виявляє бажання піклуватися про свою дитину.

Між тим, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів, і залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найвищих інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача, проте позивачем таких доказів не було надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди з постановленим рішенням, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому не приймаються до уваги колегії суддів.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Данильчук Н.Б. слід залишити без задоволення, а рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанції покласти на сторони в межах ними понесеними.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Данильчук Назарій Богданович, залишити без задоволення.

Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесеними.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 березня 2025 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: Б.О. Гірський

О.З. Костів