Ухвала від 04.03.2025 по справі 392/1803/24

Справа № 392/1803/24 Провадження № 2-з/392/5/25

У ХВ АЛ А

04 березня 2025 року суддя Маловисківського районного суду Кіровоградської області Кавун Т.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

21.10.2024 позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на її користь 293 392 (двісті дев`яносто три тисячі триста дев`яносто два) долари США з яких: 167 392 (сто шістдесят сім тисяч триста дев`яносто два) долара США основний борг, 126 000 (сто двадцять шість тисяч) доларів США - 1% неустойки заборгованості за договором позики.

28.02.2025 позивачем подано заяву про забезпечення позову в якій вказує на те, що 19.01.2023 між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачу було передано 300 000 доларів США, які він зобов`язався повернути у визначений ним термін, а саме до 02.02.2023 14 000 доларів США, 35 000 та 250 000 доларів США у строк по домовленості сторін. На підтвердження укладення договору позики, його умов та факту передачі грошей відповідачем власноруч написано розписку.

Наразі відповідач свої зобов`язання з приводу повернення грошових коштів не виконує.

При цьому, ОСОБА_2 отримував позику за згоди своєї дружини ОСОБА_3 , про що складено нотаріальну заяву, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу від 23.03.2023, яка зареєстрована в реєстрі за № 455.

Крім цього, з неодноразових пояснень неможливості повернути кошти ОСОБА_2 вказував, що кошти знаходяться за кордоном та він має можливість виїзду за кордон, отже існують ризики, що ОСОБА_2 може перетнути кордон України, та ухилитись від виконання рішення суду.

Тому, просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки, які відкриті у банківських установах на ім`я ОСОБА_3 та заборонити ОСОБА_2 виїжджати за межі державного кордону України.

Дослідивши подану заяву та додані матеріали, суддя дійшла наступного висновку.

Згідно розписки, доданої до матеріалів справи вбачається, що 19.01.2023, ОСОБА_2 , зобов`язався повернути 300 000 доларів США ОСОБА_1 у наступній послідовності: до 02.02.2023 14 000 доларів США, 35 000 доларів США та 250 000 доларів США у строк по домовленості сторін.

Відповідно до вказаної розписки 02.02.2023 повернуто 5 000 доларів США. До 17.02.2023 буде повернуто 20 000 доларів США. По домовленості сторін погоджено дату раніше, перенесено на 28.02.2023. По домовленості сторін, погоджено нову дату повернення 07.03.2023.

Відповідно до гарантійного листа від 25.04.2024, вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до зобов`язання за розпискою від 19.01.2023 повернув 43 470 доларів США, про що зазначало у самій розписці. Залишок боргу станом на 25.04.2024 складає 256 530 доларів США. Також, ОСОБА_2 зобов`язався повернути решту боргу у встановлений сторонами графіком. У разі прострочення виконання зобов`язання (не своєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком), сплатити ОСОБА_1 неустойку у розмірі 1% від отриманої від позики суми, визначеною за угодою сторін за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Відповідно до розписки від 02.05.2024, ОСОБА_2 повернув 2000 доларів США, згідно з графіком. Решту 19 337 доларів США, зобов`язався повернути не пізніше 07.06.2024.

Відповідно до розписки від 11.10.2024, ОСОБА_2 зобов`язався виплатити заборгованість за плановий платіж у розмірі 39 131 доларів США згідно до гарантійного листа від 25.04.2024 ОСОБА_1 до 16.10.2024.

Відповідно до розписки від 20.09.2024, ОСОБА_2 зобов`язався виплатити заборгованість за плановий платіж у розмірі 17 754 доларів США згідно до гарантованого листа від 25.04.2024 ОСОБА_1 до 24.09.2024 включно.

Відповідно до копії заяви засвідченої 23.03.2023 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованої в реєстрі № 455, ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення та підписання договору позики грошових коштів, де він є позичальником, визначаючи строк договору, суму позики та інші умови на свій власний розсуд. При цьому погоджується з тим, що умови договору позики, договорів про внесення змін до нього, договору про його розірвання, її чоловік визначатиме самостійно. Шлюб між ними зареєстровано 03.09.2005, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , видним Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Кіровоградського обласного управління юстиції, актовий запис № 522.

Згідно ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до положень ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

За правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Верховного Суду від 08.10.2018 р. у справі № 913/257/18).

Цивільний процесуальний кодекс України не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Суд не вправі надавати оцінку доказам, що подані стороною по справі, під час вирішення питання щодо забезпечення позову.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України визначені статтею 6 вищевказаного закону, положеннями якої визначено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;

3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;

4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;

5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;

9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд також враховує практику Європейського суду, зокрема справу, які стосується обмеження у праві на виїзд за межі країни, застосованого за рішенням суду внаслідок непогашення заборгованості, зокрема, рішення у справі «Стецов проти України» ,заява 5170/15, яким констатовано, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишати її і, таким чином, їхати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу №4 до Конвенції тільки у випадку, коли вони передбачені законом, переслідують одну із законних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей.

Відповідно до чч. 1, 2, 3 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, застосування такого заходу забезпечення позову як тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом лише як захід забезпечення виконання судового рішення в порядку ст. 441 ЦПК України. Застосування такого обмеження на час, період розгляду цивільної справи не відповідає вимогам закону.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявник у заяві про забезпечення позову, вказує на те, що з неодноразових пояснень неможливості повернути кошти ОСОБА_2 вказував, що кошти знаходяться за кордоном та він має можливість виїзду за кордон, отже існують ризики, що ОСОБА_2 може перетнути кордон України, та ухилитись від виконання рішення суду.

При цьому, у поданій заяві відсутні посилання на відповідні докази чи обґрунтування, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

З поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що дана заява ґрунтується лише на припущеннях позивача, що невжиття відповідних заходів, а саме заборони відповідачу у праві виїзду за межі державного кордону України, в подальшому може унеможливити захист прав позивача, її свобод та інтересів.

Отже, у заяві про забезпечення позову, заявник не обгрунтував з посиланнями на докази, що невжиття заходів забезпечення позову, шляхом заборони відповідачу у праві виїзду за межі державного кордону України, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заявник звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, крім заборони ОСОБА_2 виїжджати за межі державного кордону України, також просить накласти арешт на банківські рахунки, які відкриті у банківських установах на ім`я ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частин 1, 2 статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, до заяви про забезпечення позову не додано належних доказів на підтвердження того, що грошові кошти, на які позивач просить накласти арешт, знаходяться на будь-яких розрахункових рахунках відкритих на ім`я ОСОБА_3 у банківських або інших фінансово-кредитних установах, набуті на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_2 ..

Отже, на даний час відсутні підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 149, 153, 260 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Т.В. Кавун