Постанова

від 19.03.2025 по справі 16/528

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2025 р. Справа№ 16/528

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Тищенко А.І.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024

у справі № 16/528 (суддя О.М. Ярмак)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС"

про покладення на Подільський ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) судових витрат на професійну правничу допомогу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртелеком"

про стягнення заборгованості за договором оренди № 44/2008 та виселення з орендованого нежитлового приміщення

за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2010 у справі № 16/258 первісний позов задоволено, зокрема, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртелеком» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі філіалу «Теплові розподільчі мережі «Київенерго» 41 080,61 грн основного боргу, 1 512,81 грн пені, 189,11 грн річних, 512,83 грн державного мита, 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 (суддя Джарти В.В.) замінено позивача у справі № 16/258 (2009 року) Акціонерне товариство «К.Енерго», його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (далі також - Компанія), також замінено стягувача у справі № 16/258 на стадії виконання судового рішення від 26.02.2010 - Акціонерне товариство «К.Енерго», його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».

02.07.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м.Київ) (далі - ВДВС) у справі № 16/258, в якій скаржник просить: визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 16/528 від 12.04.2010, яка виразилась у порушенні строків та порядку вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Ухвалою суду від 23.07.2024 скаргу задоволено та визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.04.2010 у справі №16/528 та зобов`язано державного виконавця або іншу посадову особу Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом дотримання порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.04.2010 у справі №16/528, з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження».

24.07.2024 від Компанії надійшла заява про покладення на Подільський ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 16/528 у розмірі 8 000,00 грн.

Додатковою ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №16/528 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про покладення на Подільський ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №16/528 задоволено частково. Cтягнуто з Подільського ВДВС у місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 800,00 грн витрат на правничу допомогу. У стягненні 7 200,00 грн витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Застосувавши норми статей 123, 126, 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 800,00 грн, оскільки витрати стягувача на таку допомогу в розмірі 8 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю питань, що вирішувались судом, у зв`язку з чим витрачання часу на надання послуг, зазначених у актах здачі-приймання виконаних робіт не є виправданим. Судом також враховано системність подання таких заяв, що вказує на намагання збагатитись у такий спосіб за рахунок Держави. Судом зауважено, що стягнення адвокатських витрат у заявленому розмірі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для Держави. При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, а також у постанові від 24.01.2022 в справі №911/2737/17. Постанова від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 ухвалена Верховним Судом з аналогічних правовідносин за участі Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».

Не погоджуючись із вищезазначеною додатковою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану додаткову ухвалу в частині відмови в задоволенні заяви про розподіл судових витрат та постановити нове рішення, яким задовольнити зазначену заяву в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги за апеляційною скаргою, Компанія вказує на безпідставність зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на відсутність клопотання від ВДВС про це. Скаржник також зауважує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є завищеним та надмірним. Натомість, зменшуючи розмір витрат, який був визначений у розмірі адвокатського гонорару, суд втрутився у правовідносини між клієнтом та адвокатом. Апелянт зауважив, що в межах справи, яка переглядається, Компанія не зверталась зі скаргою на дії ВДВС більше одного разу, що виключає можливість застосування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17.

Судом неправильно застосовано ст. 43 ГПК України, оскільки Компанія не зловживала своїми процесуальними правами. Крім цього, суд першої інстанції вдався до такого явища як «правовий пуризм», а саме до надмірної процесуальної формальності, не дотримався вимог ст. 238 ГПК України та застосування приписів норм ГПК, які містяться, зокрема у ст.ст. 74-77, 86, 129, 232,233, 240, 244 ГПК України.

Також, скаржником до апеляційної скарги додано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 16/528. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс" на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі № 16/528 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.09.2024 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Подільсього ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ВДВС просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, ВДВС зазначив, що заявлені скаржником витрати у сумі 8 000,00 грн є неспівмірними зі складністю даної справи, обсягом послуг, наданих представником у суді, затраченим часом, а тому не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та становить надмірний тягар для Державного бюджету України, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

03.02.2025 матеріали справи № 16/528 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі № 16/528 та призначено скаргу до розгляду на 12.03.2025. Задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» Грищенка О.М. про участь у судовому засіданні 12.03.2025 о 16:20 год в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у справі №16/528. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 24.02.2025.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/782/25 від 10.03.2025, у зв`язку з прийнятою Вищою радою правосуддя відставкою судді Агрикової О.В., призначено повторний автоматизований розподіл справи № 16/528.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 апеляційну скаргу у справі № 16/528 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №16/528, призначену на 12.03.2025 о 16:20 год., прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Тищенко А.І.

В судове засідання 12.03.2025 скаржник та ВДВС не з`явилися, у зв`язку з чим розгляд апеляційної скарги було відкладено на 19.03.2025.

Подільський ВДВС у судове засідання 19.03.2025 свого повноважного представника не направив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

19.03.2025 в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити скаргу та скасувати оскаржувану додаткову ухвалу в частині відмови в задоволенні скарги Компанії та прийняти нове рішення, яким заяву про покладення судових витрат на професійну правничу допомогу покласти на відділ ДВС у повному обсязі.

19.03.2025 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення оскаржуваної ухвали без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 343 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, у поданій скарзі Компанія зазначила про розподіл витрат, пов`язаних із розглядом скарги, а саме щодо понесення адвокатських витрат з поданням підтверджуючих документів у строки, встановлені ч. 8 ст. 129 ГПК України.

23.07.2024 за результатами розгляду скарги судом першої інстанції постановлено ухвалу, а тому останнім днем для подання доказів, що підтверджують розмір судових витрат, було 28.07.2024.

24.07.2024 через загальний відділ діловодства місцевого господарського суду від Компанії надійшла заява про покладення на Подільський ВДВС у м. Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) разом із доказами, які підтверджують розмір судових витрат, в якій позивач просив стягнути з Відділу ДВС 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Отже, Компанія подала докази, які підтверджують розмір судових витрат, у строк, визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.

Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу до заяви про покладення на Подільський ВДВС у м. Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) долучено копії: договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 04-01-2021/14 від 04.01.2024, акту прийому-передачі документів від 04.01.2024, акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 23.07.2024, довідки форми №4-ОПП вих. №325/26-50-18-05-22 від 18.02.2014, повідомлення форми №2-ЄСВ вих. №368/26-50-18-05-22 від 19.03.2014, а до скарги на дії ВДВС додано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3888 від 29.10.2009 на ім`я адвоката Грищенка Олександра Миколайовича, а також оригінал довіреності від 31.08.2023 на ім`я зазначеного представника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як убачається з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, правова допомога надавалась Компанії (далі за текстом договору - замовник) на підставі договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 04-01-2021/14 від 04.01.2024.

Відповідно до п.1.1 договору Виконавець (адвокат) зобов`язується надати Замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між Замовником, ТОВ «УКРТЕЛЕКОМ» (ідентифікаційний код 34295099) та Подільським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ), які виникли у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №16/528 від 12.04.2010, надання консультацій з приводу можливого, законодавчо доцільного та обґрунтованого вжиття заходів Подільським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ), направлених на примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010 та стягнення із Боржника безспірного розміру грошових коштів, консультації з питань практичного застосування норм виконавчого, виконавчо-процесуального та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення, підготовки, написання та подання до господарського суду відповідної скарги на дії та/або бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010, при наявності підстав для такого заходу, представництві інтересів Замовника у суді під час розгляду судової справи за поданою скаргою, здійснення інших процесуальних заходів направлених на виконання умов та обов`язків Виконавця за даним договором.

Пунктом 1.2. сторони погодили, що правова допомога за цим Договором вважається наданою та виконаною з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання правової допомоги.

Згідно з умовами п. 3.1 договору, вартість виконання передбачених договором комплексу правових послуг та робіт визначається в актах здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) щодо надання адвокатських послуг, виходячи з того, що вартість однієї години роботи виконавця складає 1 500.00 грн.

Окремо, сторони дійшли згоди, що вартість послуг та роботи Виконавця, зокрема, та не обмежуючись, становить - 2 000,00 грн за одне судове засідання.

Відповідно до Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 23.07.2024 загальна вартість виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) склала 8 000,00 грн, з яких: 4 години роботи та одне судове засідання, яке відбулось 23.07.2024.

Актом здачі-приймання від 23.07.2024 також визначено обсяг наданих Виконавцем та прийнятих Замовником послуг та виконаних робіт у період з 04.01.2024 до 16.07.2024.

У пункті 4 Акту сторони засвідчили відсутність претензій щодо виконання договору № 04-01-2021/14 про надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 04.01.2024.

Отже, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку, що витрати Компанії на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн є підтвердженими.

Вирішуючи питання про наявність підстав для покладення на ВДВС витрат Компанії на професійну правничу допомогу, колегія суддів керується таким.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, ВДВС не подавало клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, передбачене ч.ч. 5,6 ст. 126 ГПК України.

На переконання апелянта, неподання ВДВС клопотання про зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу виключає можливість зменшення такого розміру.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі доводи Компанії є помилковими, враховуючи нижченаведене.

Нормами статті 126 ГПК України унормовано поняття витрат на професійну правничу допомогу та можливість зменшення їх розміру.

Натомість, стаття 129 ГПК України регулює питання розподілу усіх судових витрат, у тому числі у витрат на професійну правничу допомогу як складової частини таких витрат.

Так, ч. 4 ст. 128 ГПК України встановлює загальне правило розподілу судових витрат, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Таким висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21. Серед численних постанов Верховного Суду, на які посилається Компанія, відсутні ті, у яких Верховним Судом обмежено право суду у порядку ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/17943/16, також наведеній Компанією у апеляційній скарзі, підтримано цю правову позицію та зауважено, що «оскільки Велика Палата Верховного Суду у названій вище постанові висловила правову позицію про те, що суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у цій частині, які обмежили розмір відшкодування цих витрат, з огляду на відсутність розумної необхідності відшкодування відділом державної виконавчої служби заявнику вартості такого виду робіт».

Переглядаючи оскаржувану ухвалу в апеляційному порядку, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було зменшено заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на ст. 129 ГПК України та на висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі №911/2737/17.

Колегія суддів погоджується з такою позиціє суду першої інстанції та підтримує його висновки.

Так, обсяг наданих Виконавцем та прийнятих Замовником послуг та виконаних робіт у період з 04.01.2024 до 16.07.2024, відповідно до Акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 23.07.2024 включає:

1. організацію, процесуально-правовий супровід, належне процесуальне проведення робіт/послуг щодо розроблення, підготовки тексту скарги та наповнення її правовим змістом, належним обґрунтуванням правомірності доводів/посилань скарги вих. №30-2/06 від 30.06.2024 ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010. Підготовку щодо подання до Господарського суду міста Києва скарги вих. №30-2/06 від 30.06.2024 ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010 (4 години), із врахуванням наступного:

господарсько-процесуального законодавства, виконавчого та виконавчо-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень щодо аналізу правовідносин між Замовником, ТОВ «УКРТЕЛЕКОМ» (ідентифікаційний код 34295099) та Подільським ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ), котрі виникли у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12 квітня 2010 року, та зумовлені здійснення відповідного оскарження бездіяльності органу ДВС у зв`язку із порушенням норм та положень Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5, Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, котре затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.16р. за №2432/5, тощо, котрі визначають та встановлюють порядок та строки вжиття заходів примусового виконання виконавчого документу;

здійснення аналізу та дослідження матеріалів (документів), що стосуються дій та/або бездіяльності державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010, необхідності вжиття дій на виконання та дотримання приписів/положень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5, їх розміщення в АСВП;

здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження майнового стану Боржника, наявністю у Боржника різного роду майнових активів, можливості виконання виконавчого документу за рахунок виявленого майна (активів, тощо), використовуючи при цьому офіційні та/або достовірні бази даних, веб-ресурси та/або Інтернет посилання, тощо;

здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишенням без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями, що стосуються дій або бездіяльності державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010 та знайшли своє відображення у поданій замовником відповідній скарзі вих. №30-2/06 від 30.06.2024 на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва по справі №16/528 від 12.04.2010;

із врахуванням приписів та норм ГПК України, зокрема п.2 ч.2 ст. 70 ГПК України, проведення робіт та послуг щодо направлення на адреси усіх учасників спору у справі №16/528 безпосередньо скарги вих. №30-2/06 від 30.06.2024 на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №16/528 від 12.04.2010 та доданих до неї документів;

2. участь у судовому засіданні, котре відбулось 23.07.2024 у справі №16/528 за скаргою вих. №30-2/06 від 30.06.2024 ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суд міста Києва у справі №16/528 від 12.04.2010, а також надання пояснення, підтримання процесуальної та правової позиції тощо.

Надаючи оцінку згаданому акту, колегія суддів приходить до висновку, що обсяг правової допомоги фактично включав: 1. написання скарги (аналіз документів виконавчого провадження, судової практики тощо); 2. дослідження майнового стану Боржника; 3. направлення скарги учасникам спору; 4. участь у судовому засіданні.

Тобто, зі змісту цього акту вбачається, що деякі зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер правової допомоги.

Зокрема, направлення скарги учасникам спору не може бути оцінено судом як надання правничої допомоги, оскільки не потребує фахових, юридичних знань для надання такої послуги, відповідно, не можуть бути покладені на ВДВС.

Колегія суддів також зауважує, що надані за актом послуги з приводу дослідження майнового стану Боржника не були відображені ні у скарзі, ні у подальших документах, наданих суду, відповідно, ця інформація не мала відображення ні у доказах, поданих суду, ні у судовому рішення, ухваленому за результатами скарги.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання цих послуг не було доцільним та необхідним для вирішення скарги, досягнення для заявника скарги позитивного результату у справі, у зв`язку з чим, покладення на ВДВС витрат за надання послуг у цій частині не узгоджується з принципами справедливості, пропорційності та верховенства права.

На переконання колегії суддів, послуга, надана замовнику у вигляді «здійснення пошуку, ознайомлення, аналізу та дослідження можливої зміни та/або залишенням без змін судової практики (правової позиції) різними судовими інстанціями, що стосуються дій або бездіяльності державного виконавця Подільського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства Юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні НОМЕР_2 щодо примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі №16/528 від 12.04.2010» не може розглядатися як індивідуальна послуга, що була необхідною і зумовлена конкретною справою, адже фахівець у галузі права зобов`язаний на постійній основі слідкувати за змінами у законодавстві, вивчати судову практику, підвищувати свій кваліфікаційний рівень з метою якісного надання послуг у галузі права своїм клієнтам.

Колегія суддів також погоджується з наявністю підстав для врахування обставин, викладених у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17, ухваленої з аналогічних правовідносин за участі та щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».

Під час розгляду справи №911/2737/17, Верховним Судом встановлено, що ТОВ «Ніко-Тайс» є суб`єктом господарювання, що надає юридичні послуги. Також напрямком діяльності останнього є діяльність агентств зі стягнення платежів та бюро кредитних історій. Існує принаймні 2 142 судових рішень у справах, де стороною є ТОВ "Ніко-Тайс", а серед відповідачів - відділи ДВС.

Верховним Судом також зауважено, що відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, суди перших інстанцій постановили ухвали та додаткові ухвали про стягнення з відділів ДВС на користь ТОВ «Ніко-Тайс» у 2021 році принаймні у 42 судових справах, а у 2020 році принаймні у 70 судових справах; при цьому в окремих справах витрати на професійну правничу допомогу з відділів ДВС стягувались по декілька разів. Суми, які підлягали до стягнення, коливаються у межах від 1 980,00 грн до 10 000,00 грн та часто у декілька разів перевищують розмір боргу, щодо стягнення якого ТОВ «Ніко-Тайс» зверталось до суду.

У переважній більшості справ, у яких ТОВ «Ніко-Тайс» зверталось до суду зі скаргою на бездіяльність державних виконавців, його наступними діями було стягнення з відділів ДВС витрат на правничу допомогу.

Надаючи оцінку обставинам справи, що переглядається, у сукупності із обставинами, встановленими у постанові Верховного Суду щодо ТОВ «Ніко-Тайс», колегія суддів приходить до висновку, що правова позиція позивача в частині наявності підстав для оскарження бездіяльності органів державної виконавчої служби є сформованою та незмінною по суті, доволі напрацьованою заявником, а коригується в індивідуальному порядку у кожній справі лише в частині фактичних її обставин.

Отже, включення скаржником до акту наданих правничих послуг таких послуг як «розроблення, підготовка тексту скарги та наповнення її правовим змістом» не є послугами, які потребували значних зусиль для фахівця в галузі права, що спеціалізується на наданні правової допомоги у вищезгаданій категорії справ.

Колегія суддів враховує, що визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Також колегія суддів бере до уваги, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Під час розгляду справи №911/2737/17, Верховний Суд погодився з доводами скаржника, що подібна практика стягнення ТОВ "Ніко-Тайс" з відділів ДВС витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з задоволенням скарг на бездіяльність державних виконавців є системною.

За встановлених обставин, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду стягувачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу Компанії не відповідає принципам розумності в даних правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази в підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності заявлених витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, недоведеності заявником обставин реальності понесення таких витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладення на ВДВС усієї суми витрат на професійну правничу допомогу, заявленої до відшкодування ТОВ «Ніко-Тайс», а таким що підлягає відшкодуванню є - сума витрат у розмірі 800,00 грн.

Судом першої інстанції мотивовано наголошено заявникові на системності подання ним заяв про оскарження бездіяльності ВДВС із подальшим стягненням витрат на професійну правничу допомогу, що вказує саме на намагання заявника збагатитись у такий спосіб за рахунок Держави.

Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що апеляційна скарга ці висновки суду першої інстанції не спростовує.

У своїй апеляційній скарзі заявник посилався на неврахування судом першої інстанції висновків та правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 20.06.2022 у справі №910/7126/20, від 26.10.2022 у справі №910/4277/21, від 05.04.2023 у справі №910/17943/17, від 28.08.2023 у справі №5019/1274/11, від 30.11.2023 у справі №911/3323/14 та ін.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга в цілому складається із цитування значної кількості постанов Верховного Суду, ухвалених у зв`язку із застосування судом норм ст. ст. 123, 126, 129 ГПК України при розгляді питання про наявність чи відсутність підстав для відшкодування вартості витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з цим, передумовою застосування тієї чи іншої правової позиції Верховного Суду є не лише норма права щодо якої судом ухвалено відповідний правовий висновок, а і сукупність обставин, за яких ця норма була чи не була застосована судами під час розгляду спірного питання по суті.

Відповідно, загальні посилання Компанії на те, що оскаржуване рішення не відповідає правовій позиції, висвітленій у постанові Верховного Суду, за відсутності згадки про те, який саме висновок суду першої інстанції, і якій саме постанові Верховного Суду він не відповідає, із зазначенням подібності обставин, встановлених судом першої інстанції та обставин, встановлених судами у справах щодо яких було постановлено відповідні постанови Верховного Суду, є безпідставними та не беруться колегією суддів до уваги.

Колегія суддів зауважує, що завданням суду апеляційної інстанції є встановлення обставин відповідності оскаржуваного рішення суду першої інстанції нормам матеріального і процесуального права, а не врахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується як ухвалою суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Компанії про покладення на ВДВС судових витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи Компанії щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права та неврахування актуальних висновків Верховного Суду у правовідносинах щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийнятої судом ухвали.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, висновки суду, викладені в ухвалі від 03.09.2024, відповідають встановленим обставинам справи, а доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається, відповідно, апеляційна скарга позивача має бути залишена без задоволення.

Керуючись статтями 253-254, 269-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №16/528 залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №16/528 залишити без змін.

3. Матеріали справи №16/528 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.03.2025.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді А.І. Тищенко

Т.П. Козир