Постанова

від 12.03.2025 по справі 2-324/01

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

справа № 2-324/01

провадження № 61-1454св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне мале підприємство сервіс-центр «Мрія»,

особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Жейда Ганна Іванівна, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року в складі колегії суддів Матківської М. В., Войтка Ю. Б., Сопруна В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного малого підприємства сервіс-центр «Мрія» про визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У 2001 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного малого підприємства сервіс-центр «Мрія» (далі - ПМП сервіс-центр «Мрія») про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ленінський районний суд м. Вінниці рішенням від 02 березня 2001 року позов ОСОБА_1 до ПМП сервіс-центр «Мрія» задовольнив.

Визнав право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що між сторонами було укладено договір на дольову участь у будівництві спірної квартири від 27 жовтня 2000 року. Врахувавши те, що позивач виконав умови договору, сплативши кошти за спірну квартиру, будинок введений в експлуатацію, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.

У грудні 2024 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2001 року про забезпечення позову та рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 березня 2001 року, посилаючись на те, що оскаржуваним рішення порушено її право та інтерес. Крім того, зазначала, що про оскаржувану ухвалу їй стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, коли вона вирішила продати квартиру, а саме 28 жовтня 2024 року, після чого вона через свого представника звернулася до суду першої інстанції, де їй було повідомлено, що справу знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання, а в архівній справі зберігається лише рішення, прийняте у цій справі, яке вона отримала 12 листопада 2024 року. Ухвалу суду про забезпечення позову їй видано не було, у зв`язку з її відсутністю в архівній справі.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2001 року та рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 березня 2001 року залишив без руху та надав строк для подання до суду заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішень суду, у якій зазначити та додати до заяви відповідні докази, що підтверджують поважність підстав пропуску строку на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції. Роз`яснив, що у разі, якщо докази не будуть подані в зазначений строк, підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.

19 грудня 2024 року адвокат ОСОБА_2 Жейда Г. І. подала до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з аналогічних підстав, що були заявлені в апеляційній скарзі. Представник ОСОБА_2 адвокат Жейда Г. І. наполягала на тому, що скаржника не було повідомлено про розгляд справи та не було залучено до участі в ній, при цьому суд ухвалив рішення у справі про її права: спочатку ухвалою суду накладено арешт на її квартиру, а потім рішенням суду на її квартиру визнано право власності за іншою особою.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 січня 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2001 року та рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 березня 2001 року у цій справі.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції керувався тим, що наведені особою, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_2 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень є не поважними. Крім цього, суд зазначив, що пропуск строку на апеляційне оскарження понад 20 років адвокатом ОСОБА_2 Жейдою Г. І. належним чином не обґрунтований. При цьому, суд вважав, що спір стосується права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_2 згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 31 травня 2001 року, є співвласником квартири АДРЕСА_2 , у якій вона проживає на підставі виданого 18 серпня 2000 року ордера на житлове приміщення № 58. Посилання на те, що ОСОБА_2 об`єктивно не могла оскаржити рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 березня 2001 року та ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 01 березня 2001 року, не спростовують факту тривалого пропуску строку, що унеможливлює апеляційний перегляд справи.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

03 лютого 2025 року адвокат ОСОБА_2 Жейда Г. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що скаржника не було повідомлено про розгляд справи та не залучено до участі в ній, при цьому суд ухвалив рішення у справі про її права та інтереси. Звертає увагу на те, що про оскаржувану ухвалу вона дізналася 28 жовтня 2024 року, а копію рішення отримала 12 листопада 2024 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 05 лютого 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вінницького міського суду Вінницької області.

У лютому 2025 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Оскаржувана ухвала прийнята 01 березня 2001 року, а оскаржуване рішення - 02 березня 2001 року.

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

ОСОБА_2 не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, оскільки не була залучена до участі у справі, її представник отримав оскаржуване рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 02 березня 2001 року лише 12 листопада 2024 року, а апеляційну скаргу подав 10 грудня 2024 року, тому апеляційний суд правильно керувався нормами права ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року, тобто в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що відповідає наведеному правовому висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У статті 17 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Зазначена норма визначає осіб, які наділені правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судовим рішенням вирішено питання про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною третьою статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не була учасником справи, тому про її розгляд і прийняті рішення суд не повідомляв, обґрунтувала, що про оскаржувану ухвалу суду вона дізналася лише 28 жовтня 2024 року, однак засвідчену копію так і не змогла отримати у зв`язку із знищенням матеріалів справи, а оскаржуване рішення суду першої інстанції отримала лише 12 листопада 2024 році, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з підстав пропуску строку.

Водночас вказівка апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі на те, що пропуск строку на апеляційне оскарження понад 20 років адвокатом ОСОБА_2 Жейдою Г. І. належним чином не обґрунтований, при цьому, що спір стосується права власності на квартиру АДРЕСА_1 , а особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 згідно із свідоцтвом про право власності на житло, виданим 31 травня 2001 року, є співвласником квартири АДРЕСА_2 , у якій вона проживає на підставі виданого 18 серпня 2000 року ордера на житлове приміщення № 58, не може бути підставою для відмови у поновленні пропущеного процесуального строку, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу, не брала участі у справі в суді першої інстанції. Через відсутність у неї копії рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 була позбавлена можливості підготувати обґрунтовану апеляційну скаргу на рішення суду, яким, на її переконання, порушені її права як власника майна. Доказів того, що ОСОБА_2 знала про оскаржуване рішення чи отримувала його копію до 2024 року, апеляційний суд не встановив.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2022 року в справі № 2-3440/07 (провадження № 61-963св22).

Верховний Суд переконаний, що оцінювати наявність або відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне провадження особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи судом першої інстанції, апеляційний суд повинен виключно в тому контексті, чи пропущено строк оскарження з моменту, коли особа ознайомилася з таким рішенням або отримала його копію, а так само отримала можливість ознайомитися з відповідною судовою справою. Момент ознайомлення зі справою та/або з оскаржуваним судом рішенням має бути встановлений судом достеменно, а висновки з цього приводу не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у § 53 рішення від 19 червня 2001 року у справі «Kreuz v. Poland» констатував, що право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Проте такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Проявом цього права є забезпечення для кожної особи можливості звернутися до суду.

У рішеннях від 13 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and others v. Spain» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «llhan v. Turkey» ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому має бути скасована.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що Верховний Суд встановив порушення апеляційним судом норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Жейда Ганна Іванівна, задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк