Постанова

від 19.03.2025 по справі 607/7659/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 607/7659/24

провадження № 61-1032св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у складі судді Черніцької І. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2025 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Костіва О. З., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме щодо незаконного повідомлення про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, за період з 06 липня 2018 року по 02 листопада 2023 року.

2. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що

СВ Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження № 12018210010000064 за частиною другою статті 307 КК України.

3. 06 липня 2018 року в межах кримінального провадження

№ 12018210010000064 йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

4. 23 липня 2018 року щодо нього виділено матеріали кримінального провадження в окреме провадження № 12018210010002083.

5. 26 липня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018210010002083 направлено прокурором до суду.

6. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області справу щодо нього по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, об`єднано у судову справу № 607/9018/18. У подальшому у судовому засіданні прокурором подано новий обвинувальний акт та виключено епізод щодо його обвинувачення за частиною другою статті 307 КК України.

7. Посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що включало в себе здійснення досудового розслідування, проведення слідчих дій, повідомлення про підозру, передання обвинувального акту до суду та застосування запобіжного заходу, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних та фізичних стражданнях, що внесли негативні зміни в його життя.

8. Зокрема, протягом тривалого часу він змушений був захищатись від незаконного обвинувачення, доводити протиправність дій, порушення закону органами досудового розслідування. Впродовж п`яти років він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя, у зв`язку з необхідністю відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтись у судові засіданні. Внаслідок кримінального переслідування він втратив авторитет перед знайомими, друзями та іншим родичами, членами сім`ї як добропорядного, чесного громадянина. Погіршились відносини з оточуючими.

9. Зазначав, що тривале перебування під слідством та судом вимагало від нього додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Внаслідок таких незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури та суду, у нього виник розлад адаптації та тривожно-депресивний синдром, він захворів, постійно відчував приниження та втратив віру у справедливість. Кримінальне переслідування тривало 5 років 4 місяці, що не узгоджується з вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених.

10. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 на підставі положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» просив суд стягнути за рахунок держави завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

11. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме щодо незаконного застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, особистого зобов`язання та застави за період з 06 липня 2018 року по 02 листопада 2023 року.

12. На обґрунтування зазначених вимог ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2018 року в рамках кримінального провадження № 12018210010000064 від 05 січня 2018 року за частиною другою статті 307 КК України щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взято під варту негайно у залі суду, визначено заставу у розмірі 35 240,00 грн.

13. 31 серпня 2018 року ОСОБА_2 внесла заставу, після чого на нього було покладено обов`язки: з`являтись до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись з населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу слідчого, прокурора та суду; повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну місця проживання та місця роботи; носити електронний засіб контролю. Зауважував, що лише після внесення застави щодо нього змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання, який тривав з 31 серпня 2018 року до 02 листопада 2023 року.

14. З огляду на те, що у подальшому прокурором було подано обвинувальний акт та виключено епізод за частиною другою статті 307 КК України, вважав, що в ході досудового розслідування були порушені його права та свободи, безпідставно застосовано запобіжний захід, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди за 5 років 3 місяці 27 днів.

15. Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», просив стягнути з держави завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

16. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 травня 2024 року об`єднано цивільні справи № 607/7659/24 та № 607/8708/24 в одне провадження та присвоєно об`єднаній справі № 607/7659/24.

17. 22 травня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської України за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку:

1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним повідомленням про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України за період з 06 липня

2018 року (повідомлення про підозру та обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України)

по 09 травня 2024 року (дата прийняття судом обвинувального акту з виключенням епізоду за частиною другою статті 307 КК України); 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 1 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання та застави, які перерахувати на потреби ЗСУ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

18. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Міністерства фінансів України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, відмовлено.

19. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», для відшкодування позивачу моральної шкоди. Сама по собі зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за частиною другою статті 307 КК України, не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, оскільки ще до повідомлення про підозру за частиною другою статті 307 КК України ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за статтею 185 КК України і Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено обвинувальний вирок щодо нього.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

20. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року залишено без змін.

21. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Зазначено, що позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження того, що він зазнав незаконного кримінального переслідування, а також не довів незаконності дій (бездіяльності) відповідачів щодо повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, зміни обсягу обвинувачення та висунення обвинувачення, а також незаконності перебування під слідством і судом, внаслідок яких йому завдано шкоди у зв`язку з обмеженням його прав таким розслідуванням. У справі, яка переглядається, щодо ОСОБА_1 не встановлено факту закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати або ухвалення судом виправдувального вироку. В ході судового розгляду кримінального провадження відбулася зміна обвинувачення шляхом звернення прокурора із зміненим обвинувальним актом відповідно до вимог статті 338 КПК України, а не відмова від обвинувачення у розумінні ,статті 340 КПК України, як про це помилково зазначив заявник.

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. 20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

23. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/14-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19, від 16 листопада 2021 року у справі № 910/6355/20, у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували надмірну тривалість кримінального провадження, яка була зумовлена саме неможливістю довести у суді обвинувачення за статтею 307 КК України, у той час коли за іншими обвинуваченнями він визнавав свою вину. Зауважує, що після відмови прокурора від обвинувачення за статтею 307 КК України був винесений вирок протягом трьох тижнів, але розгляд справи до цього тривав шість років.

25. Зазначає, що він перебував під вартою в межах розслідування кримінального провадження № 12018210010000064 за частиною другою статті 307 КК України протягом 1 місяця 25 днів, а обов`язки, покладені на нього ухвалою суду, тривали 5 років 2 місяці 2 дні.

26. Акцентує увагу на тому, що безпідставне перебування під слідством та судом, незаконне застосування запобіжного заходу призвело до порушення його звичного способу життя та втрати соціальних зв`язків, повне відновлення яких є неможливим. При спілкуванні з родичами та знайомими він і досі повинен докладати чималих зусиль для спростування інформації щодо відкритого відносно нього кримінального провадження, розгляд якого тривав близько п`яти років.

27. Посилається на те, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить підстав для відшкодування шкоди у разі виключення епізоду обвинувачення, проте норми Цивільного кодексу України передбачають можливість стягнення моральної шкоди за протиправні, необґрунтовані та незаконні дії органу державної влади.

28. З огляду на те, що прокурор не виніс постанови про відмову від обвинувачення, він позбавлений процесуального права оскаржити бездіяльність прокурора в межах кримінального судочинства.

29. Додатково посилається на те, що обставини протиправної бездіяльності відповідачів презюмуються, а отже не підлягають доказуванню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 607/7659/24, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання (дії) рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 листопада 2024 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2025 року до закінчення касаційного провадження.

31. 26 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

32. Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий міст відзивів на касаційну скаргу

33. 21 лютого 2025 року Міністерство фінансів України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

34. На обґрунтування відзиву Міністерство фінансів України зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що сама по собі зміна прокурором обвинувачення та виключення епізоду за частиною другою статті 307 КК України не свідчить про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 державою моральної шкоди, є правильними. До пред`явлення підозри за частиною другою статті 307 КК України ОСОБА_1 було повідомлено про підозру за статтею 185 КК України, за результатами розгляду якої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 травня 2024 року постановлено вирок. Стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, а тому зміна прокурором обвинувачення не передбачає виникнення у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

35. 24 лютого 2025 року ГУНП в Тернопільській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить суд відмовити в її задоволенні. Зауважує, що в ході судового розгляду кримінального провадження відбулася зміна обвинувачення шляхом звернення прокурора із зміненим обвинувальним актом відповідно до статті 338 КПК України, а не відмова від обвинувачення у розумінні статті 340 КПК України. Акцентує увагу на тому, що у справі, що переглядається в касаційному порядку, відсутній факт закриття кримінального провадження чи ухвалення судом виправдувального вироку. Доводи заявника про наявність реабілітуючих підстав та відповідно його права на відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Вважає, що ОСОБА_1 не довів наявності завданої йому моральної шкоди, твердження про неповагу до його гідності й інші репутаційні втрати вважає голослівними. Зміна обсягу обвинувачення не спростовує факту подальшого притягнення позивача до кримінальної відповідальності та відсутності зі сторони органів досудового розслідування будь-яких неправомірних дій.

36. 25 лютого 2025 року Тернопільська обласна прокуратура через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому зазначає про неспростування заявником висновків судів попередніх інстанцій, нерелевантність наведеної судової практики. Зауважує, що позивач не оскаржував вирок Тернопільського міськрайонного суду від 23 травня 2024 року, а отже погодився зі зміною обвинувачення. Необхідність прибуття ОСОБА_1 до слідчого, прокурора та суду, перебування під слідством та судом у період з 06 липня 2018 року по 09 квітня 2024 року не була пов`язана виключно з підозрою та обвинуваченням за частиною другою статті 307 КК України.

37. Крім того, 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду додаткові пояснення, у яких зазначає про нерелевантність застосованої судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

38. З травня 2018 року на розгляді у Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області перебував обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 по обвинуваченню за частиною першою статті 185 КК України у кримінальному провадженні № 12018210010001023, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

39. Також СВ Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування кримінального провадження

№ 12018210010000064 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

40. 06 липня 2018 року в межах кримінального провадження № 12018210010000064 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України.

41. Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2018 року до ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за частиною другою статті 307 КК України застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в сумі

35 240,00 грн. Встановлено строк дії ухвали до 00 год. 00 хв. 01 вересня 2018 року.

42. 23 липня 2018 року прокурором Тернопільської місцевої прокуратури, матеріали кримінального провадження № 12018210010000064 стосовно

ОСОБА_1 виділено в окреме провадження № 12018210010002083.

43. 26 липня 2018 року прокурором Тернопільської місцевої прокуратури затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні

№ 12018210010002083 про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 КК України, та скеровано його до суду.

44. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2018 року судове провадження № 607/14550/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за частиною другою статті 307 КК України об`єднано з провадженням № 607/9018/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за частиною першою статті 185 КК України, присвоєно їм єдиний унікальний номер № 607/9018/18.

45. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 листопада 2018 року кримінальне провадження № 12017210010001206 на підставі обвинувального акта стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за частиною другою статті 185 КК України об`єднано з судовим провадженням № 607/9018/18 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за частиною першою статті 185, частиною другою статті 307 КК України та присвоєно їм єдиний унікальний номер № 607/9018/18.

46. 02 листопада 2023 року прокурором Тернопільської окружної прокуратури складено новий обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017210010001206 стосовно ОСОБА_1 про обвинувачення за частиною другою статті 307, частиною першою статті 185, частиною другою статті 185 КК України, відповідно до якого змінено обсяг обвинувачення та виключено епізод щодо обвинувачення ОСОБА_1 за частиною другою статті 307 КК України.

47. Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 185 та частиною другою статті 185 КК України, призначено йому покарання: за частиною першою статті 185 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн; за частиною другою статті 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 8 місяців.

48. Відповідно до частини першої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю кримінальних правопорушень, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 8 місяців.

49. На підставі частини четвертої статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим покаранням призначеним вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 9 місяців та зараховано повністю відбуте покарання за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року.

50. На підставі частини п`ятої статті 72 КК України ОСОБА_1 в строк відбуття покарання зараховано період попереднього ув`язнення з 09 липня 2018 року по 31 серпня 2018 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Вирішено вважати ОСОБА_1 таким, що відбув призначене покарання. Заставу в сумі 35 240,00 грн, внесену заставодавцем ОСОБА_2 , повернуто останній.

Позиція Верховного Суду

51. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

52. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

55. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

56. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

57. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

58. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

59. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

60. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

61. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

62. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

63. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

64. Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

65. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

66. Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).

67. Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

68. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21.

69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначала, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

70. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

71. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

72. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

73. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відносно позивача здійснювалося досудове розслідування та судовий розгляд за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 185, частиною другою статті 185, частиною другою статті 307 КК України. Під час судового розгляду прокурором було подано новий обвинувальний акт від 02 листопада 2023 року, яким змінено обсяг обвинувачення та виключено епізод щодо обвинувачення ОСОБА_1 за частиною другою статті 307 КК України. Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року, який набрав законної сили, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 185 та частиною другою статті 185 КК України.

74. Відповідно до частин першої, другої статті 338 КПК України, у редакції, яка була чинною на час складення нового обвинувального акта, з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення прокурор має право змінити обвинувачення, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа.

75. Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в якому формулює змінене обвинувачення та викладає обґрунтування прийнятого рішення. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

76. Якщо в результаті судового розгляду прокурор дійде переконання, що пред`явлене особі обвинувачення не підтверджується, він після виконання вимог статті 341 цього Кодексу повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення і викласти мотиви відмови у своїй постанові, яка долучається до матеріалів кримінального провадження. Копія постанови надається обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам, а також представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження (частина перша статті 340 КПК України).

77. Встановивши, що 02 листопада 2023 року прокурором було змінено обсяг обвинувачення відповідно до статті 338 КПК України, за результатами розгляду якого вироком суду позивача було визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень з призначенням покарання у виді позбавлення волі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої внаслідок дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, прокуратури, суду.

78. Посилання позивача на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв`язку з фактичною відмовою прокурора від обвинувачення були мотивовано відхилені судами попередніх інстанцій.

79. Верховний Суд у постановах від 08 грудня 2022 року у справі

№ 463/4137/13-к, від 04 липня 2024 року у справі № 405/5221/23 вже зауважував, що головною відмінністю між зміною обвинувачення в суді і відмовою від підтримання державного обвинувачення є форма процесуального рішення: змінений обвинувальний акт (стаття 338 КПК України), вмотивована постанова прокурора (стаття 340 КПК України).

80. Від форми процесуального рішення прокурора (новий обвинувальний акт чи постанова про відому від обвинувачення) також залежить специфіка подальшої процесуальної процедури розгляду справи у суді.

81. Так, після одержання від прокурора обвинувального акта, яким змінено обвинувачення (стаття 338 КПК України), залежно від постановлених у ньому питань суд, для забезпечення прав потерпілого у разі, коли ставиться питання про застосування норми кримінального права, яка передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення чи про зменшення обсягу обвинувачення, роз`яснює останньому його право підтримувати обвинувачення в раніше пред`явленому обсязі, викладеному в первинному обвинувальному акті, що надійшов до суду. Якщо потерпілий вирішив скористатися правом підтримувати обвинувачення у попередньому обсязі, то в подальшому під час судового провадження обвинувачення особи здійснюється: прокурором на підставі зміненого обвинувального акта, а потерпілим - у раніше пред`явленому обсязі.

82. Отже, у продовженому судовому розгляді обвинувачений захищається від обох обвинувачень, а суд ухвалює рішення з урахуванням всіх з`ясованих обставин та перевірки їх доказами.

83. Натомість у разі відмови прокурора від підтримання пред`явленого особі обвинувачення (стаття 340 КПК України), якщо потерпілий висловив згоду на подальше підтримання обвинувачення в суді, кримінальне провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за відповідною процедурою.

84. Згідно з пунктом 2 частини другої, абзацом другим частини сьомої статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом, якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1, 10 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

85. У постанові від 04 липня 2024 року у справі № 405/5221/23 Верховний Суд дійшов висновку, що зміна обвинувачення шляхом звернення прокурора із зміненим обвинувальним актом відповідно до статті 338 КПК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

86. У справі, яка переглядається, суди з`ясували, що Тернопільським міськрайонним судом були об`єднані в одне провадження різні кримінальні провадження № 12017210010001206, № 12018210010001023, № 12018210010002083 та № 12019210010003548. Об`єднаному кримінальному провадженню присвоєно єдиний номер № 607/9018/18, у якому ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою, другою статті 185, частиною другою статті 307 КК України.

87. Під час судового розгляду у кримінальному провадженні досліджено докази, подані сторонами, прокурор склав новий обвинувальний акт від 02 листопада 2023 року зі зміненим обвинуваченням та остаточно кваліфікував дії ОСОБА_1 за частинами першою, другою статті 185 КК України (сім епізодів).

88. Водночас прокурор не виносив постанову про відмову від обвинувачення щодо ОСОБА_1 за частиною другою статті 307 КК України як того вимагає частина перша статті 340 КПК України, зокрема з мотивів відсутності достатніх, належних та допустимих доказів, які б доводили вину позивача у вчиненні кримінального правопорушення, а суд не постановляв ухвалу про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 284 КПК України.

89. Отже, в ході судового розгляду вказаного кримінального провадження відбулася зміна обвинувачення шляхом звернення прокурора до суду із зміненим обвинувальним актом відповідно до вимог статті 338 КПК України, а не відмова від обвинувачення у розумінні вимог статті 340 КПК України.

90. Крім того, з огляду на те, що у межах кримінального провадження

№ 607/9018/18 за зміненим обвинуваченням судом було винесено обвинувальний вирок про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у виді позбавлення волі, зараховано у строк відбуття покарання період попереднього ув`язнення, безпідставними є доводи позивача про наявність реабілітуючих обставин у межах зазначеного кримінального провадження та незаконність застосування запобіжного заходу, зокрема у вигляді взяття під варту.

91. Колегія суддів зауважує, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції надали правову оцінку заявленим позивачем доводам та поданим доказам спричинення йому моральної шкоди внаслідок дій (бездіяльності) відповідачів щодо повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, зміни обсягу обвинувачення, а також незаконності перебування під слідством і судом та дійшли загалом правильного висновку про недоведеність позивачем правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди, завданої органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури чи суду.

92. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

93. Слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

94. В контексті доводів касаційної скарги щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди за протиправні, необґрунтовані та незаконні дії органів державної влади на підставі загальних норм ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

95. У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05, рішення від 08 грудня 2011 року) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження.

96. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди згаданими органами чи їх посадовими особами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими або службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

97. Такий правовий висновок неодноразово повторювався у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 638/1413/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 569/4199/15-ц, від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21.

98. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

99. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не передбачена обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

100. Необхідною підставою для притягнення держави (органу державної влади) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

101. Отже, встановлення незаконності дій (бездіяльності) відповідачів - Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, внаслідок яких позивачу завдано шкоди, є основним предметом доказування, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших елементів правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

102. На підтвердження обставин про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконності дій, вчинених відносно нього органом досудового розслідування під час цього кримінального провадження, позивач мав надати відповідні докази.

103. Стала судова практика свідчить, що вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватись за правилами КПК України, а не в порядку цивільного судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

№ 826/2004/18, від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17).

104. Судами попередніх інстанцій правильно враховано, що ОСОБА_1 фактично погодився зі зміною прокурором обвинувачення, вину щодо зміненої кваліфікації інкримінованих йому правопорушень (сім епізодів) визнав, дії прокурора щодо зміни обвинувачення та вирок суду, ухвалений за зміненим обвинуваченням, не оскаржував.

105. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надав належних доказів незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури, суду щодо тримання під вартою, повідомлення про підозру та висунення обвинувачення, застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання та застави, перебування під слідством та судом.

106. Крім того, з огляду на ухвалення судом двох вироків щодо позивача за фактом вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 185 КК України (вироки Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року та від 23 травня 2024 року), покарання за якими були складені при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів, безпідставними є посилання заявника на наявність реабілітуючих підстав.

107. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17, від 09 вересня 2019 року у справі

№ 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, від 15 травня

2019 року у справі № 688/4321/16-а, від 28 квітня 2020 року у справі

№ 347/1906/16).

108. З урахуванням обставин цієї справи доводи позивача щодо надмірної тривалості кримінального провадження, без зазначення того, які процесуальні дії не вживалися чи які заходи не проведено органом досудового розслідування, прокурором, судом, що вплинуло на тривалість розгляду кримінального провадження, правильно були визнані судами попередніх інстанцій необґрунтованими.

109. Слід врахувати, що кримінальне провадження у суді об`єднувалося (сім епізодів крадіжок), а при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік та 9 місяців суд застосував правила складання покарань, зокрема, з покаранням, призначеним ОСОБА_1 вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 вересня 2021 року, та зарахування строку попереднього ув`язнення. З урахуванням зазначеного, остаточним вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2024 року ОСОБА_1 визнано таким, що відбув призначене покарання. Заставу повернуто заставодавцю.

110. Зазначене свідчить про відмінність обставин притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності від обставин справи ЄСПЛ «Шульгін проти України» (заява № 29912/05, рішення від 08 грудня 2011 року), на яку посилається заявник.

111. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

112. Крім того, безпідставними є посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.

113. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

114. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 14 листопада 2024 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович