Постанова

від 13.03.2025 по справі 554/4121/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/4121/23 Номер провадження 22-ц/814/1352/25Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,

секретар Ванда А.М.,

з участю представника позивача адвоката Омелай Д.В., представника відповідача адвоката Лисенка С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 14 листопада 2024 року, постановлене суддею Савченко Л.І. (повний текст складено 19 листопада 2024 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкень Енергетика України» про визнання порушень законодавства, визнання правовими підстав та зобов`язання звільнити з роботи, стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку при звільнення та вихідної допомоги,

в с т а н о в и в:

12.05.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що у період з 18.12.2018 по 14.02.2023 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Бейкень Енергетика Україна». Виконання професійних обов`язків здійснювалося на буровому майданчику вахтовим режимом. Фактично він проводив роботи згідно табеля робочого часу до 31.05.2019. У подальшому його повідомили, без пояснення причини, що на його робоче місце викликано іншого працівника, альтернативного робочого місця або посади до дня звільнення 14.02.2023 запропоновано не було.

29.12.2020, 27.09.2021, 08.06.2022 та 28.10.2022 він надсилав засобами поштового зв`язку на юридичні адреси ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» заяви про звільнення та запити щодо надання документів. У вказаних заявах він наголошував на порушеннях роботодавцем вимог статі 17 Розділу ІІ Обов`язкові медичні огляди працівників певних категорій Закону України «Про охорону праці», статті 13 Розділу ІІІ Закону України «Про охорону праці», статей 22, 115 КЗпП України, статті 43 Конституції України.

Проте указані чисельні заяви були повернуті без вручення адресату. Натомість, листом ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» від 15.02.2022 №61/0222 йому було повідомлено про необхідність надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі з 01.06.2020.

Вважає, що цим листом відповідач підтвердив свою юридичну адресу та виробничу базу, на яку він надсилав попередні заяви та запити, що свідчить про свідому бездіяльність та створення штучних перешкод у виконанні ним своїх трудових обов`язків.

При цьому, згідно відомостей ГУПФ України в Полтавській області за період з 20.12.2018 по 31.07.2020 йому продовжувала нараховуватися заробітна плата.

31.03.2022 ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» видало наказ №078-П «Про призупинення дії трудових договорів в умовах воєнного стану з 01.04.2022. В додатку до цього наказу зазначено і його прізвище, чим підтверджується відсутність з його сторони порушень вимог трудового законодавства.

Із підстав викладеного з метою захисту порушеного права просить суд: визнати порушення ТОВ «Бейкень Енергетика України» вимог статей 13, 17 Закону України «Про охорону праці», статей 22, 115 КЗпП України, статті 43 Конституції України; визнати правовими підстави та зобов`язати ТОВ «Бейкень Енергетика України» звільнити його, ОСОБА_1 , з роботи за статтею 6 Закону України «Про охорону праці» та частиною третьою статті 38 КЗпП України; стягнути з ТОВ «Бейкень Енергетика України» на його корись заборгованість із заробітної плати за період з 01.07.2020 по 31.03.2022 у сумі 646870,40 грн.; вихідну допомогу у сумі 47760,00 грн.; середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01.04.2022 по 14.11.2024 року у сумі 1409883,44 грн.; моральну шкоду у сумі 150000,00 грн.; а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7214,40 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.; витрат на комісію платника у сумі 42,90 грн., витрати на поштове обслуговування у розмірі 394,06 грн.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 14.11.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Бейкень Енергетика України» про визнання порушень законодавства, визнання правовими підстав та зобов`язання звільнити з роботи, стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку при звільнення та вихідної допомоги відмовлено.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що відповідач виконав вимоги статті 38 КЗпП України, звільнивши позивача з роботи за власним бажанням на підставі його заяви від 07.02.2023 у день зазначений в заяві, а саме, з 14.02.2023. Наведене також виключає підстави для стягнення вихідної допомоги.

При звільненні відповідачем буловиплачено позивачувсю нарахованузаробітну платуза фактичновиконану роботу,що передбаченоумовами трудовогодоговору.Тому позовнівимоги щодовиплати заборгованостіпо заробітнійплаті тавизнання порушеннямивідповідачем вимогст.ст.115,22КЗпП України,ст.43Конституції Українирайонний судвизнав безпідставнимита такими,що непідлягають задоволенню.Тоді яку задоволенні позовних вимог в частині визнання порушеними ТОВ «Бейкень Енергетика України» вимог статей 13, 17 Закону України «Про охорону праці» районний суд відмовив за недоведеністю.

Факт наявності заборгованості по невиплаченій заробітній платі позивачу на день його звільнення районний судом не встановлено, як і підстав стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку. Відтак, не встановивши порушення прав позивача відповідачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають

Позивач із рішенням районного суду не погодився та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків районного суду обставинам справи, просить частково скасувати рішення районного суду та ухвалити нове, яким: визнати порушеннями дії відповідача у частині не забезпечення працівника роботою, а також не нарахування та невиплати йому заробітної плати; визнати правовими підставами для звільнення з роботи за частиною третьою статті 38 КЗпП України та зобов`язати ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» змінити формулювання підстави для звільнення; стягнути з відповідача на його користь: заборгованість по заробітній платі за період із 01.07.2020 по 31.03. 2022 (440 робочих днів) у сумі 646870,40 грн.; вихідні допомогу в розмірі 47760,00 грн.; середній заробіток за весь період затримки розрахунку із 01.04.2022 по день ухвалення судового рішення.

Зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено той факт, що із 20.12.2018 по 14.02.2023 позивач перебував у трудових відносинах із ТОВ «Бейкень Енергетика Україна». При цьому, районним судом залишено поза увагою, що на підставі наказу №561-П від 18.12.2018 він був прийнятий на роботу на умовах трудового контракту (до 19.03.2019), що суперечить вимогам Закону України «Про охорону праці» та наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 №255 «Про затвердження Типового положення про службу охорони праці».

Наголошує, що служба охорони праці діє на підприємствах постійно і може бути ліквідована лише у випадках ліквідації самого підприємства. Отже, характер роботи, яку виконував позивач є постійним і з ним не міг бути укладений строковий трудовий договір. Тому трудові відносини між сторонами продовжилися і після 19.03.2019. Наведене, на думку позивача, підтверджується фактом нарахування йому роботодавцем заробітної плати після зазначеної дати.

Доводить існування у відповідача обов`язку забезпечувати його, як працівника, роботою на постійній основі відповідно до встановлених графіків змінності, за виконання якої він мав отримувати заробітну плату, тим самим, реалізувавши конституційне право на працю. Усупереч викладеному відповідач не забезпечив його роботою, усно повідомивши про відсутність необхідності виходити на роботу.

Вважає, що районний суд був зобов`язаний встановити відсутність або наявність обставин недопущення позивача на робоче місце. При цьому роботодавець мав надати докази того, що порушень обов`язку щодо забезпечення працівника роботою не було.

Наведений процесуальний обов`язок відповідачем виконано не було та не надано суду доказів забезпечення працівника роботою безперервно упродовж всього періоду існування трудових відносин, тобто у період із 20.12.2018 по 14.02.2023.

Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою районного суду залишився той факт, що позивач не був ознайомлений із Актами про відсутність на робочому місці та доповідними записками. Натомість відповідач не вжив жодних заходів для з`ясування наявності чи відсутності поважних причин для неявки позивача на роботу.

На думку позивача, встановлення поважності причин відсутності позивача на роботі має істотне значення, поза як під час вимушеного прогулу працівнику здійснюється нарахування та виплата заробітної плати за відповідний період.

Зазначає, що районний суд не надав належної оцінки, як доказу, повідомленню від 15.02.2022 «Про необхідність надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі», де датою початку прогулу значиться 01.06.2020, а не 14.07.2020, як вказано роботодавцем в Актах та доповідних записках. Наведене, на думку позивача, ставить під сумнів належність таких доказів, зокрема, в контексті того, що 30.06.2020, уже після ймовірного прогулу, йому була нарахована та виплачена заробітна плата.

Із підстав викладеного, вважає, що судом встановлено відсутність підстав для нарахування та виплати працівнику заробітної плати за період із 14.07.2020 по 31.03.2022 на підставі недопустимих та недостовірних доказів.

Вважає, що районний суд не надав повноцінної оцінки того факту, що працівник бажав звільнитися на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, тоді як роботодавець самовільно звільнив його за ст.38 цього Кодексу, без вказівки на конкретну частину цієї норми. При цьому, поза увагою суду залишився той факт, що при незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні договору, але не вправі самостійно змінювати правову підставу його розірвання. Наведене відповідає сталій позиції Верховного суду, зокрема, сформованій у справах №6-34цс13 від 22.05.2013, №754/1936/16-ц від 13.03.2019, №522/18787/17 від 20.02.2021.

Наголошує, що ним неодноразово надсилалися відповідачу заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв`язку із тим, що роботодавцем систематично порушується законодавство про працю у частині надання працівникові роботи, а в подальшому нарахування та виплати за виконання такої роботи заробітної плати.

Указані заяви надсилалися рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси відповідача, що вважає достатнім та належним доказом на підтвердження вжиття ним вичерпних заходів доведення до відома роботодавця його наміру звільнитися та підстав такого звільнення.

Звертає увагу на відсутність обґрунтованих пояснень від відповідача щодо факту неотримання ним заяв позивача про звільнення.

Зазначає, що ним дотримано строк позовної давності для звернення в суд із цим позовом, який слід обраховувати від 17.02.2023, дати отримання ним наказу №024-П про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.01.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 20.01.2025.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судіапеляційної інстанції представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити без змін оскаржуване судове рішення, як законне та обґрунтоване.

Судом установлена та підтверджується матеріалами справи, що 20.12.2018 між ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» та ОСОБА_1 укладено трудовий договір. Цей договір є угодою, відповідно до якої працівник зобов`язується виконувати роботу з підпорядкуванням внутрішнім розпорядчим документам товариства, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати організаційні умови праці, необхідні для виконання працівником своїх обов`язків. Цей договір є строком, термін дії по 19.03.2019 включно./а.с.46 т.1/

14.12.2018 ОСОБА_1 видано сертифікат серії 10ААЄ №383594 про проходження профілактичного наркологічного огляду, а також медичну довідку про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів серії 10ААЄ №519772./а.с.54 т.1/

20.12.2018 ОСОБА_1 наказом №561-П від 18.12.2018 прийнятий на посаду інженера з охорони праці ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» та звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, про що винесено наказ від 14.02.2023 №022-п./а.с.20 т.1/

05.04.2019 ОСОБА_1 , інженер з охорони праці, пройшов перевірку ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» на знання з «Правил безпеки у нафтогазодобувній промисловості Україні», «Загальні питання з охорони праці», про що складено протоколи №295-19, №292-19, №050-19./а.с.50,51 т.1/

12.04.2019 ОСОБА_1 інженер з охорони праці, пройшов перевірку ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» на знання з навчання пожежно-технічного мінімуму, протокол №718-19./а.с.52 т.1/

29.12.2020 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за адресою: м.Полтава, вул.Автобазівська,6, відділ кадрів, заяву з проханням його звільнити із займаної посади у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці»./а.с.21,22 т.1/

27.09.2021 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за адресою: м.Полтава, вул.Автобазівська,6, відділ кадрів, заяву з проханням його звільнити із займаної посади у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці»./а.с.25,26 т.1/

27.09.2021 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за адресою: м.Полтава, вул.Автобазівська,6, відділ кадрів, заяву з проханням надати йому копії наступних документів: наказ про прийняття його на роботу на посаду інженера охорони праці; трудової книжки; розрахунок по заборгованості з заробітної плати./а.с.28,29 т.1/

08.06.2022 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за адресами: м.Полтава, вул.Автобазівська,6 (відділ кадрів) та м.Київ, вул.Дніпровська набережна, 26-Ж, приміщення №33, заяви з проханням його звільнити із займаної посади у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці»./а.с.30,31,36 т.1/

15.06.2022 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило ОСОБА_1 листом №1600-0604-8/29638, що станом на 14.06.2022 за даними реєстру зареєстрованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» на ОСОБА_1 подано відомості про початок трудових відносин з 20.12.2018 (наказ №561-П від 18.12.2018) та відомості про нарахування заробітної плати за період з 20.12.2018 по 31.07.2020. За період з 01.08.2020 по 30.06.2021 подано відомості про нараховану заробітну плату з нульовими значеннями, відомості про припинення трудових відносин відсутні.

В індивідуальних відомостях про застраховану особу наявна позначка про сплату єдиного внеску ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за період з 20.12.2018 по 31.07.2020.

Згідно з інформаційною системою ГУ ПФУ в Полтавській області повідомлення від зазначеного страхувальника на ОСОБА_1 щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи на адресу Управління не надходили./а.с.55 т.1/

28.10.2022 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за адресами: м.Полтава, вул.Автобазівська,6 (відділ кадрів) та м.Київ, вул.Дніпровська набережна, 26-Ж, приміщення №33, заяви: з проханням надати пояснення причини усунення його від робочого місця інженера з охорони праці на буровій та ненадання йому можливостей виконувати посадові обов`язки інженера з охорони праці згідно штатного розпису; та з проханням його звільнити із займаної посади у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці»./а.с.39-44 т.1/

15.02.2022 ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» адресовано ОСОБА_1 повідомлення №61/0222 «Про необхідність надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі» з 01.06.2020 до теперішнього часу./а.с.60 т.1/

ОСОБА_1 , інженер з охорони праці, надав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» або начальнику відділу кадрів надано пояснення на повідомлення №61/0222 від 15.02.2022./а.с.59 т.1/

31.03.2022 наказом ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» за №078-П призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з 01.04.2022 у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Додатком до наказу є список працівників товариства, серед яких ОСОБА_1 /а.с.84,85 т.1/.

28.10.2022 ОСОБА_1 адресував ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» заяву з проханням надати пояснення причини усунення його від робочого місця інженера з охорони праці на буровій та ненадання йому можливостей виконувати посадові обов`язки інженера з охорони праці згідно штатного розкладу./а.с.63 т.1/

28.10.2022 ОСОБА_1 надіслав ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» заяву з проханням його звільнити із займаної посади у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю згідно із ч.3 ст.38 КЗпП України та ст.6 Закону України «Про охорону праці»./а.с.65 т.1/

17.01.2023 ОСОБА_1 звертався до ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» із заявами про виплату нарахованої заробітної плати за період з 01.06.2019 по 31.07.2020./а.с.80,81 т.1/

07.02.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» з заявою про звільнення за власним бажанням. За змістом заяви повідомляє, що у зв`язку із призупиненням трудового договору з 01.04.2022 (наказ №078-П від 31.03.2022) та систематичним порушенням підприємством законодавства про працю просить звільнити його за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з посади інженера охорони праці. Останнім робочим днем просить вважати 14.02.2023. Просить виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у повному обсязі. Просить виплатити належну йому заробітну плату. Просить виплатити йому вихідну допомогу в порядку статті 44 КЗпП України. Також просить повідомити йому про час і місце повернення трудової книжки./а.с.82 т.1/

Наказом ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» №022-П від 14.02.2023 звільнено ОСОБА_1 , інженера з охорони праці, за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України 14.02.2023./а.с.83 т.1/

17.02.2023 ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» повідомило ОСОБА_1 листом №34/0223 про необхідність отримання трудової книжки./а.с.86 т.1/

17.02.2023 наказом №024-П «Про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_2 » наказано: виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, що сталася унаслідок збройної агресії проти України державою агресором, у розмірі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку з 15.02.2023 по 17.02.2023./а.с.69 т.1/

Судом також установлено, що ОСОБА_1 фактично працював на підприємстві з 20.12.2018 по 31.05.2020; з 30.06.2020 по 13.07.2020 перебував у щорічній відпустці тривалістю 14 днів/а.с.28-29 т.2/, в інший період до дня звільнення позивач на роботі був відсутній, що підтверджується Актами про відсутність на роботі ОСОБА_1 , Доповідними записками, Табелями обліку робочого часу./а.с.20-27, 30-160 т.2/.

Із Довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 20.12.2018 по 14.02.2023 убачається, що заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 відсутня.

З Довідки від 16.08.2024 №260/0824 вбачається, що при звільненні 14.02.2023 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у кількості 65 днів на суму 34114, 60 грн. та компенсацію за затримку виплати в кількості 3 днів у сумі 3312, 83 грн. Заборгованість перед працівником відсутня./а.с.223, 227 т.1/.

Відповідачем заявлено клопотання про сплив строків звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, визначених ст. 233 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив із того, що позивач був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі його заяви від 07.02.2023 згідно зі статтею 38 КЗпП України, в день зазначений у заяві, а саме з 14.02.2023. Отже, роботодавець виконав вимоги ст.38 КЗпП України, оцінюючи звільнення за власним бажанням.

Посилання позивача на його попередні чисельні заяви про звільнення залишені роботодавцем без належного реагування, районний суд відхилив, указавши на відсутність доказів, які б підтверджували отримання або відмову в отриманні відповідачем такої поштової кореспонденції. Тоді як надсилання позивачем відповідних заяв на електронні адреси начальників відділів кадрів та з охорони праці, районний суд до уваги не прийняв як такі, що не є належним способом звернення до керівництва підприємства із заявою про звільнення.

Судом першої інстанції також установлено, що відповідачем виплачено позивачу всю нараховану заробітну плату за фактично виконану роботу, що передбачено умовами трудового договору. Доказів про недопущення позивача на робоче місце згідно графіку у червні 2020 року останній не надав. Тоді як твердження ОСОБА_1 про фальсифікацію Актів, Доповідних записок та Табелів обліку, районний суд визнав такими, що не підтверджені жодними доказами, а тому є лише припущенням позивача.

Посилання позивача на недоведеність факту його відсутності на роботі без поважних причин, районний суд оцінив критично, оскільки у вказаний період діяли карантинні обмеження, пов`язані з епідемією COVID-19 та призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з 01.04.2022, у зв`язку з військовою агресією проти України, а тому відповідач діяв в інтересах працівників та не застосовував крайні заходи впливу, що є його дискреційним правом роботодавця.

Отже, правові підстави для виплати заробітної плати у період відсутності позивача на роботі, районний суд визнав відсутніми, а тому його позовні вимоги щодо виплати заборгованості по заробітній платі та визнання порушеннями відповідачем вимог ст.ст.22, 115 КЗпП України, ст.43 Конституції України визнав безпідставними, як і вимоги позову в частині стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Обрахування позивачем періоду для виплати середнього заробітку з 01.04.2022 (день призупинення дії трудових договорів) районний суд визнав хибним, оскільки положення статті 117 КЗпП України застосовуються щодо невиплат, які мали місце після звільнення. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині суд першої інстанції визнав безпідставними.

Оскільки судом відмовлено позивачу по суті позовних вимог, заява відповідача про сплив строків звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, визначених ст.233 КЗпП України, районним судом не була застосована.

Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги правильність висновків районного суду не спростовують, зводяться до незгоди із судовим рішенням, переоцінки доказів та хибного тлумачення норм матеріального права на власну користь. При цьому апеляційний суд враховує наступне.

За змістомстатті 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 5-1КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із частиною першою статті 21КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Статтею 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13.03.2019 у справі №754/1936/16-ц.

Верховний Суд у постанові від 03.08.2021 у справі №508/1190/17 зазначив, що заборона роботодавцеві самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору виникає за умови непідтвердження або невизнання роботодавцем порушень трудового законодавства, вказаних працівником, як на підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України. Тобто, підставою для застосування вказаної норми КЗпП України є факт порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Зазначення працівником конкретних випадків порушення трудового законодавства має наслідком у подальшому підтвердження даних фактів роботодавцем та звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, або ж невизнання власником зазначених порушень та відмову у розірванні трудового договору відповідно до даної норми.

Із заяв про звільнення від 29.12.2020, 27.09.2021, 08.06.2022, 28.10.2022 на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, поданих позивачем, вбачається, що ним визначені такі підстави порушення роботодавцем трудового законодавства:

- стаття 17 Розділу ІІ Обов`язкові медичні огляди працівників певних категорій Закону України «Про охорону праці», а саме: відсутність періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці;

- стаття 13 Розділу ІІІ Відсутність атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживання заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів, тощо;

- стаття 115 КЗпП України щодо строку виплати заробітної плати.

Аналізуючи зміст таких заяв, адресованих директору ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» Чень Пей або начальнику відділу кадрів та з хорони праці, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували отримання або відмову в отриманні адресатами такої поштової кореспонденції, спрямованих не за місцем реєстрації юридичної особи. Тоді як надсилання позивачем відповідних заяв на електронні адреси начальників відділів кадрів та з охорони праці, як правильно зазначив суд першої інстанції, не є належним способом звернення до керівництва підприємства із заявою про звільнення. Відповідно, очікування позивача щодо наслідків розгляду таких заяв не є легітимними, оскільки не мають належного правового підґрунтя, а зумовлені особистим сприйняттям та помилковою оцінкою певних обставин.

Натомість вимоги заяв позивача про його звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України зводяться до загального цитування норм закону безвідносно до особи позивача, за відсутності рішення уповноваженого органу щодо порушення роботодавцем законодавства про працю, оскільки наявні у справі листи Головного управління Держпраці є відповідями на звернення громадянина.

Наведене виключає підстави вважати доведеним факт порушення відповідачем вимог статті 17 Розділу ІІ Обов`язкові медичні огляди працівників певних категорій Закону України «Про охорону праці», статті 13 Розділу ІІІ Відсутність атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживання заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів, тощо, а також статті 115 КЗпП України. Зокрема, в контексті того, що чинним наказом ТОВ «Бейкень енергетика Україна» від 31.03.2022 №078-П на підставі статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з 01.01.2022 у зв`язку із військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи; а відшкодування заробітної плати, гарантійних виплат працівнику у повному обсязі покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Доводи апеляційної скарги, що районний суд не надав повноцінної оцінки тому факту, що працівник бажав звільнитися на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, тоді як роботодавець самовільно звільнив його за ст.38 цього Кодексу, без вказівки на конкретну частину цієї норми, колегія суддів відхиляє, як безпідставні. Оскільки звільнення позивача з посади відбулося на підстави поданої ним 07.02.2023 заяви про звільнення за власним бажанням, де мало місце посилання на загальну статтю 38 КЗпП України, яка і була застосована роботодавцем при винесенні наказу про звільнення від 14.02.2023 №022-П.

Підстав вважати, що роботодавець самостійно змінювати правову підставу для розірвання трудового договору з позивачем, колегія суддів не вбачає, оскільки невизнання власником порушень законодавства про працю, не прешкоджало розірванню трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника в порядку статті 38 КЗпП України. Тоді як наведена позивачем практика Верховного Суду, сформована з відмінним фактичних обставин, а тому застосуванню не підлягає.

Посилання позивача у доводах апеляційної скарги на те, що характер роботи, яку він виконував є постійним і з ним не міг бути укладений строковий трудовий договір, а також фактичне його продовження після 19.03.2019, колегія суддів відхиляє, як такі, що не впливають на підставу звільнення позивача за власним бажанням. При цьому колегія суддів ураховує наступне.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 12 ЦПК України). Принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню згідно вимог статей 77-80 ЦПК України, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13 наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Проте пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Усупереч наведеним вимогами процесуального закону, позивач не надав доказів на підтвердження того, що у період із 20.12.2018 по 01.01.2022 (призупинення дії трудових договорів працівників підприємства) роботодавець не допустив його до виконання посадових обов`язків або змінив істотні умови праці. Натомість, із 02.01.2022 по дату звільнення позивача діяв наказ ТОВ «Бейкень енергетика Україна» від 31.03.2022 №078-П, яким у зв`язку із військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, призупинено дію трудових договорів працівників підприємства, включно із позивачем. Відомості про скасування такого наказу у матеріалах справи відсутні, а обставини ним встановлені виключають підстави вважати, що роботодавець вчиняв умисні протиправні дії щодо незабезпечення позивача роботою.

Доводи апеляційної скарги, що при постановленні оскаржуваного рішення поза увагою районного суду залишився той факт, що позивач не був ознайомлений із Актами про відсутність на робочому місці та доповідними записками, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відсутність працівника на робочому місці не була визнана порушенням трудової дисципліни, яке передувало звільненню.

При цьому доказів на підтвердження того, що позивач приступив або мав намір приступити до виконання посадових обов`язків у зафіксовані в Актах дати, останнім не надано, як і не доведено існування вимушеного прогулу. Тому нарахування та виплата заробітної плати позивачу була здійснена за інформацією з табелю обліку робочого часу за дні, зараховані як відпрацьовані згідно з відмітками про реєстрацію початку та закінчення робочого дня.

Посилання позивача на дотримання ним строку позовної давності колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сплив позовної давності, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Натомість, у справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог. Інші доводи позивача не ґрунтуються на доказах, а тому апеляційним судом до уваги не приймаються. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нового про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 14 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20.03.2025.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак