Постанова

від 12.03.2025 по справі 317/5530/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.03.2025 Справа № 317/5530/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №317/5530/23 Головуючий у 1 інстанції Ачкасов О.М.

Провадження № 22-ц/807/451/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна, Виконавчий комітет Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, як орган опіки і піклування про скасування рішення державного реєстратора- приватного нотаріуса,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про скасування рішення державного реєстратора- приватного нотаріуса.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачці ОСОБА_5 на праві приватної власності належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізьким районним нотаріальним округом Запорізької області Карташовою Т.М. від 13.03.2007 р. за реєстровим №1336, який розташований на земельний ділянці площею 1903 кв.м., право власності на яку не оформлялось. Позивачка проживає та зареєстрована у вказаному жилому будинку з моменту його придбання і по сьогоднішній день. 28.03.2008 р. між позивачем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», було укладено кредитний договір №322-43п-08нкл, за яким банк надав кредит позичальнику в розмірі 353 500 грн.

строком до 27.03.2022 р. З метою забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору, 28.03.2008 р. між Позивачем та АКІБ «УКРСОЦБАНК», правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК» було укладено іпотечний договір №322-43п-08і, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку житловий будинок, загальною площею 100,5 кв.м., житловою площею 65,8 кв.м., Опис: житловий будинок літ.А, фундамент під житлову прибудову літ.АІ, сарай літ.Г,Ж,Ж,И,0, гараж літ. Е, навіс літ.Б,3,П,Р, погріб з шийкою літ. Пг, душ літ.М, вбиральня Н, паркани №1,4,6,8,9, водопровід №3, яма зливна №5, ворота №2, свердловина №7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до Витягу зі Статуту АТ «СЕНС БАНК», затвердженого Національним Банком України 12.09.2022 року, АТ «СЕНС БАНК» є повним правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Альфа-Банк», а також всього майна, прав і зобов`язань Акціонерного товариства «УКРСОЦБАНК», який мав найменування Акціонерно- комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк».

05.01.2022 р. 12:42:01 на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62791685 від 11.01.2022 р. 10:25:01, приватним нотаріусом Шаповаловою Оленою Георгіївною, Запорізький міський нотаріальний округ, Запорізької, було замінено власника житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_1 на Акціонерне товариство «Альфа-Банк», номер запису про право власності: 46113002. Позивачка вважає, що реєстрація державним реєстратором - приватним нотарусом Шаповаловою О.Г. права власності на вказаний вище житловий будинок за Банком вчинена з порушенням норм законодавства України, тому підлягає скасуванню. Крім цього вказують, що ними не було отримано письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття на нього права власності. Також вказують, що відсутня інформація про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог та про оцінку майна предмету іпотеки на момент переходу права власності. Крім того, позивачка зазначає, що ні представники банку, ні інші особи не звертались до неї з метою проведення оцінки іпотечного майна, а оцінка не лише повинна була бути проведена, а і повинна бути проведена, ще і належним методом та погоджена Іпотекодержателем. Отже, державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, відповідачем була проведена за відсутності оцінки майна предмету іпотеки на момент переходу права власності, що є також підставою для скасування рішення державного реєстратора. Крім того, позивачка зазначає, що відповідачем порушені права малолітньої доньки позивачки, в інтересах якої вона діє, оскільки згоди орган опіки та піклування на вчинення оскаржуваних реєстраційних дій щодо зміни власника житлового будинку, права проживання на який має дитина не було, що також свідчить про незаконність оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим, позивачка була вимушена звернутися до суду з позовом.

Просили скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Шаповалової Олени Геогріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер: 62791685 від 11.01.2022 10:25:01 про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» на житловий будинок загальною площею 100,5 кв.м., житловою площею 65,8 кв.м., Опис: житловий будинок літ.А, фундамент під житлову прибудову літ.АІ, сарай літ.Г,Ж,Ж,И,0, гараж літ. Е, навіс літ.Б,3,П,Р, погріб з шийкою літ. Пг, душ літ.М, вбиральня Н, паркани №1,4,6,8,9, водопровід №3, яма зливна №5, ворота №2, свердловина №7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право власності АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_6 на житловий будинок загальною площею 100,5 кв.м., житловою площею 65,8 кв.м., Опис: житловий будинок літ.А, фундамент під житлову прибудову літ.АІ, сарай літ.Г,Ж,Ж,И,0, гараж літ. Е, навіс літ.Б,3,П,Р, погріб з шийкою літ. Пг, душ літ.М, вбиральня Н, паркани №1,4,6,8,9, водопровід №3, яма зливна №5, ворота №2, свердловина №7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано оцінки доводам позивача щодо порушення прав дитини при зверненні стягнення на будинок, окрім цього зазначають, про порушення іпотеко держателем ст.. 35 Закону України «Про іпотеку»; також не погоджено з позивачем оцінку нерухомого майна, не надано державному реєстратору висновку про оцінку майна.

24 лютого 2025 року від Виконавчого комітету Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, як органу опіки і піклування надійшло клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

03 березня 2025 року від представника АТ «Сенс Банк» - Ременюк Т.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу.

06 березня 2025 року від представника АТ «Сенс Банк» - Ременюк Т.О. надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника АТ «Сенс Банк».

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою та її представником не доведено порушення нотаріусом, як державним реєстратором, вимог чинного законодавства при здійсненні державної реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що згідно договору кредиту №322-43п-08нкл від 27.03.2008р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір, за яким банк надав кредит позичальнику в розмірі 353500,00 грн. строком до 27.03.2022 р., що також підтверджується Додатковою угодою №1 про внесення змін до Договору кредиту №322-34п-08нкл від 10.10.2008 р., укладеною між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 , детальним розписом вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, Додатковою угодою №2 про внесення змін до Договору кредиту №322-34п-08нкл від 18.06.2009 р., укладеною між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_7 , детальним розписом вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту.

Згідно іпотечного договору №322-43п-08і від 28.03.2008 р., з метою забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору, 28.03.2008 р. між АКІБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «СЕНС БАНК») та ОСОБА_7 було укладено іпотечний договір №322-43п-08і, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку житловий будинок, загальною площею 100,5 кв.м., житловою площею 65,8 кв.м., Опис: житловий будинок літ.А, фундамент під житлову прибудову літ.АІ, сарай літ.Г,Ж,Ж,И,0, гараж літ. Е, навіс літ. Б,3,П,Р, погріб з шийкою літ. Пг, душ літ.М, вбиральня Н, паркани №1,4,6,8,9, водопровід №3, яма зливна №5, ворота №2, свердловина №7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується Додатковим договором №1 Про внесення змін до іпотечного Договору 322-43п-08і від 28.03.20008 р. від18.06.2009 р., Договором про внесення змін №2 до Договору іпотеки №322-43п-08і від 28.03.20008 р. від 25.10.2012 р.

Відповідно до пункту 1.6 договору іпотеки Іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав і вимог інших осіб, в тому числі, що зареєстровані у не встановленому законом порядку.

10.09.2019 р. Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа -Банк» є єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк», затвердженого рішенням про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк», шляхом приєднання до АТ «Альфа -Банк».

12.08.2022 р. Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа -Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа -Банк» на АТ «Сенс Банк».

Відповідно до Витягу зі Статуту АТ «Сенс Банк», затвердженого Національним Банком України 12.09.2022 року, АТ «Сенс Банк» є повним правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Альфа-Банк», а також всього майна, прав і зобов`язань Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», який мав найменування Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», що також підтверджується статутом Акціонерого товариства «Сенс Банк», інформацією про правонаступництво у зв`язку із зміною назви, інформацією про правонаступництво у зв`язку з реорганізацією.

Згідно ухвали Запорізького районного суду Запорізької області від 07.02.2022 р., позов АТ «Альфа -Банк» до ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , третя особа: Служба у справх дітей та сім`ї Запорізької обласної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, був залишений без розгляду.

Згідно копії свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 ,виданого 10.04.2016 р. Хортицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис №334, ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у графі «мати» зазначена « ОСОБА_9 ».

Згідно копії свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_2 , виданого 14.01.2020 р. Хортицьким районним у місті Запоріжжя відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис №16, ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_10 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Згідно довідки №13-49/332 від 05.09.2023, виданої виконкомом Долинської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 та має склад сім`ї ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дозволу на реєстрацію малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в предметі іпотеки від Банку матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, положення Закону України «Про іпотеку» прямо вказують, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справа № 199/8324/19, провадження № 14-212цс21, та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 363/2337/19, провадження № 61-6787сво21, від 17 квітня 2024 року у справі № 759/7513/21.

Розділом 4 Іпотечного договору №322-43п-08і від 28.03.2008 р. передбачений порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація.

В п.4.1 Іпотечного договору Сторонами було погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем основного зобов`язання, Іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.2 Іпотечних договорів Сторонами було погоджено, що у разі порушення Іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

А п.4.6 Іпотечних договорів були встановлені способи звернення стягнення на предмет іпотеки. 4.5.1. на підставі рішення суду; або 4.5.2. виконавчого напису нотаріуса; або 4.6.3. шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання по кредитному договору в порядку, встановленному статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, договором іпотеки передбачено право Іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення Іпотекодержателем ст. 35 Закону України «Про ітопеку», колегія зазначає наступне.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї

вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведені норми спрямовані на фактичне повідомлення боржника щоб надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19).

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Направлення ОСОБА_12 повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) вих. №44469 від 13.08.2021 р. підтверджується реєстром відправки цінних поштових відправлень, що пересилається в межах України від 16.08.2021 р., що також підтверджується чеками «Укрпошти» від 19.08.2021 р., копією вкладення у лист, та отримання ОСОБА_12 зазначеного повідомлення 26.08.2021 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення листа (а.с.81-93).

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення Іпотекодержателем ст. 35 Закону України «Про ітопеку» спростовуються матеріалами справи, про що зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що представником позивачки не спростовано зазначений доказ.

Колегія суддів визнає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо не надання Іпотекодержателем державному реєстратору висновку про оцінку майна, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року N° 1127, для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення

адресату, або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3)довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату ке раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. З огляду на закріплені у статтях 10,18 Закону та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цих документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Надання інших документів державному реєстратору для прийняття рішення щодо реєстрації права власності на майно закон не вимагає.

Аналогічний висновок було застосовано 31.05.2023 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 204/4636/20, провадження № 61-18961св21, від 17 квітня 2024 у справі №759/7513/21.

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г., за вих.№89/01-16 від 22.12.2023, були надані копії документів, які надавалися Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на підтвердження факту набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а саме: заяву про державну реєстрацію прав та обтяжень, квитанціями №ПН386 від 04.01.2022, №ПН389 від 04.01.2022 , довідку АТ «Альфа-Банк» на 15.12.2021 р. про загальну заборгованість ОСОБА_12 перед АТ «Альфа-Банк», яка складає 3 578 197,95 грн., повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням (вимога про усунення порушення) вих. №44469 від 13.08.2021 р., яке було направлено ОСОБА_12 та яке вона отримала 26.08.2021 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням, іпотечним договором №322-43п-08і від 28.03.2008 р., передавальний акт АТ «Альфа-Банк» на 11.10.2019 р., протокол №4/2019 Позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 15.10.2019 р.,рішення №5/2019 єдиного акціонера Акціонерного товатиства «Укрсоцбанк».

Надана приватниму нотаріусу Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловій О.Г. довідка від 15.12.2021 року (т.1, а.с. 135) містить відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації.

На момент прийняття рішення про державну реєстрацію права власності оцінку вартості предмета іпотеки було проведено у відповідності до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», зазначена оцінка була чинною на момент переходу права власності та не спростована в подальшому позивачем.

Таким чином, Іпотекодержателем було надано державному реєстратору - нотаріусу всі обов`язкові для подання документи та обставини, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відтак відповідачем під час перереєстрації права власності на предмет іпотеки дотримано вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», оцінку вартості предмета іпотеки було проведено у відповідності до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», а тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена без порушенням вимог закону, оскільки іпотекодержатель надав державному реєстратору всі необхідні документи для здійснення реєстраційних дій.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав доказів визнання висновку про вартість майна в судовому порядку недійсним відповідно до статті 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Крім того, як зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано доказів того, що вартість предмета іпотеки є більшою, ніж зазначено у висновку. Отже позивачем не доведено порушення його права, що є самостійною підставою для відмови у захисті його прав (стаття 4 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення прав дитини при зверненні стягнення на будинок, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що реєстрація у предметі іпотеки осіб, які не були у ньому зареєстровані на момент укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя. є порушенням з боку іпотекодавця. яке не має призводити до обмеження прав іпотекодержателя та створювати права у таких зареєстрованих осіб щодо предмета іпотеки (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 707/1695/18).

Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі N° 361/4481/19, у якій Велика Палата Верховного Суду на підставі відповідних порушень зі сторони іпотекодавця дійшла висновку про обґрунтованість підстав для задоволення позову про виселення відповідача із житлового будинку. Реєстрація відповідачів і їх малолітньої дитини у предметі іпотеки здійснені всупереч зобов`язанням іпотекодавця, а тому не може породжувати відповідні права, які обмежують права іпотекодержателя. Отже, у відповідачів не виникало право на вселення до спірної квартири та, відповідно, користування нею. Тому відсутні підстави для виникнення у них права на забезпечення іншим житлом у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Згідно постанови Касаційного Цивільного Суду від 02.09.2020 року у справі N° 755/18091/18 : «При укладенні договору іпотеки права малолітніх дітей порушені не були, вони не були власниками та не користувались нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не були зареєстровані на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки і, отже, отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах

дітей не було потрібне, оскільки перереєстрація права власності на предмет іпотеки не призвела до зменшення чи обмеження існуючого права на користування вказаним житлом дітей, адже діти набули права користування цим житлом як члени сім`ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігають це право протягом часу перебування квартири в іпотеці".

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення. Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає.

Фактично малолітня не має майнових прав на нерухоме майно, що перебуває у власності Банку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні договору іпотеки права малолітнього порушені не були, адже іпотечний договір був укладений 28.03.2008 р., а народилася малолітня ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому на час укладання іпотечного договору вона не була власником та не користувалася нерухомістю, яка передавалася в іпотеку, не була зареєстрована на постійне місце проживання за адресою предмета іпотеки і, отже, отримання дозволу на здійснення правочину та/або реєстраційної дії від служби у справах дітей не було потрібне, оскільки перереєстрація права власності на предмет іпотеки не призвела до зменшення чи обмеження існуючого права на користування вказаним житлом дітей, адже вона набула права користування цим житлом як член сім' ї власника, відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 2 вересня 2020 року у справі N° 755/18091/18 (провадження N° 1525св20) та висновком Касаційного цивільного суду від 20.09.2023 року 201/11618/19.

Суд першої інстанції звернув увагу, що питання про виселення неповнолітніх осіб не є предметом розгляду даної цивільної справи. Згідно висновку Касаційного цивільного суду від 06.03.2024 року у справі №607/19940/20: «Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотек не підлягають задоволенню, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи в інтересах якої пред`явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/ або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N° 6-930цс16, від 20 січня 2016 року N° 6-2940цс15, у постановах Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі N° 686/24202/16-ц, від 02 вересня 2020 року у справі N° 755/18091/18, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги щодо порушення прав дитини при зверненні стягнення на будинок.

Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права відповідача на справедливий суд не знайшли свого підтвердження підчас перегляду справи колегією суддів.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, є тотожними доводам позовної заяви, не містять нових засобів доказування та не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 листопада 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 24 березня 2025 року.

Головуючий

Судді: