Рішення від 07.03.2025 по справі 752/12748/20

Справа № 752/12748/20

Провадження № 2/752/147/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.03.2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Моркотун О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М.", про визнання права спільної сумісної власності на майнові права, визнання недійсним договору про заміну сторони та передачу прав та обов"язків за договором купівлі-продажу майнових прав, визнання недійсним договору дарування, витребування майна та визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом, в якому після уточнень та доповнень просить (а.с. 151 т.3):

- визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на майнові права на об"єкт нерухомого майна, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б70Л від 03.03.2024 року,

- визнати недійсним договір про заміну сторони та передачу прав та обов"язків від 25.10.2017 року за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "Фірма Т.М.М.",

- визнати недійсним договір дарування квартири від 21.02.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О., зареєстрований в реєстрі №263,

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ,

- в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ,

- в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що з 29 квітня 2006 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_2 . Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. Під час перебування у зареєстрованому шлюбі 03 березня 2014 року ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя придбав у ТОВ "Фірма "Т.Т.М." майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса житлового будинку: АДРЕСА_3 ), будівельна площа квартири 73,57 кв.метрів, на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 року, згідно п.п. 4.1 та 4.2 якого вартість майнових прав складає 514 990 грн. 25 листопада 2016 року ТОВ "Фірма "Т.М.М." видав ОСОБА_2 довідку про те, що оплата за квартиру згідно договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 р. здійснена ним в повному обсязі.

25.10.2017 року ОСОБА_2 без згоди позивача відступив майнові права на вказану квартиру на користь своєї матері ОСОБА_3 на підставі договору заміни сторони і передачі прав та обов"язків за договором купівлі - продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 р., про що позивач дізналася під час розірвання шлюбу. Внаслідок укладення даного договору ОСОБА_3 була включена до списку інвесторів будівництва та 01.12.2017 року ТОВ "Фірма "Т.М.М." підписало з нею акт прийому-передачі квартири. 06.12.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник І.Л. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру.

21.02.2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру на підставі договору договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О.

Позивач зазначає, що договір дарування квартири був укладений відповідачами через декілька місяців після укладення договору заміни сторони, тобму, на її думку, обидва ці правочини були укладені виключно з метою вилучення квартири з переліку спільного майна подружжя, позбавленя позивача майнових прав на цю квартиру та надання їй вигляду особистої приватної власності ОСОБА_2 , як набутої в дару. Дговір замінисторони не був спрямований на настання обумовлених ним правових наслідків, оскільки воля сторін цього правочину не була адекватна волевиявленню (зовнішньому виразу). яке було лише прикриттям дійсної недобросовісної мети сторін - порушення режиму спільної сумісної власності подружжя, тому такий договір є фіктивним.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі. (а.с. 70 т.1)

12 серпня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву. (а.с. 90 т.1) Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки у 2017 році сім"я позивача та відповідача перебували в скрутному фінансовому становищі, тому восени 2017 року ОСОБА_3 запропонувала останнім грошові кошти в борг на невизначений час. З принципових позицій останні відмовилися брати грошові кошти, натомість дійшли згоди, що ОСОБА_3 викупить у позивача і відповідача майнові права на квартиру, які їм належать на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б70Л від 03.03.2024 року, а отримані кошти зможуть витратити в інтересах сім"ї. Вказана домовленість була реалізована шляхом укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору від 25.10.2017 р. про зміну стороні передачі прав та обов"язків за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 р. В подальшому ОСОБА_3 подарувала квартиру ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 21.02.2018 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.10.2020 року задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову. (а.с. 121 т.1) Постановлено заборонити відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 21.02.2018 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О.

13 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_3 надіслала відзив на позовну заяву. (а.с. 128 т.1) Просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. києва від 21 квітня 2021 року зупинено провадження у даній справі у зв"язку з призначенням судової оціночно-будівельної експертизи (а.с. 88 т.2).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року провадження у даній справі поновлено. (а.с. 148 т.2)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельник Ірину Леонідівну (01023 м. Київ, проспект Валерія Лобановського, 6-А, оф. 150) надати Голосіївському районному суду м. Києва засвідчену належним чином копію нотаріальної справи щодо укладення та реєстрації договору про заміну сторони та передачу прав та обов"язків від 25.10.2017 року за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2024 р., укладений між ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 та ТОВ "Фірма Т.М.М.", а також копію нотаріальної справи щодо реєстрації права власності за ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ). (а.с. 17 т.3)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 05.03.2024 року зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олену Олександрівну (02000 м. Київ, вул. Тарасівська, 36) надати Голосіївському районному суду м. Києва засвідчену належним чином копію нотаріальної справи щодо укладення та реєстрації договору дарування квартири, укладеного 21.02.2018 року між ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ). (а.с. 19 т.3)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року закрито підготовче засідання та справа призначена до судового розгляду. (а.с. 160 т.3)

23 січня 2025 року представник відповідача ОСОБА_2 надіслав відзив на заяву про зміну предмета позову від 05 листопада 2024 року. (а.с. 178 т.3) Просить відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_3 надіслав до суду заяву про судовий розгляд без його участі.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.

29 квітня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , актовий запис про шлюб №261. (а.с. 12 т.1)

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 січня 2019 року шлюб між сторонами розірвано. (а.с. 13)

03 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Фірма "Т.М.М." укладений договір №08/03-Б7-Л купівлі-продажу майнових прав, згідно умов якого були придбані майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (будівельна адреса житлового будинку: АДРЕСА_3 , будівельна площа квартири 73,57 кв.метрів). (а.с. 17 т.1)

25 листопада 2016 року ТОВ "Фірма "Т.М.М." видала довідку про те, що оплата за квартиру згідно договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 р. здійснена ОСОБА_2 в повному обсязі. (а.с. 26 т.1)

25.10.2017 року ОСОБА_2 відступив майнові права на вказану квартиру на користь своєї матері ОСОБА_3 на підставі договору заміни сторони і передачі прав та обов"язків за договором купівлі - продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 р. (а.с. 71 т.3) Внаслідок укладення даного договору ОСОБА_3 була включена до списку інвесторів будівництва та 01.12.2017 року ТОВ "ФІрма "Т.М.М." підписало з нею акт прийому-передачі квартири. 06.12.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник І.Л. здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру. (а.с. 28 т.3)

21.02.2018 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 вказану квартиру на підставі договору договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О., зареєстрованому в реєстрі за №263. (а.с. 27 т.3)

Звертаючись у суд з даним позовом, ОСОБА_1 зазначає, що ОСОБА_2 незаконно без її згоди здійснив відчуження майнових прав на квартиру, які були спільною сумісною власністю сторін у справі. Укладення оспрюваних договорів суперечить вимогам закону, оскільки не спрямоване на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, є порушенням ст.ст. 3, 13, ч. ч. 1, 5 ст. 203, 234 ЦК україни, ст.ст. 60 та 65 СК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними.

Суд погоджується з доводами позивача з огляду на наступне.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина першастатті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду Україн

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України)

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України)

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Конструкція вказаних норм права свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Судом установлено, що майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , набуті під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому належали їм на праві спільної сумісної власності.

Цим спільним сумісним майном ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд, без згоди ОСОБА_1 відступив майнові права на квартиру своїй матері ОСОБА_3 на підставі укладеного між ними 25.10.2017 року договору про заміну сторони та передачу прав та обов"язків від 25.10.2017 року за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "Фірма Т.М.М.".

Отже зазначеним правочином порушуються майнові права позивачки як співвласника спірного майна, яким без її згоди одноосібно розпорядився колишній чоловік ОСОБА_2 .

Установивши зазначені обставини, суд дійшов висновку про визнання недійсним договору про заміну сторони та передачу прав та обов"язків від 25.10.2017 року за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ "Фірма Т.М.М." 25.10.2017 року.

Зазначене узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14.

Доводи відповідача про те, що спірні майнові права набуті ОСОБА_2 за позичені у ОСОБА_3 кошти є помилковими, оскільки таких доказів матеріали справи не містять, як і не містять доказів, які б свідчили про набуття майна за особисті кошти ОСОБА_2 .. Тобто відповідачі не спростували презумпцію спільності майна подружжя, а тому суд дійшов висновку про порушення прав позивача укладеним між відповідачами договором від 25.10.2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.02.2018 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О. (реєстровий номер 263).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила визнати зазначений договір недійсним, оскільки такий договір був укладени без її згоди, є фіктивний та був фактично укладений з метою приховання майна у власності подружжя.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. (стаття 717 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов`язань матеріального характеру.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Такий правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. «Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину».

Частинами 1,4 статті 772 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

За приписом ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Як вказано в п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Наведені обставини у сукупності дають підстави обгрунтовано стверджувати, що ОСОБА_3 як мати відповідача ОСОБА_2 була обізнана про те, що ОСОБА_2 перебував у шлюбі зі ОСОБА_1 під час укладення спірного договору. Квартира за адресою: АДРЕСА_4 , була придбана за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, отже за відповідною презумпцією це нерухоме майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, допоки не доведено інше.

Таким чином, суд дійшов висновку про визнання недійсним договору дарування квартири від 21.02.2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Також позивачка вважає за доцільне захистити своє право у спосіб визнання за нею та відповідачем ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя права власності по 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд погоджується з доводами позивача щодо ефективності способу захисту порушених прав, оскільки пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

За приписами частини четвертої ст. 369 ЦК України та частини другої ст. 65 СК України факт ненадання згоди одним із співвласників на розпорядження спільним майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпрядження спільним майном, недійсним і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути правомірним та ефективним у разі пред"явлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема шляхом визнання за позивачем права власності на частку в спірному майні.

За таких підстав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею та ОСОБА_2 права власності по 1/2 частині за кожним спірної квартири в порядку поділу майна подружжя.

Щодо поновлення права позивача й вимогу про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки відповідач є співвласником вказаного нерухомого майна.

На підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М.", про визнання права спільної сумісної власності на майнові права, визнання недійсним договору про заміну сторони та передачу прав та обов"язків за договором купівлі-продажу майнових прав, визнання недійсним договору дарування, витребування майна та визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на майнові права на об"єкт нерухомого майна, зокрема квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , придбані на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б70Л від 03.03.2024 року.

Визнати недійсним договір про заміну сторони та передачу прав та обов"язків від 25.10.2017 року за договором купівлі-продажу майнових прав №08/03-Б7-Л від 03.03.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М.".

Визнати недійсним договір дарування квартири від 21.02.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуцевич О.О., зареєстрований в реєстрі №263.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,6 кв.метрів, житловою площею 37,0 к.метрів.

В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,6 кв.метрів, житловою площею 37,0 к.метрів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ) 10 980,40 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17 березня 2025 року.

Суддя