Постанова

від 20.03.2025 по справі 340/5183/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 березня 2025 року м. Дніпросправа № 340/5183/24(суддя Савонюк М.А., м. Кропивницький)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Корсун Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі №340/5183/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги та рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 05 серпня 2024 року звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, згідно з яким, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області від 26.07.2024: №0000112982404, №0000113002404, №0000113072404, а також вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000113012404 від 26.07.2024 та рішення №0000113032404 від 26.07.2024, винесені на підставі акта перевірки №9487/11-28-24-04/ НОМЕР_1 від 28.06.2024.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що позов підлягає задоволенню, оскільки висновки відповідача, щодо нереальності господарських операцій позивача та допущення позивачем інших порушень податкового законодавства викладені в акті №9487/11-28-24-04/ НОМЕР_1 від 28.06.2024 року (далі - акт перевірки) на підставі якого було прийнято оскаржені рішення та вимогу є безпідставними та необґрунтованими.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області №0000112982404 від 26.07.2024, №0000113002404 від 26.07.2024, №0000113072404 від 26.07.2024 в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 83463,48 грн, вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000113012404 від 26.07.2024 та рішення №0000113032404 від 26.07.2024, винесені на підставі акта перевірка №9487/11-28-24-04/ НОМЕР_1 від 28.06.2024.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, судом встановлено наявність обставин реальності спірних господарських операції позивача та відсутності в його діях (в частині задоволення позову) порушення вимог податкового законодавства.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, «неповного дослідження доказів».

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відтворює зміст акта перевірки, зазначає про оформлення позивачем первинних документів щодо операцій з постачання товарів без їх реального здійснення.

Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, позивач зазначаючи про її необґрунтованість, просить у задоволені скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилається на реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій та відсутності і його діях порушень норм податкового законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем у період з 03.06.2024 по 21.06.2024 з метою контролю за дотриманням вимог податкового валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2019 по 31.12.2022, а також законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 31.12.2022, Головним управлінням Державної податкової служби у Кіровоградській області було проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

За результатами такої перевірки було складено акт від 28.06.2024 №9487/11-28-24-04/ НОМЕР_1 (т.1 а.с.7-40).

Перевіркою, встановлено порушення:

- пункту 177.2, підпунктів 177.4.1 та 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, в частині заниження податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 237083,88 грн, в тому числі за 2019 рік в сумі 73586,09 грн, за 2020 рік в сумі 126499,14 грн, за 2021 рік в сумі 36998,65 грн;

- підпункту 1.1-1.6 пункту 16і підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення» ПК України, в частині заниження суми податкового зобов`язання по військовому збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 19756,99 грн, в т.ч. за 2019 рік на суму 6132,17 грн, за 2020 рік на суму 10541,60 грн, за 2021 рік на суму 3083,22 грн;

- частини 2 пункту 1 статті 7 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями), в частині в частині заниження суми податкового зобов`язання по єдиного внеску від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 289769,19 грн, в т.ч. за 2019 рік в сумі 89938,56 грн, за 2020 рік в сумі 154610,06 грн, за 2021 рік в сумі 45220,57 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України, в частині заниження суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2020 року на суму 2457 грн;

- пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.10 статті 201, пункту 69.1 статті 69 підрозділу 10 Розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в частині відсутності реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за грудень 2020 року на суму 2457 грн;

- пункту 201.10 статті 201 ПК України, в частині несвоєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за лютий, березень 2022 року;

- пункту 63.3 статті 63 ПК України, подання відомостей про об`єкти оподаткування платника податків не в повному обсязі (форма № 20-01111);

- пункту 31.1 статті 31, пункту 36.1 статті 36, пункту 57.1 статті 57 ПК України, податкове зобов`язання з військового збору від здійснення підприємницької діяльності, визначене у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік сплачено несвоєчасно;

- підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в частині неповної сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати найманих працівників на загальну суму 1250,69 грн.;

- підпункту 1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення», підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 ПК України, в частині неповної сплати (перерахування) військового збору із заробітної плати найманих працівників на загальну суму 325,10 грн;

- підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242 ПК України в частині заниження суми податкового зобов`язання з екологічного податку на загальну суму 48,90 грн, в тому числі за 1 квартал 2019 року на суму 5,62 грн, за 2 квартал 2019 року на суму 4,85 грн, за 3 квартал 2019 року на суму 0,08 грн, за 4 квартал 2019 - 5,85 грн, за 1 квартал 2020 - 2,62 грн, за 2 квартал 2020 - 0,69 грн, за 3 квартал 2020 - 6,23 грн, за 4 квартал 2020 - 1,66 грн, за 1 квартал 2021- 5,54 грн, за 2 квартал 2021 - 0,69 грн, за 3 квартал 2021 - 3,31 грн, за 4 квартал 2021 - 0,89 грн, за 1 квартал 2022 - 3,64 грн, за 2 квартал 2022 - 0,76 грн, за 3 квартал 2022 - 1,31 грн, за 4 квартал 2022 - 5,16 грн;

- підпункту 250.2.1 пункту 250.2 статті 250 ПК України, в частині неподання податкових декларацій екологічного податку за І - VI квартали 2019 року, за I-VI квартали 2020 року, за І - VI квартали 2021 року та І - VI квартали 2022 року;

- підпункту 16.1.5, підпункту 16.1.12 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України, в частині не надання на перевірку книги обліку доходів і витрат фізичної особи-підприємця.

У ході перевірки встановлено заниження загального оподатковуваного доходу позивачем на загальну суму 702773,00 грн за 2020 рік за рахунок не включення доходу від вартості безоплатно одержаних активів невідомого походження по взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками: ТОВ «УНТЕРБАУС» на суму 250000 грн. та ТОВ «БЕСТ САЙД ЮА» на суму 452773 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем сформовано податкові повідомлення - рішення:

- №0000112982404 від 26.07.2024, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 237083,88 грн та засосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 36793,05 грн (т.1 а.с. 41);

- №0000113002404 від 26.07.2024, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 19756,99 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 3066,09 грн (т.1 а.с. 42);

- № 0000113072404 від 26.07.2024, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в розмірі 92737,22 грн (т.1 а.с. 43).

Також, оформлено та надіслано рішення №0000113032404 від 26.07.2024 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне нарахування єдиного внеску в розмірі 17987,71 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000113012404 від 26.07.2024 зі сплати єдиного внеску в розмірі 289769,19 грн (т.1 а.с. 44).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень та вимоги відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового Кодексу України (далі ПК). Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначенні господарські операції пов`язані не з фактом підписання договорів, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (далі - ПК).

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позивач 01.09.2020 року у письмовій формі уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ САЙД ЮА» (постачальник) договір поставки вугілля кам`яного №18 та Специфікації до нього №1 від 15.09.2020, №2 від 23.09.2020 та №3 від 06.11.2020 (т.1 а.с.76,77-78).

Згідно із пунктом 3.1. цього договору відправником вугілля, що поставляється, або його одержувач, може бути підприємство, яке не є стороною за цим Договором.

Поставка вугілля здійснюється на умова поставки FCO. Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020 (п. 3.4., 10.5 Договору).

На виконання умов вказаного договору ТОВ «БЕСТ САЙД ЮА» здійснило постачання позивачу товару на загальну суму 452773,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №10081 від 10.08.2020, №15091 від 15.09.2020, №23091 від 23.09.2020 та №06111 від 06.11.2020, копії яких наявні у матеріалах справи.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними (перевізник ФОП ОСОБА_2 , замовник ТОВ «БЕСТ САЙД ЮА») №10081 від 10.08.2020, №15091 від 15.09.2020 та №23091 від 23.09.2020 та №14121-2 від 14.12.2020.

Факт проведення повного розрахунку між сторонами згідно з зазначеним договором поставки відповідачем не заперечується.

Крім того, позивач 14.12.2020 уклав договір поставки вугілля кам`яного №11/12 з товариством з обмеженою відповідальністю «УНТЕРБАУС» (постачальник) (т.1 а.с. 81).

Згідно із пунктом 3.1. вказаного договору відправником вугілля, що поставляється, або його одержувач, може бути підприємство, яке не є стороною за цим Договором.

Поставка вугілля здійснюється на умова поставки FCA. Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2020 (п. 3.4., 10.5 Договору).

На виконання вищенаведеного договору ТОВ «УНТЕРБАУС» здійснило постачання позивачу товару на загальну суму 250000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №14121 від 14.12.2020 (т.1 а.с. 49).

Транспортування товару підтверджується, зокрема товарно-транспортними накладними (перевізник ФОП ОСОБА_2 , замовник ТОВ «УНТЕРБАУС») №14121-2 від 14.12.2020 та №14121-2 від 14.12.2020 (т.1 а.с. 47).

Факт проведення повного розрахунку між сторонами згідно з вказаним договором поставки відповідачем не заперечується.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону №996-XIV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Тобто вказаними первинними документами підтверджується правомірність формування витрат по операціях з цими контрагентами.

При цьому, враховуючи доводи відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що анулювання реєстрації ТОВ «УНТЕРБАУС», як платника ПДВ відбулось 19.09.2023, а поставка вугілля позивачу відбулась раніше, а саме - 14.12.2020. Анулювання реєстрації платника ПДВ ТОВ «БЕСТ САЙД ЮА» відбулось 15.09.2023, а остання поставка вугілля позивачу - 14.12.2020.

Відповідачем не було проведено зустрічної перевірки ТОВ «УНТЕРБАУС» та ТОВ «БЕСТ САЙД ЮА», тому з урахуванням вищевикладеного, обґрунтування висновків перевірки позивача на основі вищевказаних «узагальнень» є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Контролюючим органом не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів наявності фактів, які свідчать про неправомірну поведінку вказаних контрагентів та про обізнаність позивача щодо такої поведінки та злагодженості дій між ними.

Згідно з рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Щодо доводів відповідача про безпідставне включення позивачем до складу витрат за 2019 рік витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме: автомобільні шини, фільтри, акумулятор до вантажних автомобілів на загальну суму 49309,38 грн, слід зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції правильно зазначив, що враховуючи вимоги підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, фізична особа-підприємець не має права зменшувати оподатковуваний дохід на суму амортизаційних відрахувань по визначених у підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 цього Кодексу основних засобах подвійного призначення.

Разом з тим, фізична особа-підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування вправі відносити до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, вартість матеріалів, комплектуючих виробів, запасних частин та інших матеріалів, а також витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Визначаючи основними засобами подвійного призначення земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі, норма підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України, так само, як і інші норми, не встановлює критерії (ознаки), яким повинні відповідати перераховані основні засоби. Це стосується, зокрема, і призначення основного засобу.

Водночас Податковий кодекс України не містить визначення терміну «основні засоби подвійного призначення».

В той же час, згідно зі статтею 1 закону України «Про автомобільний транспорт» в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

Так, з урахуванням положень вищезазначеного закону, автомобіль (транспортний засіб) може використовуватись за трьома призначеннями:

- для перевезення людей та (чи) вантажів;

- для буксирування транспортних засобів;

- для виконання спеціальних робіт.

З огляду на вказане, під транспортом подвійного призначення слід розуміти транспорт, який, з урахуванням свого функціонального обладнання може використовуватись особою більше аніж за одним із раніше вищезазначених призначень.

Згідно з інформацією, яка міститься в акті перевірки, позивач у господарській діяльності використовує власний транспорт перелік якого наведено на 5 аркуші вказаного акта.

Зокрема, ЗИЛ ММЗ 45021, державний номер ВА0746ВК, МАЗ 62229, державний номер НОМЕР_2 , навантажувач фронтальний Т-156 держ. номер НОМЕР_3 .

Визначення поняття навантажувач не міститься в Законі України "Про автомобільний транспорт", але відповідно до п. п. 21 п. 4 розділу І Правил охорони праці під час експлуатації навантажувачів, які затверджені наказом Міністерства соціальної політики України №1220 від 27.08.2018, навантажувач це машина циклічної дії, що належить до безрейкового долішнього транспорту (технологічних транспортних засобів), обладнана підіймальним механізмом (вантажопідіймачем) і вилами (платформою) або одним із змінних вантажозахоплювальних пристроїв для забезпечення підіймання, транспортування, навантаження, розвантаження, штабелювання та укладання вантажів.

Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 №584-VII, навантажувачі (код 8429 40), фронтальні навантажувачі - належить до товарної позиції одноковшові фронтальні навантажувачі (код 8429 51), та не належать ані до вантажних автомобілів, ані до легкових автомобілів.

Сукупний аналіз наведених норм дає можливість зробити висновок про те, що за своїм основним призначенням (характеристикою) фронтальний навантажувач не виконує функції з перевезення людей чи вантажу, а цей транспортний засіб призначений для виконання певних спеціальних функцій, а відповідно ст. 1 "Про автомобільний транспорт" транспортний засіб спеціального призначення це транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій (для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автобетономішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Отже з урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив правильний висновок, що фронтальний навантажувач згідно з чинним законодавством не відноситься до основних засобів подвійного призначення, а є транспортним засобом спеціального призначення, тому є правомірним віднесення позивачем витрат утримання цього транспортного засобу до складу витрат пов`язаних з провадженням його господарської діяльності, які враховуються при обчислення чистого оподатковуваного доходу, протягом перевіряємого періоду. При цьому відповідачем під час проведення перевірки витрати у розрізі вантажних автомобілів та фронтального навантажувача окремо не аналізувались та не досліджувались.

Також суд першої інстанції правильно з`ясував, що ані в акті перевірки, ані у відзиві відповідач не зазначив, яким чином контролюючий орган дійшов висновку, що придбані товарно-матеріальні цінності є витратами на утримання вантажних автомобілів, а не на ремонт вантажних автомобілів та фронтального навантажувача.

Згідно з підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на такому принципі, як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Враховуючи зазначені обставини та їх норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем обґрунтовано віднесено такі витрати до складу витрат звітного періоду.

Доводи відповідача у спростування вказаних висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі відсутні.

Щодо доводів відповідача про завищення позивачем витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходу, - вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, реалізованих або використаних у виробництві продукції (графа 5 додатку Ф2 до податкової декларації про майновий стан і доходи) за 2019 рік в сумі 359502,25 грн, за 2021 рік в сумі 205548,06 грн слід зазначити наступне.

Так вирішуючи спірні правовідносини суд першої інстанції встановив, що зміст акта перевірки від 28.06.2024 №9487/11-28-24-04/2721016269 не відповідає вимогам, встановленим нормами Порядку №727, так як виявлені порушення податкового законодавства щодо завищення позивачем собівартості продукції у 2019 та 2021 роках на загальну суму 614359,69 грн викладені нечітко, необ`єктивно та в не повній мірі, без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Податковим органом не наведено жодної господарської операції, при здійсненні якої позивач порушив норми ПК України, не вказано первинні документи, на підставі яких відповідач дійшов висновку про такі порушення, та які містили б інформацію про завищення витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів за 2019 та 2021 роки, в сумі 565050,31 грн., що у свою чергу, призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу на вказану суму.

Враховуючи зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вказані обставини свідчить, що податковим органом не доведено обґрунтованість висновків про завищення позивачем витрат на загальну 565050,31 грн, в т.ч. за 2019 рік на суму 359502,25 грн., за 2021 рік на суму 205548,06 грн, а тому податкове повідомлення-рішення №0000112982404 від 26.07.2024, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в розмірі 237083,88 грн та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 36793,05 грн є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача у спростування вказаних висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі відсутні.

З огляду на протиправність нарахування позивачеві податку на доходи фізичних осіб відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0000112982404 від 26.07.2024, є протиправним та підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення № 0000113002404 від 26.07.2024 за платежем військовий збір на загальну суму 19756,99 грн та штрафною (фінансовою) санкцією в розмірі 3066,09 грн, та вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000113012404 від 26.07.2024 зі сплати єдиного внеску в розмірі 289769,19 грн та рішення №0000113032404 від 26.07.2024 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасне нарахування єдиного внеску в розмірі 17987,71 грн, оскільки вони мають похідний характер від суми нарахованого доходу.

Щодо повідомлення рішення №0000113072404 від 26.07.2024, яким ФОП ОСОБА_1 визначено суму штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в розмірі 92737,22 грн, слід зазначає наступне.

Згідно з пунктом 69.1 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання податкових обов`язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня переходу таких платників на застосування особливостей оподаткування єдиним податком третьої групи за ставкою 2 відсотки, за умови виконання ними податкових обов`язків щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, сплати податків і зборів протягом 60 календарних днів з дня переходу на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції позивач використовувала спрощену систему оподаткування із застосуванням ставки єдиного податку у розмірі 2 % від суми доходу відповідно до пункту 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України починаючи з 01.04.2022 до 31.07.2023.

Тобто ФОП ОСОБА_1 була зобов`язана зареєструвати податкові накладні за згаданий період не пізніше 29.09.2023 (тобто протягом 60 днів, починаючи з 01.08.2023), а початком періоду, у якому контролюючий орган може застосовувати штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних, є 30.09.2024 (61 день з 31.07.2023).

При цьому, зі змісту розрахунку штрафу за порушення термінів реєстрації податкових накладних в ЄРПН, який, наявний у акті перевірки, вбачається, що податковий орган помилково визначив граничним терміном реєстрації податкових накладних 15.07.2022 та розмір штрафних санкцій визначив у розмірі 50% сум податку на додану вартість.

Проте, з урахуванням наведених норм права та обставин справи, позивач має сплатити штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію в ЄРПН податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних у розмірі 9273,74 грн, виходячи з наступного розрахунку.

Податкова накладна: №3 від 18.03.2022, дата реєстрації 18.10.2023, кількість днів затримки - 19, сума ПДВ 27937,00 грн, розмір штрафу 5% - 1396,85 грн;

№5 від 22.03.2022, дата реєстрації 18.10.2023, кількість днів затримки - 19, сума ПДВ 4075,00 грн, розмір штрафу 5% - 203,75 грн;

№1 від 11.03.2022, дата реєстрації 18.10.2023, кількість днів затримки - 19, сума ПДВ 21914,17 грн, розмір штрафу 5% - 1095,71 грн;

№4 від 18.03.2022, дата реєстрації 18.10.2023, кількість днів затримки - 19, сума ПДВ 11783,33 грн, розмір штрафу 5% - 589,17 грн;

№2 від 03.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 20000,00 грн, розмір штрафу 5% - 1000,00 грн;

№1 від 03.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 16650,00 грн, розмір штрафу 5% - 832,50 грн;

№3 від 03.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 8018,00 грн, розмір штрафу 5% - 400,90 грн;

№6 від 09.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 7083,33 грн, розмір штрафу 5% - 354,17 грн;

№4 від 03.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 41714,40 грн, розмір штрафу 5% - 2085,72 грн;

№7 від 11.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 6500,00 грн, розмір штрафу 5% - 325,00 грн;

№5 від 08.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 15833,33 грн, розмір штрафу 5% - 791,67 грн;

№8 від 23.02.2022, дата реєстрації 17.10.2023, кількість днів затримки - 18, сума ПДВ 3966,04 грн, розмір штрафу 5% - 198,30 грн.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в цьому випадку має місце, як помилка в розрахунку застосованих до позивача санкцій, так і помилка в застосуванні правової норми, а саме податковий орган неправильно застосував норми законодавства при обчисленні розміру штрафу та неправомірно нарахував позивачу штраф у розмірі 50 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних - у разі порушення строку реєстрації.

Отже, на підставі викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем розрахунок штрафних санкцій здійснено неправомірно, без урахування внесених у податкове законодавство змін, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині нарахування штрафних санкцій у сумі 83463,48 грн. (92737,22 грн - 9273,74 грн).

Доводи відповідача у спростування вказаних висновків суду першої інстанції в апеляційній скарзі відсутні.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов`язку не виконав.

Відносно інших доводів відповідача, які викладені в апеляційній скарзі та які зводяться до незгоди з судовим рішенням слід зазначити, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Всі інші аргументи апеляційної скарги не є доречними і важливими аргументами, оскільки не спростовують висновок суду про наявність підстав для задоволення позову.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області - залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2024 року у справі №340/5183/24 без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 20 березня 2025 року.

Повне судове рішення складено 24 березня 2025 року.

Головуючий - суддяВ.Є. Чередниченко

суддяС.М. Іванов

суддяВ.А. Шальєва