Ухвала

від 25.03.2025 по справі 910/8229/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні скарги

25.03.2025Справа № 910/8229/14За скаргою Державної установи «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії та медичних наук України»

на бездіяльність старшого Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедпроект"

до Державної установи «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії та медичних наук України»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Національна академія медичних наук; 2) Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві.

про стягнення 4 869 540,12 грн

Суддя Бондаренко-Легких Г.П.

Секретар судового засідання Боровик В. В.

За участі представників сторін:

Представник відповідача (скаржника): Бойчун Н. Д. - адвокат, ордер серії АА №1426388 від 02.04.2024;

Представник позивача: не прибув;

Представник третьої особи: не прибув;

Представник ВДВС: не прибув;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 року по справі №910/8229/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедпроект" до Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" про стягнення 4 869 540,12 грн. з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволено частково. Стягнуто з Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. П. Майбороди, 32; код ЄДРПОУ 30188180; в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євромедпроект" (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; код ЄДРПОУ 36589145) 4500000 (чотири мільйони п`ятсот тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості, 75821 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять одну) грн. 92 коп. 3 % річних, 322 399 (триста двадцять дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн. 84 коп. інфляційних та 70156 (сімдесят тисяч сто п`ятдесят шість) грн. 80 коп. судових витрат.

28.07.2014 на виконання зазначеного рішення видано відповідний наказ.

18.09.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва Державною установою "Інститутом ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" подано заяву про відстрочку виконання рішення суду від 16.09.2014 вих. № 215.

Ухвалою суду від 30.09.2014 заяву про відстрочку виконання рішення - задоволено частково, а саме надано Державній установі "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" (04050, м. Київ, вул. П. Майбороди, буд. 32; код ЄДРПОУ 30188180) відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 у справі № 910/8229/14 на шість місяців до 30.03.2015.

23.01.2025 до Господарського суду міста Києва від Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України" надійшла скарга на бездіяльність старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича у ВП НОМЕР_1 щодо виконання рішення суду від 08.07.2014 у справі № 910/8229/14, відповідно до якої скаржник просив:

зобов`язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялого Максима Глібовича:

- зняти арешт з майна Державної установи «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України» та заборону відчуження, накладених в рамках виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.08.2014 Бялим Максимом Глібовичем, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві;

- вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна Державної установи «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України».

21.02.2025 суд ухвалою призначив скаргу Державної установи «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України» до розгляду у судовому засіданні на 25.03.2025. Також даної ухвалою суд запропонував старшому державному виконавцю Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бялому М. Г. надати власні пояснення щодо поданої скарги.

У судове засідання 25.03.2025 прибув представник скаржника, інші учасники справи та заінтересовані особи не прибули, втім їх неявка у розумінні частини 2 статті 342 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду поданої скарги.

Розглянувши скаргу на бездіяльність державного виконавця, суд вирішив відмовити у задоволенні скарги з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи подання скарги на бездіяльність державного виконавця скаржник зазначає, що постановою державного виконавця від 12.08.2014 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання наказу №910/8229/14 від 28.07.2014.

Постановою державного виконавця від 12.08.2014 у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 накладено арешт на все майно боржника - Державної установи "Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії медичних наук України".

У подальшому, державний виконавець постановою від 22.08.2014 (ВП НОМЕР_1) повернув заявнику виконавчий документ (наказ) №910/8229/14 від 28.07.2014 на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що була чинна на момент вчинення відповідної дії, тобто у редакції Закону № 606-XIV від 21.04.1999 (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» 1999 року), який частково втратив чинність 05.10.2016 (окрім статті 4) та повністю втратив чинність 05.01.2017 на підставі Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» 2016 року).

Скаржник вважає, що оскільки, виконавче провадження НОМЕР_1 завершено, то державний виконавець, в тому числі, повинен був застосувати наслідки завершення виконавчого провадження передбачені частиною 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, у вигляді зняття арешту з майна боржника, що накладений постановою державного виконавця від 12.08.2014. Означених дій державним виконавцем зроблено не було, чим порушено права боржника, оскільки, на думку останнього належне йому майно є безпідставно арештованим.

Із такими твердження скаржника суд погодитись не може, з огляду на наступне.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина 1 статті 339 Господарського процесуального кодексу України).

Звідси висновок, що підставою для звернення до суду із скаргою на дії виконавця є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні скарги. Вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 26.02.2021 у справі №910/15888/17

Як вбачається з матеріалів скарги, а також відомостей з АСВП по ВП НОМЕР_1 скарга стосується бездіяльності державного виконавця, яка мала місце під час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 22.08.2014 на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Відтак, при вирішенні даної скарги підлягають застосуванню приписи Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року.

Зі змісту постанови державного виконавця від 22.08.2014 вбачається, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» частини 1, 2 статті 3 якого передбачають, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У відповідності до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року, державний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу, в разі якщо наявна встановлена законом заборона щодо проведення виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частина 4 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина 5 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року).

При цьому, виключні підстави для закінчення (завершення) виконавчого провадження були перелічені у статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року серед яких така підстава, як повернення виконавчого документа стягувачу відсутня.

Згідно частини 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року - про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Отже, постанова про повернення стягувачу виконавчого документа та постанова про закінчення виконавчого провадження не є тотожними документами (виконавчими діями).

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, у розумінні статей 47, 49, 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 зазначеного Закону не є закінченням (завершенням) виконавчого провадження, а стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання в межах встановлених строків та у даному випадку з урахуванням приписів Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», що виключає можливість зняття арешту з майна боржника.

З листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві №09-08/494-4977 від 15.04.2015, що долучений до скарги вбачається, що управлінням було отримано пакет документів щодо виконання наказу №910/8229/14 від 28.07.2014.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у чинній станом на дату листа казначейства редакції - виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року - рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Однією з підстав закінчення виконавчого провадження, що визначені частиною 1 статі 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року є фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Крім того, з матеріалів скарги вбачається, що скаржник звертався до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою від 15.10.2014 №189 щодо зняття арешту з майна боржника накладеного у межах у виконавчому провадження щодо виконання наказу №910/8229/14 від 28.07.2014.

Листом №54834/3.1-24 від 30.10.2024 Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомив скаржнику, що з метою належного розгляду заяви про зняття арешту з майна боржника, останньому на підставі частини 4 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року необхідно подати до Відділу належним чином завірену копію рішення суду, яким визнано виконавчий документ, а саме наказ №910/8229/14 від 28.07.2014 таким, що не підлягає виконанню.

Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року - виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно частини 4 статті 40 - Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Так, однією з підстав для закінчення виконавчого провадження, що передбачена пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року є скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Втім, суд також не може встановити, що наказ №910/8229/14 від 28.07.2014 було визнано таким, що не підлягає виконанню у порядку встановленому статтею 328 Господарського процесуального кодексу України як одна з підстав для зняття арешту, що визначена статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року.

Отже, скаржником не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом (наказом) №910/8229/14 від 28.07.2014.

Отже, суд констатує, що наразі рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2014 на примусове виконання якого видано наказ №910/8229/14 від 28.07.2014 - не виконано, а отже жодних підстав вважати виконавче провадження закінченим наразі відсутні.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

При цьому, державне підприємство є юридичною особою та повинно нести відповідальність за своїми зобов`язаннями належним йому майном відповідно до загальних положень статті 96 ЦК України. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава як його засновник не може відповідати за боргами створеної нею юридичної особи. Вказані висновки викладені, зокрема у постанові ВП ВС від 07.12.2022 по справі №908/1525/16.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Отже, застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

При цьому, стаття 1 Першого протоколу Конвенції не стосується державного майна, оскільки саме держава є власником такого майна, і саме держава гарантувала виконання боржником у даній справі, який є державним інститутом виконання рішення суду.

Натомість, з урахуванням установлених обставин відсутності виконання судового рішення на виконання якого видано наказ №910/8229/14 від 28.07.2014, та яке повинно виконуватись згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суд не вважає, що тривалий арешт майна боржника призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме до незаконного втручання держави у право на мирне володіння майном боржника.

Згідно приписів статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

За таких обставин, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження наявності обставин закінчення виконавчого провадження згідно статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» 1999 року або статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 року, як підстави для зняття арешту з майна боржника, суд вважає скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Державній установі «Інститут ядерної медицини та променевої діагностики Національної академії та медичних наук України» в задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця.

2.Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і таку ухвалу може бути оскаржено у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повний текст ухвали складений 27.03.2025.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких