Ухвала від 27.03.2025 по справі 927/853/24

УХВАЛА

27 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 927/853/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Ємця А. А. та Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Борисенко Галини Василівни (далі - ФОП Борисенко Г.В.)

на рішення господарського суду Чернігівської області від 11.11.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025

за позовом Фізичної особи-підприємця Демченка Віктора Михайловича

до ФОП Борисенко Г.В.

про стягнення 471 632,58 грн,

ВСТАНОВИВ:

ФОП Борисенко Г.В. 17.03.2025 (через систему "Електронний суд") звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського Чернігівської області від 11.11.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 зі справи № 927/853/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Водночас до скарги додано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 440 322,58 грн орендної плати та 31 310,00 грн витрат зі збереження майна в орендованому приміщенні, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором суборенди нерухомого майна в частині своєчасної оплати та компенсації понесених позивачем витрати, пов`язаних зі збереженням майна, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).

Так, згідно з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.11.2024, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у цій справі позов задоволено частково; стягнуто з ФОП Борисенко Г. В. на користь Фізичної особи-підприємця Демченка Віктора Михайловича 300 322,58 грн заборгованості з суборендної плати та 4504,84 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, ФОП Борисенко Г.В. зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях застосовано загальний підхід до господарських зобов`язань, визначених статтями 173, 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України без урахування тієї обставини, що окремі міста та райони в країні перебувають в особливому становищі, на яких велись (ведуться) активні бойові дії, а застосування до суб`єктів господарювання загальних підходів є несправедливим, саме тому оскаржувані судові рішення можуть створювати суперечливий прецедент правозастосовчої практики, згідно з якою судами не розмежовуються умови здійснення господарської діяльності на територіях, де ведуться бойові дії, та можливості звільнення суб`єкта господарювання від господарських зобов`язань за наявності незалежних від нього обставин, а також скаржниця зазначає про те, що перебування об`єкта оренди на території, де відбувались бойові дії, призвело до його руйнування, що унеможливило здійснення нею господарської діяльності, яка є єдиним джерелом доходу скаржниці, що має виняткове для неї значення.

Наведене, на думку скаржниці, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Щодо ж до "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником.

Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності виняткового значення та значного суспільного інтересу у цій справі, передбаченого згаданим підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб`єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки тощо.

Натомість спірне питання, яке порушує скаржник у касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами спору, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору, зокрема, щодо оплати за користування орендованим майном.

Також посилання скаржниці на понесення нею додаткових фінансових обтяжень у зв`язку з неможливістю здійснення господарської діяльності, яка є єдиним джерелом доходу, не може свідчити про те, що справа має виняткове значення, оскільки остання самостійно несе ризики господарської діяльності з метою одержання прибутку, а тому отримання (або неотримання) доходу від такої діяльності, не звільняють скаржника від обов`язку виконання взятих на себе зобов`язань, а, отже, і не можуть бути визнані підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У зв`язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Борисенко Г.В. на рішення господарського Чернігівської області від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Борисенко Галини Василівни на рішення господарського Чернігівської області від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 зі справи № 927/853/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос