Ухвала

від 20.03.2025 по справі 129/185/23

ЛАДИЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 129/185/23

Провадження № 2/135/114/25

У Х В А Л А

іменем України

20.03.2025 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Волошиної Т.В., за участі секретаря судових засідань Глушко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Немирівської окружної прокуратури, Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення процесуальних, судових витрат та моральної шкоди, завданої органами дізнання, досудового слідства в кримінальному провадженні,

ВСТАНОВИВ:

1. Встановлені обставини

У провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Немирівської окружної прокуратури, Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення процесуальних та судових витрат, а також моральної шкоди, завданої органами дізнання та досудового слідства у кримінальному провадженні.

Позивач ОСОБА_1 (з урахуванням уточнених позовних вимог) на підставі статей 118130 КПК України, статей 1523, 1167, 1172, 1176 ЦК України просить стягнути з відповідача Державної казначейської служби України на його користь: процесуальні витрати у розмірі 1952 грн; судові витрати у розмірі 1212 грн; моральну шкоду у розмірі 165 200 грн.

1.1. Аргументи позивача

На обґрунтуванняпозовних вимог позивач зазначає, що рішенням Гайсинського районного суду від 14 серпня 2013 року у справі № 129/1083/13 (провадження № 2/129/286/13) з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 18 400 грн боргу, 56 120 грн відсотків за прострочення повернення боргу та 87 грн 84 коп. судових витрат. 24 жовтня 2013 року на підставі цього рішення було видано виконавчий документ, який передано до органів державної виконавчої служби. Однак, незважаючи на наявність у боржника майна, рішення суду не виконано понад дев`ять років.

13 вересня 2014 року ухвалою суду боржника було оголошено в розшук та заборонено йому виїзд за кордон. Відповідно до ухвали, органи виконавчої служби повинні були вжити відповідні заходи, однак, за твердженням позивача, ця ухвала не була виконана.

Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 190 та 382 КК України (шахрайство, невиконання судового рішення). На його думку, заяви: не вносилися до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР); закривалися слідчими та/або прокурорами без проведення належних слідчих дій; не забезпечувалося виконання ухвал суду щодо розшуку боржника.

18 травня 2015 року було відкрито кримінальне провадження № 12015020120000387, яке 31 серпня 2015 року закрито без належного розслідування та встановлення особи боржника. Це рішення оскаржене позивачем, унаслідок чого 6 жовтня 2015 року ухвалою слідчого судді постанову про закриття скасовано. Проте жодних процесуальних витрат позивачеві не компенсовано.

06 січня 2022 року відкрито кримінальне провадження № 42022020000000004 за ст. 382 КК України (ухилення від виконання судового рішення). 15 березня 2022 року його закрито з посиланням на відсутність складу злочину. Внаслідок цього позивач змушений був знову оскаржувати дії слідчих та прокурорів, зазнаючи додаткових витрат.

Оскільки кожне закриття кримінальних проваджень позивач був змушений оскаржувати (до слідчих суддів, апеляційних інстанцій, прокуратури вищого рівня), він поніс витрати на: поштові відправлення (рекомендовані листи); виготовлення копій документів; проїзд та втрачений робочий/особистий час.

Загальний розмір таких процесуальних витрат становить 1952 грн, а судових витрат 1212 грн.

Позивач вважає, що через багаторічну судову тяганину йому завдано моральної шкоди, що полягає у: тривалому невиконанні судового рішення від 14 серпня 2013 року; бездіяльності та незаконних діях правоохоронних органів і суду; постійній необхідності оскаржувати постанови про закриття кримінальних проваджень, витрачаючи час і кошти.

Посилаючись на статті 23, 1167, 1176 ЦК України та Постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року, позивач визначає розмір моральної шкоди у 165 200 грн.

ОСОБА_1 наголошує, що органи виконавчої служби, слідства та прокуратури діють неправомірно, не виконуючи своїх зобов`язань щодо примусового виконання судового рішення та належного розслідування кримінальних правопорушень.

На його думку, такі дії та бездіяльність порушують: норми КПК України (статті 2, 9, 24, 38, 124, 126, 130, 284 тощо); норми ЦК України (статті 2, 15, 23, 1167, 1176). Позивач зазначає, що понесені ним витрати є процесуальними витратами, які повинні компенсуватися державою у разі встановлення незаконності дій або рішень органів влади.

З огляду на 9-річне невиконання судового рішення про стягнення боргу та систематичне закриття кримінальних проваджень без належного розслідування, позивач вважає, що його права, гарантовані Конституцією України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, були порушені.

Відповідно, органи досудового розслідування, прокуратури, виконавчої служби та суди не забезпечили належного механізму виконання судового рішення та ефективного розслідування, а тому всі витрати, пов`язані із захистом його прав, підлягають компенсації за рахунок держави в особі Державної казначейської служби України, яку позивач просив визнати належним відповідачем у справі.

2. Процесуальна історія справи.

2.1. Передача справи на розгляд Ладижинському міському суду.

Розпорядженням голови Гайсинського районного суду Вінницької області Ковчежнюка В. М. від 19.01.2023 № 1 цивільну справу передано на розгляд до Ладижинського міського суду Вінницької області у зв`язку з неможливістю автоматизованого розподілу справи між суддями через недостатню кількість суддів у зв`язку з їхніми самовідводами.

26.01.2023 цивільна справа надійшла до Ладижинського міського суду Вінницької області, де згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи її передано в провадження судді Волошиної Т.В.

2.2. Ухвали про залишення без руху та повернення позовної заяви

Ухвалою суду від 26.01.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 01.05.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Немирівської окружної прокуратури, Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області про стягнення процесуальних і судових витрат та моральної шкоди, завданої органами дізнання і досудового слідства, повернуто позивачеві.

2.3. Розгляд в апеляційній та касаційній інстанціях

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області залишено без руху, а ухвалою від 10.01.2024 повернуто особі, яка її подала.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.11.2024 ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10.01.2024 скасовано, а справу направлено на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10.01.2025 ухвалу Ладижинського міського суду Вінницької області від 01.05.2023 скасовано, а справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

2.4. Відкриття провадження у справі та витребування доказів

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 22.01.2025 відкрито провадження у цивільній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів.

Витребувано: із Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області (23700, м. Гайсин, вул. Волонтерів, буд. 20) матеріали кримінальних проваджень № 12015020120000387 від 18.06.2015 та № 42022020000000004 від 06.01.2022; із Гайсинського районного суду Вінницької області (23700, м. Гайсин, вул. Соборна, буд. 47) матеріали кримінальних проваджень № 129/1148/15, № 129/1198/15, № 129/2724/15, № 129/2991/18, № 129/1050/17, № 129/770/18.

Відповідачі Вінницька обласна прокуратура, Немирівська окружна прокуратура та Гайсинський РУП ГУНП у Вінницькій області отримали ухвалу про відкриття провадження разом із матеріалами справи 28.01.2025, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 119, 121, 122). Відзив на позовну заяву вони не подали.

2.5. Заяви та клопотання позивача

03.02.2025 позивач ОСОБА_1 не з`явився до судового засідання, але направив заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та задовольнити позовні вимоги з урахуванням уточнених позовних вимог. Також він клопотав про залучення до участі у справі Державної казначейської служби України (а.с. 134-135).

Ухвалою суду від 20.02.2025 до участі у справі як співвідповідача залучено Державну казначейську службу України, а судове засідання відкладено на 17.03.2025 (а.с. 145).

2.6. Повідомлення учасників та їх неявка

Позивач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 17.03.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 151). Водночас матеріали справи містять його заяву від 03.02.2025 про розгляд справи без його участі (а.с. 134-135).

Представники відповідачів Вінницької обласної прокуратури, Немирівської окружної прокуратури та Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області не з`явилися на судові засідання, призначені на 20.02.2025 та 17.03.2025.

Відповідачі були належним чином повідомлені про судовий розгляд, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 119, 121, 122, 150, 152-154). Однак причини своєї неявки суду вони не повідомили.

Представник Державної казначейської служби України також не з`явився на судове засідання 17.03.2025. Водночас він подав до суду відзив на позовну заяву, у якому висловив заперечення проти позову та просив відмовити у його задоволенні.

3. Позиція Державної казначейської служби України (відзив)

3.1. Безпідставність залучення Казначейства як відповідача

Казначейство наголошує, що є окремою юридичною особою, наділеною відповідними повноваженнями згідно із законом, і не може ототожнюватися з державою в цілому чи з державним бюджетом.

Відповідно до статей 2, 176 Цивільного кодексу України, а також згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 № 12-рп/2001, держава та державні юридичні особи не відповідають одна за одну. Відповідно, немає правових підстав для притягнення Казначейства до відповідальності за дії чи бездіяльність інших державних органів, зокрема органів досудового розслідування та прокуратури.

Судова практика свідчить, що заборгованість або відшкодування шкоди, завданої державним органом, підлягає стягненню безпосередньо з державного бюджету, а не з юридичної особи «Державна казначейська служба України».

Крім того, відповідно до статті 265 ЦПК України та судової практики (зокрема постанов Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 199/6713/14-ц, від 14.09.2022 у справі № 415/1009/21, від 26.04.2023 у справі № 227/4691/21), суд не визначає у резолютивній частині рішення, з яких саме рахунків здійснюється списання коштів або хто є суб`єктом виконання судового рішення, оскільки це питання стосується виключно виконання судового рішення, а не його ухвалення.

3.2. Відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди

Позивач посилається на статті 1523, 1167, 1172, 1176 ЦК України, обґрунтовуючи свої вимоги моральною шкодою, завданою йому діями (бездіяльністю) органів досудового слідства та прокуратури. Водночас Казначейство зазначає, що для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідно довести такі елементи: факт протиправної поведінки відповідного суб`єкта, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вину особи, яка завдала шкоди.

Стаття 1176 ЦК України визначає спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану незаконним засудженням, затриманням, притягненням до кримінальної відповідальності тощо. Однак у даному позові не йдеться про незаконне засудження чи затримання позивача.

Верховний Суд, зокрема Велика Палата, у своїх постановах наголошував, що задоволення скарги на дії або рішення слідчого чи прокурора саме по собі не є автоматичною підставою для визнання їхніх дій протиправними в контексті деліктної відповідальності та відшкодування шкоди.

Отже, для підтвердження права на компенсацію необхідно довести прямий причинно-наслідковий зв`язок між протиправними діями (бездіяльністю) державних органів та моральною шкодою, що, на думку Казначейства, позивачем не зроблено. Сам лише факт скасування процесуальних рішень слідчого чи прокурора, як стверджується у відзиві, не може бути автоматичною підставою для відшкодування.

3.3. Недостатність доказів моральної шкоди

У відзиві зазначено, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували: реальне існування моральної шкоди, обсяг і характер його страждань, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) правоохоронних органів та моральною шкодою.

Процесуальний механізм оскарження дій або бездіяльності слідчих та прокурорів є передбаченим законом способом захисту прав (стаття 24 КПК України) і сам по собі не є підставою для компенсації моральної шкоди (стаття 23 ЦК України).

Казначейство також звертає увагу, що відповідно до принципів розумності та справедливості розмір компенсації моральної шкоди не може призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок державного бюджету, а має бути обґрунтованим і пропорційним завданій шкоді.

На підставі викладеного Казначейство стверджує, що позивач не довів факту заподіяння йому шкоди саме діями органів державної влади під час досудового розслідування та не підтвердив наявності причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та заявленими моральними стражданнями.

Отже, Державна казначейська служба України заперечує проти задоволення позову, підкреслюючи, що: не є належним відповідачем за вимогами щодо відшкодування шкоди, завданої діями/бездіяльністю правоохоронних органів; не доведено склад деліктної відповідальності та наявність будь-якої моральної шкоди, завданої безпосередньо позивачеві; не підтверджено причинно-наслідкового зв`язку між процесуальними діями органів досудового слідства та заявленими витратами чи моральною шкодою.

4. Висновок суду щодо закриття провадження

Дослідивши матеріали цивільної справи та витребувані матеріали кримінальних проваджень, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Натомість, відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.

Отже, питання відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних із кримінальним провадженням, має вирішуватися в межах кримінального судочинства.

Відповідно до статті 60 КПК України, заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою чи повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим. Заявник має право: отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію; подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи; отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з частиною другою статті 55 КПК України, особа набуває статусу потерпілого з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про її залучення до провадження як потерпілого.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що він звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього кримінального правопорушення та вважає себе потерпілим у розумінні статті 55 КПК України. Він стверджує, що через незаконні рішення, дії та бездіяльність органу досудового розслідування йому завдано матеріальної шкоди у вигляді витрат на забезпечення та захист його процесуальних прав у кримінальному провадженні.

Разом із тим, відповідно до пунктів 7, 10 частини першої статті 56 КПК України, потерпілий має право: оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в порядку, передбаченому КПК України; вимагати відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Позивач реалізував своє право на оскарження процесуальних рішень і поніс у зв`язку з цим, як зазначено у поясненнях у справі та розрахунку процесуальних витрат (а.с. 73), такі витрати: витрати на оплату поштових відправлень; витрати, пов`язані із втраченим робочим часом; витрати на виготовлення копій документів; витрати на проїзд для отримання юридичних консультацій.

З матеріалів справи вбачається, що ці витрати позивач поніс у зв`язку з оскарженням постанов слідчих Гайсинського РУП ГУНП у кримінальних провадженнях №?12015020120000387 від 18.05.2015 та №?42022020000000004 від 06.01.2022.

Отже, зазначені позивачем витрати є процесуальними витратами у кримінальному провадженні, понесеними на стадії досудового розслідування, а тому вони підлягають вирішенню у межах кримінального судочинства.

Відповідно до статті 118 КПК України, процесуальні витрати у кримінальному процесі включають: витрати на правову допомогу; витрати, пов`язані з прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрати, пов`язані із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Процесуальні і судові витрати та зазначена позивачем матеріальна шкода у цій справі мають ознаки процесуальних витрат, понесених у кримінальному процесі, оскільки оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора тощо Шпаком В.Г. проводилося в порядку, передбаченому КПК України, на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, і ці дії відносяться саме до кримінального провадження за правилами пункту 10 частини першої статті 3 КПК України.

Питання щодо процесуальних витрат у кримінальному процесі вирішується судом у вироку суду або ухвалі (ч.1 ст.126 КПК України) в порядку, передбаченому статтями 124, 125 КПК України.

Це означає, що питання відшкодування процесуальних витрат у кримінальному процесі має бути вирішене в межах відповідного кримінального провадження, а не в порядку цивільного судочинства.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №?706/1110/15-ц; від 18 березня 2020 року у справі №?706/332/19.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №?757/3087/15-ц (провадження №?61-21427св18) зазначено, що процесуальні витрати у кримінальному провадженні повинні вирішуватися у межах цієї ж справи, а якщо цього не було зроблено, сторона кримінального провадження має можливість оскаржити відповідне судове рішення в апеляційному та касаційному порядку.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення процесуальних, судових витрат не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, Немирівської окружної прокуратури, Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області, Державної казначейської служби України у частині позовних вимог про стягнення процесуальних, судових витрат на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, ухвала набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя