Ухвала

від 27.03.2025 по справі 300/7973/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОКРЕМА УХВАЛА

"27" березня 2025 р. Справа № 300/7973/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №300/7973/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, заявник, ОСОБА_1 ), 20.11.2023 звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (надалі, також відповідач 1, Комісія з контролю), Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (надалі, також відповідач 2, Івано-Франківська КЕЧ), згідно змісту якого просить:

- визнати неправомірними дії відповідача 1 щодо прийняття рішення оформленого протоколом №139 від 25.10.2023 засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями в частині непогодження забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача 1 в частині погодити забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 ;

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача 2 щодо не направлення документів до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради для закріплення однокімнатної постійної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м.кв., загальною площею 43,3 м.кв за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача 2 направити документи до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради для закріплення однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м.кв, загальною площею 43,3 м.кв. за ОСОБА_1 .

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо прийняття рішення, оформленого протоколом №139 від 25.10.2023 засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, в частині непогодження забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 . Зобов`язано Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути питання щодо надання постійного житла полковнику запасу ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення набрало законної сили "29" травня 2024 року.

25.02.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 Якубовського О.О. (надалі, також представник позивача, представник заявника), у якій останній просить:

- прийняти дану заяву до розгляду у справі №300/7973/23 без сплати судового збору, як це роз`яснено КАС ВС у справі №520/9769/19 (постанова від 05.05.2022) та/або із звільненням заявника від такої сплати на підставі п. 8 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (див. Постанову Восьмого ААС від 07.05.2020 у справі №380/2259/20) у зв`язку з його статусом інваліда війни;

- у порядку ст. 383 КАС України визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024.

В обґрунтування заяви представник заявника зазначає, що всупереч рішенню суду у справі №300/7973/23 боржником в особі Комісії з контролю протиправно та свідомо надано квартиру іншому військовослужбовцю ОСОБА_2 , а не полковнику ОСОБА_1

14.03.2025 представник Міністерства оборони України через підсистему "Електронний суд" скерував суду пояснення на виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №300/7973/23. Так, останній вказав, що на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 24.01.2023 Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю) 25.10.2023 розглянуто питання щодо забезпечення ОСОБА_1 однокімнатною кв. АДРЕСА_2 (далі - Квартира). Протоколом № 139 від 25.10.2023 Комісією з контролю не погоджено надання Квартири ОСОБА_1 як такому, що є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , а також під час проходження військової служби був забезпечений житлом у АДРЕСА_4 за рахунок житлового фонду МО України. Ураховуючи висновки Комісії з контролю об`єднаною житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 28.12.2023 протоколом №15 скасовано попереднє рішення житлової комісії від 28.09.2023 протокол № 10 щодо надання Квартири полковнику запасу ОСОБА_1 та розподілено її іншому старшому прапорщику запасу ОСОБА_3 . Комісією з контролю погоджено розподіл Квартири ст. прапорщику запасу ОСОБА_3 протоколом № 1 від 30.01.2024. Івано-Франківською міською радою (лист №886883 від 14.05.2024) відхилено клопотання Івано-Франківської КЕЧ району в частині оформлення відповідних документів на видачу ордер на Квартиру ст. прапорщику ОСОБА_3 з посиланням на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 про зобов`язання МО України в особі Комісії з контролю повторно розглянути питання щодо надання постійного житла полковнику запасу ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду викладених у рішенні. Івано-Франківською КЕЧ району відповідно до доручення Центрального управління інженерного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Центральне управління) на підставі рішення Івано- Франківського міського суду від 24.01.2023 надіслано облікову справу ОСОБА_1 для розгляду Комісією з контролю (без списку розподілу житлової площі у зв`язку з тим що зазначена Квартира на той час розподілена ОСОБА_3 ) (Довідково: згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.08.2022 за ОСОБА_1 рахувалася власність, трикімнатна кв. АДРЕСА_3 (договір довічного утримання від 28.12.2004 №3896). Станом на травень 2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 право власності на згадану квартиру відсутнє). Комісією з контролю у травні 2024 року розглянуто повторно питання розподілу Квартири ОСОБА_1 та одноголосно відмовлено на підставі абзацу 4, пункту 1, ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (протокол № 103 від 30.05.2024). На виконання протокольного рішення Івано-Франківською КЕЧ району повторно було надіслано до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради документи щодо надання для постійного користування Квартири старшому прапорщику ОСОБА_3 . За результатами розгляду із зазначеного питання ОСОБА_3 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 11.07.2024 видано ордер № 0011640 на вселення в вищезазначену Квартиру, яка в подальшому ним приватизована (свідоцтво СТЕ 052425 від 27.08.2024). Крім того, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 Комісією з контролю у жовтні 2024 року протоколом від 15.10.2024 № 189 запропоновано розглянути питання надання ОСОБА_1 іншого житла для постійного проживання після надходження такого для розподілу до Івано-Франківського гарнізону. Разом з тим, прийняття Комісією з контролю зазначеного рішення є результатом відкритого голосування її членів. Центральне управління не наділені повноваженнями щодо керівництва діяльністю або щодо організації роботи Комісії з контролю, відтак дії/рішення Центрального управління не можуть бути ототожнені із діями/рішеннями Комісії з контролю. Враховуючи викладені обставини, представник Міністерства оборони України переконаний, що підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у порядку ст. 383 КАС України відсутні.

При вирішенні вищевказаної заяви судом враховується наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містить КАС України, зокрема, нормами статті 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У справі Горнсбі проти Греції від 19.03.1997 року Європейський суд з прав людини зазначив, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Європейського суду з прав людини у справі Савіцький проти України, nо.38773/05, від 26.07.2012 року).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України").

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, зазначена норма КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Відтак суд має з`ясувати, чи були оскаржувані дії, пов`язані з виконанням судового рішення (продовжуючим правопорушенням), чи є самостійним предметом спору (новим правопорушенням).

Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2018 №520/11829/17 (№К/9901/51263/18) (п.34).

Так, судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024, яке 29.02.2024 набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо прийняття рішення, оформленого протоколом №139 від 25.10.2023 засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, в частині непогодження забезпечення житлом полковника запасу ОСОБА_1 та зобов`язано Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути питання щодо надання постійного житла полковнику запасу ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

12.06.2024 Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист про зобов`язання Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями повторно розглянути питання щодо надання постійного житла полковнику запасу ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

30.07.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. відкрито виконавче провадження №75655045 з виконання виконавчого листа №300/7973/23 виданого 12.06.2024.

У зв`язку із відсутністю інформації щодо виконання рішення суду боржником, 03.09.2024 та 12.11.2024 державним виконавцем надіслано на адресу Міністерства оборони України вимогу щодо надання інформації відносно стану виконання рішення, а також заходів, які вживались боржником з метою його фактичного виконання у строк до 26.11.2024.

На виконання вимоги державного виконавця від 03.09.2024 листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.09.2024 № 370/11/2022 повідомлено про те, що Івано-Франківському КЕЧ доручено повторно направити документи до Комісії з контролю по розподілу квартири полковника запасу ОСОБА_1 . Цим листом також повідомлено, що за результатами вчинених дій Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями (далі - Комісія з контролю) державного виконавця додатково повідомлять.

На виконання вимоги державного виконавця від 12.11.2024 листом Західного територіального юридичного відділу (документи на підтвердження повноважень не надані) від 26.11.2024 № 1168 за підписом ОСОБА_4 повідомлено, що розподіл квартири полковнику запасу ОСОБА_1 , на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 24.01.2023 було винесено на розгляд Комісії з контролю 25.10.2023 (протокол № 139). Однак, рішенням Комісії з контролю не погоджено розподіл квартири полковнику запасу ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що він є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , а також забезпечувався житлом з фондів Міністерства оборони України у м. Коломия. В подальшому квартира була розподілена іншому військовослужбовцю, старшому прапорщику запасу ОСОБА_3 на підставі рішення Комісії з контролю від 30.01.2024 № 1 (протоколи засідання Комісії з контролю від 25.10.2023 № 139 та від 30.01.2024 № 1 заявником не долучено). Комісією з Контролю 30.05.2024 (протокол № 130) повторно розглянуто зазначене питання та одноголосно відмовлено у розподілі Квартири полковнику запасу ОСОБА_5 на підставі абзацу 4 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (протокол засідання Комісії з контролю від 15.10.2024 № 139 заявником також не долучено). У зв`язку із цим, боржником в особі Комісії з контролю прийнято рішення, що у зв`язку з відсутністю вільних житлових приміщень у гарнізоні, пропонується розглянути питання надання житла для постійного користування полковнику запасу ОСОБА_1 після надходження житла до Івано-Франківського гарнізону.

Відтак, за невиконання без поважних причин рішення суду, 05.12.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100,00 грн та повторно зобов`язано виконати рішення протягом 10 робочих днів.

Надалі, керуючись статями 63, 75 Закону, у зв`язку із повторним невиконанням рішення суду без поважних причин державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу від 14.02.2025 на суму 10200,00 грн (штраф у подвійному розмірі). Таким чином, боржником повторно не вжито жодних заходів на виконання рішення суду, у строки, визначені законом.

14.02.2025 державним виконавцем надіслано до Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомлення щодо вчинення посадовими особами Міністерства оборони України кримінального правопорушення (№ 0405300275265).

Беручи до уваги викладене, керуючись вимогами п. 11 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 18.02.2025 ВП №75655045.

18.02.2025 Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, керуючись статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" направив для виконання та до відома постанову від 18.02.2025, винесену при примусовому виконанні виконавчий лист №300/7973/23 від 12.06.2024, що видав Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

З урахуванням викладеного суд наголошує, що повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Зміст конкретних обставин, хронологія та послідовність дій позивача дають підстави виснувати, що останній в повному обсязі виконав вимоги частини 2 ст. 383 КАС України.

Так, рішення суду у даній справі перебувало на примусовому виконанні з 30.07.2024 по 18.02.2025, яке закінчено у зв`язку з тим, що державним виконавцем було вжито всіх заходів примусового виконання, визначених Законом, а виконати рішення без участі боржника неможливо Тобто, позивачем вичерпано усі можливі механізми примусового виконання рішення суду у даній справі,

Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується відповідачем 1, на виконання рішення суду від 24.01.2023 Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями 25.10.2023 розглянуто питання щодо забезпечення ОСОБА_1 однокімнатною кв. АДРЕСА_2 (далі - Квартира).

Протоколом №139 від 25.10.2023 Комісією з контролю не погоджено надання Квартири ОСОБА_1 як такому, що є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , а також під час проходження військової служби був забезпечений житлом у АДРЕСА_4 за рахунок житлового фонду МО України.

Враховуючи висновки Комісії з контролю об`єднаною житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 28.12.2023 протоколом №15 скасовано попереднє рішення житлової комісії від 28.09.2023 протокол № 10 щодо надання Квартири полковнику запасу ОСОБА_1 та розподілено її іншому старшому прапорщику запасу ОСОБА_3 .

Надалі, комісією з контролю погоджено розподіл Квартири ст. прапорщику запасу ОСОБА_3 протоколом № 1 від 30.01.2024.

В свою чергу, Івано-Франківською міською радою (лист №886883 від 14.05.2024) відхилено клопотання Івано-Франківської КЕЧ району в частині оформлення відповідних документів на видачу ордер на Квартиру ст. прапорщику ОСОБА_3 з посиланням на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 про зобов`язання МО України в особі Комісії з контролю повторно розглянути питання щодо надання постійного житла полковнику запасу ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

Івано-Франківською КЕЧ району відповідно до доручення Центрального управління інженерного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - Центральне управління) на підставі рішення суду надіслано облікову справу ОСОБА_1 для розгляду Комісією з контролю (без списку розподілу житлової площі у зв`язку з тим що зазначена Квартира на той час розподілена ОСОБА_3 ).

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 Комісією з контролю у травні 2024 розглянуто повторно питання розподілу Квартири ОСОБА_1 та одноголосно відмовлено на підставі абзацу 4, пункту 1, ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, що оформлено протоколом № 103 від 30.05.2024.

На виконання протокольного рішення Івано-Франківською КЕЧ району повторно було надіслано до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради документи щодо надання для постійного користування Квартири старшому прапорщику ОСОБА_3 . За результатами розгляду із зазначеного питання ОСОБА_3 виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 11.07.2024 видано ордер № 0011640 на вселення в вищезазначену Квартиру, яка в подальшому ним приватизована (свідоцтво СТЕ 052425 від 27.08.2024).

Крім того, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 Комісією з контролю у жовтні 2024 року протоколом від 15.10.2024 № 189 запропоновано розглянути питання надання ОСОБА_1 іншого житла для постійного проживання після надходження такого для розподілу до Івано-Франківського гарнізону.

При цьому, в рішенні від 07.02.2024, суд виснував: "… Воднораз, суд наголошує, що відповідно до частини статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, не потребує доказуванню обставина, встановлена рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 справа №300/4755/22, що набрало, за наслідками апеляційного оскарження, законної сили 28.06.2023, щодо однієї із причин (підстав) прийняття оспорюваного рішення оформленого протоколом №139 від 25.10.2023 в даній адміністративній справі №300/7973/23, а саме: отримання житла в м. Коломия в 1992 році за рахунок Міноборони.

Так, як встановлено рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 справа №300/4755/22:

"…у 1992 році ОСОБА_1 став співвласником однокімнатної квартири житловою площею 17,2 кв.м., загальною площею 39,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 в рівних долях з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (позивач, його дружина, син 1989 року народження). Відповідно розмір забезпеченості житловою площею у вказаній квартирі на одного проживаючого був менший за 8 кв.м. та складав 5,73 кв.м.

ОСОБА_1 , як співвласник цієї нерухомості, скористався правом на безоплатну приватизацію 1/3 вказаного житла. Тобто, виходячи з розрахунку розміру квартири, позивач реалізував своє право на приватизацію на 5,7 кв.м. житлової площі та на 13,06 кв.м. загальної.

Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (Філія Івано-Франківське обласне управління) видало позивачу довідку від 09.07.2019 № 108.067-08/315, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перебуває у списках громадян, які мають право на отримання приватизаційних паперів за адресою: АДРЕСА_5 . Майновий сертифікат отримав. Житловий чек використав частково - залишок 1,97 грн.

Крім того, відповідно до довідки ПАТ Державний ощадний банк України (Філія Івано-Франківське обласне управління) від 09.07.2019 № 108.067-08/314 вищенаведена інформація наведена щодо всіх членів сім`ї позивача. Житловий чек використали частково залишок 1,97 грн кожному.

З огляду на вищевикладене та ураховуючи приписи абзацу 3 п. 2 Інструкції № 380, позивач та члени його сім`ї використали право на безоплатну приватизацію житла не в повному обсязі. Разом з тим чинним законодавством, у разі неповної реалізації права на приватизацію, передбачена можливість надання військовослужбовцям житла за умови врахування житлової площі у квартирі, яка знаходиться у приватній власності військовослужбовця або членів його сімї.

За приписами ст.3 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду від 19 червня 1992 року № 2482-XII (далі Закон № 2482-XII) приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Згідно зі ст. 4 Закону № 2482-XII приватизація житла в Україні здійснюється з використанням житлових чеків, що видаються кожному громадянину.

При цьому, якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (ч.2 ст. 5 Закону № 2482-XII).

Виходячи з вищевикладеного, для приватизації житла належало отримати житлових чеків з розрахунку 21 кв. м. на кожного члена сім`ї та додатково 10 кв. м. на сім`ю, що в сумі складає 73 кв. м. Оскільки сім`єю позивача було приватизовано квартиру загальною площею 39,2 кв.м. (по 1/3 кожний), то різниця 33,8 кв. м. повинна була бути надана сім`ї у якості житлових чеків, що підтверджується вищевказаними довідками ПАТ Державний ощадний банк України, які містяться серед матеріалів справи.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.06.2010 № 15-рп/2010 у справі N 1-38/2010 встановлено, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Враховуючи вищенаведене, право на приватизацію житла використано позивачем не в повному обсязі, виходячи з невикористаних житлових чеків на площу, що становить різницю між санітарною нормою в 21 кв. м. та 1/3 приватизованого раніше житла в м. Коломия. Тобто ОСОБА_1 має право безоплатно приватизувати житлове приміщення за винятком приватизованої частки житла.

У 2022 році позивачу погоджено на склад сім`ї 1 особа розподіл однокімнатної постійної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 20,9 м. кв., загальною площею - 43,3 м. кв., як інваліду війни 3 групи. За твердженням позивача, житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 , при зарахуванні його на квартирний облік, було враховано рівень забезпечення житловою площею при отриманні квартири в м. Коломия на склад сім`ї з 3 осіб, який склав 5.7 м.кв. на особу, що значно менше рівня середнього забезпечення житлом в Івано -Франківській області, який становив 8 м.кв. на особу.

Аналізуючи вміст облікової справи за реєстраційним номером 474 ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо полковника запасу ОСОБА_1 , наявної серед матеріалів справи, суд погоджується, що факт приватизації та відчуження розподіленої позивачу та членам його сім`ї квартири житловою площею 17,2 кв.м., загальною площею 39,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 не приховувався позивачем при постановці на квартирний облік та у сукупності з іншими факторами був врахований житловою комісією ІНФОРМАЦІЯ_4 при прийнятті рішення щодо розподілу житла інваліду війни 3 групи.

Крім того, виходячи з відомостей, відображених у Списку надання житлової площі для постійного проживання у ІНФОРМАЦІЯ_5 , затвердженого 02.08.2022 року та підписаного начальником Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, полковником ОСОБА_8 , факт отримання та приватизації житла був достеменно відомий відповідачу-2".

Оскільки означені обставини щодо не забезпечення позивача житловою площею в повному обсязі, з урахуванням факту отримання квартири в м. Коломия, встановлена у справі №300/4755/22, то такі, в силу вимог частини 4 статті 78 КАС України, не підлягають встановленню повторно в межах розгляду цієї справи, а відповідні доводи позивача підтверджують протиправність спірного рішення в цій частині.

Стосовно підстави у прийнятті оскаржуваного рішення щодо наявності у ОСОБА_1 трьохкімнатної квартири у м. Івано-Франківськ, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач не має власного житла, згідно довідки №354794613 від 17.11.2023 Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, а трьохкімнатна квартира належить батьку позивача. Протилежного відповідачем 1 не доведено та не спростовано як в оспорюваному рішенні, так і у відзиві на позов.

А тому, приймаючи оскаржуване рішення від 25.10.2023 №139, відповідач 1 керувався виключно припущеннями, які не підтвердженні беззаперечними і достатніми доказами, які б давали підстави для висновку про наявність у ОСОБА_1 трьохкімнатної квартири та, як наслідок, відсутність у позивача права на отримання житла. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, як на момент прийняття Комісією з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилим приміщеннями рішення оформленого протоколом № 71 від 11.08.2022 (дослідженого у справі №300/4755/22), так і на момент прийняття оспорюваного рішення оформленого протоколом №139 від 25.10.2023 в даній адміністративній справі №300/7973/23, в обліковій справі ОСОБА_1 були наявні одні і ті ж документи.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування…".

Таким чином, суд зазначає, що у рішенні суду від 07.02.2024 констатовано про те, що позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем рішення оформленого протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщення про погодження ОСОБА_1 забезпечення житлом, оскільки позивача не забезпечено житловою площею повному обсязі.

Однак, відповідачем такі висновки суду до уваги не взяті та при повторному розгляді питання щодо надання постійного житла ОСОБА_1 відмовлено у погодженні такого з підстав, яким вже надана оцінка судом.

При цьому, відповідач вчиняв активні дії, скасовуючи свої ж попередні рішення, щодо розподілу наявного житла, а саме однокімнатної кв. АДРЕСА_2 , іншому військовослужбовцю старшому прапорщику запасу ОСОБА_3 , будучи обізнаним про перебування на розгляді справи за №300/7973/23 з листопада 2023 року.

Суд погоджується із представником позивача, що вищевикладене свідчить про невиконання відповідачем судового рішення по справі №300/7973/23.

Оцінюючи вищевикладене, суд зазначає, що пунктом 6 частини 1 статті 129 Конституції України передбаченого, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зазначене положення Конституції України кореспондується з норами статей 14, 370 КАС України, відповідно до яких судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, судове рішення повинно виконуватися безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших додаткових судових рішень.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Шмалько проти України від 20.07.2004 вказав, що виконання судового рішення, ухваленого будь-яким судом, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, виконуючи рішення суду відповідач зобов`язаний враховувати обставини встановленні судовим рішенням та висновки, які зроблені судом при розгляді справи.

При цьому, чекаючи на виконання рішення суду відповідачем, позивач мав легітимні очікування розраховувати на те, що рішення про надання постійного житла буде прийнято на підставі чинного законодавства та з обов`язковим врахуванням вже встановлених судом фактів та обставин, правовідносини щодо яких вже були предметом спору.

Разом з тим, та обставина, що Комісією з контролю у жовтні 2024 року протоколом від 15.10.2024 №189 запропоновано розглянути питання надання ОСОБА_1 іншого житла для постійного проживання після надходження такого для розподілу до Івано-Франківського гарнізону не є підставою для невиконання повністю рішення суду, яке набрало законної сили, і це є порушенням ст. 129-1 Конституції України.

У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (Заява №40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії").

Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини", №2132/02, п. п. 24-27, від 13.06.2006, п. п. 18 рішення "Ліпісвіцька проти України" №11944/05 від 12.05.2011).

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України", №29439/02, від 26.04.2005, та у справі "Крищук проти України", №1811/06, від 19.02.2009).

З метою належного захисту прав особи щодо виконання судових рішень в адміністративному судочинстві законодавцем впроваджено правовий інститут судового контролю, в тому числі, в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, що позбавляє особу-позивача необхідності повторно звертатися до суду з позовом для зобов`язання суб`єкта владних повноважень-відповідача належним чином виконувати рішення суду, що набрало законної сили.

Статтею 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу (частина 6 статті 383 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Постановою Верховного Суду від 30.04.2020 у справі №804/2076/17 встановлено, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб`єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.

Отже, застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про порушення з боку відповідача норм чинного законодавства при виконанні рішення суду у справі №300/7973/23, а тому у даному випадку наявні усі правові підстави для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 248, 249, 256, 370, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ 168, 03168) щодо неналежного виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №300/7973/23.

Зобов`язати Міністерство оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ 168, 03168) вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, статті 370 КАС України при виконанні рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №300/7973/23.

Встановити Міністерству оборони України в особі Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ 168, 03168) тридцятиденний строк з дня отримання (вручення) копії цієї ухвали для подання до суду доказів вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №300/7973/23.

Направити дану ухвалу для відома Міністерству оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, вул. Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ 168, 03168).

Копію окремої ухвали направити учасникам справи.

Відповідачу 2 окрему ухвалу надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя /підпис/ Главач І.А.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Ухвала набрала законної сили "27" березня 2025 року.

Суддя Главач І.А.

"27" березня 2025 року

М.П.