Постанова

від 27.03.2025 по справі 702/748/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2025 року

м. Черкаси

Справа № 702/748/24Провадження № 22-ц/821/147/25категорія 307010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Фетісової Т.Л., Новікова О.М.

за участю секретаря: Гладиш О.Ю.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2

представник позивача: адвокат Мазай Наталія Вікторівна

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

представник ОСОБА_3 адвокат Джирма Алла Володимирівна

третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітнього: ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 адвоката Джирми Алли Володимирівни на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2024 року (постановленого в приміщенні Монастирищенського районного суду Черкаської області під головуванням судді Максименка Д.Р.) у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, -

в с т а н о в и в :

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02 серпня 2024 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, до складу якої входить, зокрема і житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на праві приватної власності.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла вказаний вище будинок з господарськими будівлями та спорудами своєму онуку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_5 не була обізнана, що її онук ОСОБА_6 , на момент складення заповіту мав прізвище матері « ОСОБА_7 », а тому в заповіті зазначила прізвище онука за прізвищем свого сина та батька дитини ОСОБА_3

31.10.2023 позивачка звернулася до державного нотаріуса, в інтересах свого сина, для оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 , однак отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в зв`язку з неможливістю встановити безспірно, що особа, яка звернулася за отриманням свідоцтва про право на спадщину, є особою, зазначеною в заповіті.

Враховуючи наведене, позивачка, діючи в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- встановити факт належності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 заповіту, посвідченого 22.11.2010 року секретарем Аврамівської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області Данчук Л. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 562, складеного спадкодавицею ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його користь;

- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Монастирище Уманського району Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2024 року в задоволенні позову про встановлення факту належності особі заповіту відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок літера «А1», веранду літера «а2», сарай літера «Б1», літню кухню літера «В1», вбиральню літера «Г1», погріб літера «Д», огорожу №1, ворота з хвірткою №2 та колодязь №3, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4301, 93 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви.

Рішення суду мотивовано тим, що для визнання права власності за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту належності заповіту, оскільки така обставина, у разі пред`явлення позову про визнання права власності за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову, а тому така вимога не є ефективним способом захисту.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 суд вказав, що останній є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не є спадкоємцем, який прийняв спадщину.

Врахувавши мотиви відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове нерухоме майно та надані до суду докази, суд вважав за можливе визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок літера «А1», веранду літера «а2», сарай літера «Б1», літню кухню літера «В1», вбиральню літера «Г1», погріб літера «Д», огорожу №1, воріта з хвірткою №2 та колодязь №3, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

25 листопада 2024 року ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2024 року в частині відмови в задоволенні позову про встановлення факту належності особі заповіту, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким вказану вимогу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, посилаючись на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії з конкретних мотивів, не надав їй належної правової оцінки з огляду на доведеність факту зміни прізвища з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » та внесення відповідних змін в актовий запис про народження в 2023 році.

Також скаржниця вважає, що надані до суду докази є достатніми та достовірними для встановлення факту належності правовстановлюючого документу заповіту ОСОБА_5 від 22.10.2010 року. Вважає обраний нею спосіб захисту прав її неповнолітнього сина ОСОБА_2 шляхом встановлення факту належності заповіту ефективним.

12 лютого 2025 року представник ОСОБА_3 адвокат Джирма А.В., вважаючи рішення суду першої інтсанції таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване судове рішення суперечить принципу особистої волі заповідача при складанні заповіту.

Скаржник вважає, що твердження позивачки про те, що заповіт складено на онука не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки з заповіту вбачається, що спадкоєцем після смерті ОСОБА_5 є ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стверджує, що особи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 на час складення заповіту серед рідних та знайомих не існувало, а зміна прізвища у 2023 році не є підставою для ідентифікації особи на час складання заповіту 22.11.2010 року.

ОСОБА_3 вважає, що оскільки на час складення заповіту на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_10 згідно свідоцтва про народження зазначений, як ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому ідентифікувати те, що це одна й та сама особа немає жодних підстав.

Відзиви на апеляційні скарги

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє як законний представник в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , що надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 03 лютого 2025 року, представник ОСОБА_3 адвокат Джирма А.В., вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просила відмовити в її задоволенні.

28 лютого 2025 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому остання, вважала апеляційну скаргу сторони відповідача безпідставною, а викладені в ній доводи помилковими, просила апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Джирми А.В. залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_9 , батьками якого були записані ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 СК України та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13 липня 2010 року (том 1, а.с.28,37).

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 17 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 6 вересня 2023 року, визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Внесено зміни в актовий запис №68 від 13.07.2010 про народження ОСОБА_9 та записано батьком дитини ОСОБА_3 (том 1, а. с.13-19).

22 червня 2023 року ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 22 червня 2023 року (том 1, а. с. 11).

30 червня 2023 року ОСОБА_9 змінив прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00041660507 від 03.10.2023 року (том 1, а.с.34-36).

З свідоцтва про народження, яке видане повторно, серії НОМЕР_3 від 26.09.2023 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_2 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (том 1, а. с. 24).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 17.06.2013 року та довідкою виконавчого комітету Монастирищенської міської ради від 9 грудня 2013 року №6339 (том 1, а. с. 26, 49).

ОСОБА_5 за життя належав на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серія АЕІ № 908127 від 13.02.2002 року (а. с. 29), свідоцтвом про право власності серія НОМЕР_5 від 13.02.2002 року (а. с. 30), інформацією про зареєстроване право власності № 257 від 12.07.2023 року (том 1, а. с. 31).

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , складається з житлового будинку літера «А1», веранди літера «а2», сараю літера «Б1», літньої кухні літера «В1», вбиральні літера «Г1», погрібу літера «Д», огорожі №1, воріт з хвірткою №2 та колодязя №3, що підтверджується інформацією КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» щодо показників технічної характеристики об`єкту нерухомого майна від 12.07.2023 року №263о (а. с. 41), технічним паспортом на житловий будинок садибного типу від 11 серпня 2023 року (том 1, а. с. 46-48).

ОСОБА_5 будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується заповітом від 22.11.2010, зареєстрованому в реєстрі за № 562 (том 1, а. с. 25), інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 11.12.2013 №36051815 (том 1, а. с. 38 - 39).

Постановою державного нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори Черкаської області від 02.11.2023 №433/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в зв`язку з неможливістю встановити безспірно, що особа, яка звернулась за отриманням свідоцтва про право на спадщину, є особою, зазначеною в заповіті. Нотаріусом було проведено перевірку згідно даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження особи « ОСОБА_2 », в результаті якої єдиний запис в реєстрі містив дату народження особи з вказаними параметрами - 2016 рік, тобто, на час смерті ОСОБА_5 особи з запитуваними параметрами не існувало (том 1, а. с. 26).

09.12.2013 відповідач ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 (том 1, а. с. 156).

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводи апеляційних скарг, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшов наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про встановлення факту належності заповіту, суд першої інстанції вказав, що для визнання права власності за спадкоємцем, законодавцем не передбачено обов`язкового пред`явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту належності заповіту, оскільки така обставина, у разі пред`явлення позову про визнання права власності за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову, а тому така вимога не є ефективним способом захисту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно достатті 1216 Цивільного кодексу України,спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК Українипередбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зістаттею 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина другастатті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265 цього Кодексу(частини перша, другастатті 1223 ЦК України).

Тлумачення частин першої та другоїстатті 1223 ЦК Українидає підстави для висновку, що під правом на спадкування розуміється право на набуття спадщини. За загальним правилом, пріоритет надається спадкуванню за заповітом (якщо спадкодавець заповів всю спадщину, немає підстав для нікчемності заповіту чи рішення суду про визнання його недійсним, спадкоємці, визначені як такі в заповіті, прийняли спадщину, відсутня відмова від її прийняття спадкоємцями за заповітом), адже перевагу має остання воля спадкодавця, виражена ним у заповіті (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2020 року у справі № 383/18/19 (провадження № 61-18441св19)).

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 , діючи як законний представник ОСОБА_2 вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, до складу якої входить, зокрема і житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на праві приватної власності.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, яким заповіла вказаний вище будинок з господарськими будівлями та спорудами своєму онуку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_5 не була обізнана, що її онук ОСОБА_6 , на момент складення заповіту мав прізвище матері « ОСОБА_7 », а тому в заповіті зазначила прізвище онука за прізвищем свого сина та батька дитини - ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що 30 червня 2023 року ОСОБА_9 змінив прізвище на « ОСОБА_8 », що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00041660507 від 03.10.2023 року (том 1, а.с.34-36).

Разом з тим, Постановою державного нотаріуса Монастирищенської державної нотаріальної контори Черкаської області від 02.11.2023 №433/02-31 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок в зв`язку з неможливістю встановити безспірно, що особа, яка звернулась за отриманням свідоцтва про право на спадщину, є особою, зазначеною в заповіті.

Встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по-батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, здійснюється в судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 315 ЦПК України, пункт 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.

Крім того, суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв`язку з пораненням, повідомлення військових частин, військових комісаріатів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв`язку з обставинами воєнного часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж, довідки про реабілітацію тощо.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на встановлені судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що особа із прізвищем « ОСОБА_7 » та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є однією і тією ж особою, на ім`я якої померла ОСОБА_5 склала заповіт від 14.06.2013 року.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять, а відтак не заслуговують на увагу посилання представника ОСОБА_3 адвоката Джирми А.В. на те, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є різними особами.

В сукупності наданих доказів та обставин справи колегія суддів враховує і покази свідків. Зокрема, допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 стверджувала, що з листопада 2010 року працювала секретарем Аврамівської сільської ради та мала повноваження на посвідчення заповітів. В кінці листопада 2010 року до сільської ради самостійно звернулася ОСОБА_5 з метою складення заповіту та повідомила, що бажає залишити після смерті свій житловий будинок своєму онуку ОСОБА_6 . Сумнівів щодо вільного волевиявлення ОСОБА_5 у неї не виникло. Відповідний заповіт був складений та посвідчений.

Вирішуючи питання з приводу ефективного способу захисту щодо вимоги про встановлення факту належності особі заповіту, колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК Українигарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав може бути визнання права.

Тлумачення пункту 1 частини другоїстатті 16 ЦК Українисвідчить, що по своїй суті, такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57, ), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Зважаючи на те, що позивачем пред`явлено позов про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, така обставина, як факт належності заповіту встановлюється під час розгляду такого позову та не є обов`язковою позовною вимогою.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги про встановлення факту належності особі заповіту з огляду на її невідповідність ефективному способу захисту.

Доводи ОСОБА_1 на те, що суд першої інстанції, посилаючись на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії з конкретних мотивів, не надав їй належної правової оцінки, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що зазначена постанова не є предметом оскарження, а лише є одним із засобів доказування в даній справі.

Отже, посилання та доводи осіб, які подали апеляційні скарги, не знайшли свого об`єктивного підтвердження в якості підстав скасування судового рішення під час апеляційного провадження.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційних скарг про недотримання судом норм матеріального права є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарг цього висновку не спростували, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 адвоката Джирми Алли Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Монастирищенської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишити за особами, які подали апеляційні скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Т.Л. Фетісова

О.М. Новіков

/ повний текст постанови суду складено 28 березня 2025 року/