Постанова

від 06.03.2025 по справі 914/170/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2025 р. Справа №914/170/24

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді (доповідача)МАТУЩАКА О.

суддівКРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.

За участю представників сторін від:

позивача Бойчук Т.В. (адвокат);

відповідача Проць Т.В. (адвоката);

розглянувши апеляційну скаргу OU VENKON PETROL (№01-05/79/25 від 07.01.2025)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 18.11.2024 (повний текст - 27.11.2024, суддя Крупник Р.В.)

у справі№ 914/170/24

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Лембергміт, с. Старий Яричів Львівської області

до відповідачаOU VENKON PETROL, Естонська Республіка, Ярвекюла

проповернення попередньої оплати

В С Т А Н О В И В:

Суть спору.

До Господарського суду Львівської області звернулося ТОВ «Торговий дім «Лембергміт» із позовом до VENKON GROUP OU про повернення попередньої оплати.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем у повному обсязі зобов`язань з поставки товару. У зв?язку із зазначеним, позивач просить стягнути попередню оплату у розмірі 147 673,46 євро, здійснену позивачем згідно із контрактом №VG/THLM/2206-01SDG від 01.06.2022.

Господарський суд Львівської області рішенням від 18.11.2024 позов задовольнив повністю. Стягнув з VENKON GROUP OU на користь ТОВ «Торговий дім «Лембергміт» 147 673,46 євро попередньої оплати, 2 215,10 євро судового збору, 4 732,85 євро витрат на переклад документів та 2 243,95 євро витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем доведено порушення строків виконання відповідачем умов контракту в частині постачання товару, який є предметом контракту. Оскільки відповідач не надав доказів постачання товару у повному обсязі або повернення суми попередньої оплати у вказаному розмірі, то позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Не погоджуючись з рішенням суду, OU VENKON PETROL (VENKON GROUP OU) подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги покликається на таке:

- відсутність підстав для повернення передоплати за товар, оскільки продавець належним чином виконав свої зобов`язання забезпечив наявність товару у погодженому місці й часі (м. Рига, Латвія), проте саме покупець не забезпечив вивезення частини товару, адже не надав транспортні засоби для завантаження;

- суд неправильно надав оцінку доказам та визначив обсяг поставленого товару і помилково зробив висновок про наявність заборгованості продавця, оскільки інвойси підтверджують факт готовності товару до передачі;

- протягом 2024 року позивач продовжував отримувати товар, що зменшувало розмір заборгованості, а тому сума переплати є меншою, ніж заявлено позивачем;

- через недобросовісну поведінку покупця відповідач зазнав витрат через зберігання товару, претензії з боку контрагентів, а тому поніс збитки;

- суд застосував норми українського законодавства замість Віденської конвенції (що погоджена в контракті). Так, в контракті сторони передбачили підсудність спорів між ними в судах України, однак не визначили, норми якого матеріального права мають бути застосовані. Тому перевагу в застосуванні має право Естонії або міжнародне право;

-справу було розглянуто господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Вважає безпідставними та необґрунтованими доводи апелянта з огляду на таке:

-матеріалами справи підтверджується належне повідомлення відповідача про розгляд справи, оскільки він отримав усі документи 11.07.2024 через компетентний орган Естонії (підпис представника Владислава Беди). З часу отримання документів до першого засідання минуло майже 3 місяці, а тому було достатньо час удля забезпечення участі представника у суді;

-нові докази, продані відповідачем, мають бути відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки такі не були подані до суду першої інстанції без пояснення причин. Також апелянт не обґрунтував винятковість випадку та не довів об`єктивну неможливість подання таких раніше.

- покупець регулярно подавав заявки на завантаження товару та організував транспорт. Зазначене підтверджується доданими доказами з інформацією про конкретні дати, транспортні засоби, водії та маршрути, а також подорожніми листами та листами «Сканія Україна». Саме VENKON не забезпечив фактичне завантаження товару на наданий транспорт;

-акт звірки взаєморозрахунків від 13.12.2023, підписаний VENKON, окремо підтверджує суму боргу, яка становить понад 147 тис. євро.

До апеляційної скарги скаржник долучив нові докази, зміст яких викладено іноземною мовою. Також в апеляційній скарзі представниця відповідача зазначила, що зобов?язується невідкладно долучити до матеріалів справи нотаріально засвідчений переклад доданих до апеляційної скарги документів.

11.02.2025 в системі «Електронний суд» представниця відповідача сформувала клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально засвідченого перекладу документів, доданих до апеляційної скарги. Також у поданому клопотанні просить поновити строк на подання вказаних доказів.

Розглянувши клопотання про долучення доказів (документів англійською мовою та нотаріально завіреного перекладу таких) до матеріалів справи разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3 ст.80 ГПК України).

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст.80 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена сторонами суду та належним чином обґрунтована. При цьому, докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відповідною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від від 08.12.2022 у справі №990/102/22 виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Частина 1 ст. 43 ГПК України передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Згідно із ст. 118, ч. 1 ст. 119 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Посилаючись на поважність причин пропуску строку на подання доказів, відповідач покликається на те, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався без належного повідомлення відповідача. При цьому, зазначає ……

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач - VENKON GROUP OU є нерезидентом, місцезнаходження якого: Vana-Veski tee 19, Jarvekula, Rae vald Harjumaa 75304, Estonia; VAT: EE 101956956; Reg. No. 12921691). В матеріалах справи відсутні докази наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва вказаної юридичної особи.

З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи №914/170/24, суд першої інстанції ухвалою від 11.03.2024 зупинив провадження у справі та звернувся до компетентного органу Естонської Республіки із судовим дорученням про вручення відповідачу судових документів (позовної заяви та доданих до неї документів, ухвал суду), які було перекладено на офіційну мову Естонської Республіки.

Ухвали суду разом зі всіма документами направлено на адресу компетентного органу Естонської Республіки для подальшого їх вручення відповідачу, що підтверджується списком розсилки від 28.05.2024, списком відправлень №417 за 30.05.2024, фіскальним чеком, митною декларацією та трекінгом поштового відправлення з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» (Т. 7; а.с. 135-138).

Компетентний орган Естонської Республіки виконав судове доручення та вручив 11.07.2024 відповідачу документи у справі №914/170/24, що підтверджується підписом представника відповідача на підтвердженні про вручення документів (т. 7; а.с. 146, 155), долученого до листа Міністерства юстиції Естонської Республіки №12-2/4784-4 від 04.09.2024 (Т.7; а.с. 139).

Зважаючи на це, доведеним є факт того, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи №914/170/24 в суді першої інстанції, а також був ознайомлений із змістом позовних вимог та колом обставин, які входять у предмет доказування. Таким чином, про судові засідання у справі відповідачу було відомо ще 11.07.2024, однак останній не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, спростувати позовні вимоги, а також надати наявні докази на спростування обставин, що входять у предмет доказування.

Більше того, володіючи інформацією про наявність судової справи за його участі, апелянт не проявив належної процесуальної поведінки, що долучити належні та допустимі докази до апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Однією із засад судочинства в силу приписів ст. 129 Конституції України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів наявність тих обставин, що об`єктивно були непереборними, не залежали від волевиявлення відповідача і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що завадили своєчасно подати до суду докази. Відтак у задоволенні клопотання про поновлення строку на подання доказів належить відмовити.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом (ч. 2 ст. 207 ГПК).

Отже, клопотання скаржника про долучення доказів суд залишає без розгляду, подані докази не беруться судом до уваги при розгляді справи.

03.03.2025 та 06.03.2025 відповідач та позивач відповідно подали додаткові пояснення у справі, які суд дійшов висновку залишити без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, як такі, що подані поза межами строку.

11.02.2025 представниця відповідача подала заяву про зміну найменування відповідача, оскільки рішенням єдиного акціонера OU VENKON GROUP від 29.07.2024 було змінено назву на OU VENKON PETROL, а також змінено адресу його місцезнаходження.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про задоволення поданої заяви та здійснення заміни найменування відповідача із VENKON GROUP OU на OU VENKON PETROL.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, сторонами подано не було.

06.03.2025 в судове засідання з?явилися представники позивача та відповідача, які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи.

Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2022 між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено контракт №VG/THLM/2206-01SDG (надалі - контракт), згідно із пунктами 2.1-2.3 якого продавець зобов`язується поставити і продати товар, а саме: дизельне паливо і пропан-бутанову суміш технічну, згідно з умовами контракту і міжнародними комерційними правилами Інкотермс-2020, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар (Т.1 а.с. 24-31; Т.3 а.с. 195-199).

Згідно із пунктами 5.1-5.3 контракту ціна товару обумовлюється по телефонному або електронному зв`язку і вказується в замовленні та/або рахунку-фактурі. Ціна, зазначена в замовленні та/або рахунку-фактурі, не включає ПДВ. Сума оплати за товар округлюється до сотих.

Ціна фіксується на день замовлення товару по телефонному або електронному зв`язку і вказується в замовленні та/або рахунку-фактурі (п. 6.1 контракту).

Відповідачем виставлено позивачу рахунки на оплату товару за договором на загальну суму 3 043 521,12 євро (Т.1 а.с. 32-61; Т.3 а.с. 32-61, 200-229). У кожному із рахунків вказано найменування товару, що постачатиметься, його кількість та ціну.

Пунктами 7.1-7.4 контракту передбачено, що оплата за товар проводиться в євро. Сума оплати за товар округлюється до сотих. Оплата проводиться в терміни і на номер банківського рахунку, зазначені у виставленому попередньому рахунку та/або на рахунок з рахунка-фактури. Попередня оплата, якщо вона була погоджена заздалегідь, провадиться згідно із попереднім рахунком за кількість товару, обумовлену у додатку до цього контракту.

Позивач провів оплату згідно із виставленими рахунками на загальну суму 2 963 521,12 євро, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними документами (Т.1 а.с. 62-94, 96).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 контракту кількість товару узгоджується сторонами на кожну партію товару, зазначену в замовленні. Узгоджена кількість товару відвантажується партіями і вважається завантаженою у кількості, зазначеній у товаротранспортній накладній.

Пунктами 8.1, 8.5, 8.6, 8.9 контракту передбачено, що товар поставляється на умовах Інкотермс-2020, згідно з додатками до цього контракту і на підставі замовлення від покупця. Датою доставки товару вважається дата, зазначена в товаротранспортній накладній. Право власності на товар переходить від продавця до покупця після виконання умов пункту 8.1 контракту. Вантажоотримувач зобов`язаний зробити відмітку про приймання товару в графі 24 міжнародної товаротранспортної накладної (CMR), прийняти транспортну документацію і повернути продавцю протягом 7 (семи) календарних днів з дати приймання товару копію першого примірника товаротранспортної накладної з печаткою вантажоотримувача, що підтверджує отримання товару в місці доставки.

Судом встановлено, що відповідач здійснив поставку товару за договором, а позивач прийняв такий товар, загальна вартість якого становить 2 815 838,33 євро. Вказане підтверджується копіями наявних у матеріалах справи товаротранспортних накладних (CMR) та митних декларацій (Т.1 а.с. 98-251; Т.2 а.с. 1-244; Т.3 а.с. 62-194, 230-362).

Таким чином, вартість товару, поставку якого відповідач не здійснив становить 147`= 682,79 євро (2 963 521,12 2 815 838, 33).

Позивач направляв відповідачу вимогу від 03.01.2024 про повернення протягом десяти календарних днів з моменту надсилання вимоги передоплати у розмірі 147 673,46 Євро (Т.1 а.с. 246-250), однак така залишилась без належного реагування.

Відповідно до пункту 10.7 контракту №VG/THLM/2206-01SDG від 01.06.2022 спори та розбіжності не врегульовані сторонами мирним шляхом, підлягають розгляду в цивільному суді в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством країни реєстрації покупця (позивача).

Оцінка суду.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо покликань скаржника на порушення судом першої інстанції процесуальних норм з огляду на не надіслання відповідачу ухвал про відкладення розгляду справи, колегія суддів оцінює такі критично.

Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що місцезнаходженням відповідача є Естонська Республіка.

Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується вручення відповідачу ухвал суду від 24.01.2024 про відкриття провадження у справі та від 11.03.2024 про призначення підготовчого засідання до розгляду, а також рішення суду від 18.11.2024. Таким чином, відповідачу було достеменно відомо про наявність судового спору за його участі.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Особам, які беруть (брали) участь у справі, забезпечується доступ до судових рішень у їхній справі в порядку, встановленому процесуальним законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Як вже зазначалось, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду відомої йому справі, у зв`язку із чим, посилання скаржника на розгляд справи за його відсутності є безпідставним.

Відтак, з огляду на обізнаність відповідача про судове провадження, останній повинен був вживати розумних та адекватних заходів контролю за рухом його справи в суді першої інстанції, що відповідає практиці ЄСПЛ при застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми матеріального права України, тоді як до правовідносин між сторонами мала застосовуватись Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (далі Віденська конвенція) або право Естонії. Обґрунтовуючи цю позицію, апелянт вказує, що сторони не визначили в контракті право, яке підлягає застосуванню, однак погодили підсудність спорів господарським судам України.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими та безпідставними зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

У контракті №VG/THLM/2206-01SDG від 01.06.2022 сторони прямо визначили підсудність спорів господарським судам України, що прямо випливає з його умов. Так, у п. 11.2 контракту сторони погодили, що всі спори вирішуються в судах України, що, відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, є юрисдикцією господарських судів.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що у тексті контракту відсутнє пряме визначення матеріального права, яке підлягає застосуванню.

Апелянт покликається на ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародне приватне право», відповідно до якої за відсутності угоди сторін про вибір права до договору купівлі-продажу застосовується право країни продавця, тобто право Естонської Республіки.

Однак зазначене не виключає застосування норм законодавства України, оскільки згідно із ст. 11 ГПК України, суд застосовує норми міжнародного права у поєднанні з національним законодавством, якщо таке допускається, або у випадку колізії надає перевагу міжнародним нормам.

При цьому, посилання лише на країну реєстрації однієї із сторін не є автоматичним підтвердженням вибору права, особливо за відсутності такої прямої умови в контракті. Більше того, VENKON GROUP OU, звертаючись до українського суду із додатковими матеріалами в апеляції, не обґрунтував, які саме норми естонського права чи Віденської конвенції порушив суд першої інстанції, а також не довів колізії між застосованим національним правом та нормами міжнародного договору.

З урахуванням цього, суд першої інстанції правомірно застосував норми українського матеріального права у межах юрисдикції господарських судів України. Таке застосування також узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 4 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з якою, у разі відсутності вибору права, суд застосовує право, що має найбільший зв`язок із правовідносинами.

Так як контракт виконувався територіально у Латвії, товар оплачувався з України, перевізник і покупець українські особи, отже, найбільш тісний зв`язок правовідносин саме з правом України.

Віденська конвенція дійсно є частиною міжнародного договору, ратифікованого Україною, і може застосовуватись до правовідносин у зовнішньоекономічному контракті. Проте, як було вірно встановлено судом першої інстанції, більшість положень Віденської конвенції є диспозитивними і допускають інше регулювання у випадку, якщо сторони погодили інший порядок або не дотримались формальних вимог до належності поставки, підтвердження її обсягу тощо.

У цьому випадку, як встановлено судом, саме VENKON GROUP OU не надав належних доказів поставки товару в узгодженій кількості, що є критично важливим навіть за умов Віденської конвенції, зокрема ст. 31 33, які покладають обов`язок забезпечити передачу товару та повідомлення покупця.

Таким чином, застосування судом першої інстанції норм українського законодавства не є порушенням, оскільки справа розглядається в суді України згідно з домовленістю сторін; матеріальне право України застосовується у межах визначеної юрисдикції, з урахуванням норм міжнародного приватного права; положення Віденської конвенції не суперечать висновкам суду про порушення зобов`язання відповідачем з поставки оплаченого товару.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) укладено контракт №VG/THLM/2206-01SDG від 01.06.2022, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд зазначає, що спір у даній справі виник у зв`язку із невиконанням відповідачем у повному обсязі обов`язку щодо поставки товару, вартість якого була оплачена позивачем на умовах передоплати.

Згідно із ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що позивач перерахував відповідачу суму у розмірі 2 963 521,12 євро у якості передоплати вартості товару.

Згідно із ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач лише частково виконав свої обов`язки щодо поставки оплаченого позивачем товару. Так, станом на дату ухвалення рішення у цій справі судом першої інстанції відповідач поставив товар на загальну суму 2 815 838,33 євро. Непоставленим залишився товар на суму 147682,79 євро (2 963 521,12 2 815838,33).

Твердження апелянта про інший розмір переплаченої суми спростовується матеріалами справи. Так, із наявного акту звірки від 13.12.2023, підписаного самою компанією VENKON, підтверджується залишок боргу в розмірі 147 637,47 євро. Інші докази, наведані позивачем, у тому числі банківські платіжні інструкції та рахунки-фактури, також чітко вказують на попередню оплату без відповідної поставки.

У зв`язку із цим, позивач направляв на адресу відповідача вимогу від 03.01.2024 про повернення протягом десяти календарних днів з моменту надсилання вимоги суми передоплати, яка була проігнорована відповідачем.

Відповідно до ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Апелянт стверджує, що не виконав поставку лише через бездіяльність покупця, який не забезпечив транспортні засоби. Однак зазначене спростовується наявними у справі доказами, а саме: повним переліком заявок на завантаження, підтвердженням відправки транспорту, подорожніми листами, службовими відрядженнями водіїв, а також листами дистриб`ютора «Сканія Україна», які підтверджують фізичну присутність транспорту на території терміналу в Ризі.

Наведене свідчить про те, що саме VENKON GROUP OU не здійснив належну організацію процесу навантаження, чим порушив свої зобов`язання за контрактом.

Зважаючи на те, що належних доказів, які б суд взяв до уваги, повного чи часткового виконання свого обов`язку щодо передачі позивачу оплаченого ним товару відповідач до суду не подав, суд доходить висновку, що позивач має право вимагати, а відповідач зобов`язаний повернути йому вартість оплаченого, але не переданого товару.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду про те, що хоча загальна сума невиконаного відповідачем зобов`язання становить 147 682,79 Євро, однак з урахуванням позовних вимог, до стягнення підлягає 147 673,46 євро вартості оплаченого товару.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Задовольняючи позовні вимоги у іноземній валюті, суди взяли до уваги, що відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

У спірних правовідносинах, відповідачем і боржником одночасно є нерезидент - іноземна компанія, а тому на ці правовідносини поширюється спеціальне законодавство України Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (надалі - Закон ), який регулює порядок розрахунків в іноземній валюті та не поширює свою дію на правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 4, 5 Закону експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили належать до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб`єкти цієї діяльності.

Усі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України «Про валюту і валютні операції».

Статтею 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» передбачено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та або нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

Зі змісту контракту вбачається, що валютою розрахунків між сторонами виступає євро (п. 7.1).

Беручи до уваги те, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у коговорі, чинне законодавство не містить, тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України.

Зважаючи на все викладене вище, враховуючи, що валютою розрахунків виступає євро, суд доходить висновку, що сума передоплати підлягає стягненню у валюті контракту.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновок про можливість ухвалення судом рішення про стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц та №464/3790/16-ц.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц виснувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

Таким чином, при стягненні із відповідача суми передоплати в іноземній валюті суд не визначатиме її еквівалент у гривні відповідно до офіційного курсу Національного банку України, оскільки такий має бути застосовано станом на момент виконання рішення суду.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, то рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити клопотання відповідача про зміну його найменування.

Здійснити заміну найменування відповідача із VENKON GROUP OU на OU VENKON PETROL.

2. Апеляційну скаргу OU VENKON PETROL залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2024 у справі №914/170/24 без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяО.І. МАТУЩАК

СуддіН.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК