Постанова

від 26.03.2025 по справі 201/12325/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2005/25 Справа № 201/12325/20 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2025 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_6 , державний реєстратор Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області Васенін Юрій Володимирович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий С.В., Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Н.Б., Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання права власності та встановлення юридичних фактів (суддя першої інстанції Батманова В.В.),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , державний реєстратор Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області Васенін Ю. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий С. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Н. Б., Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання права власності та встановлення юридичних фактів.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до заповіту, складеного останньою 5 грудня 2012 року.

20 червня 2017 року державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори на підставі заяви позивача про прийняття спадщини за заповітом завів спадкову справу № 84/2017. На думку позивача, до спадкової маси ОСОБА_7 входить домоволодіння АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на вказане домоволодіння з підстав відсутності реєстрації права власності спадкодавця на вказане домоволодіння.

Позивач вважала, що право власності спадкодавця на домоволодіння підтверджується, зокрема, оціночним актом, в якому визначено, що домоволодіння збудоване в 1927 році. Крім того, з часу побудови домоволодіння нікому іншому не належало, що підтверджується записом у домовій книзі. Право на нерухоме майно, збудоване до 1992 року, не потребувало введення в експлуатацію та не передбачало обов`язкової реєстрації права власності.

Також позивач зазначала, що на території домоволодіння розташовано окреме майно, а саме споруди (гаражі), які належать ОСОБА_4 та ОСОБА_6 і не входять до складу спадщини.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування; встановити факт, що дані споруди не входять до складу домоволодіння, право власності на яке бажає визнати позивач.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 , та подала апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Позивачка просила оскаржуване рішення скасувати та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Від представника Дніпровської міської ради - Росітюк Н.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просила вирішити позовні вимоги згідно вимог чинного законодавства.

ОСОБА_4 , через свого представника ОСОБА_8 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що позивачка не надала жодного доказу, який би підтверджував право спадкодавця на земельну ділянку та дозвіл на будівництво спірного домоволодіння.

ОСОБА_4 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2021 року без змін.

На вказані судові рішення ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 14 серпня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 7 грудня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25 листопада 2024 року цивільна справа №201/12325/20 надійшла до Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро).

Представник ОСОБА_1 ОСОБА_9 доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_4 ОСОБА_10 судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_7 за заповітом є її дочка ОСОБА_1

20 червня 2017 року державним нотаріусом Першої дніпровської державною нотаріальною конторою на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом заведена спадкова справа № 84/2017.

Заповітом від 5 грудня 2012 року ОСОБА_7 заповіла все своє майно ОСОБА_1 , яка має намір отримати у спадщину домоволодіння АДРЕСА_1 .

Постановою державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори від 20 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на вказане домоволодіння з підстав відсутності реєстрації права власності спадкодавця на вказане домоволодіння.

Зі змісту довідки Комунального підприємства «Дніпровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 10 жовтня 2017 року за № 2965 встановлено, що на 31 грудня 2012 року відомості щодо реєстрації права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають визнанню права власності об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції

Відповідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2статті 16 ЦК України).

За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень ст.41КонституціїУкраїни кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем завершено спорудження будинку;4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку, вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року.

Згідно з пунктом 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних та житлово-комунального господарства, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 червня 2011 року № 91, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

При цьому документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, громадські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року), не подається виходячи з положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності.

Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від20 жовтня 2020 року у справі № 201/7012/18 (провадження № 61-8387св19). Про неврахування судами попередніх інстанцій зазначеного висновку Верховного Суду заявник вказує у касаційній скарзі.

Зазначенеузгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13, та з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 6 листопада 2019 року у справі № 559/375/16-ц (провадження № 61-31049св18) та від 5 червня 2024 року у справі № 678/1418/17 (провадження № 61-16687св23).

Крім того,в постановіВерховного Судувід 20жовтня 2020року усправі №201/7012/18за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований на АДРЕСА_1 , колегія суддів касаційного суду зазначила, що: за даними оціночного акта збудоване у 1927 році домоволодіння АДРЕСА_1 , яке згідно з технічним паспортом станом на 2014 рік складалось із житлового будинку, вбиральні, навісу, сараїв, душу та споруд замощення, з часу побудови належало сім`ї спадкодавця. Доказів про належність цього майна іншим особам матеріали справи не містять. Разом з тим, відповідно до записів у домовій книзі спірне домоволодіння належить родині спадкоємця ОСОБА_1 з моменту його побудови;

Позивачкою було заявлено клопотання про долучення доказів, а саме, оціночний акт № 26 від 02 червня 1963 року, який належав ОСОБА_11 , та ОСОБА_12 , які є бабою і дідом позивачки. (т.2 а.с.75-78).

Також до вказаного клопотання ОСОБА_1 надала схематичний план земельної ділянки АДРЕСА_1 , від 4 червня 1963 року, користувачем якого вказано ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , (т.2 а.с.79).

Відповідно до оціночного акту від 02 червня 1963 року та схематичного плану до нього домоволодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та складається з: житлового будинку А-1, житлової прибудови А-1, сіней а-1, житлового будинку В-1, сіни в-1, сарай Б-1, сарай Т-1, вбиральня АДРЕСА_2 .

Крім того позивачка також просила залучити нові докази, а саме: копію генерального плану стосовно спірної земельної ділянки від 10 червня 1963 року (т.2 а.с.107)., з якого вбачається: А-1 житловий будинок, а-1 тамбур, Б-1 сарай, В-1 житловий будинок, АДРЕСА_3 вбиральня, АДРЕСА_4 вбиральня, №-3 забор.

Також було надано обліковий опис на земельну ділянку по АДРЕСА_5 , котра знаходиться у користуванні ОСОБА_12 (т.2 а.с.108-109).

Копію другого примірника Акту по книзі реєстру та оплат 623 від 01.02.1927 року, згідно якого Дніпропетровській окружний відділ комунального господарства надало ОСОБА_12 під забудову земельну ділянку, який знаходиться у другій частині АДРЕСА_1 (т.2 а.с.111-113).

Колегія суддів вважає, що надані позивачкою нові докази на стадії апеляційного перегляду, мають важливе значення для встановлення дійсних обставин справи та встановлення того факту, які саме споруди було збудована на спірній земельній ділянці у визначений період, а тому судом долучаються до матеріалів справи.

Апеляційним судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що спірний будинок перейшов позивачці у спадок від матері, а останній від її батьків, тобто від баби і діда позивачки.

Матеріалами справи встановлено та підтверджено і також не заперечується учасниками справи, що спірний будинок будували дід і баба позивачки та весь період свого життя мешкали у ньому.

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 подавала докази на підтвердження обставин належності спадкодавцю спірного домоволодіння до 5 серпня 1992 року, у тому числі, оціночний акт від 2 червня 1963 року.

Колегія суддів вважає, що до маси спадкового майна позивачки після смерті матері увійшов житловий будинок зі спорудами згідно плану 1963 року.

Однак, рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної радим. Дніпропетровська № 173 від 28 лютого 1973 року, батьку ОСОБА_2 ОСОБА_13 надано дозвіл на будівництво індивідуального гаража у дворі буд. АДРЕСА_6 розміром 3,5Х 6,0 м.

15 січня 2018 року право власності на зазначений гараж зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу частин гаража від 14 лютого 2018 року та 16 лютого 2018 року, укладених між ОСОБА_5 як продавцем та власником вказаного гаража на підставі договорів дарування від 29 січня 2018 року та 30 січня 2018 року, та ОСОБА_14 , останній є власником гаража № НОМЕР_1 , який знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 82-87).

За даними оціночного акту збудоване у 1927 році домоволодіння АДРЕСА_1 , яке згідно із технічним паспортом станом на 2014 рік складалось із житлового будинку, гаражу, вбиральні, навісу, сараїв, душу та споруд замощення, із часу побудови належало сім`ї спадкодавця. Доказів про належність цього майна іншим особам матеріали справи не містять. Разом із тим відповідно до записів у домовій книзі спірне домоволодіння належить родині спадкоємця ОСОБА_1 з моменту його побудови.

З вищевикладеного вбачається, що Домоволодіння АДРЕСА_1 побудований у відповідності до норм чинного законодавства України, які діяли на момент закінчення будівництва, однак через відсутність на нього правовстановлюючих документів право власності на вказану нерухомість не може бути зареєстровано за ОСОБА_1 .

Також, обов`язок власників забезпечити державну реєстрацію прав власності на всі без винятку об`єкти нерухомості введено лише з 29.06.98р. Саме цього дня набрала чинності Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 09.06.98р. №121. Таким чином, права, набуті (шляхом створення або придбання нерухомості) у власність до 29.06.98р. з дотриманням установленого порядку набуття, однак без держреєстрації, необхідно вважати такими, що виникли та набуті в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали Спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, до складу спадщини входять також права на вказане Домоволодіння АДРЕСА_1 , а відсутність факту реєстрації права власності за ОСОБА_7 не позбавляє ОСОБА_1 права стати його власником в порядку спадкування.

Вирішуючи спір у цій справі та встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку відмовивши у задоволенні позову з тих дістав, що спірне майно належним чином не зареєстровано, оскільки збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації, а отже апеляційний суд дійшов висновку про визнання права власності за позивачкою згідно плану, який був станом на 2 червня 1963 року та включав у себе Б-гараж, який було побудовано згідно наданого дозволу на будівництва індивідуального гаража у дворі буд. АДРЕСА_1 , виданого рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради м. Дніпропетровська №173 від 28.02.1973 року та на який у 2018 році було зареєстровано права власності за ОСОБА_2 , власником якого у подальшому став ОСОБА_15 , а тому відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на даний гараж.

Вимоги ОСОБА_1 щодо встановлення фактів про об`єкти нерухомості, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на праві власності не входять до складу домоволодіння АДРЕСА_7 задоволенню не підлягають, оскільки не є належним способом захисту. Позивачкою визнається права власності в порядку спадкування, а саме на домоволодіння, разом з господарськими будівлями та спорудами, які були збудовані станом на 1963 рік, а гаражі відповідачів було побудовано пізніше, а тому воно не входять до спадкової маси та відповідно не можуть бути визнані за позивачкою саме в порядку спадкування.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 08 червня 2021 року підлягає скасуванню, оскільки є таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи. а позовна заява ОСОБА_1 частковому задоволенню.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постановіВерховного Судув складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі №530/1731/16-ц(провадження№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат.Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України,то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Крім того, саме з відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судовий збір пов`язаний із розглядом даної справи у розмірі 6046,87 грн., оскільки саме ОСОБА_4 є відповідачем у справі та власником гаражу, який не визнає право власності позивачки на спірний житловий будинок разом із господарськими спорудами. До інших відповідачів позивачка позовних вимог не заявляла.

Керуючись ст.141, 374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2021 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи ОСОБА_6 , державний реєстратор Дніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області Васенін Юрій Володимирович, Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Пустовий С.В., Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслова Н.Б., Департамент адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання права власності та встановлення юридичних фактів задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає в АДРЕСА_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_8 Навіс, Д Сарай (тимчасовий), Е Душ, З Сарай, №1-3, І Споруди, замощення, 1927 року побудови, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій, Свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 , видане 14 грудня 2016 року Жовтневим районним у місті Дніпропетровськ відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис 1348, ОСОБА_7 .

Зобов`язати Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо права власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на Домоволодіння АДРЕСА_7 з господарськими будівлями та спорудами: А-1 -Житловий будинок, В Вбиральня, Г Навіс, Д Сарай (тимчасовий), Е Душ, З Сарай, №1-3, І Споруди, замощення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6046,87 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська

Повний текст судового рішення складено 26 березня 2025 року.

Суддя-доповідач О.В. Халаджи