Постанова

від 26.03.2025 по справі 755/5489/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/5489/23 Головуючий у І інстанції Катющенко В.П.

Провадження №22-ц/824/4252/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Доброванової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Андрія Валерійовича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сімї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила суд визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 20.02.1990 року її батьку було видано ордер на житлове приміщення на право зайняття квартири АДРЕСА_1 . В ордері зазначено склад сім`ї в кількості двох осіб: батька - ОСОБА_8 та доньки ОСОБА_9 .

У зв`язку із реєстрацією шлюбу її прізвище змінено з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 .

Згідно розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 183 від 27.04.2010 у зв`язку зі смертю основного квартиронаймача - ОСОБА_8 , ЖРЕО № 414 дозволено змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_2 та укласти його з ОСОБА_1 , складом сім`ї з шести осіб. При цьому, вона є основним квартиронаймачем вказаної квартири, а в квартирі разом з нею проживають її діти: ОСОБА_12 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також в квартирі зареєстровані, але не проживають відповідачі: брат позивачки - ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та її племінники - ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_14 - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не зважаючи на фактичну реєстрацію місця проживання - відповідачі в зазначеній квартирі не проживають, участі в її утриманні та обслуговуванні не приймають, комунальні платежі не сплачують та не несуть жодних витрат, пов`язаних із утриманням квартири. Їй не відомо місце фактичного проживання відповідачів, але останні повідомляли її, що мають постійне місце проживання.

Так, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мають постійну роботу, а відповідач- ОСОБА_14 - місце навчання, які знаходяться поза межами міста Києва та Київської області.

Зазначила, що будь-які відносини, починаючи з березня 2022 року, сторони між собою не підтримують. Відповідачі жодним чином не цікавляться питаннями, що стосуються утримання вказаної квартири та не виявляють бажання проживати в даній квартирі.

17.11.2023 Дніпровським районним судом м. Києва ухвалено заочне рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.04.2024 об`єднано в одне провадження заяву відповідача-2 ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі № 755/5489/23 (провадження 2-п/755/36/24) та заяву відповідачів-1, 3 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі № 755/5489/23 (провадження 2-п/755/37/24); об`єднаним заявам у межах цивільної справи № 755/5489/23 присвоєно номер провадження 2-п/755/36/24; поновлено відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 755/5489/23; прийнято до розгляду заяву відповідача 2 ОСОБА_6 та заяву відповідачів 1, 3 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 757/5489/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.04.2024 заяву відповідача 2 ОСОБА_6 та заяву відповідачів 1, 3 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у справі № 755/5489/23 задоволено. Скасовано заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 у цивільній справі №755/5489/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом. Постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання; роз`яснено учасникам справи їх право подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Бородн А .В., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, недоведеність обставин, що мають значення по справі, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що зібраними по справі письмовими доказами беззаперечно підтверджується відсутність відповідачів за місцем їх реєстрації, починаючи з березня 2022 року і по час розгляду справи, тобто більше двох з половиною років. Ці обставини підтверджені також показами свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Скаржник вказує, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив про поважність причин відсутності відповідачів по місцю реєстрації (у спірній квартирі), обґрунтовуючи наявною військовою агресією російської федерації проти України, однак залишив поза увагою факт відсутності з боку відповідачів дій, спрямованих на утримання квартири.

Встановивши наявність у відповідача ОСОБА_19 іншого житла, яке належить йому на праві власності, в якому він постійно приживає разом із сином ОСОБА_20 , суд першої інстанції не взяв до уваги, що зазначена обставина свідчить про добровільну відмову вказаних відповідачів проживати у спірній квартирі та користуватись нею.

Суд першої інстанції також не взяв до уваги, що відповідачка ОСОБА_21 з березня 2022 року постійно проживає в Німеччині, має там місце роботи, отримує доходи, за рахунок яких може здійснювати утримання спірної квартири, що вказує на відсутність порушення її прав в разі визнання останньою такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Представник відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_21 - адвокат Петренко І.Л. у відзиві на апеляційну скаргу заперечує щодо наведених представником позивача доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Звертає увагу апеляційного суду на те, що позивачка ОСОБА_1 за згодою усіх інших користувачів квартири, є наймачем квартири, з якою укладено договір найму, що за жодних обставин не збільшує обсяг її прав порівняно із іншими користувачами квартири, які вселились туди на законних підставах і зареєстровані у квартирі у встановленому законом порядку.

Вказує, що після 24.02.2022 року, коли розпочалась збройна агресія російської федерації проти України, відповідачі, маючи підстави боятись за своє життя і здоров'я, з міркувань безпеки, вимушені були виїхати з Києва. Спірна квартира знаходиться на 12 поверсі панельного будинку, що значним чином збільшує ризики від проживання в ній під час постійних ракетних обстрілів, яким піддавалося місто Київ від початку збройної агресії. Наразі відповідач ОСОБА_22 переїхав у село Соловіївка Брусилівського району Житомирської області, де набагато менша інтенсивність ракетних обстрілів. Крім того, його тимчасове проживання в селі Соловіївка обумовлено тим, що він здійснює догляд за непрацездатною матір'ю своєї дружини, яка потребує догляду за віком, що підтверджується довідкою Брусилівської селищної ради. Щодо відповідача ОСОБА_23 - він є неповнолітньою особою, після початку збройної агресії разом зі своєю матір'ю ОСОБА_24 та тіткою виїхав до Закарпатської області, а в подальшому в Німеччину. В подальшому неповнолітній ОСОБА_21 повернувся в Україну та проживає зі своїм батьком ОСОБА_25 в селі Соловіївка Брусилівського району Житомирської області.

Зазначає, що сам по собі факт непроживання відповідачів у спірній квартирі не є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням. Після закінчення воєнного стану відповідачі мають намір повернутися до міста Києва та проживати у спірній квартирі, яка є місцем їх постійного проживання, з яким вони мають сталі зв'язки.

Інших відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшло.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бородін А.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_21 - адвокат Петренко І.Л. та представник відповідача ОСОБА_21 - адвокат Кеба А.В. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Треті особи своїх представників для участі у судовому засіданні не направляли, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.

Керуючись частиною другою статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутності представників третіх осіб, оскільки їх неявка не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.02.1990 Виконавчим комітетом Залізничного районної Ради народних депутатів м. Києва ОСОБА_26 , з сім`єю з 2 осіб, було видано ордер на житлове приміщення № 78591 серії Б. Склад сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_27 - дочка (том 1 а.с. 13).

У зв`язку із державною реєстрацією шлюбу, ОСОБА_27 змінила прізвище на ОСОБА_11 (том 1 а.с.12).

Згідно витягу з розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 183 від 27.04.2010, розглянувши заяви громадян про зміну договорів найму жилих приміщень, було дозволено ЖРЕО № 414 змінити договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , та укласти його з гр. ОСОБА_1 , складом сім`ї із шести осіб, у зв`язку зі смертю квартиронаймача - ОСОБА_8 (том 1 а.с.14).

Актом про встановлення факту проживання від 01.03.2023, складеного мешканцями будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , підтверджено, що в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 станом на час складання акту не проживають та вказаною квартирою АДРЕСА_1 - не користуються (том 1 а.с.19).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 підтверджено, що ОСОБА_5 дійсно фактично не проживає з січня 2019 року по сьогодення за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а.с.20).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 підтверджено, що ОСОБА_6 дійсно фактично не проживає з 01.03.2022 по сьогодення за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а.с.21).

Актом від 01.03.2023 мешканців будинку АДРЕСА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 підтверджено, що ОСОБА_6 дійсно фактично не проживає з 01.03.2022 по сьогодення за адресою: АДРЕСА_5 (том 1 а.с.22).

Відповідно до витягу № 87262790 від 19.12.2022 з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_5 , у квартирі зареєстрованими значаться 6 осіб, серед яких відповідачі у даній справі (том 1 а.с.15).

Згідно довідки Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 145 від 03.05.2024, належний на праві приватної власності будинок ОСОБА_5 , що розташований за адресою: АДРЕСА_6 , ним для проживання не використовується, оскільки перебуває в аварійному стані та є непридатним для проживання. Можливості для проведення ремонту та його відновлення немає (том 2 а.с. 34).

Відповідно до довідки Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 146 від 03.05.2024, ОСОБА_5 з березня 2022 рок по теперішній час дійсно тимчасово проживає на території Брусиліської селищної ради об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області за адресою: АДРЕСА_7 без реєстрації місця проживання у зв`язку з тим, що здійснює догляд за непрацездатною матір`ю дружини ОСОБА_30 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка такого догляду потребує за віком. За казаною адресою, разом з ОСОБА_5 тимчасово проживає його неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (том 2 а.с. 35).

Відповідачем ОСОБА_6 надано до суду копію трудового договору, з якого вбачається, що трудові відносини ОСОБА_6 за місцем роботи в Німеччині було розпочаті 04.05.2022 до 10.01.2023 з можливістю негласного продовження дії трудового договору (том 2 а.с. 72-76, 79).

Згідно довідки про реєстрацію Районної адміністрації Ортенау від 01.04.2022, ОСОБА_31 , ОСОБА_6 , ОСОБА_32 перебували на обліку як переміщені особи з України (том 2 а.с. 82).

Відповідно до Реєстраційних посвідчень Муніципалітету Руст від 11.03.2024, ОСОБА_31 , ОСОБА_6 , ОСОБА_32 , ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою проживання з 11.03.2023: АДРЕСА_8 (том1 а.с. 148-149, 189-190, 194-195, 199-200).

Як убачається із підтвердження проживання від орендодавця в іміграційну службу, виданого ЄВРОПА-ПАРК ГмбХКо Мак КГ від 03.01.2023, ОСОБА_31 , ОСОБА_6 , ОСОБА_32 , ОСОБА_1 орендували квартиру з 11.05.2022 за адресою: АДРЕСА_8 . Квартира була орендована для використання 4 особами. З 15.12.2022 ОСОБА_1 орендувала квартиру за адресою: АДРЕСА_8 (том 1 а.с. 203, 206)

Поряд з цим, 03.05.2022 позивачкою у м. Руст було укладено трудовий договір з Парком відпочинку та сімейного відпочинку Мак КГ «ЄВРОПА-ПАРК» строком дії до 31.01.2023 (том 1 а.с. 212).

Згідно довідки № 02-06/02 від 07.03.2024, виданої Виконавчим комітетом Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області, на підставі персональної облікової картки № 55 від 11.03.2022 за адресою: АДРЕСА_9 були тимчасово прихищені: ОСОБА_34 , ОСОБА_32 , ОСОБА_1 (том 1 а.с. 219).

Судом першої інстанції також були допитані свідки ОСОБА_35 та ОСОБА_18 , які будучи попередженими про кримінальну відповідальність та приведеними судом до присяги, суду пояснили, що в спірному помешканні проживали ОСОБА_36 та його дружина ОСОБА_37 та їх діти: донька ОСОБА_38 та син ОСОБА_39 , а також в квартирі жила ОСОБА_40 з чоловіком ОСОБА_41 . ОСОБА_42 в квартирі на час виникнення спірних правовідносин не проживали. Зазначені свідки показали суду, що з початком повномасштабного вторгнення рф в Україну ОСОБА_40 , ОСОБА_37 , ОСОБА_39 та ОСОБА_38 виїхали закордон. При цьому, свідки позивача - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 показали суду, що в квартирі проживали ОСОБА_37 та її діти - ОСОБА_39 та ОСОБА_38 , які є дітьми ОСОБА_43 , а разом складають сім`ю. Зазначені свідки підтвердили факт того, що ОСОБА_40 виїхала закордон з дружиною її брата та її племінниками - відповідачами, де в подальшому певний період проживали спільно.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Позивач звернувся з позовом про визнання такими, що втратили право користування квартирою, та зняття з реєстрації відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на непроживання відповідачів у квартирі понад 2,5 роки без поважних причин.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Стаття 71 ЖК України установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами, згідно з частинами першою, другою якої при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (частина п`ята статті 71 ЖК України).

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів. Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК Українистроки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 183/271/22).

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 зазначено, що "у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо)".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року у справі № 161/126/23 вказано, що "процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідачів понад встановлені ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення у цей строк, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Аналогічні за змістом висновки міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 25 серпня 2020 року у справі № 569/12832/16-ц (провадження № 61-8622св19), від 22 грудня 2021 року у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21), від 19 січня 2022 року у справі № 344/9319/19 (провадження № 61-16066св21)".

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 з поважної причини були відсутніми за місцем своєї реєстрації (у спірній квартирі). Так, ОСОБА_5 деякий час перебував на заробітках закордоном та згодом повернувся до України проживати, що підтвердила свідок ОСОБА_17 .. Відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_6 були вимушені покинути зареєстроване місце проживання з міркувань безпеки, побоюючись за власне життя та здоров`я, зважаючи на військову агресію російської федерації проти України.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції врахував, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який є діючим донині, що вказує на складну безпекову ситуацію для громадян України, відтак побоюючись за життя та здоров`я, громадяни України можуть отримати тимчасовий прихисток закордоном, що не свідчить про їх вибуття з місця проживання.

Оцінивши подані сторонами докази, як кожен окремо, так і у їх сукупності, врахувавши покази свідків, допитаних у судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, відповідачі тимчасово, у зв`язку із воєнними діями, вибули з постійного місця проживання до іншого жилого приміщення та мають намір надалі проживати за зареєстрованим місцем проживання, що не дає підстав вважати їх такими, що втратили право на житло у спірній квартирі.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не приймають участь в утриманні спірної квартири, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначена обставина сама по собі не є підставою для визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, зводяться до переоцінки досліджених судом доказів, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бородіна Андрія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 березня 2025 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Слюсар Т.А.