Постанова

від 28.03.2025 по справі 440/15355/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2025 р. Справа № 440/15355/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/15355/24

за позовом ОСОБА_1

до Опішнянської селищної ради

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.12.2024 ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Опішнянської селищної ради, в якій просила суд:

- визнати протиправними дії Опішнянської селищної ради щодо невидачі трудової книжки ОСОБА_1 у день звільнення 29.06.2017;

- зобов`язати Опішнянську селищну раду видати ОСОБА_1 трудову книжку, шляхом надсилання її засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , каб. 224.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з необхідністю усунення виявлених судом недоліків позовної заяви шляхом надання позивачкою до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку разом із доказами на підтвердження поважності причин такого пропуску.

На виконання вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 про залишення позовної заяви без руху представником позивачки 31.12.2024 подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом, обґрунтоване тією обставиною, що трудова книжка не була вручена позивачці ні в день звільнення, ні на неодноразові письмові звернення представника позивачки з цього приводу (адвокатські запити), а тому порушення права позивачки є триваючим.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачці.

Позивачка, не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, просила суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, зобов`язати Полтавський окружний адміністративний суд прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покладено доводи, аналогічні тим, що містить заява представника позивачки від 31.12.2025. Крім того зазначено, що з моменту припинення повноважень селищного голови трудова книжка позивачки не видана на руки. Позивачка відвідувала у грудні 2017 року засідання Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, адже вона залишалась його членом. Даний факт підтверджує наявну можливість відповідача виконати свій обов`язок. Позивачка зверталась до Виконавчого комітету Опішнянської селищної радита виступала на засіданні. З метою отримання копій протоколів засідань Виконавчого комітету Опішнянської селищної ради представником позивачки 23.09.2024 подавався адвокатський запит на який відповідач відповіді не надав. Вказує, що 05.02.2019 позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою про видачу їх трудової книжки на яку 29.03.2019 року вона отримала відповідь, що відповідачем складено акт "Про відмову ОСОБА_1 отримати трудову книжку при звільненні" від 29.06.2017 та що позивачка має надати письмову згоду на пересилання трудової книжки засобами поштового зв`язку. Зазначила, що вказані в акті обставини є хибними та на осіб, які його підписали відповідачем був здійснений тиск та примус. Також позивачка 24.06.2019 направила рекомендованим листом відповідачу заяву з проханням відправити засобами поштового зв`язку на її адресу оригінал трудової книжки, проте жодних дій, спрямованих на надіслання трудової книжки позивачці здійснено не було. Представником позивачки було скеровано до відповідача низку запитів, зокрема від 19.08.2024, 04.09.2024, 23.09.2024, однак відповіді не отримано, у зв`язку з чим представником позивачки було подано до суду позови про бездіяльність відповідача щодо ненадання відповідей. Рішеннями суду позовні вимоги представника позивачки задоволено, проте ці рішення не виконані. На момент подання позову по цій справі представником позивачки скеровано запит від 02.12.2024 щодо питань, зокрема і щодо видачі трудової книжки позивачки. На момент подання позовної заяви відповідь на вказаний запит не було отримано. Вказує, що має місце триваюче правопорушення , яке припиняється лише у випадку виконання обов`язку відповідним суб`єктом. Враховуючи викладене, вважає, що обов`язок видачі відповідачем трудової книжки позивачки є триваючим правопорушенням, а отже не припиняється зі спливом 10 днів та триває до цього часу, а, отже, позивачка має право на захист своїх прав та законних інтересів, що виявились у не видачі трудової книжки ОСОБА_1 у день звільнення 26.09.2017.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву позивачки, виходив з того, що зміст поданої заяви, як і зміст позовної заяви, не містить переконливих доводів з приводу того, що позивачка з 2017 року не мала реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо отримання від роботодавця трудової книжки або ж звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк. Посилання представника позивачки на той факт, що позивачка неодноразово зверталась до відповідача щодо видачі їй трудової книжки, проте жодних дій відповідачем не здійснено, суд оцінює критично, оскільки дані звернення мали місце в 2019 році, тобто майже через 2 роки після виникнення спірних правовідносин. Крім того, відповідачем були направлені відповіді на дані запити з роз`ясненням щодо необхідності прибуття до органу місцевого самоврядування для отримання трудової книжки. Крім того, як свідчать матеріали справи, 29 червня 2017 року на 15 сесії 7 скликання Опішнянської селищної ради позивачку було позбавлено повноважень селищного голови у зв`язку з достроковим припиненням повноважень селищного голови згідно п.3 ст.79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та на підставі рішення 16 сесії 7 скликання Опішнянської селищної ради від 29 червня 2017 року. Проте, позивачкою не отримано у день звільнення трудову книжку, про що зафіксовано у відповідному акті. Відтак, не отримавши трудову книжку в день звільнення, позивачка була обізнана про порушення своїх прав саме у день звільнення - 29 червня 2017 року. Таким чином, відлік строку для оскарження бездіяльності відповідача розпочався саме з 29 червня 2017 року. З огляду на те, що заявник так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду у встановлений законом строк, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом, а також про відсутність підстав для поновлення такого строку.

Надаючи оцінку встановленим судом фактичним обставинам справи та застосуванню норм матеріального та процесуального права колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першої статті 118 КАС України регламентовано, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, на думку колегії суддів, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування ч. 1 ст. 121 КАС України, уперше сформульовано у постанові від 20.11.2019 року у справі № 9901/405/19. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У цій справі спір стосується дій Опішнянської селищної ради щодо невидачі трудової книжки ОСОБА_1 у день звільнення 29.06.2017.

Колегія суддів зазначає, що за приписами частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, у категорії справ, до якої належить ця справа, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Таким чином строк звернення до суду з цим позовом становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, адже вказані вимоги стосуються оскарження бездіяльність відповідача щодо невидачі трудової книжки особі у день звільнення, а тому строк звернення до суду за позовом щодо проходження публічної служби, охоплюється спеціальною нормою, тобто частиною п`ятої статті 122 КАС України.

Верховний Суд, зокрема, у постанові 27 червня 2024 року у справі № 160/3693/24 наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За змістом статті 122 КАС України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Повернення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду може мати місце тільки за встановлення обставин щодо початку перебігу строку звернення до суду, зокрема, обставин, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, та з`ясування причин пропуску цього строку.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись.

Слід зазначити й те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 у справі №800/30/17 зауважила, що вжиття конструкції «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 640/8010/20 зроблено загальний висновок про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Як свідчать матеріали справи, 29 червня 2017 року на 15 сесії 7 скликання Опішнянської селищної ради позивачку було позбавлено повноважень селищного голови у зв`язку з достроковим припиненням повноважень селищного голови згідно п.3 ст.79 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" та на підставі рішення 16 сесії 7 скликання Опішнянської селищної ради від 29 червня 2017 року. Тобто, позивачка з цього часу була обізнана щодо звільнення та права на отримання у день звільнення трудової книжки.

Отже позивачка мала право звернутися до суду з вказаним позовом протягом місяця з дня звільнення 29.06.2017, а саме: до 29.07.2017 включно.

Разом з тим, з цим позовом до суду позивачка звернулась до суду лише 19.12.2024 року (відповідно до штампу на позовній заяві), тобто с пропуском місячного строку, визначеного для звернення до суду.

З урахуванням зазначеного, оскільки позивачка з наявністю підстав для звернення до суду з цим позовом дізналась 29.07.2017, а цей позов подано нею у грудні 2024 року, суд дійшов висновку, що позивачка пропустила строк звернення до суду.

Поряд із цим процесуальний закон не виключає можливості поновлення строку звернення до суду, якщо буде доведено наявність поважних підстав для цього.

При цьому, колегія суддів зазначає, що встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин.

Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 зазначено, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду, а отже й для поновлення вказаного строку, визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

З урахуванням положень статей 122, 123 КАС України обов`язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивачку.

Разом з тим, представник позивачки на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 25.12.2024, якою його позов було залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, в частині надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказанням підстав поважності його пропуску, вказав, що на його думку не було пропущено строків звернення до суду, у зв`язку із здійсненням відповідачем триваючого правопорушення.

В теорії права триваюче правопорушення розуміється, як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

При цьому Верховний Суд, зокрема у постанові від 28.11.2018 у справі № 815/2311/15, звертав увагу, що положення частини другої статті 122 КАС України слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, але не повинні використовуватися як засоби легалізації неправомірної поведінки і не повинні застосовуватися стосовно заходів, які спрямовані на припинення неправомірної поведінки.

Разом з цим, перевірка судом питання строку звернення до суду та застосування наслідків його пропуску передує розгляду справи по суті, тобто перевірка доводів щодо обґрунтування позову стосовно вчинення відповідачем дій на предмет їх протиправності як зовнішньої форми поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у прийнятті рішення чи у здійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень не здійснюється судом на стадії застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.

Відтак позивачка у зв`язку із вчиненням, на її думку, відповідачем триваючого правопорушення, не звільняється від обов`язку у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 620/278/23.

У той же час, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачкою суду не наведено.

Колегія суддів звертає увагу, що з часу звільнення позивачки до моменту звернення до суду пройшло більше семи років.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 123 КАС України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування приписів КАС України щодо визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а відтак і про повернення цього позову.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для її скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 440/15355/24 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий