Постанова

від 31.03.2025 по справі 916/5119/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5119/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді С.І. Колоколова,

суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2024

у справі №916/5119/24

за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОВАНА-ТУР"

про стягнення 109406,21 грн,

суддя суду першої інстанції: С.В. Літвінов

місце прийняття рішення: Господарський суд Одеської області

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОВАНА-ТУР" про стягнення 109406,21 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов договору №КД-6037 в частині внесення орендної плати, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, на яку нараховано пеню та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд зазначив, що настання форс-мажорних обставин, засвідчених належним чином, зробило неможливим використання відповідачем об`єкту оренди, з огляду на що відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає наступне:

- суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо наявності доказів заборони використання зафрахтованого судна. Так, в п.5.4 Договору чітко зазначено поняття «бойові дії», яке є вузьким поняттям конкретних дій та обставин. Відповідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 р. №309 (зі змінами та доповненнями) АЧМ (акваторія Чорного моря) прилегла до берегів м. Одеси, акваторія Одеського порту, м. Одеса та Одеській район ніколи не включалися до територій на яких ведуться (велися) бойові дії. Отже, посилання на приписи п.5.4 Договору, як на таке, що виключає можливість використання орендованого судна в межах АЧМ біля берегів м. Одеси не є обґрунтованим та вірогідним доказом неможливості виконання покладених на фрахтувальника зобов`язань зі сплати фрахтової ставки. При цьому, жодної заборони на використання судна в даних обставинах ані Договором, ані Листом Командування військово-морських сил ЗСУ МОУ від 04.12.2024 №154/132/30997, ані Циркуляром №JWLA-030 від 4 квітня 2022 року не передбачено;

- у постанові від 20.10.2021 у справі №911/3067/20 КГС ВС висловив позицію щодо застосування положень ч.6 ст.762 ЦК України в умовах обмежень. Фактично цей спір в частині застосування ч.6 ст.762 ЦК України полягав у тому, як саме потрібно розуміти формулювання «майно не могло бути використане»: (1) у вузькому розумінні, тобто що майно не може бути використано з метою, для якої це майно орендується (за цільовим призначенням), - в цьому випадку це провадження підприємницькою діяльності, яка пов`язана із прийманням відвідувачів, що було заборонено; (2) в широкому розумінні - мається на увазі неможливість використовувати орендоване приміщення взагалі, а не лише за цільовим призначенням. Як випливає з досліджуваної постанови, КГС ВС обрав другу позицію, чим фактично став на бік орендодавців, оскільки, тягар доказування наявності передбачених ч.6 ст. 762 ЦК України обставин лягає на орендаря. У цій самій постанові КГС ВС, визначаючи умови застосування ч.6 ст.762 ЦК України, зазначив, що «підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає». Водночас КГС ВС визначає, що неможливість отримання прибутку в очікуваному розмірі у спірний період не підпадає під дію норми ч.6 ст.762 ЦК України;

- договором не визначено за яким призначенням фрахтувальник повинен використовувати зафрахтоване судно. Тобто, таке використання не обмежено лише перевезенням пасажирів, як це стверджує відповідач. Зафрахтоване судно можливо застосувати для навчання курсантів Навчального центру ДП «Одеський порт», який працює в умовах воєнного стану, перевезення військових або з іншою метою на розсуд фрахтувальника. Однак, відповідач не вчинив жодних дій стосовно розгляду таких можливостей. Твердження відповідача щодо не допуску екіпажу на зафрахтоване судно не підтверджено жодними допустимими доказами та не відповідає дійсності, так як за інформацією ДП «Одеський порт» на зафрахтованому судні періодично з`являється капітан;

- застосування норми ч.6 ст.762 ЦК України на користь наймача, враховуючи практику ВС є неможливою, так як відсутня об`єктивна неможливість користуватися майном в широкому розумінні такого користування. У випадку, коли використання майна все ж можливо здійснювати, хоч і обмежено, є підстави для перегляду розміру орендної плати, а не від звільнення від неї. Тобто, запровадження воєнного стану та настання форс-мажорних обставин не є підставою звільнення орендаря від обов`язку сплачувати орендну плату;

- жодного доказу на підтвердження того, що відповідачу було відмовлено у доступі до судна або у виході цього судна в територіальні води України, враховуючи, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження інформації поро мінування абсолютно усієї акваторії Одеського порту, ТОВ «АРОВАНА-ТУР» надано не було. В цьому контексті не може вважатися достатнім доказом для застосування положень ч.6 ст.762 ЦК України посилання на лист Командування військово-морських сил ЗСУ МОУ від 04.12.2024 №154/132/30997. Командування ВМС не наділено повноваженнями надавати чи обмежувати доступ на територію Одеського морського торговельного порту. Це є виключно компетенцією Адміністрації морських портів України. Проте доказів звернення до АМПУ для відкриття перепусток членам екіпажу судна для проходження на територію порту, а також доказів відмови у такому дозволі відповідачем надано не було. В листі зазначено, що доступ обмежений лише для громадян, але не для екіпажів суден. Більш того в зазначеному листі вказано, що Командування ВМС не видавало наказів про заборону (обмеження) на вихід та навігацію зокрема прогулянкових катерів в акваторії Одеського морського порту та в Одеській затоці, включаючи райони одеських пляжів «Дельфін», «Ланжерон», «Аркадія». Слід також підкреслити, що м. Одеса та Одеська область не були віднесені Кабінетом Міністрів України до зони ведення активних бойових дій на протязі терміну виниклої заборгованості за договором;

- відповідач знаючи про ризики щодо виконання ним взятих на себе зобов`язань не вчинив жодних дій направлених для мінімізації негативних наслідків для контрагента у вигляді виникнення дебіторської заборгованості. З урахуванням викладеного, скаржник вважає, що відповідач готовий був нести всі ризики з провадження ним підприємницької діяльності особисто, не перекладаючи відповідальність на судновласника. Проте, наразі через недбале ставлення та неприйняття відповідачем відповідальності, не врахування ним ризиків воєнного стану, у ДП «Одеський порт» виникла значна дебіторська заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Проте суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушив принципи добросовісності у господарських відносинах не врахував наведену процедуру та факт недодержання її з боку відповідача. Фактично, суд не взяв до уваги те, що через небажання відповідача здійснити необхідні дії по доказуванню факту неможливості використання майна та припинення договору, ДП «Одеський порт» знаходиться в гіршому становище, несе тягар заборгованості і відсутності прибутку та можливості передати зафрахтоване судно іншому орендарю.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "АРОВАНА-ТУР" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи наступне.

Договір бербоут-чартеру №КД-6037 від 01.09.2004, на підставі якого виникли спірні правовідносини, складений російською мовою. На переконання відповідача, скаржник помилково ототожнює прикметники «воєнний» та «бойовий», адже у тексті договору бербоут-чартера вжито саме прикметник «воєнний».

У зв`язку зі збройною агресією росії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року та включала, серед іншого, захоплення торговельних та аварійно-рятувальних суден в Північно-Західному регіоні Чорного моря, Комітет з військових ризиків Асоціації страховиків Ллойда опублікував Циркуляр JWLA-030 від 04.04.2022 року, яким включив територіальне море та внутрішні води України, а також весь Північно-Західний регіон Чорного моря до Переліку районів, небезпечних для судноплавства, опублікувавши Циркуляр на офіційному сайті Асоціації.

Що ж стосується посилання скаржника на незастосування судом Наказу Мінреінтеграції №309 від 22.12.2022 року, яким затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які є тимчасово окупованими російською федерацією, то відповідач звертає увагу колегії суддів, що згаданий Наказ виданий на виконання Постанови Кабміну №1364 від 06.12.2022 року («Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії», яка, у свою чергу, була видана на виконання Прикінцевих та перехідних положень Законів України «Про виконавче провадження», «Про споживче кредитування», «Про приватизацію державного і комунального майна» та інших, які не стосуються спірних правовідносин, які виникли із договору фрахтування флоту.

Відповідач зазначає, що відповідно до відповіді ДП «АМПУ» на адвокатський запит (додаток 22 до відзиву на позовну заяву), катер «Спліт» перебуває біля причалу №19 Одеського порту з 24 лютого 2022 року по сьогоднішній день. Отже, доводи скаржника, викладені у розділі 1 апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, щодо наявності обмежень та заборон на використання катера у територіальних водах України у контексті пункту 5.4. договору бербоут-чартера є законними та обґрунтованими.

Щодо посилань скаржника на практику Верховного Суду, ТОВ «АРОВАНА-ТУР» звертає увагу колегії суддів, що обидві згадані постанови були ухвалені до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, стосуються правовідносин, які виникли із договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а неможливість використання орендованого майна була викликана запровадженням на території Україну карантину через коронавірусну хворобу. Жодна з цих постанов не пов`язана з військовими ризиками та фрахтуванням прогулянкових катерів. За таких обставин, ТОВ «АРОВАНА-ТУР» вважає, що висновки КГС ВС, викладені у цих постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин, які склалися між ДП «Одеський порт» та ТОВ «АРОВАНА-ТУР» за договором фрахтування катеру «Спліт»

ТОВ «АРОВАНА-ТУР» зазначає, що ще у січні 2023 року повідомило ДП «Одеський порт» про неможливість використання прогулянкового катера внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) та запропонувало припинити нарахування орендної плати на підставі ч.6 ст.762 ЦК України. Втім, Одеський порт проігнорував це повідомлення та замість цього надіслав на адресу ТОВ «АРОВАНА-ТУР» претензію про стягнення заборгованості. У грудні 2024 року ТОВ «АРОВАНА-ТУР» звернулося до Одеської регіональної ТПП із заявою, в якій просило посвідчити настання обставин непереборної сили (форс-мажору) за договором №КД-6037, а саме, неможливість використання орендованого майна внаслідок збройної агресії росії. За результатами опрацювання заяви ТОВ «АРОВАНА-ТУР» Одеська регіональна ТПП видала сертифікат про форс-мажорні обставини №5100-24-2273 від 11.12.2024 року, яким підтвердила настання таких обставин. Наступного дня оригінал цього сертифікату був вручений ДП «Одеський порт», а представник ДП «Одеський порт» не заперечує отримання цього сертифікату в апеляційній скарзі. Отже, неможливість використання орендованого майна (зафрахтованого за договором бербоут-чартера катеру «Сплит») підтверджена належними та допустимими доказами, зокрема, сертифікатом про форс-мажорні обставини від 11.12.2024 року, на який послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, а тому застосування положень ч. 6 ст. 762 ЦК України до спірних правовідносин є цілком обґрунтованим та доречним.

Також відповідач вказує, що незважаючи на настання обставин форс-мажору з 24 лютого 2022 року (тобто з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну), ТОВ «АРОВАНА ТУР» продовжувало сплачувати бербоут-чартерну ставку протягом всього 2023 року (що не заперечується позивачем та підтверджується змістом претензії позивача на адресу відповідача, в якій позивач пропонує сплатити заборгованість починаючи з січня 2023 року). Тобто ТОВ «АРОВАНА-ТУР» діяло добросовісно, сплачуючи орендну ставку навіть тоді, коли не мало можливості використовувати майно з причин, які він неї не залежать. 26 січня 2023 року ТОВ «АРОВАНА-ТУР» повідомило Порт про настання форс-мажорних обставин з посиланням на ст. 617 ЦК України, лист ТПП України від 28.02.2022 року та запропонувало припинити нарахування орендної плати з посиланням на ч. 6 ст. 762 ЦК України. Незважаючи на те, що цей лист не містив назву «Пропозиція про внесення змін до договору», його зміст прямо свідчить про прохання ТОВ «АРОВАНА-ТУР» до ДП «Одеський порт» припинити нарахування орендної (бербоут-чартерної) ставки за договором. Отже, ТОВ «АРОВАНА-ТУР» були вжиті вичерпні та достатні кроки для інформування Порту про настання обставин форс-мажору, надсилання пропозиції припинити нарахування орендної ставки та отримання сертифікату про форс-мажорні обставини як належного доказу, який підтверджує настання таких обставин за конкретним договором.

Відповідно до протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 автоматичний розподіл не відбувся у зв`язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді С.І. Колоколова, суддів: Г.І. Діброви, Я.Ф. Савицького, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5119/24. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства ,,Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 у справі №916/5119/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Одеської області.

28.01.2025 матеріали справи №916/5119/24 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 у справі №916/5119/24. Встановлено відповідачу строк до 20.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 20.02.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

Згідно із частинами першої, другої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" оскаржується рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, його перегляд постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.02.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

01.09.2004 між ДП "Одеський порт" та ТОВ "АРОВАНА-ТУР" було укладено договір №КД-6037, відповідно до якого ДП "Одеський порт", виступаючи в якості Судновласника, передав, а ТОВ "АРОВАНА-ТУР", виступаючи в якості Фрахтувальника, прийняв у бербоут-чартер пасажирський катер "Сплит" (прапор Україна, порт приписки - Одеса).

Відповідно до п.1.1. Договору, фрахтова ставка (орендна плата) складає 84,39 гривень на добу, в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п.1.2. Договору, судно використовується Фрахтувальником для здійснення законних операцій із перевезення пасажирів в територіальних водах України в межах районів плавання, визначених для цього судна класифікаційним товариством з урахуванням режиму роботи для даного типу судна та зазначених в суднових документах.

Як вбачається з класифікаційного свідоцтва №315-03147-21, доданого до відзиву, класифікаційним товариством катера "Спліт" є Регістр судноплавства України, яке видало класифікаційне свідоцтво на пасажирське безкойкове судно "СПЛИТ", яке підтверджує, що судно задовольняє застосовним вимогам Правил Регістра і відповідає класу КМ+1R3 пасажирське. Відповідно до класифікаційного свідоцтва райони плавання пасажирського катера "Сплит" визначені наступним чином: "в літній сезонний період (з 15 квітня до 15 жовтня) дозволяється перевезення 150-ти пасажирів з віддаленням від берега не більше 1 милі та від місця укриття не більше 20 миль; в зимовий сезонний період (з 15 жовтня до 15 квітня) дозволяється перевезення 36 пасажирів з віддаленням від берега не більше 1 милі, та від місць укриття не більше 20 миль". Отже, згідно класифікаційного свідоцтва пасажирський катер "Сплит" можна використовувати для перевезення пасажирів, при цьому як в літній, так і в зимовий період віддалення від берега не може перевищувати 1 милю.

Обов`язки Фрахтувальника за договором КД-57 визначені у розділі 4 Договору. Так, згідно п. 4.1. Договору, Фрахтувальник зобов`язаний утримувати судно, його агрегати та пристрої у справному експлуатаційному стані, своєчасно надавати та, у випадку необхідності, підтверджувати класифікаційні документи, суднові сертифікати та свідоцтва. Фрахтувальник зобов`язаний проводити необхідні роботи щодо поточного ремонту судна та роботи, які підтверджують клас судна, своєчасно та за власний рахунок.

Відповідно до п.4.2. Договору, з моменту приймання судна в чартер та до його повернення Судновласнику Фрахтувальник зобов`язаний здійснювати постачання на судно паливно-мастильних та витратних матеріалів.

Відповідно до п.4.3. Договору, Фрахтувальник зобов`язаний здійснювати оплату портових зборів, податків та інших платежів, обумовлених експлуатацією судна, не допускати виникнення заборгованостей перед третіми особам.

Відповідно до п.4.8. Договору, Фрахтувальник бере на себе зобов`язання із забезпечення роботи судна згідно вимог Міжнародного кодексу з управління безпекою (МКУБ).

Відповідно до п.5.4. Договору, судно повинно бути зайняте тільки законною діяльністю в межах районів плавання, визначених у суднових документах, виключаючи райони воєнних дій. Фрахтувальник зобов`язаний за вказівкою Судновласника своєчасно виконувати необхідні ремонтно-профілактичні роботи в обсязі, достатньому для підтримання класу судна. Оплата таких робіт здійснюється за рахунок Фрахтувальника.

Відповідно до п.6.1. Договору, добова ставка фрахту (орендна плата) встановлюється в розмірі 84,39 гривень за кожну повну добу перебування судна в чартері. Фрахтувальник здійснює оплату фрахту на умовах передплати шляхом перерахування необхідної суми на рахунок Судновласника, зазначений у пункті 1.1. цього Договору, за кожні 15 днів перебування судна у Фрахтувальника. Фрахтова ставка включає ПДВ.

Відповідно до п.6.2. Договору, у випадку несвоєчасної оплати належних Судновласнику платежів Фрахтувальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки ПДВ, яка діяла в періоді, за який сплачується пеня, за період прострочення. Датою оплати платежів вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Судновласника.

Відповідно до п.8.3. Договору, з усіх питань, не врегульованих цим договором, Сторони керуються чинним законодавством України, застосуванню підлягають відповідні правові норми, які регулюють питання найму (оренди) та спеціальні питання найму (оренди) транспортних засобів.

За період з 26 грудня 2022 року по 26 вересня 2024 року ДП "Одеський порт" виставлено ТОВ "АРОВАНА-ТУР" 22 (двадцять два) рахунки з формулюванням "фрахтування суден бербоут-чартер" та зазначенням назви судна ("Сплит") та прапору (Україна).

Згадані рахунки охоплюють період з січня 2023 року по жовтень 2024 року. Загальна сума рахунків складає 92460 гривень.

26 січня 2023 року ТОВ "АРОВАНА-ТУР" вручив ДП "Одеський порт" лист, в якому, посилаючись на збройну агресію російської федерації, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, та призвела до блокування морських пасажирських перевезень у територіальних водах України, в тому числі, у районі плавання катера "Сплит", у зв`язку з мінною небезпекою, заявила про припинення нарахування та оплату фрахтової ставки до моменту відновлення безперешкодної можливості використовувати пасажирський катер "Сплит" за його договірним призначенням. Крім того, у згаданому листі ТОВ "АРОВАНА-ТУР" послалося на ч. 1 ст. 617 ЦК України, яка звільняє особу від відповідальності, якщо неможливість виконувати зобов`язання викликане обставинами непереборної сили (форс-мажору). Також ТОВ "АРОВАНА-ТУР" послалося на лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, в якому ТПП України підтвердила, що збройна агресія російської федерації проти України та введення воєнного стану є обставинами непереборної сили (форс-мажору).

11 травня 2023 року ДП "Одеський порт" надіслано претензію на адресу ТОВ "АРОВАНА-ТУР", в якій позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості, яка виникла за договором №КД-6037 в загальному розмірі 33089,19 гривень, з яких 29520 гривень - це сума основного боргу, 3367,16 гривень - неустойка у вигляді пені та 202,03 гривень - 3% річних.

31 травня 2023 року ТОВ "АРОВАНА-ТУР" надіслало на адресу ДП "Одеський порт" відповідь на претензію, в якій відмовило у її задоволенні, пославшись на повідомлення про настання форс-мажорних обставин від 26.01.2023 року та ч. 6 ст. 762 ЦК України, яка звільняє наймача від оплати за майно, яким він не міг користуватися через обставини, за які він не відповідає.

Як вбачається з відповіді Одеської філії ДП "Адміністрація морських портів України" на адвокатський запит адвоката Волкова А.С. від 06.12.2024 року, відповідно до даних інформаційного сервісу "VTMIS ODESSA" філії Дельта-лоцман ДП "АМПУ", пасажирський катер "Сплит" перебуває біля причалу №19 Одеського порту з 24 лютого 2022 року по теперішній час, а починаючи з 24 лютого 2022 року на території Одеського морського порту діють певні обмеження, які відповідають вимогам Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з урахуванням обмежень, введених відповідним військовим командуванням. Факт місцезнаходження катера "Сплит" біля причалу №19 Одеського порту підтверджений і відповіддю ДП "Одеський порт" на адвокатський запит від 04.12.2024 року.

Як вбачається з відповіді Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на адвокатський запит адвоката Волкова А.С. від 04.12.2024 року, з метою створення умов, необхідних для відвернення воєнних загроз з боку російської федерації з морського напрямку, збереження життя та майна цивільних судновласників Командуванням ВМС ЗСУ було ініційовано оголошення ДУ "Держгідрографія" прибережних попереджень мореплавцям (ПРИП) №92/22 від 24.02.2022 року та ПРИП №108/22 від 19.03.2022 року, якими оголошено воєнну загрозу у північно-західній частині Чорного моря; та ПРИП №96/22 та ПРИП №97/22 від 27.02.2022 року, якими оголошено мінну небезпеку та заборону плавання у визначених районах північно-західної частини Чорного моря. У зв`язку з високим рівнем мінної небезпеки (у тому числі дрейфуючих мін) та високою вірогідністю нанесення вогневого ураження противником, який розцінює судна, що слідують до/з портів України, як фактичну терористичну загрозу та неодноразово застосовував зброю по цивільних суднах, що призвело до їх затоплення та загибелі членів екіпажу, у північно-західній частині Чорного моря цивільне судноплавство обмежене зазначеними вище прибережними попередженнями. Командування ВМС ЗСУ наказів про заборону (обмеження) на вихід та навігацію прогулянкових катерів, прогулянкових яхт, пасажирських катерів, маломірних суден в акваторії Одеського морського порту та в Одеській затоці, включаючи райони пляжів "Дельфін", "Ланжерон", "Аркадія" в період з 24 лютого 2022 року по теперішній час не видавало. Водночас, з урахуванням положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану", військовим командуванням було реалізовано повноваження щодо посилення охорони об`єктів критичної інфраструктури на території України, у тому числі Одеського морського порту. Бойовими розпорядженнями оперативного угруповання військ "Примор`я" від 11.03.2022 року №186дск, від 08.04.2022 року №619дск, та бойовим розпорядженням військового коменданта міста Одеса від 12.07.2022 року №67/дск, з метою виконання заходів з оборони міста Одеса та Одеського морського порту, було встановлено обмеження доступу громадян на територію порту, у тому числі на територію Морського вокзалу, включаючи причали №15, 16, 17, 18 та 19.

Як вбачається з Циркуляру Об`єднаного Комітету з військових ризиків №JWLA-030 від 4 квітня 2022 року, води Азовського та Чорного морів, а також внутрішні води, як визначено на наступній сторінці, включені до Переліку небезпечних територій для судноплавства через війну, піратство, тероризм та пов`язані з ними загрози (далі - "Перелік"). Зокрема, до Переліку включені усі внутрішні води України, а також води Азовського та Чорного морів, обмежені кордонами, координати яких наведені у Циркулярі. Суд враховує, що згадані райони охоплюють Північно-західний регіон Чорного моря та територіальні води України, включаючи води Одеського морського порту.

Також матеріали справи містять сертифікат №5100-24-2273 про форс-мажорні обставини, виданий Одеською регіональною торгово-промисловою палатою, яким засвідчено настання для відповідача обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме: збройної агресії російської федерації проти України, яка стала підставою для введення правового режиму воєнного стану; встановлення рівня охорони 3 (вищий) у морських та річкових портах України; воєнна загроза у Північно-західному регіоні Чорного моря; мінна небезпека та заборона плавання у визначених районах Північно-західної частини Чорного моря; встановлення обмеження доступу громадян на територію Одеського морського торговельного порт, у тому числі на територію Морського вокзалу.

13 грудня 2024 року ТОВ "АРОВАНА-ТУР" повідомило ДП "Одеський порт" про отримання сертифікату про форс-мажорні обставини листом, до якого було додано оригінал сертифікату про форс-мажорні обставини №5100-24-2273 від 11.12.2024 року.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 109406,21 грн у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №КД-6037 в частині внесення орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що внаслідок неможливості використання відповідачем прогулянкового катера внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажору) останній в силу приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України підлягає звільненню від сплати виставлених рахунків.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваного договору, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права

Як зазначалося вище 01.09.2004 між сторонами укладено договір №КД-6037, який за своєю правовою природою є договором бербоут-чартера пасажирського катера "Спліт".

Між тим, проаналізувавши умови вказаного вище договору, колегія суддів зазначає, що останній містить ознаки орендних правовідносин, про що правильно зазначено місцевим господарським судом.

Так, відповідно до п.8.3. Договору, з усіх питань, не врегульованих цим договором, Сторони керуються чинним законодавством України, застосуванню підлягають відповідні правові норми, які регулюють питання найму (оренди) та спеціальні питання найму (оренди) транспортних засобів.

Приписами 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За умовами частини першої статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

В силу статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Вказана норма не містить вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин та засобів їх підтвердження, а тому підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

Отже, для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає, тобто позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати. У разі коли за відповідний період часу, протягом якого орендоване майно не використовувалось, орендну плату було внесено, орендар вправі вимагати її повернення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 11.07.2018 у справі №905/1510/17 та від 05.07.2018 у справі №910/16005/17.

Звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками таких обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності. При цьому сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.

Факт, що дію обставин непереборної сили необхідно довести, не виключає того, що наявність таких обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Зокрема, наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.

Так, настання форс-мажорних обставин у даній справі позивачем підтверджено відповідним сертифікатом №5100-24-2273 про форс-мажорні обставини, який виданий Одеською регіональною торгово-промисловою палатою, із змісту якого вбачається, що обставин непереборної сили (форс-мажору), а саме: збройної агресії російської федерації проти України, яка стала підставою для введення правового режиму воєнного стану; встановлення рівня охорони 3 (вищий) у морських та річкових портах України; воєнна загроза у Північно-західному регіоні Чорного моря; мінна небезпека та заборона плавання у визначених районах Північно-західної частини Чорного моря; встановлення обмеження доступу громадян на територію Одеського морського торговельного порт, у тому числі на територію Морського вокзалу унеможливили використання відповідачем судна (пасажирського катера «Сплит») для виконання законних операцій із пасажирських перевезень.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з частиною другою статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Таким чином, отримання відповідачем відповідного сертифікату торгово-промислової палати засвідчує у даній справі настання для нього форс-мажорних обставин, які унеможливили використання орендарем майна, про що правильно виснував місцевий господарський суд.

Крім цього, як вбачається з відповіді Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на адвокатський запит адвоката Волкова А.С. від 04.12.2024 року, з метою створення умов, необхідних для відвернення воєнних загроз з боку російської федерації з морського напрямку, збереження життя та майна цивільних судновласників Командуванням ВМС ЗСУ було ініційовано оголошення ДУ "Держгідрографія" прибережних попереджень мореплавцям (ПРИП) №92/22 від 24.02.2022 року та ПРИП №108/22 від 19.03.2022 року, якими оголошено воєнну загрозу у північно-західній частині Чорного моря; та ПРИП №96/22 та ПРИП №97/22 від 27.02.2022 року, якими оголошено мінну небезпеку та заборону плавання у визначених районах північно-західної частини Чорного моря. У зв`язку з високим рівнем мінної небезпеки (у тому числі дрейфуючих мін) та високою вірогідністю нанесення вогневого ураження противником, який розцінює судна, що слідують до/з портів України, як фактичну терористичну загрозу та неодноразово застосовував зброю по цивільних суднах, що призвело до їх затоплення та загибелі членів екіпажу, у північно-західній частині Чорного моря цивільне судноплавство обмежене зазначеними вище прибережними попередженнями.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що Командування ВМС ЗСУ наказів про заборону (обмеження) на вихід та навігацію прогулянкових катерів, прогулянкових яхт, пасажирських катерів, маломірних суден в акваторії Одеського морського порту та в Одеській затоці, включаючи райони пляжів "Дельфін", "Ланжерон", "Аркадія" в період з 24 лютого 2022 року по теперішній час не видавало.

Між тим, поза увагою скаржника залишився той факт, що з урахуванням положень Закону України "Про правовий режим воєнного стану", військовим командуванням було реалізовано повноваження щодо посилення охорони об`єктів критичної інфраструктури на території України, у тому числі Одеського морського порту. Бойовими розпорядженнями оперативного угруповання військ "Примор`я" від 11.03.2022 року №186дск, від 08.04.2022 року №619дск, та бойовим розпорядженням військового коменданта міста Одеса від 12.07.2022 року №67/дск, з метою виконання заходів з оборони міста Одеса та Одеського морського порту, було встановлено обмеження доступу громадян на територію порту, у тому числі на територію Морського вокзалу, включаючи причали №15, 16, 17, 18 та 19.

Вказані обставини існують і по сьогоднішній день.

З приводу посилання скаржника висновки, викладені у постанові КГС ВС від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, колегія суддів зазначає наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/8358/19.

Щодо визначення подібності правовідносин колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі, на яку посилається скаржник, та у даній справі не є побідними, оскільки вказана постанова ухвалена до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, стосується правовідносин, які виникли із договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а неможливість використання орендованого майна була викликана запровадженням на території Україну карантину через коронавірусну хворобу.

Доводи скаржника щодо того, що спірним договором не визначено, за яким призначенням фрахтувальник повинен використовувати зафрахтоване судно, тобто, таке використання не обмежено лише перевезенням пасажирів, колегія суддів оцінює критично, оскільки, по-перше, можливість використання об`єкта оренди (судна) в інших, ніж для перевезення пасажирів, цілях жодним чином не спростовує доводи відповідача про фактичну неможливість використання такого судна, по-друге, пунктом 1.2. Договору погоджено, що судно використовується фрахтувальником для здійснення законних операцій із перевезення пасажирів, тобто будь-якого іншого призначення договором не передбачено.

Посилання скаржника на порушення відповідачем принципу добросовісності у господарських відносинах апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, з 24 лютого 2022 року позивач продовжував сплачувати бербоут-чартерну ставку протягом всього 2023 року , в подальшому повідомивши позивача про настання форс-мажорних обставин з посиланням на ст. 617 ЦК України, лист ТПП України від 28.02.2022 року та запропонувавши припинити нарахування орендної плати. Відтак, позивач діяв добросовісно, що також враховано місцевим господарським судом при ухваленні рішення.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,

апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.12.2024 у справі №916/5119/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 31.03.2025.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький