Постанова від 18.03.2025 по справі 910/6628/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2025 р. Справа №910/6628/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівМатущак О.І.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувшиапеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України від 29.11.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/3481/24 від 02.12.2024)

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 (повний текст рішення виготовлено 11.11.2024, суддя Байталюк В.)

та апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України від 29.11.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/3482/24 від 02.12.2024)

на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 (повний текст рішення виготовлено 22.11.2024, суддя Байталюк В.)

у справі № 910/6628/23

за позовом Виробничого кооперативу Путильський лісгосп (надалі ВК Путильський лісгосп), смт. Путила, Чернівецька обл.

до відповідачаДержавного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (надалі ДСГП Ліси України), м. Київ

про стягнення 2 314 231,88 грн.

з участю представників:

від позивача: Костишена В.Л.;

від відповідача: Талалай А.С;

ВСТАНОВИВ:

Виробничий кооператив «Путильський лісгосп» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДСГП «Ліси України» про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 766 654,01 грн., з яких: 290 777,82 грн. - сума основного боргу; 129 595,38 грн. - інфляційне збільшення; 23 783,59 грн. - 3% річних; 322 497,22 грн. - пеня; - 1 547 577,87 грн. безпідставно набутих коштів, з яких: 1 013 158,79 грн. - сума основного боргу; 451 549,87 грн. - інфляційне збільшення; 82 869,21 грн. - 3% річних. Також просить зазначити у рішенні суду про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 013 158,79 грн,. починаючи з 13.04.2023 до виконання рішення суду за такою формулою : СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів , де СОБ сума основного боргу, 3% річних, КДП кількість днів прострочення, КДР кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих відсотків з ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильський лісгосп». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильсткий лісгосп» суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору оренди № 315 від 15.11.2013, а саме, починаючи з липня 2017 року почав виконувати свої зобов`язання з внесення орендної плати лише частково, невеликими платежами , внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед орендодавцем та у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 290 777,82 грн. боргу за оренду рухомого майна та 1 013 158,79 грн. за користування чужим нерухомим майном за період з 01.01.2019 по 31.12.2021. Позивач застосовує ст. 625 ЦК України і нараховує відповідно окремо на суми заборгованості 3% річних та інфляційних, а на суму заборгованості за користування рухомим майном також пеню, передбачену договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/6628/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» заборгованість у розмірі 290 777 грн. 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 129 595 грн. 38 коп., 3% річних у розмірі 23 783 грн. 59 коп., пеню у розмірі 322 497 грн. 22 коп.; органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/6628/23, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 290 777,82 грн., починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу; розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 290 777,82 грн.); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» заборгованість у розмірі 1 013 158 грн. 79 коп. за користування чужим майном, інфляційні втрати у розмірі 451 549 грн. 87 коп., 3% річних у розмірі 82 869 грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 713 грн. 49 коп.; органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/6628/23, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 013 158,79 грн., починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу; розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 1 013 158,79 грн.); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, Північний апеляційний господарський суд постановою від 16.04.2024 рішення місцевого суду від 14.11.2023 залишив без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2024 касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задоволено. Пстанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/6628/23 скасовано. Справу № 910/6628/23 направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 у справі № 910/6628/23 позов Виробничого кооперативу «Путильський лісгосп» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 2314231,88 грн. задоволено. Стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильський лісгосп» заборгованість за договором у розмірі 290777,82 грн., інфляційні втрати у розмірі 129595,28 грн., 3 % річних у розмірі 23783,59 грн., пеню у розмірі 322497,22 грн., заборгованість за користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн., інфляційні втрати у розмірі 451549,87 грн., 3 % річних у розмірі 82869,21 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34713,49 грн.. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 у справі №910/6628/23, здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1303936,61 грн. (заборгованість за договором у розмірі 290777,82 грн. та заборгованість за користування чужим майном у розмірі 1013158,79 грн.), починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3 % річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 1303936,61 грн.); Д кількість днів прострочення; К кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

Рішення суду обгрунтовано доведеністю факту наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у визначених останнім сумах, які документально підтверджені і відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, відтак, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 1 013 158,79 грн. та за оренду рухомого майна у розмірі 290 777,82 грн. Позивачем відповідно нараховано пеню, інфляційні та 3% річних по даних сумах, які визнано обґрунтованими та відповідно задоволено такі.

Щодо вимоги позивача про зазначення нарахування 3% річних розрахованих відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України до моменту виконання рішення, то така судом визнана обґрунтованою з посиланням на положення ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України, ч.9 ст. 238 ГПК України та ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Також судом першої інстанції встановлено, що строк позовної давності по вимогах не пропущений з посиланням на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19), постанову КМ України №1423 від 23.12.2022 «Про внесення змін до розпорядження КМ України №338 від 25.03.2020 і постанови КМ України №1236 від 09.12.2020» , якими продовжено на території України дію карантину до 30.04.2023 а також на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022. Також визнав обґрунтованими твердження позивача про те, що строк перебігу позовної давності за зобов`язаннями орендаря переривався востаннє 17.12.2021, а відтак 18.12.2021 (наступного дня після платежу від 17.12.2021) розпочався заново, а отже, вказав, що строк позовної давності не пропущено.

Додатковим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 у справі № 910/6628/23 заяву представниці ВК «Путильський лісгосп» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6628/23 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильський лісгосп» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 40 000,00 грн.

При ухваленні додаткового рішення суд, надавши оцінку доказам щодо понесення ВК «Путильський лісгосп» витрат на професійну правничу допомогу та, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням спору для сторони дійшов висновку про часткове задоволення заяви Костишеної В.Л., яка діяла в інтересах позивача про ухвалення додаткового рішення в даній справі в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та стягнення з відповідача на користь позивача 40 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ДСГП «Ліси України» не погодившись з винесеним рішенням від 04.11.2024, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи. Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що судом не були досліджені обставини та підстави набуття майна, яке є предметом договору, позивачем як суб`єктом господарювання після його реєстрації юридичної особи. Вважає, що за наявності реєстраційного принципу підтвердження речового права за відповідачем, свідчить про безпідставне визнання судом предмету договору власністю позивача, яке жодним доказом у справі не підтверджується. Зазначає, що акти наданих послуг та рахунків щодо їх оплати, «підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками» не можуть визнаватись належними і достовірними доказами на підтвердження самого факту надання відповідної послуги у разі заперечення однієї із сторін договору. Окрім того, у заявах по суті в даній справі відповідачем неодноразово наголошувалось, що відповідні акти та рахунки, принаймні за період з 01.01.2019 по 30.12.2021, мають ознаки фіктивності, оскільки доказів їхнього належного отримання посадовими особами відповідача не містяться. На думку скаржника, позивачем не обґрунтовано з якою обставиною він пов`язує свою вимогу щодо повернення відповідачем безпідставно набутого майна з 01.01.2019 саме до припинення дії договору, з огляду на те, що жодної вимоги про недійсність договору (або його частини) позивачем в означений період не заявлялось. Не погоджується з висновком суду, що «заборгованість за оренду будівель і споруд, якщо договір оренди всупереч вимог законодавства не був нотаріально посвідченим, а тому є нікчемним, підлягає стягненню як безпідставно набуде майно набувача на підставі ст. 1212 ЦК України є припущенням суду та не підтверджується ні обставинами справи, ні усталеною судовою практикою, враховуючи , принаймні те, що судом у рішенні від 04.11.2024 у справі №910/6628/23 не наведено жодної постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах відповідно до змісту частини 4 ст. 236 ГПК України. Також вказує, що твердження суду про відсутність спливу позовної давності щодо похідних позовних вимог у даній справі через його переривання 17.12.2021 не базується на вимогах норм матеріального права.

Просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 у справі № 910/6628/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Також відповідачем подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 у справі № 910/6628/23, в якій вважає, що таке прийнято з порушенням норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що у заяві про ухвалення додаткового рішення, представник позивача жодним чином не обґрунтувала поважність причин неподання долучених до цієї заяви доказів суду до закінчення судових дебатів, при цьому, що договір про надання правової допомоги №27-02-2023-1 був укладений ще 27.02.2023, а додаткова угода б/н до договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 укладена між цими ж особами 27.08.2024. Зазначає, що позивач в першій заяві по суті спору не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести, у зв`язку із розглядом справи. Просить додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 у справі № 910/6628/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви представника ВК «Путильський лісгосп» - адвоката Костишеної В.Л. про стягнення з ДСГП «Ліси Україна» витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі.

18.12.2024 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує доводи апеляційних скарг, вказуючи на те, що ним у позові , у відповіді на відзив детально описано підстави, поетапно усі події, що передували належності майна позивачу та обґрунтував, посилаючись на законодавство та подано відповідні документи. Також зазначає, що позивачем на виконання умов договору, передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування майно, яке згідно з переліком, який є додатком №1 до договору, та який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Даний факт сторонами не заперечується. Сторонами укладено акт погодження орендної плати за користування колективним майно на 2019 рік, на 15.08.2019, на 2020 рік та на 2021 рік. 31.12.2021 уповноваженими представниками сторін складено та підписано акт приймання-передачі №1 до договору, відповідно до якого, відповідачем передано позивачеві майно повністю відповідно до умов договору, зауважень до якості, кількості майна у сторін немає. Таким чином, стверджує, що майно, яке визначене у додатку №1 до договору у період з 15.11.2013 по 31.12.2021 перебувало у користуванні відповідача. Крім цього, погоджується з твердженням відповідача, що договір оренди не виокремлює рухоме і нерухоме майно, а оплата за користування предметом договору здійснювалось щомісячно в цілому. Щодо обраного способу захисту, то вказує, що суд першої інстанції вірно дослідив обставин справи з урахуванням судової практики, що склалася стосовно заборгованості за оренду будівель і споруд, якщо договір оренди не був нотаріально посвідченим, підлягає стягненню як безпідставно набуте майно набувача на підставі ст. 1212 ЦК України. Стосовно строку позовної давності, то зазначає, що судом вірно взято до уваги п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а відтак встановлено, що такі пред`явленні в межах строку позовної давності, визначеного цивільним законодавством України, тому відсутні підстави для застосування вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 - без змін. При цьому повідомляє, що ним понесено судові витрати на правову допомогу, зазначивши попередній орієнтовний розрахунок таких в сумі 200 000,00 грн. (фіксована сума), в підтвердження чого посилається на додаткову угоду б/н від 27.08.2024 до договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 від 27.02.2023. Акт приймання-передачі понесених витрат на професійну правничу (правову) допомогу буде надано після його підписання протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у порядку, визначеному ч.8 ст. 129 ГПК України.

Також позивачем подано відзив на апеляційну скаргу щодо додаткового рішення, де зазначає, що ним до закінчення судових дебатів у справі заявлено про понесені судові витрати на правничу допомогу, а згідно зі ст. 244 ГПК України, заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення, вважає, що ним дотримано норми закону в даному питанні. Просить апеляційну скаргу ДСГП «Ліси України» на додаткове рішення залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 залишити без змін.

24.12.2024 від відповідача поступило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами від 23.12.2024, в якому зазначає, що надана позивачем в якості доказу понесення судових витрат додаткова угоду б/н від 27.08.2024 до договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 від 27.02.2023, укладеного з АО «Колт», у якій зазначено фіксовану суму витрат на професійну правничу допомогу - 200 000,00 грн. за представлення інтересів позивача у суді апеляційної інстанції не відповідає принципам співмірності розміру витрат зі складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням справи для сторони є нічим не обґрунтованою та безпідставною. Водночас, вказує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Просить у разі залишення без задоволення апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивача.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2024 об`єднано розгляд апеляційних скарг ДСГП «Ліси України» на рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 в даній справі в одне апеляційне провадження.

В судове засідання 18.11.2025 з`явились представники учасників процесу, які надали свої пояснення по суті апеляційних скарг.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вивчивши апеляційні скарги, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський встановив таке.

15.11.2013 між Виробничим кооперативом «Путильський лісгосп» (орендодавець) та Карпатським державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством агропромислового комплексу «Карпатський держспецлісгосп АПК», яке в подальшому перейменовано на державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Карпатський держспецлісгосп», яке було припинено шляхом приєднання до державного підприємства «Путильське лісове господарство» та яке, в свою чергу, було припинено шляхом реорганізації та приєднання до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (орендар ) укладено договір оренди № 315 (Т-1, а.с.8), згідно з п. 1.1 якого орендодавець передає належне йому майно, а орендар приймає у строкове платне користування це майно, згідно з переліком (перелік додається), надалі «орендоване майно» зокрема: виробничі і невиробничі приміщення, господарські та інші будівлі і споруди; земельні ділянки; обладнання та устаткування; автомобільну та тракторну техніку; інші основні та оборотні засоби і товарно-матеріальні цінності.

Згідно з пунктом 1.2 договору орендар бере в оренду майно з метою здійснення своєї виробничої та іншої статутної діяльності.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що орендодавець протягом тижня з дня підписання цього договору передає, а орендар приймає у користування орендоване майно.

Згідно з п. 2.2 договору, якщо орендодавець у строки і на умовах, визначених цим договором, не передасть орендареві орендоване майно, орендар має право вимагати від орендодавця передачі орендованого майна та відшкодування збитків, завданих затриманням, передачі, або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням цього договору.

Як передбачено пунктом 2.3 договору орендар протягом тижня після завершення дії цього договору повертає, а орендодавець приймає майно, визначене у пункті 1.1 цього договору.

У пункті 2.4 договору сторони погодили, що приймання-передача орендованого майна здійснюється на підставі акта приймання-передачі.

У пунктах 3.1, 3.2 договору зазначено, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі: 5 % від балансової вартості орендованого майна в рік. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред`явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.

Пунктами 3.4, 3.5 договору визначено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін цього договору. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни цін і тарифів. податкової політики, умов ведення господарської діяльності та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

У розділі 4 договору сторони погодили взаємні обов`язки.

Відповідно до пункту 4.1 договору орендар зобов`язується: своєчасно вносити орендну плату; користуватися орендованим майном відповідно до цього договору і призначення орендованого майна; підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню; забезпечувати транспортні засоби паливно-мастильними матеріалами; проводити за свій рахунок поточний ремонт орендованого майна; при допущенні псування, поломок, пошкодження майна чи аварійних ситуацій, орендар відшкодовує повну вартість ремонту, відновлення чи компенсації вартості майна; здійснювати оплату комунальних та інших послуг (електро-, водо-, теплопостачання, послуги зв`язку); здійснювати плату за землю, техогляд ТЗ, обслуговування та ремонт основних засобів; при припиненні договору оренди - повернути майно в місячний термін у порядку. обумовленому цим договором.

У свою чергу у пункті 4.2 договору сторони погодили, що орендодавець зобов`язаний: передати орендареві у користування орендоване майно згідно акту приймання-передачі; не чинити будь-яких перешкод у здійсненні орендарем своїх прав, що виникатимуть цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору за невиконання або неналежне виконання сторонами цього договору вони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до розділу 6 договору одностороння відмова від цього договору не допускається. Цей договір припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; банкрутства орендаря; загибелі орендованого майна. Цей договір може бути розірвано за погодженням сторін. Внесення змін до цього договору здійснюється сторонами у письмовій формі у порядку, визначеному законодавством України.

У пункті 7.1 договору сторони визначили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років, тобто з 15.11.2013 по 31.12.2021 (включно).

Додатком №1 до договору оренди майна №315 від 15.11.2023 затверджено перелік майна, що орендується (Т-1, а.с.9-11), який підписано відповідальними представниками.

Орендодавець передав орендарю майно згідно з переліком, що підтверджується актом №1 від 30.12.2021 приймання-передачі майна (Т-1, а.с.13).

Позивач зазначає, що, починаючи з листопада 2013 по липень 2017 року орендар вчасно оплачував орендну плату, однак, починаючи з серпня 2017 року орендар почав виконувати свої зобов`язання з внесення орендної плати лише частково, в зв`язку з чим утворилась заборгованість, як за оренду рухомого так і нерухомого майна.

В свою чергу позивач вказує, що договір №315 був укладений у письмовій формі , однак, не був нотаріально посвідчений, відтак, такий в частині оренди будівель і споруд є нікчемним, посилаючись на ч.2 ст. 793 ЦК України від 11.10.2013, ст. 220 ЦК України. З огляду на це вказує, що в частині оренди будівель і споруд даний договір є нікчемним , а в іншій частині , де йдеться про передачу в оренду обладнання та устаткування , інших товарно-матеріальних цінностей , такий є дійсним і підстав для визнання його недійсним чи нікчемним немає.

Таким чином, позивач зазначає, що з урахуванням судової практики, що склалася стосовно заборгованості за оренду будівель і споруд, якщо договір оренди не був нотаріально посвідченим, підлягає стягненню як безпідставно набуте майно набувача на підставі ст. 1212 ЦК України. Також, позивачем застосовано положень ст. 625 ЦК України і нараховано 3% річних та інфляційні витрати.

З розрахунку позивача (Т-1, а.с.82-125) вбачається, що заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.12.2021:

-щодо рухомого майна: 290 777,82 грн. сума боргу, 322 497,22 грн. пеня, 129 595,38 грн. інфляційне збільшення , 23783,59 грн. 3% річних;

-щодо нерухомого майна : 1 013 158,79 грн. сума боргу, 451 549,87 грн. інфляційне збільшення та 82 869,21 грн. 3% річних.

В матеріалах справи містяться акти звірки: згідно з актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2017 заборгованість ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп» перед ВК «Путильський лісгосп» становила 60 000,00 грн.; згідно з актом станом на 31.12.2018 заборгованість ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп» перед ВК «Путильський лісгосп» - 426 003,18 грн.; згідно з актом станом на 31.03.2019 заборгованість ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп» становить 565 157,31 грн., які підписані обома сторонами (Т-1, а.с.125-126).

Окрім того, в матеріалах справи наявний лист Головного управління ДПС у Чернівецькій області ДПС України від 28.02.2023 (Т-1, а.с.127), наданого у відповідь на звернення позивача від 26.12.2023 №2, де вказано, що філія «Путильський лісгосп» ДСГТ «Ліси України» згідно з передавальним актом до ДП «Путильське лісове господарство» перейшла кредиторська заборгованість перед ВК «Путильський лісгосп» у розмірі 1 303 936,61 грн.

Однак, в подальшому в листі зазначено: «перевіркою встановлено, що відповідно до реєстрів бухгалтерського обліку вказану кредиторську заборгованість ДП «Путильський лісгосп» в IV кварталі 2022 року списано як безнадійну та включено у доход підприємства.

24.03.2023 позивачем надіслано відповідачу претензію про сплату грошових коштів у розмірі 1 303 936,61 грн. (Т-1, а.с.128-130).

Поряд з вимогою про стягнення заборгованості, пені, річних та інфляційних позивачем заявлено вимогу про нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 013 158,79 грн. починаючи з 13.04.2023 до виконання рішення суду за такою формулою : СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів , де СОБ сума основного боргу, 3- з відсотки річних, КДП кількість днів прострочення, КДР кількість днів у році, а також стягнути вказану суму нарахованих відсотків з ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильський лісгосп». Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильсткий лісгосп» суми основного боргу, нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості з посиланням на ч. 10 ст. 238 ГПК України та ч. ч. 11-12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначалося вище, договір укладено з Карпатський державний спеціалізований лісгосп АПК (ЄДРПОУ 05398473), однак, згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 27.09.2021 №554 припинено таке шляхом приєднання до ДП «Путильське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 21448070), в підтвердження чого посилається на копією наказу від 27.09.2021 №554.

В подальшому згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №905 «Про припинення державного підприємства «Путильське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення вирішено припинити ДП «Путильське лісове господарство (код ЄДРПОУ 21448070) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДСГП «Ліси України», що підтверджується наказом від 28.10.2022 №905.

Отже, ДСГП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034) є правонаступником всіх прав та обов`язків ДП «Путильське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 21448070), яке в свою чергу є правонаступником ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Карпатський держспецлісгосп» (код ЄДРПОУ 05398473).

При ухваленні постанови колегія суддів керувалася таким.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (ч.ч.1-2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено обставинами справи, 15.11.2013 ВК «Путильський лісгосп» та Карпатським державним спеціалізованим лісогосподарським підприємством агропромислового комплексу «Карпатський держспецлісгосп АПК», яке в подальшому перейменовано на Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Карпатський держспецлісгосп», яке було припинено шляхом приєднання до Державного підприємства «Путильське лісове господарство» та яке, в свою чергу, було припинено шляхом реорганізації та приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» було укладено договір оренди № 315.

Згідно з додатком №1 до договору оренди майна №315 від 15.11.2013 «перелік майна, що орендується», позивачем передано відповідачеві як рухоме так і нерухоме майно (Т-1, а.с.9-11).

Відтак, твердження скаржника про те, що в оренду було передано цілісний майновий комплекс є необґрунтованим, з огляду на те, що в даному додатку міститься перелік майна, яке передається в оренду з зазначенням інвентарних номерів такого майна, його назви та вартості на початок періоду окремо.

У відповідності до п. 7.1. договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років.

Однак, згідно з ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Оскільки договір був укладений у письмовій формі, однак, не був нотаріально посвідчений, то, з огляду на зазначене, в частині оренди будівель і споруд цей договір є нікчемним, однак, в іншій частині, яка стосується передачі в оренду обладнання та устаткування, інших товарно-матеріальних цінностей, договір оренди є дійсним.

Відтак, судом першої інстанції зроблено обгрунтований висновок, що заборгованість за оренду будівель і споруд підлягає стягненню як безпідставно набуте майно набувача на підставі ст. 1212 ЦК України, в зв`язку з чим, судом першої інстанції правомірно відхилено аргументи відповідача стосовно невірного застосування позивачем положень ст. ст. 1212, 1214 ЦК України.

У відповідності до положень ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 760 ЦК України, встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (не споживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування майно, яке згідно переліком, який є додатком № 1 до договору та який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Даного сторонами не заперечується та ними не спростовано.

Сторонами в процесі спільної діяльності укладено акти погодження орендної плати за користування колективним майном, які підписані представниками сторін, а саме:

- акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2019 рік;

- акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 15.08.2019;

- акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2020 рік;

- акт погодження орендної плати за користування колективним майном на 2021 рік.

31.12.2021 уповноваженими представниками сторін складане та підписано акт приймання-передачі № 1 до договору, відповідно до якого, відповідачем передано позивачеві майно повністю відповідно до умов договору, зауважень до якості, кількості майна у сторін немає.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, майно, яке визначене у додатку № 1 до договору, у період з 15.11.2013 по 31.12.2021 перебувало у користуванні відповідача.

Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем визначено період, за який останній просить стягнути грошові кошти, а саме з 01.01.2019 по 31.12.2021.

Судом також встановлено на підставі наявних в матеріалах справи актів наданих послуг та рахунків на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, що позивачем було надано (виконано) послуги (роботи) з оренди за період з 01.01.2019 по 31.12.2021.

Сторони у п. 3.1., 3.2. договору погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі: 5% від балансової вартості орендованого майна в рік.

08.03.2017 сторони підписали зміни доповнення № 05/40 до договору, відповідно до яких наступні пункти договору викладені в наступній редакції: п. 1.1.Орендодавець передає належне йому майно, а орендар приймає у строкове платне користування це майно в сумі 8013203,13 грн. станом на 01.01.2017 р. згідно з переліком (перелік додається), надалі «Орендоване майно»; п. 3.1. За користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 7,5% від балансової вартості орендованого майна в рік; п. 3.2. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред`явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати; п. 3.2.1. При необхідності, придбання техніки, обладнання, інше орендар проводить орендну плату авансом за погодженням відповідно клопотанню чи виставленого рахунку-фактури орендодавцем; п. 4.1. Орендар зобов`язується: проводити за свій рахунок поточний та капітальний ремонт орендованого майна.

16.07.2020 сторони уклали додаток № 240 до договору, згідно з п. 3.1. якого за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 3,75 % від балансової вартості майна в рік.

Відповідно до п.3.2. додатку, цей додаток до договору вважається укладеним і діє з 01.01.2020, а згідно з п. 3.3 строк дії цього додатку до договору до 31.12.2020.

Отже, сторони узгодили, що упродовж 2019 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік, з січня 2020 року по грудень 2020 року орендна плата становила 3,75 % від балансової вартості орендованого майна в рік, а з січня 2021 року по грудень 2021 року орендна плата становила 7.5 % від балансової вартості орендованого майна в рік.

Позивачем у розрахунку заборгованості здійснено розрахунок вартості рухомого майна пропорційно до балансової вартості всього майна, що не суперечить ані договору, ані вимогам цивільного законодавства.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи наведене та на підставі актів наданих послуг та рахунків на оплату за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за оренду рухомого майна, визначеного у додатку № 1 до договору, у розмірі 290 777,82 грн.

У пункті 3.2. договору встановлено, що орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред`явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.

Колегія суддів наголошує, що будь-яких доказів погашення відповідачем перед позивачем заборгованості по сплаті орендної плати за оренду рухомого майна у розмірі 290 777,82 грн. матеріали справи не містять.

Крім цього, в матеріалах справи наявні акти наданих послуг та рахунки на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, а також акти погодження орендної плати, які також підписані уповноваженими представниками сторін.

Скаржник стверджує, що судом першої інстанції не взято до уваги того факту, що акти наданих послуг та рахунки щодо їх оплати за період з 01.01.2019 по 30.12.2021 мають ознаки фіктивності, оскільки доказів їхнього належного отримання посадовими особами відповідача не міститься. В спростування даного суд апеляційної інстанції вказує, що дане твердження скаржника не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України.

З наявного в матеріалах справи листа Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області № 3255/6/24-13-07-01-09 від 28.02.2023 вбачається, що філія «Путильський лісгосп» ДСГТ «Ліси України» повідомила, що при передачі потужностей виробничого характеру СЛАП «Карпатський держлісгосп» до ДП «Путильський лісгосп» майна, яке б належало ВК «Путильський лісгосп» не передавалося, а тому ДП «Путильський лісгосп» його не використовувало, а згідно передавального акту ДП «Путильське лісове господарство» перейшла кредиторська заборгованість перед ВК «Путильський лісгосп» у розмірі 1 303 936,61 грн.

Відтак, судом першої інстанції правильно встановлено, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за оренду рухомого майна в розмірі 290777,82 грн. вірно визнано обґрунтованими та задоволеними до стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.3. договору визначено, що у разі несвоєчасної оплати орендної плати орендар перераховує на користь орендодавця, крім орендної плати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені позивача, судом апеляційної інстанції визнано такий арифметично вірним, а відтак судом першої інстанції правомірно стягнено з відповідача 322 497,22 грн. пені

Поряд з цим позивач на підставі ст. 625 ЦК України нараховує на заборгованість щодо рухомого майна в сумі 290 777,82 грн., також інфляційні втрати в сумі 129595,38 грн. та 3% річних в сумі 23783,59 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, колегія суддів встановила, що за правильним висновком суду першої інстанції позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 129 595,38 грн. інфляційних втрат та 23 783,59 грн. трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.

Водночас позивач просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 1013158,79 грн. за користування нерухомим майном визначеного в додатку №1 до договору з врахуванням положень ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною першою статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Системний аналіз положень частини першої, пункту першого частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).

Як встановлено з обставин справи, 15.11.2013 позивачем, на виконання умов договору, передано, а відповідачем прийнято у строкове платне користування майно, яке згідно переліком, який є додатком № 1 до договору та який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Вказаний факт сторонами не заперечується.

Сторони укладали акти погодження орендної плати за користування колективним майном, які підписані уповноваженими представниками сторін, і які описані вище.

31.12.2021 уповноваженими представниками сторін складане та підписано акт приймання-передачі № 1 до Договору, відповідно до якого, відповідачем передано позивачеві майно повністю відповідно до умов договору, зауважень до якості, кількості майна у сторін немає.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, майно, яке визначене у додатку № 1 до договору, у період з 15.11.2013 по 31.12.2021 перебувало у відповідача.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача, позивачем визначено період, за який останній просить стягнути грошові кошти, а саме з 01.01.2019 по 31.12.2021.

Судом також встановлено на підставі наявних в матеріалах справи актів наданих послуг та рахунків на оплату, які складені та підписані уповноваженими представниками сторін та засвідчені їхніми печатками, що позивачем було надано (виконано) послуги (роботи) з оренди за період з 01.01.2019 по 31.12.2021.

Позивачем у розрахунку заборгованості здійснено розрахунок вартості нерухомого майна пропорційно до балансової вартості всього майна, що не суперечить Договору та вимогам цивільного законодавства.

Отже, з огляду на викладене та на підставі актів наданих послуг та рахунків на оплату за період з 01.01.2019 по 31.12.2021 заборгованість відповідача становить 1013158,79 грн. за користування нерухомим майном, визначеного у додатку № 1 до договору.

Враховуючи факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем, який належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, вірним є висновок суду про стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 1 013 158,79 грн.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 451549,87 грн. інфляційних втрат та 82869,21 грн. трьох процентів річних.

Перевіривши розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції вважає такий вірним, а відтак суд першої інстанції підставно дійшов висновку про стягнення 3 % річних у розмірі 82869,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 451549,87 грн. за визначений позивачем період за користування майном.

У відповідності до вимог ч.10 ст. 238 ГПК України , суд, приймаючи рішення про стягнення боргу , на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна суму відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього кодексу.

Суд зазначає, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до положень частини десятої статті 238 ГПК України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3 % річних від суми заборгованості у розмірі 290777,82 грн. та 1013158,79 грн. з 13.04.2023 до моменту виконання рішення суду за формулою: (Сх3хД:К:100 = сума процентів річних, де С сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, Д кількість днів прострочення, К кількість днів у році.

При цьому, вірно роз`яснено органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву (Т-1, а.с.239-247), поряд з іншим просить застосувати строк позовної давності в частині нарахування штрафних санкцій, вказуючи що з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за договором в частині нарахування такої заборгованості із нарахуванням штрафних санкцій , визначених ст. 625 ЦК України, можуть бути пред`явлені до відповідача лише за період з 25.04.2020. Період часу з 01.08.2017 по 24.04.2020 є таким, за який позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення кредиторських вимог , наслідком чого на думку останнього за цей період позовних вимог має бути застосовано вимога ч.4 ст. 267 ЦК України. А отже, вважає, що початком строку обрахування порушення орендарем зобов`язань за договором із відповідним нарахуванням штрафних санкцій має здійснюватись з 25.04.2020. Крім цього , зазначає, що пред`явлення позивачем позову до відповідача як правонаступника орендаря у квітні 2023 при встановленні факту порушення прав позивача , ще у серпні 2017 року свідчить про порушення позивачем вимог розумності і добросовісності.

У відповідності до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ст. 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Матеріалами та обставинами справи встановлено, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.12.2021, а з позовною заявою такий звернувся до суду - 24.04.2023.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Дану норму закону зазначено позивачем в позовній заяві.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України №1423 від 23.12.2022 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України № 338 від 25.03.2020 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020» продовжено на всій території України дію карантину до 30.04.2023.

В подальшому Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 та № 58/2023 від 06.02.2023 з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.

Отже, з врахуванням наведеного, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності.

Слід зазначити, що до позовної заяви було долучено копії платіжних доручень за 2021 рік, з яких випливає, що останній платіж на користь позивача ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп» (відповідач є правонаступником ДП СЛАП «Карпатський держспецлісгосп») був здійснений 17.12.2021, призначення платежу «часткова оплата за оренду майна 2021 згідно договору № 315 від 15.11.2013, процедура держзакупівель», що свідчить про те, що здійснюючи такі оплати з такими призначеннями платежу, орендар фактично визнавав існування боргу. Дана обставина з врахуванням положень ст. 264 ЦК України свідчить про що строк позовної давності переривався востаннє 17.12.2021, а відтак 18.12.2021 (наступного дня після платежу від 17.12.2021) розпочався заново, відтак строк позовної давності позивачем щодо вказаних позовних вимог не пропущено, чим відповідно спростовуються відповідні доводи відповідача.

В процесі розгляду справи 17.10.2024 представником позивача подано заяву про понесення судових витрат від 17.10.2024 де вказує, що ним понесено судові витрати, що складаються з судового збору та витрат на правову допомогу. Попередній розрахунок витрат на правову допомогу становить фіксовану суму 150 000, 00 грн. Вартість правової допомоги викладена у додатковій угоді б/н від 27.08.2024 до договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 від 27.02.2023 укладеного з АО «Колт». Зазначає, що договір про надання правової допомоги, додаткова угода до договору та акт приймання-передачі будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду у порядку, визначеному ч.8 ст. 129 ГПК України (Т-3, а.с.193-194).

В судових дебатах 04.11.2024 представник позивача зауважив про понесені судові витрати в розмірі 150 000,00 грн., докази чого будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, що відображено в протоколі судового засідання від 04.11.2024 (Т-3, а.с.222-228).

08.11.2024 представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення, б/н від 08.11.2024 до якої долучено копію договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 від 27.02.2023; копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 27.08.2024 до договору №27-02-2023-1 про надання правової допомоги від 27.02.2023; копію акту приймання-передачі надання послуг №36 від 07.11.2024; копію наказу АО «Колт» від 22.09.2023; копію довіреності на представника; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та докази направлення заяви відповідача через ЕС (Т-3, а.с.1243-253).

Розглянувши вищеописану заяву, 18.11.2024 Господарським судом Чернівецької області заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у даній справі задоволено частково; стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь ВК «Путильський лісгосп» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн., з чим не погодився відповідач подавши апеляційну скаргу, яка описана вище.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, в зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

У постанові Верховний Суд від 11.06.2021 у справі № 34-16/17-3683-2011 висловлено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, визначеними у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто, критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Представником позивача в суді першої інстанції була адвокат Костишена В.Л., повноваження якої підтверджуються довіреністю від 21.08.2023 та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ №6207 від 27.08.2018 (Т-3, а.с.246, 252).

27.02.2023 Адвокатським об`єднанням «Колт» (виконавець) та ВК «Путильський лісгосп» (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги №27-02-2023-1 (Т-3, а.с.247-248), згідно п.1.1. якого виконавець зобов`язується надати, а клієнт прийняти та оплатити замовлені ним юридичні послуги на умовах та в порядк , визначеному договором. Перелік юридичних послуг, їх обсяг, вартість та строки надання узгоджується сторонами за окремими замовленнями клієнта, які погоджуються сторонами у додаткових угодах до договору (п.1.2. договору).

Згідно п.4.1. договору вартість юридичних послуг за даним договором погоджується сторонами в додаткових угодах до даного договору.

27.08.2024 АО «Колт» та ВК «Путильський лісгосп» укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги №27-02-2023-1 від 27.02.2023, де в п.1 встановили з врахуванням п.1.2. договору, що сторони домовилися, що виконавець зобов`язується в порядку та на умовах визначених договором, надати, а клієнт прийняти та оплатити правову допомогу, надану виконавцем, пов`язану із представництвом інтересів клієнта щодо стягнення заборгованості з ДП «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «карпатський держлісгосп» або його правонаступника ДСГП «Ліси України» та /або з боржника за договором оренди №315 від 15.11.2013 , укладеним між клієнтом і боржником та штрафних санкцій , інфляційних втрат і 3% річних , які будуть нараховані на основну суму боргу за договором оренди №315 від 15.11.2013, а також судового збору. Попередня сума заборгованості становить 2 314 213,88 грн. Остаточна сума заборгованості буде визначена рішенням суду та /або виконавчим документом.

На виконання п.1 цієї додаткової угоди виконавець зобов`язаний представляти інтереси клієнта в суді першої інстанції, готувати всі необхідні процесуальні документи щодо захисту прав та інтересів клієнта (п.2.1. договору).

Вартість юридичних послуг, передбачених п.2.1. цієї додаткової угоди становить 150 000,00 грн. Ці послуги виконавцю оплачуються клієнтом шляхом переказу грошових коштів на рахунок виконавця упродовж 30 (тридцяти) днів після ухвалення рішення судом першої інстанції на користь клієнта.

Костишена В.Л. прийнята на посаду адвоката АО «Колт», що підтверджується наказом від 22.09.2023 №1/09-2023к (Т-3, а.с.251).

07.11.2024 сторонами складено акт про надання послуг №36 (Т-3, а.с.249), де загальна вартість робіт (послуг) склала 150 000,00 грн.

11.11.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення в яких зазначає, що представниця позивача ВК «Путильський лісгосп» у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення жодним чином не обґрунтовує поважність причин неподання долучених до цієї заяви доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. Також, зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150000,00 грн. у даній справі є неспівмірним із складністю справи та часом, витраченим на виконання відповідних послуг. Процедурні питання у справі № 910/6628/23 є типовими, їх виконання потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця. Таким чином, розмір витрат у зв`язку із зазначеним є завищеним, а тому, просить суд у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 150000,00 грн. відмовити у повному обсязі (Т-3, а.с.267-269).

Як вбачається з обставин справи, сторонами визначено вартість юридичних послуг, передбачених п.2.1. цієї додаткової угоди в розмірі 150 000,00 грн.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у справі докази щодо понесених ВК «Путильський лісгосп» витрат на професійну правничу допомогу та врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом спору та значенням справи для сторони, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви адвоката Костишеної В. Л., яка діяла в інтересах позивача про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/6628/23 в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката та стягнення із відповідача на користь позивача 40 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник звертає увагу на те, що заявник у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення у даній справі жодним чином не обґрунтовує поважність причин неподання долучених до цієї заяви доказів суду до закінчення дебатів у справі.

Також встановлено, що позивач в першій заяві по суті спору не подав до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, така заява подана в процесу розгляду справи 17.10.2024 з посиланням на положення ст. ст. 4, 42, 46, 129 ГПК України.

Однак враховуючи наведене і як вірно вказано судом першої інстанції відповідач у запереченнях не зазначив яким чином неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат в першій заяві по суті спору завадило відповідачу належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат, суд користуючись свої правом відзначає, що оскільки відповідачем в подальшому подано докази, що підтверджують суму понесених витрат, у встановлені законом строки, а відтак вірно відмічено, що суд в даному випадку не має права відмовляти у відшкодуванні витрат, посилаючись на порушення принципу змагальності, оскільки це є проявом надмірного формалізму.

Відтак, по суті обґрунтування апеляційних скарг зводиться до переоцінки доказів та не спростовує висновків суду першої інстанції і свідчить про незгоду скаржника із правовою оцінкою суду першої інстанції обставинам справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Суд апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд Чернівецької області ухвалив рішення від 04 листопада 2024 року та від 18 листопада 2024 року у справі №910/6628/23 з додержанням норм матеріального і процесуального права та відповідно до обставин справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, рішення Господарського суд Чернівецької області від 04 листопада 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18 листопада 2024 року у справі №910/6628/23 належить залишити без змін, апеляційні скарги ДСГП «Ліси України» без задоволення.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ухвалив:

1.Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 04.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2024 у справі №910/6628/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. ст. 287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

СуддіО.І. Матущак

О.С. Скрипчук