Рішення від 18.02.2025 по справі 705/3417/22

Справа №705/3417/22

2/705/223/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Романовій О.М.

за участю

представника позивача-відповідача ОСОБА_1

представника відповідача-позивача Єременко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним,

У С Т А Н О В И В:

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання за ОСОБА_2 права власності на спадкове майно, в обґрунтування зазначивши наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Про те, що останній склав заповіт на ім`я позивача, яким заповів йому земельну ділянку, розташовану на території Косенівської сільської ради Уманського району, її довірителю ОСОБА_2 стало відомо 10.02.2022.

На наступний день 11.02.2022 позивач звернувся із заявою до державного нотаріуса Тальнівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. Листом від 14.04.2022 нотаріусом позивача було повідомлено про те, що після смерті ОСОБА_4 уже була заведена спадкова справа за заявою сина спадкодавця ОСОБА_3 . Також позивача було повідомлено, що він мав звернутися з такою заявою до 02.12.2021, а також про те, що вищевказаний заповіт у спадковому реєстрі не зареєстрований.

Позивач, отримавши у сільській раді копії документів, підтверджуючих факт складання заповіту та його реєстрацію, повторно звернувся до нотаріуса, та просив, в тому числі, отримати інформацію про коло спадкоємців.

24.07.2022 він отримав відповідь, що єдиним спадкоємцем є ОСОБА_3 , а також повторно зазначено, що заповіт не зареєстрований.

Після чого, було виявлено, що у заповіті по-батькові спадкодавця не співпадає з його по-батькові у паспорті та свідоцтві про смерть. Така ж помилка є і державному акті на право власності на земельну ділянку, яку померлий заповів її довірителю.

Така помилка у заповіті позбавляє її довірителя можливості оформити право на спадкове майно.

Крім того, позивач не зміг зв`язатися з ОСОБА_3 та отримати його згоду.

Вважає, що позивач ОСОБА_2 пропустив строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, оскільки про існування заповіту йому відомо не було, при його складанні він не був присутнім та копію такого заповіту не отримував.

Крім того, помилку у державному акті та у заповіті, у написанні по-батькові заповідача, неможливо виправити у позасудовому порядку, у зв`язку зі смертю спадкодавця, тому позивач і вимушений був звернутися до суду з цим позовом.

Просить суд визнати поважною причину пропуску ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строку для прийняття спадщини, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 та вважати його таким, що прийняв спадщину.

Встановити факт належності Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЕ №619745, виданого Уманською районною державною адміністрацією 01.11.2007, на земельну ділянку кадастровий номер 7124384000:02:000:0028 площею 1,9685 га, яка розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7124384000:02:000:0028 площею 1,9685 га, яка розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, та належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 619745, виданого Уманською районною державною адміністрацією 01.11.2007, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач ОСОБА_3 направив до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що позовні вимоги не визнає, посилаючись на наступне.

Дійсно, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку, площею 1,9685 га, розташовану на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 619745, виданий 01.01.2007.

Він, як рідний син спадкодавця, є спадкоємцем першої черги за законом.

Крім того, зі змісту заповіту не зрозуміло кому саме належить цей заповіт, оскільки заповідачем у спірному заповіті зазначений ОСОБА_4 , тому між прізвищем, ім`ям та по-батькові заповідача є відмінності, так як і не зрозуміло, яку саме земельну ділянку було заповідано.

Як вбачається зі змісту заповіту, заповідач заповів земельну ділянку згідно державного акту серії ЯЕ № 019745, а покійному ОСОБА_4 належала земельні ділянка згідно державного акту серії ЯЕ № 619745, тому неможливо ідентифікувати, яку саме земельну ділянку було заповідано на ім`я позивача. І вважає, що той факт, що саме ОСОБА_4 був зазначений, як заповідач, є лише припущенням.

Для продовження строку для прийняття спадщини, у відповідності до вимог чинного законодавства та позиції Верховного Суду, мають бути правові підстави. Позивач у позові зазначає, що дізнався про існування спірного заповіту 10.02.2022, але така інформація не відповідає дійсності. Спадкодавець та позивач не перебували у родинних стосунках і це взагалі чужа людина. Відразу після смерті батька, позивач неодноразово телефонував його матері, повідомляв про наявність заповіту та в підтвердження направляв його фото на «вайбер» матері. Також позивач, як додаток до позову, надає оригінал заповіту, а не його дублікат, що свідчить про наявність спірного заповіту у позивача, ще з часу його складання, так як повторно видається саме дублікат, а не копія заповіту.

Вказані обставини, на думку відповідача, дають підстави вважати, що позивач мав у наявності заповіт, а тому з метою введення суду в оману та пристосування позову до вимог чинного законодавства та позицій Верховного Суду, вказав про таку підставу для звернення до суду.

Інших підстав для поновлення йому строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надає.

Звертає увагу суду, що позивачем, на його думку, не доведено поважність причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки наведені обставини не є об`єктивними, непереробними, істотним труднощами для вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, то правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини немає.

У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні позову.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання заповіту недійсним, в обґрунтування зазначивши наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 1,9685 га, що розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 619745 виданий 01.01.2007.

Він, ОСОБА_3 , є рідним сином покійного, а тому, у відповідності до вимог чинного законодавства, спадкоємцем першої черги за законом.

У встановлені законом строки, після смерті батька він звернувся до Тальнівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але у травні 2023 року він отримав повістку з суду у вказаній судовій справі.

Після ознайомлення з матеріалами справи, він звернув увагу, що заповіт був складений в іншому населеному пункті, у якому його батько не проживав та не був зареєстрований.

Оспорюваний заповіт був складений у с. Танське, а сам заповідач зареєстрований за місцем проживання на час складання заповіту в с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області, тому секретар с. Танське Уманського району Черкаської області перевищила свої повноваження та не дотрималася п. 2 Глави 1 Розділу І Порядку вчинення нотаріальної дії, а саме того, що посвідчення заповіту може відбуватися лише в межах громадян, які зареєстровані в с. Танське Уманського району Черкаської області.

Так, заповідач ОСОБА_4 був жителем с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області та не входив до територіальної громади с. Танське Уманського району Черкаської області, у зв`язку з чим секретар виконавчого комітету Танської сільської ради Уманського району Черкаської області є неуповноваженою на посвідчення складеного ОСОБА_4 заповіту, що приводить до висновку, щодо недійсності заповіту і така позиція висловлена у постанові ВС України від 19.06.2019 у справі 136/576/16-ц.

За вказаних обставин просить суд визнати недійсним заповіт, який був складений 14.11.2013 від імені покійного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвічений секретарем Танської сільської ради Уманського району Черкаської області, ОСОБА_5 , зареєстрований в реєстрі за № 37.

Позивач за первісним позовом, він же відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, на адресу суду направив письмову заяву, у якій просив суд розгляд справи проводити у його відсутність, свої позовні вимоги підтримав та подав письмові пояснення, згідно яких стверджує про те, що з ОСОБА_4 він був знайомий ще з 2010 року. Останній мав земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку здавав йому в оренду.

У 2021 році ОСОБА_4 захворів і попросив позичити йому кошти, оскільки мав значні проблеми із зором, а для гарантії позики, він складе заповіт на його ім`я. Він, ОСОБА_2 повідомив, що це є волею ОСОБА_4 , а йому ніяких гарантій не треба. На цьому розмова була закінчена. У лютому 2022 року від спільних знайомих він дізнався, що ОСОБА_4 помер, у зв`язку з чим він почав шукати спадкоємців ОСОБА_4 , щоб переукласти з ними договір оренди землі.

Про існування заповіту, складеного на його ім`я ОСОБА_4 , йому стало відомо 10.02.2022 від секретаря Танської сільської ради Шевчук В.М. у розмові і до цього про існування заповіту він не знав. Заповіт був складений без його участі, його копія йому не вручалася і про його існування до 10.02.2022 його ніхто не повідомляв.

11.02.2022 він звернувся до приватного нотаріуса Уманського районного нотаріального округу для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , однак нотаріус йому повідомив, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 вже заведена Тальнівською державною нотаріальною конторою, тому його заяву про прийняття спадщини, 11.02.2022 ним було направлено до Тальнівської державної нотаріальної контори. Листом завідуючого вищевказаної нотаріальної контори його було повідомлено про те, що після смерті ОСОБА_4 за заявою сина спадкодавця ОСОБА_3 була заведена спадкова справа № 373/2021. Також повідомлено про те, що заповіт, складений на його ім`я та посвідчений Танською сільською радою Уманського району Черкаської області 14.11.2013 № 37 у спадковому реєстрі не зареєстрований. Після чого, у Танській сільській раді ним було отримано копію заповіту, копію витягу про реєстрацію заповіту у спадковому реєстрі та копії квитанцій про сплату померлим державного мита за реєстрацію заповіту.

Представник позивача за первісним позовом, він же відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримала в повному обсязі, позовні вимоги зустрічного позову не визнала. Пояснила, що її довіритель ОСОБА_5 орендував у ОСОБА_4 земельну ділянку. У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 у ОСОБА_5 виникла необхідність знайти спадкоємців померлого для переоформлення договору оренди землі. В ході з`ясування вказаних обставин йому стало відомо, що ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів йому земельну ділянку, у зв`язку з чим звернувся до сільської ради для підтвердження наявності такого заповіту та в подальшому подав відповідну заяву до нотаріуса. Нотаріусом йому повідомлено про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_4 уже відкрита за заявою сина спадкодавця ОСОБА_3 , а також про те, що у спадковому реєстрі відсутня інформація про реєстрацію заповіту. Крім того, було повідомлено, що ОСОБА_2 пропустив строк для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У зв`язку із отриманою інформацією, її довіритель з`ясував, що дійсно у заповіті по-батькові заповідача не відповідає його по-батькові у паспорті та у свідоцтві про смерть, але відповідає запису у державному акті, на підставі якого спадкодавцю і належала спірна земельна ділянка. Тобто, при видачі державного акту спадкодавцю, відповідною службовою особою було допущено помилку та невірно записано по-батькові власника, що призвело і до помилки у заповіті, та, у зв`язку з цим відсутності реєстрації у спадковому реєстрі щодо особи спадкодавця. Вважає, що необізнаність її довірителя про наявність заповіту, є поважною причиною пропуску звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що вона і просить суд визнати. Також вважає, що помилка допущена у написанні по-батькові у державному акті про право власності на землю за спадкодавцем була допущена службовою особою, яка його видавала, оскільки доведено, що земельна ділянка була передана у власність спадкодавцю, як члену КСПП, що підтверджується відповідним розпорядженням та додатком до нього, із перерахуванням прізвищ. Оскільки вказані обставини позбавили її довірителю реалізувати свої спадкові права, він вимушений був звернутися до суду з первісним позовом, який просить задовольнити в повному обсязі. Крім того, категорично не погоджується із зустрічними позовними вимогами та вважає такий позов безпідставним й необґрунтованим, а тому просить відмовити у його задоволенні. Вважає заповіт законним, а посилання ОСОБА_3 щодо його недійсності через реєстрацію заповіту не за місцем проживання спадкодавця лише намаганням позбавити її довірителя законного права на спадкову земельну ділянку, а тому просить суд у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Представник відповідача, він же позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_3 ОСОБА_6 в судовому засіданні первісний позов не визнала, а зустрічні позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Категорично не погоджується з твердженням позивача за первісним позовом про те, що йому не було відомо про наявність заповіту, що і стало нібито поважною підставою пропущення ним визначеного законом шестимісячного строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, оскільки по-перше, одразу після смерті спадкодавця він почав телефонувати матері ОСОБА_3 , тобто дружині спадкодавця, повідомляючи, що він є власником спадкової земельної ділянки, згідно заповіту складеного спадкодавцем за життя та направляв через мобільний додаток копію такого заповіту. Тобто, у разі незнання ним про наявність заповіту, він не зміг би отримати копію заповіту через сільську раду, а мав би отримати дублікат заповіту. По-друге, із самого заповіту незрозумілим є те, хто саме його складав, так як по-батькові спадкодавця у заповіті, відрізняється від по-батькові спадкодавця батька її довірителя, тому неможливо встановити, що це є одна і та ж особа. По-третє, у заповіті спадкодавець заповідає земельну ділянку належну йому на підставі державного акту, серія та номер якого, не відповідає серії та номеру державного акту на земельну ділянку, який був виданий саме спадкодавцю. Представник ОСОБА_6 зазначила про те, що суд не може задовольнити вимоги позивача за первісним позовом та визнати за ним право власності на спадкове майно, вважаючи його таким, що прийняв спадщину, оскільки позивач пропустив строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не вчинив жодних дій, які б свідчили про її прийняття. Також зважаючи, що нотаріусом позивачу було відмовлено у прийнятті заяви, у зв`язку із пропущенням ним визначених строків, визнання за ним права власності на спадкове майно є передчасним. А питання про належність спадкодавцю правовстановлюючого документу, у зв`язку із допущеними у ньому описками, може ставити лише спадкоємець, який прийняв спадщину. У зв`язку з цим просить суд відмовити у задоволенні первісного позову, та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі.

Представник третьої особи за первісним позовом, яка не заявляє самостійних вимог Дмитрушківської сільської ради Уманського району Черкаської області в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій просять суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника та винести рішення у відповідності до правових вимог законодавства України.

Суд, врахувавши позицію сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст.80, 81 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, згідно заповіту, посвідченого 14.11.2013 секретарем Танської сільської ради Шевчук В.М., записаного зі слів ОСОБА_4 , прочитаного вголос і власноручно підписаного останнім, зареєстрованого в реєстрі за № 37, ОСОБА_4 , який народився в с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належну йому на праві особистої власності земельну ділянку, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, в розмірі 1,9685 га згідно Державного акту на право приватної власності на землю (серія ЯЕ № 019745 виданого Уманською районною державною адміністрацією 01.11.2007, кадастровий номер 7124384000:02:000:0028) заповів ОСОБА_2 .

У відповідності до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 619745, виданого 01.11.2007, ОСОБА_4 , який проживає в с. Косенівка Уманського району, на підставі розпорядження Уманської районної державної адміністрації № 118 від 26 квітня 2007 року, є власником земельної ділянки площею 1,9685 га, яка розташована на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Кадастровий номер земельної ділянки 7124384000:02:000:0028. Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування, договорів оренди землі за № 010779400063.

Згідно листа завідувача Тальнівської державної нотаріальної контори ЦМУ МЮ (м. Київ) від 14.04.2022 за № 173/01-16, ОСОБА_2 повідомлено про те, що його заява від 11.02.2022, отримана 12.02.2022, про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була приєднана до спадкової справи 373/2021, заведеної 28.10.2021 за заявою сина померлого ОСОБА_3 . У вказаному листом ОСОБА_2 роз`яснено, що заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 йому слід було подати у шестимісячний строк, тобто до 02 грудня 2021 року. Також повідомлено, що заповіт посвідчений Танською сільською радою Уманського району Черкаської області 14.11.2013 за № 37, на який ОСОБА_2 посилається, у Спадковому реєстрі не зареєстрований.

Також нотаріус проінформував, що на підставі ст. 1272 ЦК України ОСОБА_2 має право звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, про реєстрацію заповіту вирішити питання у правонаступника Танської сільської ради Уманського району Черкаської області.

У відповідності до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі, сформованого 31.12.2013 за № 36267016, заповіт за № 37 у реєстрі нотаріальних дій імені ОСОБА_4 , рнокпп НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Легедзино Тальнівського району Черкаської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований 31.12.2013 за номером у Спадковому реєстрі: 55570683.

Згідно копій квитанцій про сплату державного мита за заповіт, ОСОБА_4 було здійснено такий платіж 14.11.2013.

У паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , виданому Тальнівським РС УДМС України в Черкаській області 06.03.2013, прізвище, ім`я та по-батькові заповідача записане як ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженець с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області.

22.07.2022 за № 255/01-16, завідувачем Тальнівської державної нотаріальної контори О.В.Космін, на ім`я ОСОБА_2 направлено лист, у якому повідомлено про те, що єдиним спадкоємцем, який в шестимісячний строк прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Заповіт, посвідчений Танською сільською радою Уманського району Черкаської області 14.11.2013 за № 37, на який посилається ОСОБА_2 , у спадковому реєстрі не зареєстрований, що підтверджується копією інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори).

Вказана інформаційна довідка, сформована 28.10.2021 за № 67045791, також приєднана до матеріалів справи та згідно якої відносно ОСОБА_4 інформація відсутня.

На адвокатський запит Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області від 31.08.2022 за вих. № 29-23-0.3-2750/2-22, повідомлено про те, що розпорядженням Уманської районної державної адміністрації від 26.04.2007 № 118 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність загальною площею 71,9406 га ріллі новоприбулим членам КСПП «Косенівка» с. Косенівка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області та передано у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Так, зокрема, згідно п. 14 додатку до вказаного розпорядження ОСОБА_4 було надано у власність земельну ділянку площею 1,9685 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_4 був виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЕ № 619745 площею 1,9685 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що свідчить запис у Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на території Косенівської сільської ради від 01.11.2007 № 010779400063. Вказане також підтверджується копією розпорядження Уманської районної держадміністрації та додатком до нього від 26.04.2007.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування позовних вимог, зокрема щодо поважності пропущення визначеного законом шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивачем за первісним позовом не додано.

Відповідно до ч.1ст. 1220 ЦК Україниспадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Статтею 1217 ЦК Українипередбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

В даному випадку, ОСОБА_2 , посилаючись у своєму позові на договірні стосунки з оренди земельної ділянки, належної спадкодавцю ОСОБА_4 , яка є предметом спору в даній справі, а також на договірні стосунки у виді начебто наявної грошової позики ОСОБА_4 у 2021 році, не надав на підтвердження цього до суду будь-яких доказів крім лише своїх письмових пояснень. При цьому, також зазначає, що дізнався про наявність на своє ім`я заповіту від ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , у лютому 2022 року, а саме 10.02.2022, але жодного доказу на підтвердження зазначеної інформації ОСОБА_2 також не надає. Спростовуючи вказаний факт, відповідач за первісним позовом, він же позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 зазначає про те, що ОСОБА_2 було достовірно відомо про наявність заповіту, та надає в підтвердження скріншот переписки у мобільному додатку, що також судом не може бути взято до уваги, оскільки такий документ не є належним доказом, в розумінні ст. ст. 77-79 ЦПК України, оскільки незрозумілим є джерело його отримання, учасників такої переписки та їх дозвіл на використання такої інформації. Крім того, датою переписки є 04.02.2022, тоді як спадкодавець ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і саме позивач за первісним позовом вказує, що він дізнався про смерть спадкодавця та про наявність заповіту у лютому 2022 року.

Згідно з ч. 1ст. 12 ЦК України особа може на власний розсуд як здійснювати своє цивільне право, так і використовувати його частково або не використовувати взагалі.

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб`єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фізичних, так і юридичних дій.

Частина 2статті 12 ЦК України встановлює, що нездійснення особою цивільного права не є підставою для припинення цього права, крім випадків, встановлених законом.

Закон обмежує строк здійснення права на прийняття спадщини, що відповідно до ст. 1270 ЦК Українистановить шість місяців з часу відкриття спадщини.

Статтею 1272 ЦК Україниза позовом спадкоємця, який пропустив строк з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд з`ясовує чи були перешкоди для подання заяви на прийняття спадщини і досліджує поважність причини пропуску строку. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК Українипро надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 369/6254/19-ц, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» № 7 від 30.05.2008, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК України. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Об`єктивні обставини це ті, що існують поза людською свідомістю і незалежно від неї, її волі та бажань, а суб`єктивні це ті, що зумовлені особистими поглядами, інтересами, потребами, переконаннями людини.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивач за первісним позовом посилався на його непоінформованість про наявність такого заповіту. Разом з тим, позивачем не зазначено та не доведено коли саме він дізнався про смерть спадкодавця, хоча зазначає про те, що у 2021 році мав з останнім розмову, надавав йому гроші саме в борг на лікування, але не зазначав коли саме така угода була між ними укладена та коли саме боржник мав би повернути позику. Крім того, сам же позивач за первісним позовом ОСОБА_2 зазначає про те, що розмова про заповіт мала місце, оскільки ОСОБА_4 отримавши кошти у борг, зазначив про намір скласти заповіт.

Разом з тим, письмовими доказами, наданими позивачем за первісним позовом, підтверджується лише факт його звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 . Від нотаріуса йому стало відомо, що спадкова справа уже була відкрита, на підставі заяви сина спадкодавця ОСОБА_3 , а також, що заповіт у спадковому реєстрі не зареєстрований, у зв`язку із помилкою у написанні по-батькові заповідача. Проте доказів відмови нотаріуса у видачі йому свідоцтва про право на спадщину, рівно як у самого звернення з такою заявою до нотаріуса Шевчуком С.П. не надано. Також матеріали справи не містять доказів того, коли саме позивач ОСОБА_2 дізнався про наявність заповіту. Позивачем ОСОБА_2 також не надано копії постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а надано лише письмову відповідь нотаріуса, щодо спадкової справи, яка була відкрита після смерті ОСОБА_4 .

Отже, за обставинами справи позивачем за первісним позовом не доведено, що він був позбавлений можливості звернутися у визначений законом строк із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Інших доказів, які б підтверджували існування у позивача об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини у встановлені законом строки матеріали справи не містять, і позивачем суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що позивач ОСОБА_2 у позові ставить питання про визнання поважною причину пропуску ним строку для прийняття спадщини, що відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_4 , та одночасно просить визнати його таким, що прийняв спадщину.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно до правового висновку, викладеного у постанові ВС від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

За обставин цієї справи позивач не надав суду доказів звернення ним до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, наявності належним чином оформленої відмови нотаріуса у прийнятті його заяви та видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тому, в силу викладених вище приписів законодавства та правових висновків ВС правових підстав для звернення з позовом у цій справі для захисту спадкових прав позивача на даний час не має.

Вирішуючи цивільний спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Спосіб захисту це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже ОСОБА_2 , який пропустив строк для прийняття спадщини, для захисту своїх прав не ставить перед судом у прямо визначений законом спосіб питання визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Тобто позивачем за первісним позовом вибрано невірний та неефективний спосіб захисту, а відтак вимоги позовної заяви задоволенню не підлягають.

Щодо заявленого відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 зустрічного позову про визнання вищевказаного заповіту, суд прийшов до наступного.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (стаття 1234 ЦК України). Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 272/1197/18 (провадження № 61-15998св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок, що «нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону.

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21).

Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні, як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою, як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у Главі 85 ЦК України, зокрема, у статтях 1247-1249, 1251, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт та розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів (крім секретних).

При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5.

Позивач за зустрічним позовом, як на підставу незаконності оскаржуваного заповіту посилається на те, що такий заповіт був посвідчений секретарем виконавчого комітету Танської сільської ради Уманського району Черкаської області, тоді як заповідач ОСОБА_4 був жителем іншого населеного пункту, а саме в с. Легедзине Тальнівського району Черкаської області. Також вказує, що з заповіту неможливо встановити хто саме складав заповіт та щодо якого саме майна, оскільки по-батькові заповідача не відповідає його по-батькові у паспорті громадянина України, а також невірно вказано номер державного акту.

У підтвердження заявлених позовних вимог позивач за зустрічним позовом подав документи, підтверджуючі його родинні стосунки із спадкодавцем, а саме копію свідоцтва про його народження серії НОМЕР_4 заповненого російською мовою, згідно якого по-батькові спадкодавця « ОСОБА_7 », копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого повторно Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), згідно якого померлий записаний як « ОСОБА_4 », копія оскаржуваного заповіту, а також довідку виконавчого комітету Тальнівської міської ради, про те, що дійсно померлий ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскаржуваний заповіт, згідно якого спадкоємцем земельної ділянки наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Косенівської сільської ради Уманського району Черкаської області, є відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , дійсно записаний зі слів спадкодавця, прочитаний ним та підписаний власноручно, ОСОБА_4 . Такий заповіт посвідчений секретарем Танської сільської ради Шевчук В.М. та зареєстрований в реєстрі за № 37.

Згідно заповіту по-батькові заповідача зазначено, як « ОСОБА_8 », як і у Державному акті, а також наявна невідповідність у номері державного акту, а саме замість серія та номер ЯЕ № 619745, зазначено серію та номер ЯЕ № 019745.

Суд, врахувавши вищевикладені обставини, а також дослідивши умови визнання недійсності заповіту, з урахуванням принципу свободи заповіту приходить до висновку, що сама по собі обставина посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами територіальної громади якого проживає чи зареєстрований заповідач, не тягне за собою нікчемність заповіту, оскільки законодавець не встановлює вимоги щодо посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування за місцем реєстрації заповідача, а тому посилання позивача про недійсність заповіту за вказаних підстав не може бути прийняте судом до уваги, оскільки чинне законодавство не пов`язує дійсність/недійсність заповіту з наведеною обставиною. Так само і невірно вказаний у заповіті номер державного акту не може бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Слід також звернути увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у ст.ст.1251-1252 ЦК України. Призначення цьогопереконатись у дійсній волі особи, яка складає заповіт і надати їй можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач,отримати це майно у спадщину.

За вказаних обставин, враховуючи досліджені докази, на думку суду оспорюваний заповіт відповідає вимогам закону щодо його форми, викладений у вигляді письмового документу, підписаний власноручно заповідачем, посвідчений секретарем Танської сільської ради Уманського району Черкаської області Шевчук В.М., у тексті заповіту вказано, що особу заповідача та її дієздатність перевірено, тобто, секретарем Танської сільської ради під час посвідчення заповіту було дотримано порядок його посвідчення.

Доказів того, що волевиявлення ОСОБА_4 щодо складення заповіту на ім`я ОСОБА_2 , не було вільним і не відповідало його волі, матеріали справи не містять, тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог по зустрічному позову.

Відповідно довимог ст.141ЦПК Українисудовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмови позивачу за первісним позовом, а також позивачу за зустрічним позовом у задоволенні позовних вимог, тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України понесені сторонами судові витрати слід залишити за відповідними сторонами.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15,16, 203, 207-209, 215, 216, 1233, 1247, 1248, 1257, 1270 ЦК України, ст. ст. 10, 13, 81, 89, 263-265, 293, 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Дмитрушківська сільська рада Уманського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 28.02.2025.

Суддя: Р. В. Піньковський