Ухвала

від 01.04.2025 по справі 297/2855/24

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 297/2855/24

провадження № 61-3450ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Діамед»,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Діамед» (далі - ТОВ «Медичний центр Діамед») про відшкодування майнової та моральної шкоди.

26 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення позову.

Заява мотивована тим, що предметом позовної заяви є стягнення збитків на загальну суму 5 155 955,00 грн. З огляду на наведене, а також той факт, що респектабельний медичний центр не має зареєстрованої на балансі нерухомості, то є висока імовірність, що відповідач, може вчинити дії щодо спустошення банківських рахунків, і навіть припинення господарської діяльності, що може в подальшому утруднити, а може і зовсім унеможливить виконання рішення суду по цій справі, яке може бути винесено на користь позивачки.

Тому, представник позивачки просив суд накласти арешт на все майно ТОВ «Медичний центр «Діамед» - у межах суми 5 155 955,00 грн - до вирішення зазначеної справи по суті.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2024 року заяву про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на все майно ТОВ «Медичний центр «Діамед» у межах суми 5 155 955,00 грн до вирішення цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Медичний центр «Діамед» про відшкодування майнової та моральної шкоди по суті.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «Медичний центр «Діамед» задоволено. Ухвалу Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 листопада 2024 року скасовано. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Проте, суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги аргументи відповідача, та дійшов помилкового висновку про те, що забезпечення позову у цій справі, шляхом накладення арешту на все майно, в межах спірної суми, призведе до неможливості повноцінної роботи товариства.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Вивчивши касаційну скаргу ОСОБА_1 , зміст постанови Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, Верховний Суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Зазначене узгоджується з роз`ясненнями, наданими судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, керувався тим, що заявницею не доведено, що у відповідача наявний намір відчужити своє майно, а також не надано доказів щодо можливого припинення господарської діяльності відповідача. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов мотивованого висновку, що незастосування заходів забезпечення позову не призведе до існування очевидної та об`єктивної загрози порушення законних прав та інтересів позивачки, натомість застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову було не співмірним заявленим вимогам. Такий висновок суду ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Зазначені представником заявниці у касаційній скарзі доводи, у тому числі і сумніви щодо майбутніх дій відповідача є припущеннями та ґрунтуються на незгоді з висновками суду апеляційної інстанції, а також зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Доводи поданої касаційної скарги не дають підстав для висновку про недотримання апеляційним судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр Діамед» про відшкодування майнової та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник