Ухвала

від 01.04.2025 по справі 400/11990/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01 квітня 2025 року

м. Київ

справа №400/11990/23

адміністративне провадження №К/990/10490/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, а саме:

- визнання протиправною бездіяльності щодо зарахування пільгової вислуги років до календарної вислуги років за часу служби (роботи), зокрема, за період: з 12 вересня 1994 року до 18 грудня 1994 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 19 грудня 1994 року до 26 лютого 1995 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 27 лютого 1995 року до 08 жовтня 1995 року в підрозділі відділення ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 9 жовтня 1995 року до 11 лютого 1998 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 12 лютого 1998 року по 13 серпня 1998 року в підрозділі міжрайонного відділення ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 14 серпня 1998 року по 31 січня 2000 року в підрозділі відділу БЕЗ в базових галузях економіки та нецільовим використанням бюджетних коштів УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 01 лютого 2000 року по 27 листопада 2000 року в підрозділі відділення боротьби зі злочинністю в кредитно-фінансовій та банківській системах і у сфері зовнішньо-економічної діяльності УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді начальник відділення;

- зобов`язання здійснити перерахунок та зарахувати пільгову вислугу років до календарної вислуги років за час служби (роботи), зокрема, за період: з 12 вересня 1994 року до 18 грудня 1994 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 19 грудня 1994 року до 26 лютого 1995 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 27 лютого 1995 року до 8 жовтня 1995 року в підрозділі відділення ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді оперуповноважений; з 09 жовтня 1995 року до 11 лютого 1998 року в підрозділі відділу ДСБЕЗ ММУ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 12 лютого 1998 року до 13 серпня 1998 року в підрозділі міжрайонного відділення ДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 14 серпня 1998 року до 31 січня 2000 року в підрозділі відділу БЕЗ в базових галузях економіки та нецільовим використанням бюджетних коштів УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді старший оперуповноважений; з 1 лютого 2000 року до 27 листопада 2000 року в підрозділі відділення боротьби зі злочинністю в кредитно-фінансовій та банківській системах і у сфері зовнішньо-економічної діяльності УДСБЕЗ УМВС України в Миколаївській області, на посаді начальник відділення; відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 11 березня 2025 року через підсистему «Електронний суд».

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Під час перевірки касаційної скарги встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.

Згідно статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 333 цього Кодексу.

Постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду прийнята 30 вересня 2024року. Разом з тим, касаційну скаргу надіслано до Верховного Суду лише 11 березня 2025 року, тобто з пропуском строку на касаційне оскарження.

Водночас, скаржник питання поважності пропуску строку касаційного оскарження у прохальній частині касаційної скарги не порушує та доказів в підтвердження зазначених обставин не надає.

За таких обставин, Верховний Суд пропонує позивачу надати клопотання про поновлення строку касаційного оскарження разом із доказами в підтвердження поважності пропуску такого процесуального строку.

Окрім того, відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт та частину статті 353 КАС України.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та відсутнє посилання на відповідний пункт вказаної статті.

Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення.

Крім того, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа № 400/11990/23 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм законодавства.

За таких обставин, оскільки пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачає можливість перегляду, в якості винятку, судових рішень, що не підлягають касаційному оскарженню судом касаційної інстанції лише у разі, якщо скаржником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї правової норми, проте позивачем таких винятків не зазначено.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Отже, касаційна скарга подана після закінчення строку на касаційне оскарження і не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини третьої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: 1) надати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, де вказати підстави пропуску з наданням відповідних доказів їх поважності; 2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, а також зазначення виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України; 3) надати докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі №400/11990/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без руху.

Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет", а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали (в частині подання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження) в установлений судом строк у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду