Рішення

від 19.03.2025 по справі 907/37/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 р.м. УжгородСправа № 907/37/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Кірик К.І., розглянувши в загальному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатенергокомплект, код ЄДРПОУ - 32145442, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Міксата, будинок, 15,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ПБС, код ЄДРПОУ - 32872788, місцезнаходження 78436, Івано Франківська область, Надвірнянський район, село Бистриця, урочище Центр, будинок 5 Г,

про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт (підряду), штрафу за прострочення виконання зобов`язань по оплаті виконаних робіт, 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов`язання,

за участі представників сторін:

від позивача Митровка Я.В. (згідно ордеру серії АО № 1158237 від 13.01.2025);

від відповідача не з`явився;

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатенергокомплект» (далі позивач) від імені та в інтересах якого діє адвокат Митровка Ярослав Васильович (згідно ордеру серії АО №1158237 від 13.01.2025) через систему «Електронний суд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 14.01.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБС» (далі відповідач) 511065,64 грн, з яких: заборгованість по сплаті коштів за договором на виконання робіт (підряду) №21/ с-23 від 21.08.2023 (далі договір) у сумі 420677,12 грн, 29447,40 грн штраф за прострочення виконання зобов`язань по оплаті виконаних робіт понад 30 календарних днів (згідно підпункту 7.2 договору), 13795,15 грн 3% річних та 47145,97 грн - інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання за договором.

Крім цього, згідно позовних вимог ТОВ «Закарпатенергокомплект» просить встановити нарахування трьох процентів річних на суму основної заборгованості згідно договору до повної сплати ТОВ «ПБС» заборгованості відповідно до зазначеної у прохальній частині позовної заяви формули.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2025.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 19 лютого 2025 р. на 12:00 годину. Встановлено сторонам строк подачі заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2025 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 19.03.2025 о 09:50 год.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною першою статті 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет", у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповіді №6233978 сформованої на запит суду засобами підсистеми ЄСІТС Електронний суд від 16.01.2025, встановлено, що позивач ТОВ «Закарпатенергокомплект» (код ЄДРПОУ 32145442) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС та відповіді №6233982 сформованої на запит суду засобами підсистеми ЄСІТС Електронний суд від 16.01.2025, встановлено, що відповідач ТОВ «ПБС» (код ЄДРПОУ 32872788) має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи приписи статей 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2025 про відкриття провадження у справі та від 19.02.2025 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті були скеровані позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронних кабінетів, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження від 20.01.2025, у судові засідання не з`являвся, хоча про дату, час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа до його електронного кабінету (ухвала про відкриття провадження отримана відповідачем 22.01.2025, ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті отримана відповідачем 20.02.2025).

Щодо неявки відповідача в судові засідання, то суд зазначає, що ТОВ «ПБС», будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення підготовчих засідань та розгляду справи по суті, не уповноважив свого представника в підготовче засідання 19.02.2025, а також для участі в розгляді справи по суті 19.03.2025.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Згідно приписів статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), яка кореспондується з частиною 2 статті 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України та частини 2 статті 178 ГПК України.

Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).

Відтак, відповідно до положень частин 8, 9 статті 165, частини 1 статті 251 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні 19.03.2025 позовні вимоги підтримав з наведених в позовній заяві підстав в повному обсязі, надав усні пояснення щодо заявлених вимог у даній справі.

Відповідно до статті 240 ГПК України в судовому засіданні 19.03.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору за позицією позивача

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов договору на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023, укладеного між ТОВ «ПБС» (замовник) та ТОВ «Закарпатенергокомплект» (підрядник). Відповідно до договору замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до завдання та умов договору, виконання будівельно-монтажних робіт на об`єкті: Будівництво електропостачання ЛЕП-10кВ будівельного майданчика ТОВ «ПБС» с.Ключарки Мукачівського району Закарпатської області (оп.№68 КТП-1).

На виконання умов договору №21/С-23 від 21.08.2023, підрядник виконав роботи з електропостачання ЛЕП-10кВ будівельного майданчика ТОВ «ПБС» с.Ключарки Мукачівського району Закарпатської області, а замовник прийняв роботи на загальну вартість із врахуванням ПДВ 1632204,72 грн, про що сторони підписали акт здачі-прийняття робіт №3К-348 від 30.11.2023.

Однак відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо оплати за виконані будівельні роботи в повному обсязі. Відповідач сплатив прийняті за актом виконані роботи в розмірі 1211527,60 грн.

Враховуючи п. 2.4 договору, згідно з яким розрахунки за цим договором здійснюються протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт, враховуючи п. 7.2 договору, згідно з яким, якщо прострочення виконання зобов`язань перевищує 30 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від ціни невиконаних зобов`язань, ТОВ «Закарпатенергокомплект» просить стягнути з ТОВ «ПБС» заборгованість в загальному розмірі 511065,64 грн., яка складається з: 420677,12 грн суми основного боргу; 29447,40 грн штрафу; 13795,15 грн 3 % річних та 47145,97 грн інфляційних втрат.

Крім того, відповідач просить встановити нарахування 3 % річних на суму основної заборгованості згідно договору на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023 з 14.01.2025 до повної сплати боргу ТОВ «ПБС».

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

До позовної заяви долучено копію договору №21/С/23 від 21.08.2023, згідно з пунктом 2.1 якого ціна цього договору становить 1623055,20 грн (один мільйон шістсот двадцять три тисячі п`ятдесят п`ять гривень 20 копійок) в тому числі ПДВ 270509,20 грн (двісті сімдесят тисяч п`ятсот дев`ять гривень 20 копійок).

Пункт 2.4 договору передбачає, що розрахунки за договором здійснюються протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконання будівельних робіт.

У розділі 7 договору зазначено відповідальність сторін, а саме: абзац 2 пункту 7.2 передбачає, що якщо прострочення виконання зобов`язання перевищує 30 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від ціни невиконаних зобов`язань.

Відповідно до Додатку №1 до договору №21/С/23 від 21.08.2023 сторони досягли згоди про розмір договірної ціни на виконання робіт по об`єкту «Будівництво електропостачання ЛЕП-10кВ будівельного майданчика ТОВ «ПБС» с.Ключарки Мукачівського району Закарпатської області (оп.№68 КТП-1)» в розмірі 1623055,20 грн (один мільйон шістсот двадцять три тисячі п`ятдесят п`ять гривень 20 копійок), в тому числі ПДВ 270509,20 грн (двісті сімдесят тисяч п`ятсот дев`ять гривень 20 копійок).

Відповідно до Акту № 3К-348, підписаного сторонами 30.11.2023, виконавцем були виконані роботи електропостачання ЛЕП-10кВ будівельного майданчика ТОВ «ПБС» с. Ключарки згідно договору №21/С-23 від 21.08.2023. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 1632204,72 грн (один мільйон шістсот тридцять дві тисячі двісті чотири гривні 72 копійки). Сторони претензій одна до одної не мають.

Як вбачається з платіжної інструкції № 546 від 01 вересня 2023 року відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 811527,60 грн з призначенням платежу: «оплата за роботи електропостачання ЛЕП-10кВ будівельного майданчика (об.№19) зг.дог.№21/С-23 від 21.08.2023р., зг.рах.№3К-0000035 від 25.08.2023р. в т. ч. ПДВ 20% 135254,60 грн.».

Як вбачається з платіжної інструкції № 31444 від 13 листопада 2023 року відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 400000,00 грн з призначенням платежу: «за послуги по виконанні робіт з електропостачання буд.майданчика (об.№19) зг.дог.№21/С-23 від 21.08.2023р., зг.рах.№3К-0000046 від 01.11.2023р. в т. ч. ПДВ 20% 66666,67 грн.».

Водночас відповідач взяті на себе зобов`язання по оплаті виконаних будівельних робіт за договором не виконав у повному обсязі, що і зумовило підстави для звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 511065,64 грн, з яких: заборгованість по сплаті коштів за договором на виконання робіт (підряду) №21/ с-23 від 21.08.2023 у сумі 420677,12 грн, 29447,40 грн штраф за прострочення виконання зобов`язань по оплаті виконаних робіт понад 30 календарних днів (згідно підпункту 7.2 договору), 13795,15 грн 3% річних та 47145,97 грн - інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання за договором у примусовому порядку.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частина 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, який регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У відповідності до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, яка кореспондується зі статтею 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами (частина 4 статті 882 ЦК України).

Судом встановлено, що підрядник виконав свої зобов`язання за договором, які прийняті замовником без зауважень, на підтвердження чого матеріали справи містять акт № 3К-348 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2023, підписаний та скріплений печатками обох сторін.

З урахуванням погодженого сторонами порядку розрахунків за цим договором (протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт, замовник мав здійснити розрахунок за виконані роботи на користь підрядника у строк до 05.12.2023 включно.

Однак, матеріали справи містять підтвердження часткового виконання замовником обов`язку щодо оплати виконаних робіт у передбачений договором порядок і строк, а саме: перерахування на рахунок позивача грошових коштів у розмірі 811527,60 грн та 400000,00 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 420677,12 грн основного боргу за договором на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023 згідно акту здачі-прийняття робіт №3К-348 від 30.11.2023.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання в розмірі 420677,12 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 13795,15 грн 3% річних та 47145,97 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати виконаних робіт у передбачений договором порядок і строк, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених частиною 2 статтею 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини п`ятої статті 236, статей 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

На підставі зазначеного вище, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно здійснено нарахування 3 % річних та інфляційні втрати на суму заборгованості, яка не сплачена відповідачем у встановлений в договорі строк, і такий період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат позивачем правильно визначено з 06.12.2023, враховуючи встановлені судом обставини справи згідно умов договору, відповідно до яких після підписання акту № 3К-348 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2023, відповідач повинен був провести повний розрахунок за договором протягом 5 календарних днів з дати підписання акту, тобто - у строк до 05.12.2023 включно.

Суд, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування з 06.12.2023 по 08.01.2025 встановив, що сума інфляційних втрат складає 47145,97 грн, а 3% річних - 13795,15 грн.

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 13795,15 грн 3% річних та 47145,97 грн інфляційних втрат, тобто в заявленому позивачем розмірі.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання в розмірі 420677,12 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 29447,40 грн.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина перша статті 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з частиною другою статті 217 та частиною першою статті 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом частини першої статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта статті 231 ГК України).

Згідно з частиною шостою статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, частина четверта статті 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договору сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору замовником та підрядником, зазначивши у пункті 7.2 договору на виконання робіт №21/С-23 від 21.08.2023, що за несвоєчасне проведення розрахунків з вини замовника він, відповідно до умов цього договору, сплачує підряднику пеню у розмірі 0,1% від вартості робіт за кожний день прострочення. Якщо таке прострочення виконання зобов`язання перевищує 30 календарних днів, замовник додатково сплачує штраф у розмірі 7,0% від ціни невиконаних зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).

При цьому, приписами статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів статей 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов`язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за прострочення виконання зобов`язання понад 30 днів сторони згідно умов пункту 7.2 договору передбачили сплату замовником на користь підрядника штрафу в розмірі 7 % від вартості невиконаних зобов`язань.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною другою статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023 по сплаті 1632204,72 грн виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 1211527,60 грн. А тому за невиконання умов договору щодо несплати основного боргу в сумі 420677,12 грн у строк до 05.12.2023, враховуючи, що має місце прострочення виконання зобов`язання на означену суму у строк більше ніж 30 календарних днів, то за таких обставин позивачем правильно та обґрунтовано нараховано штраф у розмірі 7 % від ціни невиконаних зобов`язань, що становить 29447,40 грн від суми заборгованості 420677,12 грн.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 29447,40 грн підлягає задоволенню.

Щодо нарахування процентів до моменту виконання судового рішення

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу.

Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням заявленим до суду, задоволення якого позбавить необхідності позивача у повторних зверненнях до суду з вимогами про стягнення 3% річних після ухвалення рішення.

У відповідності до частини 11 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про можливість застосування у даному випадку механізму нарахування трьох відсотків річних на суму боргу 420677,12 грн відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України.

Органу (особі), яка здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нарахувати 3 % річних за період з 14.01.2025 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 420677,12 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), яка здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач, будучи належним чином повідомлений про судовий розгляд у справі, не подав своїх заперечень проти позовних вимог та наведених позивачем обставин справи, не надав доказів на спростування викладених позивачем обставин, а також не надав доказів виконання своїх зобов`язань за договором на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними і достовірними доказами.

Розподіл судових витрат

Відповідно статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 7665,98 грн на підставі платіжної інструкції № 13 від 09.01.2025.

У даній справі позивачем заявлено вимогу майнового характеру про стягнення коштів в розмірі 511065,64 грн.

Позовна заява подана в електронному вигляді через систему «Електронний суд».

Оскільки позивачем позовну заяву подано в електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку чим на відповідача має бути покладений судовий збір, виходячи з наведеного розрахунку в розмірі 6132,79 грн.

Сума зайво сплаченого судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБС (код ЄДРПОУ - 32872788, місцезнаходження 78436, Івано Франківська область, Надвірнянський район, село Бистриця, урочище Центр, будинок 5 Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатенергокомплект (код ЄДРПОУ - 32145442, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Міксата, будинок, 15) 511065,64 грн (п`ятсот одинадцять тисяч шістдесят п`ять гривень 64 копійки), з яких: 420677,12 грн (чотириста двадцять тисяч шістсот сімдесят сім гривень 12 копійок) основний борг за договором на виконання робіт (підряду) №21/С-23 від 21.08.2023, 47145,97 грн (сорок сім тисяч сто сорок п`ять гривень 97 копійок) інфляційні втрати та 13795,15 грн (тринадцять тисяч сімсот дев`яносто п`ять гривень 15 копійок) 3 проценти річних, нараховані у відповідності до положень статті 625 Цивільного кодексу України, 29447,40 грн (двадцять дев`ять тисяч чотириста сорок сім гривень 40 копійок) штраф за невиконання умов договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПБС (код ЄДРПОУ - 32872788, місцезнаходження 78436, Івано Франківська область, Надвірнянський район, село Бистриця, урочище Центр, будинок 5 Г) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Закарпатенергокомплект (код ЄДРПОУ - 32145442, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Міксата, будинок, 15) 6132,79 грн (шість тисяч сто тридцять дві гривні 79 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 у справі №907/37/25 здійснювати нарахування трьох процентів річних, починаючи з 14.01.2025 на суму основного боргу в розмірі 420677,12 грн (чотириста двадцять тисяч шістсот сімдесят сім гривень 12 копійок) до моменту виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ПБС рішення суду з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду 420677,12 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено і підписано 31.03.2025.

Суддя С.В.Сисин