Постанова

від 26.03.2025 по справі 910/17699/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2025 р. Справа№ 910/17699/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.Р.,

за участю представника (-ів) згідно протоколу судового засідання від 26.03.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 (повний текст складено 19.11.2024)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 (повний текст складено 20.11.2024)

у справі № 910/17699/23(суддя - Васильченко Т.В.)

за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг"

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

Житлово-будівельний кооператив «Оболонська Мрія» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» (далі - відповідач) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном відмовити.

Додатковим Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" про стягнення витрат на правову (правничу) допомогу у справі №910/17699/23 задоволено частково. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23, 09.12.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Житлово-будівельний кооператив "Оболонська Мрія" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024у справі №910/17699/23 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" усунути перешкоди у користуванні капітальною (фасадною) стіною будинку, площею 250 кв. м., яка розташована за адресою місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко (нова назва вулиці - вулиця Лук`яненка Левка), будинок 33/35, шляхом демонтажу спеціальної конструкції (брандмауера із зовнішньою підсвіткою) для розміщення рекламних матеріалів, змонтованої на підставі договору №01-11/10-А про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу від 01.11.2010 року, та звільнення цієї капітальної (фасадної) стіни будинку від інших належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" речей та майна.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що суд безпідставно посилається на те, що огороджувальні, несуче-огороджувальні конструкції будинку, що утворюють в цілісності фасад будинку у розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відносяться до спільного майна багатоквартирного будинку та за своєю суттю є приналежністю до розміщених у будинку квартир і нежитлових приміщень, як того передбачають положення статті 187 Цивільного кодексу України. Проте, статус капітальної стіни будинку, як спільного майна жодним чином не встановлює заборон до використання такого спільного майна у порядку договору оренди, а отже у випадку передання такого майна в оренду на строк, що перевищує 3 роки, такий договір оренди підлягає державній реєстрації і нотаріальному посвідченню.

Апелянт вказує, що із викладеного вище вбачається, що предметом договору найму (оренди) може бути як будівля або інша капітальна споруда, так і їх окремі частини, в тому числі і фасадна стіна багатоквартирного будинку.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що з приписів ст. 181 Цивільного кодексу України вбачається, зазначених норм вбачається, що стінка/фасад багатоквартирного будинку є нерухомим майном, а положення ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прямо передбачають можливість державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речових прав та їх обтяжень на житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, в т. ч. стіну чи фасад будинку.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.12.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17699/23 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням, 11.12.2024 (згідно дати звернення до системи "Електронний суд") Житлово-будівельний кооператив "Оболонська Мрія" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23, в якій просить додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі №910/17699/23 змінити та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір витрат на правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" до 3 000, 00 грн.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що позивач не може погодитись з таким обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу, зокрема 4500,00 грн за заперечення та 3000,00 грн за 1 судове засдання.

Апелянт вказує, що у справі №910/10189/22 вартість послуг АО «АННВАНТА» склала 1 500,00 грн за кожне судове засідання, а у справі №911/2563/21 вартість послуг склала 2000,00 грн за одне судове засідання

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник вказує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката загалом не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з протоколом передачі справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 12.12.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

06.01.2025 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17699/23.

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 06.01.2025 по 20.01.2025 перебував у відпустці.

Суддя Тарасенко К.В. з 20.01.2025 по 24.01.2025 перебувала у відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 поновлено Житлово-будівельному кооперативу "Оболонська Мрія" пропущений строк на подання апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23. Об`єднано апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23 та Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 в одне апеляційне провадження. Призначено до розгляду апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 у судовому засіданні 19.02.2025.

13.02.2025 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») від Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" надійшов відзив на апеляційну скаргу, обґрунтований тим, що апелянт посилаючись на нікчемність Договору діє недобросовісно, оскільки майже 13 років Договір виконувався обома сторонами, воля Позивача підтверджувалася прийняттям коштів, підписанням додатків, актів. Подання позову Апелянтом з такими вимогами є нічим іншим як зловживанням правом.

Відповідач у відзиві зазначає, що що у всіх Постановах ВС, які вказує апелянт предметом договорів було індивідуально визначене нерухоме майно - окремі приміщення в будівлі. Жодна з наведених Постанов не містить вказівки чи висновку, щодо договору оренди елементу будинку - капітальної стіни. Отже, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги зазначену Апелянтом судову практику ВС, оскільки наведені останнім судові рішення не є такими, що винесені у подібних правовідносинах

Відповідач вказує, що апелянтом не надано аргументів, які б доводили, що судом першої інстанції не з`ясовано будь-які обставини при розгляді справи, застосовано норми матеріального права, які не підлягають застосуванню, чи є порушення норм процесуального права. Фактично зміст апеляційної скарги повторює позицію викладену у Апелянтом в суді першої інстанції.

Також, відзив в частині оскарження додаткового рішення вмотивовано тим, що даний спір виник через недобросовісну поведінку (зловживання правами) Апелянта і Відповідач вимушений був захищати свої права та залучити АО «Аннванта» для належного професійного юридичного захисту. Відповідач вживав всіх дій, щоб врегулювати питання з апелянтом шляхом перемовин - що підтверджується наявною в матеріалах справи Додатковою угодою про збільшення плати, яка була направлена апелянтові, поясненнями директора відповідача, яка в суді неодноразово наголошувала, що готова питання вирішити без в договірному порядку, але з нею принципово керівництво апелянта не виходить на зв`язок. Відповідач вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив докази, які доводили понесені витрати відповідача, та прийняв Додаткове рішення з урахуванням норм процесуального та матеріального права

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2025 призначено до розгляду в судовому засіданні апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23. Повідомлено сторін, що судове засідання відбудеться 26.03.2025

У судове засідання, що відбулось 26.03.2025 з`явились представники позивача та відповідача, надали свої пояснення щодо суті спору та просили задовольнити вимоги викладені в їх процесуальних документах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України «Про кооперацію».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про кооперацію» кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

При цьому, кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування (стаття 2 Закону України «Про кооперацію»).

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Згідно статті 3 Закону України «Про кооперацію» основними завданнями кооперації є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб`єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами (приписи статті 7 Закону України «Про кооперацію»).

Стаття 9 Закону України «Про кооперацію» передбачає, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Як зазначає позивач, 05.02.1982 року рішенням Управління житлово-будівельних кооперативів виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 05.02.1982 №274 зареєстровано Житлово-будівельний кооператив «Лепсе-3».

Дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 20.11.2007, номер запису:10691200000022518.

25.08.2023 року здійснено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу та змінено найменування Житлово-будівельний кооператив «Лепсе-3» на Житлово-будівельний кооператив «Оболонська Мрія».

Згідно статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом.

На підставі наведених вище положень Закону України «Про кооперацію», з метою належного виконання своїх обов`язків, 01.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» (далі - орендар) та Житлово-будівельним кооперативом «Лепсе-3» (далі - орендодавець) було укладеного договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування капітальну стіну будинку, площею 185 кв.м, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 33/35.

Пунктом 2.1 договору визначено, що використання орендованого майна для розміщення рекламних матеріалів третіх осіб, за погодженням орендодавця, на спеціальних конструкціях (брандмауерах із зовнішньою підсвіткою), що встановлюються орендарем на орендованому об`єкті самостійно за рахунок власних коштів.

Відповідно до пункту 3.1 договору орендар вступає у платне користування майном після підписання акту прийому-передачі майна в оренду. Оплата за рекламну кампанію на орендованій стіні здійснюється з моменту розміщення рекламного сюжету. Строки кожної рекламної кампанії визначаються додатком. На момент незайнятості стіни рекламним сюжетом, орендна плата не нараховується.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на майно. Власником майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку встановленому в договорі (пункти 3.2 та 3.3 договору).

Згідно пункту 4.1 та 4.2 договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до « 01» лютого 2015 року, з наступним правом пролонгації. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Пунктом 5 договору встановлено, що орендар зобов`язується, зокрема, використовувати орендоване майно відповідно до умов цього договору. Своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У свою чергу, орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду майно згідно договору та акту прийому - передачі майна; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном відповідно до умов цього договору; не здавати вищезгадане майна в суборенду (пункти 7.1 та 7.2 договору).

Відповідно до пункту 9.1 договору орендна плата та плата за бронювання вноситься в розмірі і в строки встановлені в додатку №2, що є невід`ємною частиною цього договору.

01.11.2010 року сторонами було підписано акт прийому-передачі №1, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у належному для експлуатації стані: капітальну стіну будинку, площею 185 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 33/35.

Додатком №1 до договору сторони визначили місце розташування рекламоносія, місцезнаходження: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 33/35.

01.11.2013 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А (далі - додаткова угода №1), за умовами якої сторони вирішили за взаємною згодою, відповідно до приписів статті 627 Цивільного кодексу України, внести зміни в договір, виклавши його у такій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування всю капітальну стіну будинку, площею 250 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенко, буд. 33/35 (додаток № 1) (далі по тексту - об`єкт оренди).

Згідно пункту 2.1 договору використання орендованого майна для розміщення рекламних матеріалів третіх осіб на спеціальних конструкціях (брандмауерах із зовнішньою підсвіткою), що встановлюються орендарем на орендованому об`єкті самостійно за рахунок власних коштів.

Сторони узгодили, що підписанням даного договору орендодавець надає безумовне право орендарю на розміщення рекламних матеріалів, в тому числі даним договором орендарю надається право на власний розсуд вирішувати розміри та/або дизайн, та/або оформлення, та/або освітлення, та/або розміщення, тощо рекламних матеріалів на всій площі об`єкта оренди (пункт 2.2 договору).

У пункті 2.3 договору сторони погодили, що всі дозволи та погодження, необхідні для здійснення діяльності орендаря оплачує та отримує орендар. Орендар не зобов`язаний надавати дозволи та погодження для здійснення діяльності по договору орендодавцю. Орендар приймає на себе всі претензії і відповідальність, що виникає або може виникнути з боку контролюючих органів і третіх осіб у зв`язку із здійсненням діяльності без необхідних дозвільних документів, дозволів, погоджень, тощо, а також самостійно сплачує штрафні санкції і збитки, якщо такі будуть нараховані.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2018 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на невизначений строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 9.1 договору сторони узгодили, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату протягом строку рекламної кампанії та плату за бронювання, що вноситься в розмірі і в строки встановлені в додатку №2 , що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 9.2 договору передбачено, що оплата за рекламну кампанію на об`єкті оренди здійснюється з моменту розміщення рекламного сюжету. Строки кожної рекламної кампанії визначаються додатком. На момент незайнятості об`єкту оренди рекламним сюжетом, нараховується плата за бронювання в розмірі, встановленому в додатку №2 до даного договору.

До 10 числа місяця наступного за звітним (місяць в якому здійснювалась оплата за оренду) орендодавець складає у двох примірниках акт наданих послуг та надсилає його на підпис орендарю. Орендар протягом 5 (п`яти) календарних днів, з моменту отримання акту наданих послуг, підписує та надсилає орендодавцю його примірник, або в цей же строк надає орендодавцю мотивовану відмову від його підписання. У разі порушення орендодавцем положень даного пункту орендар має право самостійно скласти відповідний акт та надіслати його за адресою, що вказана у статті 14 даного договору. В такому випадку орендодавець зобов`язаний у п`ятиденний строк підписати акт або надати мотивовану відмову від підписання. У разі повернення листа з актами орендарю з позначкою пошти про неможливість вручити акт орендодавцю такий акт вважається підписаним орендодавцем без зауважень у день повернення акту орендарю (пункт 9.4 договору).

Відповідно до пункту 1 та 3 додаткової угоди №1, вона набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін й скріплення печатками сторін. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору №01-11/10-А від 01.11.2010 про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу, складена українською мовою в двох оригінальних примірниках: по одному для кожної сторони.

Як зазначає позивач, у процесі аналізу укладених Житлово-будівельним кооперативом «Оболонська Мрія» правочинів було встановлено, що договір №01-11/10-А від 01.11.2010 про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу, не відповідає положенням статей 793, 794 Цивільного кодексу України, а тому в силу положень статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним та таким, що не створює жодних юридичних наслідків для сторін.

У зв`язку з цим, Житлово-будівельний кооператив «Оболонська Мрія» звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» з вимогою №06-10/01 від 06.10.2023, у якій вимагав від відповідача здійснити демонтаж всіх встановлених спеціальних конструкцій для розміщення рекламних матеріалів з капітальної стіни будинку, площею 250 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка (Маршала Тимошенко), буд. 33/35.

У відповідь на вказану вимогу позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» було надано лист №200-10/23 від 17.10.2023, у якому відповідач повідомив, що вказаний договір не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації прав користування на неї, оскільки стіна багатоквартирного будинку не є нерухомим майном чи окремою частиною об`єкта нерухомості в розмінні законодавства та на яку може бути поширений режим нерухомої речі. Укладений між сторонами договір, хоч і має у своїй назві слово «оренда», втім не є договором оренди у класичному розумінні, а тому положення законодавства щодо нотаріального посвідчення на спірний договір не поширюються.

07.11.2023 року уповноваженими представниками Житлово-будівельного кооперативу «Оболонська Мрія», у складі голови правління - Білоус Л.М., членів правління - Федорчук Н.М., Владимирцева З.З. та Шмирко З.Л. було складено акт про фіксацію порушення, за яким встановлено, що станом на 07.11.2023 року ТОВ «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» не виконало вимоги ЖБК «Оболонська Мрія» щодо демонтажу рекламної конструкції з капітальної стіни будинку, площею 250 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка (Маршала Тимошенко), буд. 33/35.

Відтак, оскільки відповідачем не було усунуто перешкод позивачу в користуванні капітальною стіною будинку, площею 250 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка (Маршала Тимошенко), буд. 33/35, Житлово-будівельний кооператив «Оболонська Мрія» звернувся до суду з даним позовом.

У свою чергу, відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою не є класичним договором найму (оренди) у розумінні положень Цивільного кодексу України і оренда капітальної стіни будинку не є тотожним поняттю оренди капітальної споруди та/або її окремої частини, а тому укладений сторонами договір не потребує нотаріальному посвідченню, як і не підлягає державній реєстрації право користування. При цьому, відповідач наголосив на тому, що пред`явлення даного позову після виконання умов договору без будь-яких зауважень та заперечень протягом майже 13 років є нічим іншим як недобросовісною поведінкою позивача та зловживанням правом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А від 01.11.2010, в порушення вимог статті 793 Цивільного кодексу України, не посвідчений нотаріально, отже є нікчемним, а тому у відповідача відсутні правові підстави для користування капітальною (фасадною) стіною будинку, площею 250 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка, буд. 33/35.

Розглянувши апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія", колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У свою чергу, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частини 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При цьому, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статті 525 та частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, 01.10.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг», як орендарем, та Житлово-будівельним кооперативом «Лепсе-3», як орендодавцем, було укладено договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А.

Укладення договору є процесом, який може бути охарактеризований своїм початком, перебігом і завершенням, власною динамікою та певними етапами.

Поведінка сторін та усі їх юридично значимі вчинки врешті решт приводять до узгодження волі сторін та виникнення договірного зобов`язання або не виникнення цивільного зобов`язання. Поведінка кожної зі сторін майбутнього договору впливає на визначення його змісту та умови, а отже, вона може бути оцінена судом в разі, якщо відносини сторін розвиватимуться із будь-якими певними вадами, що призведе до виникнення між ними спору.

Виходячи з сукупного аналізу умов договору, зважаючи на поняття тлумачення правочину, як встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, та враховуючи, що предметом даного договору є саме користування зовнішньою стіною будівлі для використання під рекламу, суд прийшов до висновку, що сторонами, у даному конкретному випадку, укладено договір, який за своєю правовою природою найбільш наближений до договору найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач наголошує на тому, що під час укладення договору сторони недотримались вимог статей 793, 794 Цивільного кодексу України, що свідчить про його нікчемність в силу положень статті 220 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Приписами статті 794 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Частинами 2, 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки (пункт 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що передбачено частиною першою статті 210 Цивільного кодексу України.

При цьому, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Частинами 1 та 2 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Підтвердження чи спростування обставини нікчемності такого правочину судом встановлюються за результатами перевірки відповідних доводів у спорі щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним.

Отже, вирішуючи спір у даній справі, суд повинен з`ясувати чи підлягав нотаріальному посвідченню та державній реєстрації укладений сторонами договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А від 01.11.2010, та чи є останній нікчемним в силу закону, а, відповідно, виходячи з аналізу положень статті 793 Цивільного кодексу України встановити чи є предмет договору будівлею або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Згідно з п. 1 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), спорудою є будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та ін.

Визначення поняття «капітальна споруда» немає в законодавстві, тому під цим терміном розуміється споруда, яка підпадає під визначення поняття «нерухоме майно», що міститься в статті 181 Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Отже, до ознак капітальних споруд (об`єктів) відноситься: споруда, будівля або інший об`єкт, будівельні системи, які належать до об`єктів будівництва, визначених у нормах абзацу п`ятого частини першої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», завжди тісно пов`язані з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, та мають фундаментну основу; капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди; створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; переміщення цих об`єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Наведені вище ознаки капітальної споруди не є вичерпними й можуть класифікуватися за іншими критеріями, визначеними законом, однак є основними і дозволяють ідентифікувати об`єкт капітального будівництва.

Аналогічний за замістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №420/847/20.

Вищевикладене свідчить, що капітальна споруда - це споруда, переміщення якої є неможливим без її знецінення та зміни її призначення.

У той же час, згідно Порядку визначення вартості відтворення чи заміщення земельних поліпшень - будинків, будівель та споруд малоповерхового житлового будівництва, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №2929/227 від 23.12.2004, стіни - нежитлова частина будинку, що з`єднує жиле приміщення з вулицею.

Визначення поняття «стіни» було надано у Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, яка затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) (яка була чинна під час дії договору), згідно якої стіни - основний конструктивний елемент будинку; несуть на собі корисне навантаження (перекриття, перегородки, дах) і призначені для захисту приміщень від атмосферних опадів, опору теплопередачі, інших природно-кліматичних впливів.

Водночас, одним із основних документів у сфері нормування у будівництві та визначенні правових та організаційних засад розроблення, погодження, затвердження, реєстрації і застосування є будівельні норми.

Згідно статті 1 Закону України «Про будівельні норми» державні будівельні норми - нормативний акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері будівництва.

За аналізом державних будівельних норм, з огляду на їх категорії, вимоги та стандарти можна дійти висновку, що всі споруди та/або будинки/будівлі, незалежно від матеріалів із яких вони виготовлені, призначення та класу складаються із певного числа конструктивних елементів. До них відносяться фундаменти, колони, стіни, перегородки, перекриття та підвісні стелі, покриття, покрівлі, сходи і ліфти, вікна, двері, ворота, ліхтарі, інженерне устаткування та санітарно-технічне улаштування.

При цьому, наведений перелік не є вичерпним, а лише включає основні конструктивні елементи, що в своїй сукупності утворюють цілісну споруду.

Аналізуючи питання встановлення самостійності капітальної стіни, як окремої споруди чи будівлі, суд також враховує положення Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 1 якого визначає, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (стаття 5 вказаного Закону).

За аналізом положень чинного законодавства України щодо визначення поняття капітальної споруди, капітальної стіни та в цілому конструктивних елементів споруд та/або побудов у їх сукупності, вбачається, що огороджувальні, несуче-огороджувальні конструкції будинку, що утворюють в цілісності фасад будинку, у розумінні Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відносяться до спільного майна багатоквартирного будинку та за своєю суттю є приналежністю до розміщених у будинку квартир і нежитлових приміщень, як того передбачають положення статті 187 Цивільного кодексу України.

Отже, капітальна стіна багатоквартирного будинку є конструктивним елементом будинку і не може бути самостійним об`єктом нерухомого майна, без її прямої взаємопов`язаності з квартирами та нежитловими приміщеннями, що знаходяться у такому будинку чи споруді, а відтак не підпадає під поняття будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), які можуть бути окремим об`єктом державної реєстрації.

Відповідно до статті 31-2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею. У разі якщо у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, необхідно проводити декілька реєстраційних дій або реєстраційні дії щодо декількох об`єктів, державна реєстрація прав проводиться поступово в міру завершення попередньої реєстраційної дії.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції, що капітальна стіна будинку є його конструктивним елементом та одночасно є спільним майно багатоквартирного будинку, яке, у свою чергу, не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

За наведеного слідує, що згідно чинного законодавства України ні право власності, ні право користування не можливо зареєструвати на конструктивний елемент будинку, у даному випадку, капітальну стіну, як на окремий об`єкт, оскільки конструктивні елементи будинку є невід`ємною частиною спільного майна багатоквартирного будинку і належать всім співвласникам цього будинку на праві спільної сумісної власності.

При цьому, якщо нотаріус посвідчує договір щодо об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на цей об`єкт є обов`язковою частиною процедури відповідно до приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, враховуючи, що капітальна стіна не є окремою будівлею та/або капітальною спорудою (її окремою частиною) у розумінні чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що вимоги статей 793, 794 Цивільного кодексу України про нотаріальне посвідчення правочину та державну реєстрацію права користування на договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А від 01.11.2010 не поширюються.

Доводи скаржника про те, що капітальна стіна є окремою частиною капітальної споруди, судом апеляційної інстанції відхиляються, як помилкові, оскільки капітальні елементи будівлі, такі як стіни, не розглядаються як окремі частини капітальної споруди. Стіни, фундамент, перекриття, дах та інші конструктивні елементи є невід`ємною частиною капітальної споруди (будівлі) і не можуть бути відокремлені для цілей індивідуальної власності або правового статусу.

Капітальний елемент будинку, такий як стіна, не може розглядатися як окрема частина капітальної споруди в правовому або власницькому розумінні так як він є невід`ємною частиною будівлі, і його функціональна роль полягає в забезпеченні міцності та цілісності всієї споруди і відокремлення таких елементів для окремого володіння або реєстрації неможлива.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано та правомірного висновку про відсутність підстав вважати, що договір про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А від 01.11.2010 є нікчемним.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 911/1443/19 та постанову Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 759/9443/17, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 911/1443/19 предметом позову є визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності. Предметом оскаржуваного договору оренди в даній справі є окреме індивідуально визначене нерухоме майно - частини приміщень на 1,2,3-му поверсі пасажирського терміналу "D", загальною площею 152,5 м2. По тексту у вказаній Постанові зазначено - «Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано положеннями статей 793-797 ЦК України. Змістом зазначених статей ЦК України передбачено найм як будівлі або іншої капітальної споруди, так і їх окремої частини». Жодних висновків, про які зазначає Апелянт, згадана Постанова не містить.

У постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 759/9443/17 є предметом спору в даній справі є про повернення боргу за договором оренди нежитлового приміщення, предметом оскаржуваного договору оренди було - нежитлове приміщення багатоквартирного будинку. Апелянт з даної Постанови виділив одне речення, та умисно не зазначив всього абзацу, який викладено в наступній редакції: «Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2 статті 793 ЦК України в редакції, чинній станом на 22 травня 2014 року).

Таким чином, предметом договорів у вказаних постановах Верховного Суду було індивідуально визначене нерухоме майно, приміщення в будівлі, жодна з наведених постанов не містить вказівки чи висновку, щодо договору оренди елементу будинку капітальної стіни.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не має підстав для врахування зазначеної скаржником судової практики Верховного Суду, оскільки наведені останнім судові рішення не є такими, що винесені у подібних правовідносинах

За таких обставин, оскільки користування відповідачем капітальною стіною будинку, площею 250 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка (Маршала Тимошенко), буд. 33/35, здійснюється на підставі укладеного договору про оренду зовнішньої стіни будівлі для використання під рекламу №01-11/10-А від 01.11.2010, який у встановленому порядку не визнаний недійсним, доказів зворотного сторонами під час розгляду справи не надано, а доводи позивача про його нікчемність в силу закону не знайшли свого підтвердження, судом першої інстанції законно відмовлено в задоволенні позову.

До того ж, укладений між сторонами договір, виконувався ними протягом тривалого часу, більше як 10 років, без будь-яких зауважень та заперечень, доказів зворотного матеріали справи не містять, а сторони під час розгляду справи не надали. З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач щонайменше у період з січня 2012 по лютий 2023 включно здавав відповідачу в оренду капітальну стіну будинку, площею 250 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лук`яненка Левка (Маршала Тимошенко), буд. 33/35, про що свідчать підписані без будь-яких зауважень та заперечень акти здачі-приймання робіт (надання послуг) по договору у згаданий вище період і відповідач виконував свій обов`язок зі здійснення орендних платежів, що не заперечується сторонами.

Водночас, сторонами під час виконання умов договору неодноразово погоджувалися питання щодо розміщення рекламних матеріалів та зміни розміру орендної плати, про що свідчать підписані численні додаткові угоди без зауважень та заперечень.

Позивач, надаючи відповідачу в оренду протягом тривалого часу капітальну стіну, погоджуючи розміщення рекламних носіїв та зміни у вартості оренди та отримуючи від відповідача орендну плату, маючи при цьому власні переконання щодо необхідності приведення спірного договору до вимог цивільного законодавства, майже 13 років не ініціював будь-яких судових процесів та/або перемовин з відповідачем щодо нікчемності укладеного правочину, а відтак звернення до суду з позовом до відповідача про зобов`язання останнього усунути перешкоди у користуванні капітальною стіною із визначенням договору, як нікчемного правочину в силу закону, після тривалого беззаперечного виконання договору самим позивачем, за висновком суду, є суперечливою поведінкою останнього та зловживанням власним правом.

Так, в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього стверджує про недійсність договору або його неукладеність. Якщо поведінка однієї сторони давала іншій підстави вважати, що договір є дійсним (сторони протягом тривалого часу належно його виконували), то наступні вимоги про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 520/13586/18, якщо особа, яка має право оскаржити документ (наприклад, свідоцтво про право на спадщину) чи юридичний факт (зокрема, правочин, рішення органу юридичної особи), висловилась або дала зрозуміти своєю поведінкою, що не буде реалізовувати право на оскарження, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба надалі реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

За змістом частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема, всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №513/879/19.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.

Щодо апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

11.09.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») до суду першої інстанції від відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій заявник просить вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу шляхом ухвалення додаткового рішення у справі.

07.11.2024 (згідно дати звернення до системи «Електронний суд») до суду першої інстанції від Житлово-будівельного кооперативу «Оболонська Мрія» надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому позивач заперечив проти задоволення у повному розмірі заяви відповідача про розподіл судових витрат та вказав, що останнім належним чином не обґрунтовано розміру витрат на правничу допомогу у зв`язку з невизначеністю та неможливістю встановлення за які саме послуги відповідачем сплачувалися кошти на рахунок адвоката, а така послуга як аналіз документів є необґрунтованою так як повністю охоплюється послугою з підготовки заяв по суті спору. Позивач також наголошує, що заявлена вартість за участь у судових засіданнях є надмірною і вважає обґрунтованим розміром витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

У поданій заяві відповідач просить стягнути з позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22500,00 грн.

За приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем подані копії договору про надання правової допомоги №05/24 від 06.03.2024 (далі - договір), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг» (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Аннванта» (далі - адвокатське об`єднання), додатку №1 до договору прайс на послуги з правової допомоги (далі - додаток №1), акту здачі-приймання послуг від 11.09.2024, рахунку-фактури №АН-0000007 від 06.03.2024, №АН-0000013 від 07.05.2024, №АН-0000021 від 29.05.2024, №АН-0000028 від 07.08.2024 та №АН-0000032 від 11.09.2024, платіжних інструкцій №2019 від 13.03.2024, №2060 від 08.05.2024, №2078 від 06.06.2024, №2155 від 11.09.2024 та №2156 від 11.09.2024, ордер на надання правничої допомоги (правової) допомоги серії АА №1417418 від 08.03.2024 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/1468 від 01.06.2018.

За умовами пункту 1.1 договору клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору адвокатське об`єднання, на підставі звернення клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги по захисту прав клієнта у справі №910/17699/23 за позовом ЖБК «Оболонська Мрія». Проводить аналіз наданих клієнтом документів та матеріалів, що стосуються правового спору у справі №910/17699/23. Представляє у встановленому порядку інтереси клієнта у Господарському суді міста Києва під час розгляду справи № 910/17699/23, зокрема: бере участь у судових засіданнях; надає усні пояснення, доводи та заперечення по суті справи під час розгляду справи в судовому засіданні; ознайомлюється з матеріалами справи (у разі необхідності); отримує копії ухвал, рішень суду. Складає заяви по суті справи (відзиви, заперечення, клопотання, уточнення, письмові пояснення, заяви та інше, що передбачені ГПК України) та заяви з процесуальних питань, направляє зазначені заяви іншим учасникам справи та подає їх до суду. Узагальнює та аналізує: практику розгляду судових справ зі схожим предметом; надає клієнту пропозиції щодо тактики та стратегії ведення справи для отримання позитивного результату. Без будь-яких обмежень представляє інтереси клієнта в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форми власності та місцезнаходження, перед фізичними та юридичними особами, фізичними особами-підприємцями. Надає консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у клієнта в процесі ведення справи №910/17699/23.

Згідно пункту 2.6 договору для надання правової допомоги клієнту, адвокатське об`єднання призначає адвоката Онищенко Валентину Григорівну та адвоката Василенко Анну Володимирівну.

Клієнт приймає на себе зобов`язання: вчасно забезпечувати адвокатське об`єднання всім необхідним для виконання його доручень, передбачених цим договором, в тому числі документами в необхідній кількості екземплярів, внутрішніми нормативними актами, які регулюють діяльність клієнта. Оплачувати правову допомогу у відповідності до умов розділу 4 цього договору (пункт 3.1 договору).

Пунктом 4.1 та 4.2 договору сторони погодили, що плата за надання послуг з правової допомоги складається з гонорару та компенсації витрат, пов`язаних з виконанням доручень. Вартість послуг з правової допомоги визначається в прайсі вартості послуг, який погоджується сторонами та є невід`ємною частиною договору. Оплата послуг здійснюється авансом на підставі виставлених адвокатським об`єднанням рахунків, протягом 10-ти календарних днів з дня направлення клієнтові рахунку. Остаточна вартість наданих послуг зазначається в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), де зазначаються види наданих правових послуг, їх об`єми та вартість.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до винесення рішення судом першої інстанції. Угода про припинення дії договору не укладається (пункт 7.1 договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили прайс на послуги з правової допомоги, згідно якого було узгоджено види правової допомоги та їх вартість: 1) аналіз наданих клієнтом документів по справі - 5000,00 грн; 2) участь адвоката в 1 судовому засіданні - 3000,00 грн і 1500,00 грн (якщо адвокат прибув до суду, а судове засідання не відбулося); 3) підготовка процесуальних документів - 1500,00 грн, за сторінку А4 (шрифт 12); 4) підготовка адвокатського запиту - 2500,00 грн; 5) представництво клієнта перед юридичними особами та фізичними особами - 2000,00 грн/година.

На виконання умов договору адвокатським об`єднанням було виставлено клієнту (відповідачу у даній справі) рахунки-фактури №АН-0000007 від 06.03.2024 на суму 12000,00 грн, №АН-0000013 від 07.05.2024 на суму 3000,00 грн, №АН-0000021 від 29.05.2024 на суму 3000,00 грн, №АН-0000028 від 07.08.2024 на суму 1500,00 грн та №АН-0000032 від 11.09.2024 на суму 3000,00 грн.

У свою чергу, відповідачем було сплачено вказані рахунки у повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями №2019 від 13.03.2024 на суму 12000,00 грн, №2060 від 08.05.2024 на суму 3000,00 грн, №2078 від 06.06.2024 на суму 3000,00 грн, №2155 від 11.09.2024 на суму 3000,00 грн та №2156 від 11.09.2024 на суму 1500,00 грн.

Відповідно до підписаного між адвокатським об`єднанням та клієнтом (відповідач у справі) акту задачі-приймання послуг від 11.09.2024 вбачається, що адвокатським об`єднанням, на виконання вимог договору №05/24 про надання послуг з правової допомоги від 06.03.2024, було надано клієнту наступні послуги: проведення аналізу наданих клієнтом документів та матеріалів, що стосуються розгляду справи №910/17699/23 на загальну суму 3000,00 грн; складення та подання до суду заперечень у справі - 4500,00 грн; складання, подання до суду та направлення позивачу - заяви свідка - 1500,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях 12 березня 2024 року, 30 квітня 2024 року, 28 травня 2024 року, 06 серпня 2024 року, 10 вересня 2024 року загальною вартість - 13500,00 грн. Гонорар адвокатського об`єднання, за надання правової допомоги становить 22500,00 грн.

Судом встановлено, що Онищенко Валентина Григорівна є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат через призму приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції вірно врахував, що включення до складу наданих адвокатом послуг, такої послуги як «проведення аналізу наданих клієнтом документів та матеріалів, що стосуються розгляду справи №910/17699/23» не може бути виділена в окремий вид послуги, позаяк є обов`язковою передумовою для складення та написання заяв по суті спору та здійснення представництва та захисту інтересів клієнта у справі, а відтак цілком поглинається послугою «складення та подання до суду заперечень» у даній справі.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив про необґрунтованість послуги з «складання, подання до суду та направлення позивачу - заяви свідка», оскільки в силу приписів статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка повинні викладатися ним письмово у заяві, а тому, виходячи з аналізу положень процесуального законодавства, неможливим є складання та подання до суду адвокатом заяви свідка, в особі керівника ТОВ «Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг».

В свою чергу суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про неможливість встановлення у виставлених адвокатським об`єднанням рахунках, які саме правничі послуги були надані відповідачу, так як такі доводи спростовуються положеннями пункту 4.2 договору про надання правової допомоги, за умовами якого кінцева вартість, а також вид наданих правових послуг визначаються сторонами саме в акті приймання-передачі виконаних робіт за наслідками розгляду даної справи.

Саме по собі не зазначення в рахунках виду правничої послуги не може слугувати самостійною та вагомою підставою для обґрунтованого зменшення правничої допомоги.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та правомірно висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на позивача витрат відповідача на правову допомогу у загальному розмірі 18000,00 грн, в решті заявленої суми суд першої інстанції законно відмовив.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном та стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Умгх.Укрмедіа Груп Холдінг" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000, 00 грн.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 у справі № 910/17699/23 - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Оболонська Мрія" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/17699/23 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржників.

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 02.04.2025

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко