Постанова від 01.04.2025 по справі 910/11656/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" квітня 2025 р. Справа№910/11656/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.04.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024

у справі №910/11656/24 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМБЕР-М»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ»

про стягнення 3 532 500, 00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІМБЕР-М» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» (далі - відповідач) ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення заборгованості в розмірі 219 691,11 грн, з яких: 2 613 422,98 грн - основний борг, 322 913, 45 грн - 3 % річних та інфляційні втрати, 596 163, 58 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору №19/04/2023 від 19.04.2023 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яку позивач просив суд стягнути з відповідача.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМБЕР-М» заборгованість у розмірі 2 613 422, 98 грн, пеню у розмірі 596 163, 58 грн, 3% річних та інфляційні втрати на суму 322 913, 45 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 42 390, 00 грн.

При ухваленні рішення у справі №910/11656/24 судом першої інстанції встановлено, що позивачем на виконання умов Договору було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 12 894 700,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, рішеннями про реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також копією підписаного представниками позивача та відповідача Акта звірки взаємних розрахунків.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції встановив його правильність та відповідність нормам чинного законодавства. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції також встановив його правильність та арифметичну вірність.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення про стягнення 4 332 500, 01 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевий господарський суд позбавив його, як відповідача, реалізувати права передбачені статтею ст. 42 ГПК України, позбавив права захисту, і як результат відповідач не мав можливості подати заперечення та докази на свій захист, який полягав в тому, що згідно п.1.4. договору №19/04/23 від 19.04.2023, відповідач мав право, а позивач був зобов`язаний надати документи під час поставки товару на підстави законності походження поставленої лісопродукції. За посиланням відповідача, позивачем були порушені умови договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

09.01.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМБЕР-М» подано заяву про заперечення проти відкриття апеляційного провадження, в якій позивач вказує на недоліки апеляційної скарги відповідача.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11656/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24.

Матеріали справи №910/11656/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 03.02.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.02.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надавши суду апеляційної інстанції докази доплати судового збору в розмірі 3 858, 00 грн за подання апеляційної скарги.

Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 о 13 год. 15 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача позивач заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що Відповідач підписуючи видаткові накладні, що підтверджують факт прийому-передачі товарів, не скористався правом передбаченим п. 2.5. договору та зі своєї сторони не складав акт про встановлення факту неналежності по характеристикам та\або кількості товару та взагалі не висловлював у будь-який спосіб аргументованих заперечень відносно прийнятих товарів та підписаних видаткових накладних. Така дія або бездіяльність відповідача зумовлює настання наслідків для сторін в тому, що товари вважаються прийнятими без зауважень, такими, що відповідають умовам договору та підлягають оплаті в сумі вказаній у видаткових накладних. Факти приймання відповідачем відповідних обсягів товарів підтверджуються, як видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та фактом приймання та врахування відповідачем в бухгалтерському обліку податкового кредиту, право на який виник у відповідача на підставі зареєстрованих позивачем у встановленому законодавством порядку податкових накладних. Відповідач прийняв такі зареєстровані податкові накладні без будь-яких коригувань чи зауважень.

Позивач 31.03.2025, всупереч встановленим судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкритті провадження у даній справі строки на подання заяв, клопотання, пояснення, а саме до 10.03.2025, через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що сума основної заборгованості ним після ухвалення оскаржуваного рішення сплачена та клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, Північним апеляційним господарським судом ухвалою від 18.02.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/11656/24 учасникам справи надано строк для подання пояснень до 10.03.2025, а тому, враховуючи пропуск відповідачем строку для подання відповіді на відзив, останній підлягає залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України, а клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги подане з порушенням строку визначеного частиною 1 статті 266 ГПК України також підлягає залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.

Відповідач 01.04.2025 своїх представників, чи особисто, в судове засідання не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 до його електронного кабінету. Однак, подав заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи.

Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 01.04.2025 представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМБЕР-М» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ (далі - Покупець) укладено Договір №19/04/2023 постави товару (далі - Договір) відповідно до умов якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця пиломатеріали (далі - товар), а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього Договору (п.1.1. Договору),

Ціна, кількість, якість, сортність, технологічні характеристики та вартість кожної партії товару визначаються сторонами в Специфікації по результату приймання Товару на складі Покупця (п.1.3. Договору).

Документи, які продавець повинен передати покупцю: рахунок-фактуру; видаткову накладну; радіологічний сертифікат (при необхідності) та інші необхідні документи, відповідно до вимог діючого законодавства України (пункт 1.4. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору розрахунки за поставлену продукцію проводяться в національній валюті, за цінами визначеними в даному договорі, по факту поставки, в строк 5 банківських днів з моменту поставки товару на склад Покупця.

Специфікаціями до Договору сторонами визначено, зокрема, найменування товарів, кількість та їх вартість.

На виконання умов Договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 413 422, 98 грн, що підтверджується видатковими накладними та товарно - транспортними накладними:

- №41 від 19.07.2023 на суму 366 219, 07 грн (ТТН від 19.07.2023);

- №42 від 21.07.2023 на суму 452 650, 23 грн (ТТН від 21.07.2023);

- №43 від 25.07.2023 на суму 472 476, 91 грн (ТТН від 25.07.2023);

- №44 від 10.08.2023 на суму 414 869, 36 грн (ТТН від 10.08.2023);

- №49 від 10.10.2023 на суму 498 450, 01 грн (ТТН від 10.10.2023);

- №48 від 11.10.2023 на суму 440 485, 53 грн (ТТН від 11.10.2023);

- №50 від 16.10.2023 на суму 430 611, 56 грн (ТТН від 16.10.2023);

- №51 від 26.10.2023 на суму 487 725, 48 грн (ТТН від 26.10.2023);

Відповідачем сплачено позивачу за отриманий на підставі Договору товар у розмірі 800 000 грн, про що зазначено позивачем у заявах про зменшення розміру позовних вимог від 06.11.2024 та від 18.12.2024.

Позивач, ураховуючи часткове невиконання відповідачем свого обов`язку за Договором щодо повної оплати за поставлений товар у розмірі 2 613 422, 98 грн, у заяві про зменшення позовних вимог просив суд стягнути зазначену суму з відповідача на його користь.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що сторонами погоджено, що порядок та терміни оплати вказуються в пункті 3.1 Договору, а саме, розрахунки за поставлену продукцію проводяться в національній валюті, за цінами визначеними в даному договорі, по факту поставки, в строк 5 банківських днів з моменту поставки товару на склад Покупця

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов договору, постачальником поставлено Товару на заявлену до стягнення з відповідача суму. Однак, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару у розмірі 800 000, 00 грн, як-то зазначено було позивачем.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог в апеляційній скарзі зазначає, що позивач був зобов`язаний надати документи під час поставки товару щодо законності походження поставленої лісопродукції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач, в свою чергу, не вказує, що позивач такі документи не надавав.

Крім того, відповідачем не надано доказів складення відповідного акта з залученням перевізника та представника продавця про виявлені невідповідності товару по вказаним в специфікаціям характеристикам та/або кількості товару, як то передбачено пунктом 2.5. Договору. Відтак, не доведено будь-які порушення умов договору з боку позивача.

Щодо посилання відповідача, що суд першої інстанції позбавив його прав визначених статтею 42 ГПК України.

Так, частиною 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право:

1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;

2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;

3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;

5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;

6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Разом з тим, частиною 2 статті 42 ГПК України також визначено, що учасники справи зобов`язані:

1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу;

2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи;

3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою;

4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази;

5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні;

6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки;

7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не сприяв своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, не з`являвся в судові засідання призначені на 07.11.2024 та 19.11.2024, не подавав усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом. Тобто, не виконував процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Тому зазначені відповідачем підстави як мотиви та доводи наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки відповідач сам, свідомо ігнорував судовий процес у даній справі.

Щодо доводів відповідача, що суд першої інстанції не призначив іншу дату розгляду справи не задовольнивши подане відповідачем у день ухвалення оскаржуваного рішення клопотання, суд апеляційної інстанції зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Участь представників учасників справи в судовому засіданні 19.12.2024, призначеному ухвалою від 11.11.2024 обов`язковою не визнавалась.

Крім того, згідно пункту 2 частини 3 статті 202 ГПК України (якою передбачено наслідки неявки в судове засідання учасника справи), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки представник відповідача повторно не з`явився в судове засідання, у суду першої інстанції було передбачене ГПК України право розглянути справу 19.12.2024 без участі представника відповідача.

Щодо вимоги відповідача направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).

Так, за загальним правилом, визначеним у частинах першій, другій статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без порушень правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Отже, позивачем належними та достатніми доказами підтверджено наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, а також наявними в матеріалах справи доказами встановлено розмір заборгованості. Відповідачем в свою чергу не доведено суду апеляційної інстанції, що наявні будь-які підстави для скасування оскаржуваного судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором на загальну суму 2 613 422, 98 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, які розраховані позивачем з десятого дня після підписання між сторонами кожної з видаткових накладних до 16.09.2024 (по кожному періоду), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак заявлені до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За приписами частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За умовами пункту п. 4.4. Договору при порушенні Покупцем термінів оплати, крім випадків визначених в п.3.2. цього Договору, Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення передачі товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахування ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Враховуючи наведене, перевіривши заявлений позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 596 163, 58 грн.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/11656/24 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ ПАРКЕТ».

4. Матеріали справи №910/11656/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 04.04.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова