Рішення від 25.03.2025 по справі 911/270/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/270/25

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (08352, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Вороньків, вул Паркова, 2, ЄДРПОУ 04363509)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК АНТ Україна" (08363, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Сошників, вул. Іванова, буд. 3, ЄДРПОУ 35866929)

про стягнення 1138044,22 грн боргу з орендної плати,

за участю представників:

позивача: Порохницького Дмитра Юрійовича;

відповідача: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК АНТ Україна" про стягнення 1138044,22 грн боргу з орендної плати за договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220887001:006:0011 від 16.12.2010, що був зареєстрований в управлінні Держкомзему у Бориспільському районі 03.05.2012 за номером 322080004002600.

Ухвалою суду від 23.01.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 10.02.2025 на 14:00 та встановлено строк для подання відзиву на позов.

У судове засідання 10.02.2025 уповноважені представники сторін не з`явились. Натомість з`явився Порохницький Дмитро Юрійович начальник Відділу юридичного забезпечення виконавчого комітету Вороньківської сільської ради. Перевіривши документи на підтвердження його повноважень, суд констатував, що в положенні про відділ юридичного забезпечення Вороньківської сільської ради, в повноваженнях начальника Відділу юридичного забезпечення виконавчого комітету не вказане право даної особи на здійснення повноважень представника ради та виконавчого комітету у судах України в порядку самопредставництва. З цих підстав суд не залучив його до участі як представника позивача у даній справі на підставі довіреності, позаяк дана справа не відноситься до категорії малозначних. Судом з`ясовано, що відзив від відповідача не надходив. Враховуючи те, що електронний кабінет у відповідача відсутній, ухвала про відкриття провадження від 23.01.2025 була надіслана поштою 29.01.2025 та з огляду на відсутність відомостей про отримання вищезазначеної ухвали останнім, суд констатував, що з цих підстав строк на подання відзиву не сплив. З огляду на вищенаведене, суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 10.03.2025 на 14:00.

У судовому засіданні 10.03.2025 брав участь представник позивача Порохницький Дмитро Юрійович з підтвердженими повноваженнями на самовпедставництво позивача. Представник відповідача повторно не з`явився, поштову кореспонденцію від суду не отримує. Причини його неявки суду невідомі. Враховуючи неотримання кореспонденції відповідачем, його повторну неявку у судове засідання, ненадходження відзиву у встановлений судом строк та закінчення строків підготовчого провадження, відповідно до ч.3 ст. 177 ГПК України, суд, в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.03.2025 на 10:00.

При цьому суд констатує, що ухвали суду, зокрема ухвала про відкриття провадження у справі від 23.01.2025 та ухвала про відкладення підготовчого засідання від 10.02.2025 були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку на офіційну адресу реєстрації.

Вказана поштова кореспонденція повернена поштовим оператором без вручення з підстав закінчення терміну зберігання.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, як визначено пунктом 1 частини 1 статті 232 ГПК України, є видом судового рішення.

Відповідно до частини 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Разом із цим частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правової позиції, що викладена в Постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Вказаний факт підтверджується конвертами із означеними ухвалами від 23.01.2025 та від 10.02.2025, що повернуті Господарському суду Київської області з відмітками поштового оператора про причини повернення за закінченням терміну зберігання.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, суд зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки, судом надсилались ухвали суду на адресу відповідача, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, усі вони розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

За час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

У судовому засіданні 24.03.2025, що відбувалося за участю представника позивача судом прийнято рішення.

Обставини справи та зміст позовних вимог.

Позивач зазначав, що 16.12.2010 між Сошниківською сільською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК АНТ Україна», як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, що був зареєстрований в управлінні Держкомзему у Бориспільському районі 03.05.2012 за номером 322080004002600 та за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку кадастровий номер 3220887001:01:006:0011 для обслуговування існуючих будівель та виробництва будівельних матеріалів в селі Сошників на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області відповідно до плану, що додається, надалі за текстом „земельна ділянка.

Виходячи зі змісту п 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,8000 га (під господарськими будівлями і спорудами) для обслуговування існуючих будівель та виробництва будівельних матеріалів на умовах довгострокової оренди (строком на 49 років) в селі Сошників на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Земельна ділянка передається в оренду згідно з актом прийому-передачі (пункт 3 договору).

Відповідно до пункту 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1464960 (один мільйон чотириста шістдесят чотири тисячі дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за № 1515-п від 08.04.2010, виданим управлінням Держкомзему у Бориспільському районі Київської області.

Пунктом 8 договору обумовлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 6 % (шести відсотків) від нормативно-грошової оцінки землі 87897 (вісімдесят сім тисяч вісімсот дев`яносто сім) гривень 60 коп., щорічно.

Обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації (пункт 9 договору).

Згідно з умовами пункту 10 договору орендна плата проводиться щомісячно, не пізніше 15 числа наступного місяця за звітним, рівними частинами, що складає 7324 (сім тисяч триста двадцять чотири) гривні 80 копійок на рахунок Сошиківської сільської ради Бориспільського району Київської області № 33213812700121 в УДК у Київській області, МФО 821018, код платежу 13050200, код ЗКПО 04363627.

Як вбачається з акту прийому-передачі земельної ділянки від 16.12.2010 орендодавець передав, а орендар прийняв означену в умовах договору земельну ділянку.

Поряд із цим, позивач звертає увагу суду на те, що 12.06.2020 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 715-р Вороньківська територіальна громада визначена адміністративним центром територіальних громад Вороньківської, Головурівської, Процівської, Мирненської, Сошниківської, Старівської.

Згідно п. 9) ст. 6-1 Розділ V Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі сформованої територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків усіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами, з дня набуття повноважень новообраною радою.

Так, 08.12.2020 Вороньківською сільською радою Бориспільського району Київської області восьмого скликання було прийнято рішення № 10-1-VIII «Про початок реорганізації Головурівської сільської ради, Мирненської сільської ради, Процівської сільської ради, Сошниківської сільської ради та Старівської сільської ради шляхом приєднання до Вороньківської сільської ради».

Згідно з пунктом 6 вказаного рішення позивач, Вороньківська сільська рада, є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Сошниківської сільської ради.

За твердженнями позивача, відповідач на звернення позивача не реагує, орендну плату не сплачує та при цьому продовжує користуватись земельною ділянкою, тому позивач вважає, що його права порушені, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 1138044,22 грн боргу з орендної плати за означеним договором за загальний період з 2022-го по 2024-й роки.

Висновки господарського суду.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у ст. 286 ГК України.

При цьому істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 ГК України).

Частиною 1 статті 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до частини 5 статті 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Аналогічні положення містяться в статті 1 та 5 Закону України "Про оренду землі".

В силу частини 4 статті 93 ЗК України та статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

За положеннями пункту "в" частини 1 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" закріплено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендна плата за землю (відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі") це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з пунктом 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 ПК України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель (пунктом 289.3 статті 289 ПК України).

Розмір орендної плати, визначений сторонами договору оренди, у випадку, коли об`єктом оренди є землі державної і комунальної власності, має враховувати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 в справі №635/4233/19).

Так, з наявних у справі доказів судом встановлено, що відповідач у 2010 році отримав у оренду на 49 років земельну ділянку з кадастровим номером 3220887001:006:0011, площею 2,8000 на підставі укладеного між сторонами договору оренди від 16.12.2010 про передачу цієї ділянки у користування, відповідно до якого встановлено розмір орендних платежів та строки їх внесення.

З урахуванням наведених вище положень Цивільного, Земельного, Податкового кодексів України та Закону України "Про оренду землі" суд констатує, що на відповідача був покладений обов`язок сплачувати щомісячні орендні платежі у строк не пізніше 15 числа наступного місяця (пункт 10 договору).

Так, позивач послався на лист Головного управління ДПС у Київській області № 24487/5/10-36-13-06-10 від 10.12.2024, у якому йдеться про те, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України станом на 01.12.2024 в Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК АНТ Україна" (код за ЄДРПОУ 35866929) за кодом бюджетної класифікації 18010600 «Орендна плата з юридичних осіб» обліковувався податковий борг у сумі 654233,69 гривень.

При цьому, як вбачається з розрахунку боргу, що міститься у позовній заяві, позивач нараховує орендну плату з урахуванням індексації, що передбачена умовами пункту 9 договору та згадуваних вище приписів статті 289 Податкового кодексу України, а також індексу інфляції згідно з приписами статті 21 Закону України "Про оренду землі" за 2022-й, 2023-й та 2024 роки, що загалом становить 1138044,22 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що в силу положень частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Тож, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо позову, контррозрахунків чи посилань на обставини, що можуть слугуватися підставами для звільнення сторони від відповідальності, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, приймає твердження позивача, які будуються на наданих ним доказах та приходить до висновку, що з огляду на неналежне виконання відповідачем обов`язків за договором за відповідачем утворилася заборгованість, що в загальному становить 1138044,22 грн. Вказана сума стягується судом з відповідача враховуючи настання строків оплати наведених у позові рахунків станом на дату подання позову.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 17070,66 грн покладаються на відповідача.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК АНТ Україна" (08363, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Сошників, вул. Іванова, буд. 3, ЄДРПОУ 35866929) на користь Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (08352, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Вороньків, вул. Паркова, 2, ЄДРПОУ 04363509) 1138044,22 грн боргу з орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 16.12.2010.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК АНТ Україна" (08363, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Сошників, вул. Іванова, буд. 3, ЄДРПОУ 35866929) на користь Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області (08352, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Вороньків, вул. Паркова, 2, ЄДРПОУ 04363509) 17070,66 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз