Окрема думка від 12.03.2025 по справі 914/192/23

ОКРЕМА ДУМКА

12 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/192/23

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульського Г. М.

за касаційною скаргою Львівської обласної прокуратури на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2023

у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави до: 1) Львівської міської ради, 2) Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) ?Фрідом Авеню? про скасування державної реєстрації земельної ділянки, права оренди земельної ділянки

1. Мотиви постанови Верховного Суду

1.1 Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до господарського суду в інтересах держави до Львівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, ТОВ ?Фрідом Авеню? про: скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо ділянки; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації іншого речового права - права оренди цієї земельної ділянки ТОВ "Фрідом Авеню", припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі міськради на цю земельну ділянку з одночасним припиненням речового права.

1.2 Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що реєстрація спірної земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови відбулося незаконно та з порушенням вимог статей 53-54 Земельного кодексу України й статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" і не відповідає її категорії як землі історико-культурного призначення.

1.3 Постановою Верховного Суду від 12.03.2025 змінено оскаржені постанову та рішення про відмову у позові, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови, а в решті - залишено без змін. Мотивована постанова тим, що закон не передбачає можливості встановлення чи зміни цільового призначення земельних ділянок договором оренди землі, а тому відображення у ньому неправильної категорії цільового призначення не створює правових наслідків (є нікчемною). При цьому зазначено, що належному способу захисту інтересу держави у правомірному і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відповідає позовна вимога про визнання певної категорії цільового призначення земельної ділянки; судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення державним кадастровим реєстратором до Державного земельного кадастру відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки, визначену таким судовим рішенням.

2. Суть окремої думки

2.1 Вважаю, що позов підлягав частковому задоволенню, а саме у частині скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо ділянки та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі міськради на цю земельну ділянку.

2.2 Так, у справі № 914/242/21, позов у якій прокурор заявив про визнання незаконними та скасування пунктів ухвали міської ради "Про надання ТОВ "Фрідом Авеню" земельної ділянки; про визнання недійсним договору оренди землі та застосування наслідків недійсного правочину шляхом скасування запису про інше речове право - оренду земельної ділянки, Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 вказав про те, що прокурор оскаржує виключно підстави речового права, не оскаржуючи правових підстав формування земельної ділянки та виникнення права власності на неї з відповідним цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, тому суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що задоволення заявлених у справі позовних вимог не призведе до відновлення порушеного права чи захисту інтересів держави.

2.3 З урахуванням таких висновків прокурор у справі № 914/192/23 звернувся з цим позовом, в якому оскаржив підстави формування спірної земельної ділянки.

2.4 Як встановив суд першої інстанції земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а правові підстави формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та виникнення права власності на неї з відповідним цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури мало місце у 2013 році.

2.5 Крім того, цей суд також встановив, що рішенням виконавчого комітету міської ради від 22.10.2021 № 924 "Про погодження меж історичного ареалу м. Львова" вирішено погодити межі історичного ареалу м. Львова згідно з додатком. Після затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, меж історичного ареалу м. Львова вважати такими, що втратили чинність пункти 1, 3, 4, 5 рішення виконавчого комітету від 09.12.2005 № 1311 "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова". Однак центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, меж історичного ареалу м. Львова не погодив і матеріали справи не містять доказів такого затвердження. Отже, спірна земельна ділянка відноситься до меж історичного ареалу міста Львова відповідно до рішення міської ради від 09.12.2005 № 1311.

2.6 Всупереч рішенню міської ради від 09.12.2005 № 1311 у 2013 році зареєстровано спірну земельну ділянку з цільовим призначенням 03.10 (для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку)) та категорією земель землі житлової та громадської забудови.

2.7 Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" (у відповідній редакції) цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Частиною 1 статті 20 ЗК України (у відповідній редакції) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

2.8 Відповідно до статей 53 та 54 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. Частиною 1 статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" унормовано, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

2.9 Враховуючи те, що міська рада всупереч викладеному ухвалою від 27.06.2013 № 22491 затвердила ТОВ "Ріел Естейт Україна" (попередньому власнику будівлі) технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки та надала земельну ділянку для обслуговування нежитлового будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови за функцією використання землі комерції, тому, на мою думку, міська рада і зараз не зацікавлена у правомірному визначенні категорії цільового призначення і достовірному відображенню відомостей про категорію цільового призначення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, про що свідчить її позиція під час розгляду цієї справи. Також у цьому не зацікавлений і новий набувач будівлі, яка знаходиться на спірній землі, котрий пояснює свою позицію тим, що до нього від попереднього власника перейшло право користуватися земельною ділянкою саме з таким цільовим призначенням. При цьому слід зазначити, що як ТОВ "Фрідом Авеню" так і Львівська міська рада після ухвалення Верховним Судом вищезазначеної постанови від 22.06.2022 у справі № 914/242/21 не вчиняли дій із приведення категорії земельної ділянки до передбаченого чинним законодавством цільового призначення.

2.10 Я вважаю, що у спірному питанні, яке виникло, враховуючи постанову Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 914/242/21 про необхідність оскарження правових підстав формування земельної ділянки та виникнення права власності на неї з відповідним цільовим призначенням, позовні вимоги прокурора у цілому відповідають необхідності та можливості відновлення порушеного права до того стану, який існував до моменту його порушення Львівською міською радою - можливості формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав із належним цільовим призначенням.

2.11 Вважаю, що коли позивач просив про спосіб захисту, який прямо передбачений законом, хоча є і не єдиним способом захисту таких прав, проте відновить порушене право на захист якого він спрямований, то наявність сумнівів щодо можливих перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не може бути підставою для відмови від його використання (див. рішення у справах "Акдівар та інші проти Туреччини", § 71, від 16 вересня 1996 року і "Скоппола проти Італії", № 10249/03, § 70, від 17 вересня 2009 року).

2.12 Крім того, враховуючи те, що земельна ділянка, яка хоч і залишиться за результатами часткового задоволення позову не сформованою, все рівно залишається у комунальній власності, припиняти речове право - право власності міської ради на таку земельну ділянку не є необхідним задля захисту порушеного права у цій справі.

2.13 Отже, у цій справі порушене право територіальної громади підлягало захисту шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, касаційну скаргу належало задовольнити частково.

2.14 Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 20.07.2023 належало скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково:

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 46101336600:02:005:0030 площею 0,0638 га з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої ділянки;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради на земельну ділянку площею 0,0638 га з кадастровим номером 46101336600:02:005:0030 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 145317946101);

- іншій частині у позові належало відмовити та розподілити судові витрати.

Суддя Г. М. Мачульський